Роман САНЖАР: «Купувати багато гравців під прем’єр-лігу? Ми йдемо іншим шляхом»

«Не було часу для сентиментів»

— Романе Миколайовичу, розмову хочу розпочати з тем щодо минулого року. 2013-го ви перейшли дорогу від граючого тренера до повноправного очільника колективу. Було непросто «перемкнутись» на нову для себе роль?

— Зрозуміло, що нелегко. Однак, тим не менш, не було часу для сентиментів: все пройшло дуже швидко. Потрібно було в екстреному режимі перелаштовуватись, адже сезон був у самому розпалі, відтак проходила безпосередня підготовка до наступних матчів. Як зрозуміли, глибоким роздумам у той момент не приділяв особливої уваги.

— А взагалі перед цим готувались до таких змін, чи все відбулось справді дуже неочікувано?

— Ні, абсолютно не готувався до цього. Чому? Тому що Пилипчук, в якого я був помічником, достатньо кваліфікований фахівець, відтак думав, що у мене буде вдосталь часу, щоби ввійти в нову роль та набути досвіду. Тобто не виникало думок та навіть не сподівався, що найближчим часом мені довірять очолити команду.

— Після того, як на місце Романа Михайловича вас призначили виконуючим обов’язки наставника «Олімпіка», не було хвилювань, позаяк віднині лише ви відповідатимете за результати команди?

— Я вам ще раз кажу, все відбулось миттєво, тому навіть на хвилювання не вистачало часу. До того ж, розпочала команда під моєю орудою вдало: першу гру ми виграли. Приємно, що відразу створився позитивний мікроклімат, усі хлопці мене підтримували — їхня підтримка відчувалась. Дебют, який видався успішним, позначився у наступних іграх, у котрих гідно протидіяли нашим суперникам. Уважаю, що це «перемикання» пройшло нормально.

— У новому амплуа до чого було найважче звикнути?

— Гм… Передусім — до спілкування з підопічними. На початковому етапі це дуже важливий момент: донести футболістам своє бачення футболу та мої вимоги для цього. Навчитись правильно говорити, надавати потрібну інформацію, щоби потім можна було вимагати результат — теж серед непростих нюансів у роботі тренера-початківця. Тим більше, що в мене не було необхідного досвіду за часів асистування Пилипчуку. До того ж, помічником я пропрацював не так уже й багато.

— Було втішно, що на вас серйозно розраховують, а влітку забрали доточку «в. о.»?

— Звичайно, що так. Проте не варто забувати, що, разом із цим, це велика відповідальність. Те, що довірили продовжувати тренувати донецький колектив мені, з одного боку, приємно, а з іншого — не сказав би, що мене переповнюють емоції. Тренерська доля така, що сьогодні тебе назначили коучем, а завтра ти залишишся без роботи. Намагався більше розмірковувати над тим, аби в роботі зі мною клуб прогресував та не стояв на місці. Найголовніше, щоби простежувався результат роботи.

— Тоді пригадаєте, на які місця розраховували перед початком сезону?

— Для себе ми поставити завдання — перебувати у лідируючій п’ятірці. Або, іншими словами, щоби не було великого відставання від провідних команд ліги. Думав, що взимку можна буде провести хорошу селекційну роботу, відтак спромогтись на ривок у другому колі. Звісно, що перед початком змагань не могли розраховувати на те, що зимуватимемо в ролі чільної команди. В процесі ввійшли в, так би мовити, кураж: усі футболісти повірили в себе та свої можливості. Тому змогли здобути кращий результат, ніж ставило за мету керівництво.

«Звитяги згуртовують колектив»

— Після такого сенсаційного тренерського дебюту на відпочинок, либонь, пішли з чудовим настроєм?

— Старт у мене видався й справді такий, що годі бажати кращого. «Олімпік» багато матчів виграв, завершивши першу частину на першому місці, у таких робочих умовах завжди хороша атмосфера. Звитяги згуртовують колектив. Але ніяких передчасних заяв про вихід до елітного дивізіону чи шапкозакидацького настрою немає. Всі чудово розуміють, що попереду нас очікує дуже важка весна. За останніми поєдинками минулого року помічалось, що на нас почали налаштовуватись по-іншому, відтак жодну перемогу не вдалось здобути, як то кажуть, малою кров’ю. Роботи нині також вистачає: багато ігрових ситуацій потребують удосконалення та відпрацювання.

— Відпустку провели в рідному Донецьку?

— Так, майже нікуди не літав. Переважно перебував удома, в сімейному колі. Винятком стали лише кілька днів, що припали на новорічні свята, коли з близькими відправились відпочити трішки за кордоном.

— Як відомо, 15 січня клуб зібрався у Донецьку. За цей час, практично два місяці, встигли скучити за хлопцями?

— Авжеж. Паузи, котра становила, якщо бути точним, місяць та три тижні, вистачило, щоби футболісти засумували за друзями, за «Олімпіком» та навіть тренуваннями. Зібравшись, укотре переконався, що всі футболісти лише чекали старту підготовки.

— А підопічні вас не підвели? Всі виконали рекомендації, поставлені задля підтримки їхньої форми?

— Знаєте, програми справді видались усім, аби підтримували форму. Разом із цим, усвідомлював, що вони добре попрацювали минулого року, тому говорив їм, щоби не забували про відпочинок. А оскільки у нас два з половиною місяці до відновлення чемпіонату, тому встигнемо підготувати виконавців до потрібних кондицій, форсувати нічого не будемо. Я не так давно теж був граючим футболістом, тому пам’ятаю, що не завжди гравці з відповідальністю ставляться до програм, які дають у команді. Хоча в цьому нічого немає страшного. Маємо вдосталь часу, щоби втягнутись у режим. Навіть для тих, хто набрав зайвої ваги.

— Тобто в донецькому ФК не існує штрафних санкцій для таких людей?

— Ні-ні-ні… Це не той випадок, коли завтра розпочинається сезон. Згодом не буде жодної різниці у функціональній формі футболістів.

— Думаю, не варто нагадувати, хто залишив лави колективу ще до Нового року, тому не перераховуватиму їхні прізвища. Коротко кажучи, вони не «тягнули» потрібний рівень?

— Одразу скажу, що фінансова сторона не зіграла важливої ролі в припиненні співпраці з ними. В команді проводиться ротація, а хлопці, котрі нас залишили, рідко потрапляли до основного складу. Тому пішли їм назустріч, аби мали нагоду в іншій команді частіше виходити на поле. Це нормальний процес, так відбувається у багатьох клубах. Уже підшуковуємо потрібних виконавців на певні позиції.

— А з тогорічного складу ще може хтось піти?

— Усе може бути. До цього дій­демо на найближчих іграх на зборах. Побачимо ще, яка буде конкуренція між гравцями, котрих ми запросили, та тими, котрі зараз є у моєму розпорядженні. Поки що не можу однозначно відповісти, хто залишить команду. Все залежатиме від того, як вони працюватимуть на зборах. Коли? Спочатку заплановане турецьке зібрання, яке пройде з 12 по 15 лютого, а потім — із 5 до 20 березня.

«Мета — посісти перше місце»

— Поки немає офіційного підтвердження про новачків. Коли остаточно вирішите кадрові питання?

— Спробуємо з усіма селекційними моментами розібратись ще до першого виїзного збору. Якщо не вдасться, то прийматимемо рішення вже у Туреччині. Наперед можу сказати, новачків буде небагато. Мова йде про трьох-чотирьох виконавців, не більше.

— А зараз скільки перебуває на перегляді? Вочевидь, більше, ніж анонсовані три-чотири гравці?

— Навпаки, поки лише двоє. Однак зрозумійте, що вже декілька футболістів нам не підійшли. Тобто ще добиратимемо, враховуючи ті кандидатури, котрі нам пропонують. Нині відбуваються перемовини з іще одним футболістом, якого я хотів би бачити. Проте поки сторони не дійшли згоди. Гучні імена? Обійдемось без них.

— Можете підтвердити інформацію, що на перегляді у Донець­ку знаходиться провідний голеадор першості Сергійчук?

— Його на перегляді та в розташуванні нашої команди немає. І раніше Михайла не було. Нині це всього лише чутки та чиїсь здогадки.

— …немає і не буде?

— Можливо, й буде, проте поки це тільки розмови. Тобто поки ще невідомо.

— До речі, помітив, що у вашому тренерському складі включно з вами всього лише троє людей. Причому, один з них тренер воротарів, а інший — відповідає за фізпідготовку. Вам не потрібні асистенти?

— Поки в нас усе гаразд. Той обсяг роботи, що маємо на сьогодні, нам у такому вузькому складі вдається виконувати. Тому поки нічого не змінюватимемо в цьому питанні.

— Судячи з розмови, покладатиметесь, передусім, на зіграність та відточений взаємозв’язок підопічних?

— А навіщо було очікувати великі зміни? Кому вони потрібні? Вони можуть призвести до відповідних проблем. На забувайте, що олімпійці 17 матчів у чемпіонаті пройшли без поразок. Так, нам потрібно певне підсилення на деякі позиції, але не більше.

— Донецький клуб зараз реально претендує на путівку до прем’єр-ліги. Були випадки, коли на вашому місці масово скуповували гравців вищого ешелону.

— Купувати багато гравців під прем’єр-лігу? Ми йдемо іншим шляхом. Виходить, що одні люди виводять ФК до еліти, а інші там грають? Мені так би не хотілось. У нас колектив, який самостійно хоче вийти до прем’єр-ліги. Тому хлопці, котрі борються за це право, котрі несуть на своїх плечах «Олімпік», заслуговують грати серед кращих.

— Ваші думки розділяє Владислав Гельзін? Невже амбіційний президент клубу не хоче бачити в своїй команді іменитих виконавців?

— Знаєте, в цьому питанні з президентом у нас повне розуміння. Імениті виконавці, це як? У нашому футболі присутня незрозуміла позиція, що той, кого «розкрутили», значно сильніший за менш відомих футболістів. Я вважаю, що наші гравці гідного рівня, їм є до чого рости та прагнути, щоби незабаром здобути собі ім’я в прем’єр-лізі.

— Назвете конкретну ціль на заключну частину чемпіонату?

— Мета — посісти перше місце. Що тут ще сказати?

— Поділитесь, на що розраховуєте у цьому році, котрий для вас стане вже десятим у структурі «Олімпіка»? Можете стати людиною, яка свого часу вивела команду в першу лігу, а тепер знову маєте шанс підвищитися в класі.

— Очікувати можна будь-чого. Це життя та футбол: усе по-різному може скластись. Єдине, що хотілося би виконати поставлене перед нами завдання. А якщо виконаємо завдання, то потрапимо до прем’єр-ліги, де, сподіваюсь, не просто відбуватимемо номер, а зможемо скласти конкуренцію. Для цього демонструватимемо лише той футбол, який подобається вболівальникам.

Євген ДЕМЯН.