Ріфет Капіч: «Мій тато боронив на війні Боснію, два місяці був у комі. Тому я розумію вас, українців»

Ріфет Капіч – справжній герой криворіжців. У минулому турі 27-річний півзахисник заробив і реалізував пенальті на 90-й хвилині, після чого Кривбас обіграв Рух. І це не єдиний подвиг боснійця! Ось вам простий факт: п’ять голів Ріфета принесли криворіжцям 10 очок, адже в матчах, у яких забивав Капіч, він був єдиним голеадором своєї команди. 

А хто він такий, Ріфет Капіч? Пройшов клуби семи країн, виграв чемпіонство Боснії та Герцеговини й Молдови, награв 15 матчів у єврокубках, але все ще не дебютував у національній збірній. Непорозуміння? Безперечно! В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Ріфет розповів про себе, Кривбас і свої переможні м’ячі. 

Ріфет Капіч. Фото: ФК Кривбас

«Скажи «Слава Богу», що ти живий, ти в сховищі, почекаєш і вийдеш грати. А скільки людей віддають своє життя за Україну!»

‒ Є така статистична особливість: у тих матчах, коли ви забивали, Кривбас не програвав. Виходить, ваші п’ять голів принесли клубу ледве не третину всіх очок. Як вас привітали у команді з цими важливими голами?

‒ У нас дружний колектив, і ніхто нікого не відділяє від командних успіхів. Спасибі команді за підтримку, я радий, що можу допомогти їй – і не лише голами. 

Ми, як команда, розділяємо й перемоги, й поразки. Коли виграли – виграла вся команда, а не один Ріфет, чи Безкоровайний, чи Іван, чи Хомченовський. Ми сильні саме цим. Футбол – це не та гра, де гроші вирішують все. У ПСЖ є Мбаппе, Мессі та Неймар, але Лігу чемпіонів ця команда не виграла. Я ж дивлюся на нашу команду й бачу, що вона може зростати, бо кожен її гравець важливий. 

‒ Якби вас спитали зі штабу збірної України, кого з одноклубників по Кривбасу порадили б Ротаню?

‒ Важке питання. Не зможу назвати когось одного, бо мені всі гравці в Кривбасі подобаються і я вірю, що вони можуть дорости до такого рівня. Діма Хомченовський тягне – хоч він уже й старенький:) З молодших – Луньов і Микитишин, вважаю, мають всі шанси розкритися на міжнародному рівні.

‒ Які враження від України та УПЛ?

‒ Скажу чесно – я дуже хотів би бачити вашу країну без війни, щоб швидше настав мир, і все стало нормальним, як раніше. Мені Україна дуже сподобалася. Видно, що це красива держава з неймовірними містами та природою. Найголовніше – люди тут, як у Боснії: доброзичливі, щирі, приємні в спілкуванні. 

Звісно, напевно, мені б потрапити в УПЛ до війни, тоді вона була значно сильнішою. Проте й зараз футбол теж хороший, важкі ігри. Ви самі бачили – тут є такі команди, як Шахтар, Дніпро-1, Динамо. Навіть з аутсайдерами важко – я забив двічі ПФК Львів, але ми не виграли. Це ніби остання команда чемпіонату, проте я не можу сказати, що проти неї грати легко. В жодному випадку ні!

Ми в Боснії знаємо, що таке війна, й щиро співчуваємо українцям. А для мене – привілей грати в такій лізі, це в спортивному плані дуже цікаво для мене, і я відчуваю, що важливо, що такі іноземні гравці, як я, на сьогодні перебувають тут – в лізі разом із українцями.

‒ Як живеться вам у Кривому Розі?

‒ Мені дуже подобається місто, красивий центр із хорошими ресторанами та кав’ярнями. Багато де не бував ще, але вражає, як Кривий Ріг поєднує красиві будівлі з природою та індустрією.

Загалом, я вже дещо бачив в Україні – Київ, Одесу, Львів. Ваша держава дуже різна, та красива. 

‒ Найстрашніше, що бачили в Україні? 

‒ О, спершу в Україні кожен день було страшно й незвично. Їдеш, дивишся на розбиті будинки – до цього не можна звикнути. Особливо, коли від батька чув, що є війна. Я ніколи в житті раніше не чув сирен і не знав, що таке комендантський час. Що робити? Як себе поводити? Але мене вражає мужність українців, як вони навіть під час війни неймовірними зусиллями зберігають нормальне життя. Можу сказати українцям тільки «дякую» за те, як вони дбають одне про одного, про всіх людей, хто поряд. 

‒ Як швидко адаптувалися до сирен та переривань матчів?

‒ Для футболістів це справді важко. Ти вже розігрівся, граєш, потім перерва – і не знати, як швидко це закінчиться. Звісно, це збиває ритм. Іти в роздягальню – й потім наново виходити, налаштовуватися, це важко. Тим більше, у нас не раз це траплялося – з Дніпром-1, Інгульцем, в інших матчах.

Але, кожен раз, коли це відбувається, я говорю собі: «Скажи «Слава Богу», що ти живий, ти в сховищі, почекаєш і вийдеш грати. А скільки людей віддають своє життя за Україну!». Мені не може бути тяжче в Україні грати в футбол, тренуватися, працювати, аніж людям, які воюють за свою батьківщину. 

Фото: ФК Кривбас

«Мій тато грав у футбол, мама – в волейбол, але професійним спортсменом став у сім’ї вже тільки я»

‒ Боснія та Герцеговина у 90-х пережила війну. Що у вашій сім'ї запам'ятали з того часу? Чи зачепила війна ваших рідних?

‒ Звичайно, вся родина запам’ятала війну. Вона торкнулася нас. Мій тато служив у боснійській армії, два місяці був у комі. Я тоді був зовсім маленький, цього не знав, і лише пізніше батько розповів мені, що він пережив – і навіть через роки, мені вже було 25-ть, але важко було це все чути й розуміти. Про війну ніхто не може сказати нічого хорошого – вона несе тільки погане. 

Тому я розумію вас, українців. І не можу зрозуміти, коли вбивають людей, чого добиваються росіяни? Бажаю Україні, щоб все швидше закінчилося та все було нормально.

‒ Як ваш тато, котрий пройшов війну, сприйняв, що ви їдете в країну, де йдуть бойові дії?

‒  Він мені відразу сказав: «Добре подумай і прийми найкраще рішення». Тато підтримав мене, коли я вирішив стати футболістом, у мої найскладніші часи, і зараз теж є моїм першим і головним порадником, коли мені треба на щось зважитися в моєму житті. 

‒ Звідки ви родом і чи були у вашій родині футболісти до вас?

‒ Я з невеликого боснійського міста Цазин. Воно в десять разів менше за Кривий Ріг і, напевно, в десятки разів менше за Київ. Але у нас багато талантів, причому це спортсмени різних видів спорту – хто грає за збірну, за європейські клуби. Наприклад, капітан боснійської збірної з гандболу Мухамед Тороманович - із Цазина. Великий гравець. Багаторічний оборонець боснійської збірної з футболу Сафет Надаревич - мій земляк. Брати Хаджичі звідси родом. Нападник Чатакович із Сараєвого. А також Дюрич, Хаірлахович, Шишич. У них у всіх значний досвід, такі клуби, як Хайдук, Марибор, Сараєво їх в різні роки підписували. 

Що стосується моєї родини, то мій тато грав у футбол, але не на професійному рівні. Тоді були не ті часи, як зараз – йшла війна, були проблеми з нашим чемпіонатом. Тато, маючи талант, не отримав можливості грати, як я, заробляти на життя улюбленою справою. Мама моя грала в волейбол. Загалом, у нас спортивна родина. 

‒ Ви дуже молодим хлопцем потрапили за кордон. Як жилося вам у той час?

‒ Ох, важко було, коли я вперше переїхав за кордон. Мій перший професіональний контракт – зі словенським клубом Гориця. Ти один в чужому місті, тобі нема можливості бути з родиною, ти не можеш їсти, що хочеш, дозволяти собі зайвий відпочинок. Всі думають, що життя футболіста – легке. Ні. Якщо ти професіонал, ти маєш бути готовий, що шість місяців не будеш бачити свою родину, що ти будеш тримати суворий режим. 

«Я дуже вдячний Якіну, який повідомив, що хоче, щоб я грав за Грассхопперс»

‒ У Грассхопперсі вам доводилося працювати з Муратом Якіном та Торстеном Фінком. Хто з них вам більше довіряв? 

‒ Я дуже вдячний Якіну, який мене викликав і повідомив, що хоче, щоб я грав за Грассхопперс. Він мені запропонував контракт, повірив в мене. З особистого досвіду можу сказати, що з ним працювати дуже цікаво. Не хочу сказати щось погане про Фінка – це легенда, він грав за Баварію та вигравав Лігу чемпіонів. Я теж грав у його команді. Але якщо ви запитуєте мене про моє особисте, то Мурат першим в мене повірив, часто говорив зі мною, я відчув, що під його керівництвом прогресував. 

‒ Грассхопперс – великий швейцарський клуб, але в сезоні 2017/18 ледве не вилетів (передостаннє місце в Суперлізі). Ви ж – молодий легіонер, якому треба доводити свій рівень. Напевно, нелегко було за таких обставин проявити себе?

‒ Однозначно. Всі ми переживали за результати команди. Я особисто за неї не так багато матчів зіграв – десь 12, і точно знаю, що в мене була не така хороша статистика, як зараз. Щоб себе показати, треба було ще й трішки везіння – десь вийти, десь забити, десь допомогти команді. 

Мені не поталанило повною мірою розкритися в Швейцарії, проте в цілому я вдячний Грассхопперсу та Якіну, які в мене повірили й дечому навчили. 

Коли ж Фінк прийшов, він не гарантував мені, що я постійно буду отримувати ігрову практику. Це – футбол, ніхто нікому нічого не винен. Так склалося. Я знайшов свою команду й довів свій рівень у підсумку. 

‒ Розкажіть, як уперше опинилися у Шерифі? 

‒ Я шукав собі команду, де я міг би грати кожну гру й отримувати ігрові хвилини. Мені було 21-22 роки, найважливіше, що я для себе відчував, це нестача ігрової практики. Коли Шериф запросив мене вперше, це був чудовий період для мене. Під керівництвом хорвата Сабліча ми виграли чемпіонство, я дебютував у єврокубках, забив шість м’ячів у 24 матчах. 

Все було чудово! В підсумку мене викупив німецький клуб Падерборн, який на той момент вийшов у Бундеслігу. Добре, що я перетерпів той період в Грассхопперсі та зміг себе проявити в оренді. 

‒ Ну от ви в складі чемпіона Молдови. Що найбільше вразило у Шерифі?

‒ Я ніколи в Європі не бачив такої інфраструктури, як у цього клубу. У них тільки тренувальних полів дюжина. Є своя база, критий манеж. Я не знаю, де ще таке в Європі є – навіть у Реалу такого немає! У Шерифа є два хороших стадіони, на одному грають у чемпіонаті Молдови, на іншому – в єврокубках. 

«Сабліч сказав: «В Україні ти зможеш показати всі свої вміння». Слава Богу, так все й іде»

‒ Колишній динамівець Києва Горан Сабліч та нинішній головний тренер Кривбасу Юрій Вернидуб працювали з вами у цьому клубі. Які особливості у цих тренерів? 

‒ Оце ви назвали тренерів, які відіграли величезну роль в моїй кар’єрі. Я їм завжди буду за це вдячний. Сабліч мене багато чому навчив – він сам був майстерним оборонцем, і міг зі своєї сторони багато мені підказати, як центральному півзахиснику – як відкриватися, як займати позицію. Горан, тобі тільки спасибі за поради та шанси! Легенда, яка пограла за Хайдук і Динамо. 

Юрій Вернидуб – це людина, про яку я можу сказати, що це герой. Щоб так виступити в Лізі чемпіонів, і посеред чемпіонату сісти й поїхати захищати свою країну! Одна ситуація, а скільки вона вам говорить про Вернидуба, як про людину! А як тренер, ви самі все знаєте – переграти Реал, створити такий колектив! Юрій Вернидуб – одна з головних причин, чому я приїхав в Україну та в Кривбас. Для мене було важливо з такою людиною ще попрацювати. 

Юрій Вернидуб. Фото: ФК Кривбас

‒ Гаразд, Вернидуб повернувся додому й кликав вас у свій новий клуб. А які були слова Сабліча, коли він почув, що ви збираєтеся в УПЛ?

‒ Він підтримав мене й сказав, що це мій шанс себе проявити. В нього про Україну тільки хороші слова та спогади, тим більше, він грав тут за Динамо (Київ) у єврокубках, здобув стільки титулів і трофеїв. Горан побажав мені удачі й сказав: «Там, в Україні, ти можеш показати всі свої вміння в роботі з м’ячем». Слава Богу, так все й іде, я постійно граю, команда довіряє мені ігровий час. Слова Сабліча для мене – це як істина. Я, як був дитиною, дивився Динамо та Шахтар по телевізору, а зараз виходжу проти них! Це «вау»!

‒ Чи були здивовані, коли дізналися, що Вернидуб після Ліги чемпіонів поїхав на війну?

‒ З однієї руки – я не здивувався, бо ще в Шерифі знав, як він любить свою країну. З іншої руки – повірити в те, що ти обігруєш Реал і з футбольного поля сходиш воювати, було дуже важко. Це такий вчинок, який багато говорить про людину. 

‒ Сараєво – одна з провідних команд вашої країни. Ви ставали чемпіоном. Кривбас же – новачок УПЛ. Що було вирішальним для вас, перш ніж дати згоду на перехід?

‒ Як у Шерифі, так і в Сараєві я грав у два різних періоди. Вперше в Сараєві я виграв чемпіонство, це був історичний трофей клубу, всі були щасливі. Коли ж я перед Кривбасом повернувся в Сараєво, на жаль, ситуація вже була не такою хорошою. Інфраструктура у нас у Боснії скромна, можливості клубів невеликі, все нестабільно. Є таланти, хлопці з хорошим «левелом», але загалом у чемпіонаті вистачає хлопців, які не знають, що таке футбол, не є професіоналами, здатними сконцентруватися тільки на грі. На жаль, у нас люди не завжди зосереджені тільки на футболі – втручається політика, бізнес, інші обставини. 

А я – така людина, що для мене футбол важливіший, ніж навіть гроші. Ну, невже не міг я сидіти на контракті в Швейцарії чи Німеччині? Але я хотів грати. Я йшов із Грассхопперса та Падерборна в оренди тільки заради того, щоб грати. Сараєво вдруге було вже не таким, але все одно я старався для себе знайти якусь користь і в цій ігровій практиці. 

«Відзначу Волошина та Судакова – це хороші, розумні футболісти»

‒ Які цілі ставите собі у Кривбасі? 

‒ Моя ціль – щоб ми, як команда, кожну гру грали краще й до кінця сезону виграли якомога більше ігор. Можливо, таким чином був би шанс пограти в Європі – але навіть якщо не вийде в цьому чемпіонаті, я вірю в цей штаб і команду – майбутнє в Кривбасу хороше. Я впевнений, що в наступному сезоні це точно буде команда, яка буде боротися за єврокубки, і не лише за Лігу конференцій, а й вище. 

Фото: ФК Кривбас

‒ Кривий Ріг – батьківщина Президента України. Як вам Володимир Зеленський?

‒ Мені Зеленський подобається як людина та лідер держави. Мені хлопці відразу розказали, що Зеленський з цього міста. Всі горді за нього. Спасибі йому за те, що він бореться за своїх людей і державу. Я знаю, що це важко в цей момент бути Президентом України. 

‒ Хто за грою найцікавіша команда в УПЛ зараз? 

‒ Шахтар – сильна команда. З тих ігор, які я грав, це найбільше враження. Вони показали таку якість, що я відчував – оце клас, оце новий рівень. Ті результати, які вони демонстрували в Лізі чемпіонів, самі за себе говорять. І якщо ви матчі подивитеся, в таблицю заглянете, там все пишуть. Є показники, які доводять, що ця команда сильна. Шахтар у нас виграв 3:0, і мені вони найбільше запам’яталися.

Але взагалі я вам хочу сказати, що чемпіонат дуже рівний. Ви самі бачите, ми свого часу лідера обігрували, у нас очки забирали аутсайдери. 

‒ А хто з гравців найбільше вам сподобався?

‒ Я міг би назвати багатьох гравців Шахтаря, проте не буду – ще люди подумають, що мені цей клуб подобається:) То я вам назву Назара Волошина, він грав зі мною в Кривбасі, зараз в Динамо. Він молодий, в нього треба повірити, це талант. Судаков сподобався – я, як півзахисник, звернув на нього увагу. Це двоє гравців, які саме для мене по стилю – хороші, розумні футболісти. 

‒ Питання від прес-служби Кривбасу: що вас найчастіше запитують в інтерв’ю?

‒ Звідки я родом – обов’язкове питання. Радий відповідати, горджуся моєю батьківщиною, Боснією.

Довідка «УФ»

За свою професіональну кар’єру Ріфет Капіч провів 206 матчів і відзначився 63 результативними діями (36 голів, 27 асистів). Виступав у складі таких клубів: Варнсдорф (Чехія), Гориця (Словенія), Грассхопперс (Швейцарія), Шериф (Молдова), Сараєво (Боснія і Герцеговина), Падерборн II (Німеччина), Кривбас. У 19 матчах поточного сезону в Ріфета п’ять голів за Кривбас і одна результативна передача.