«Ротань казав: «Поки не дотягуєш за рівнем»: Гунічев – про голи Олександрії, крах Минаю і Лівий Берег

Дане інтерв’ю – це розмова двох різних поколінь студентів Донбаського державного педагогічного університету – кореспондента сайту «Український футбол» Дмитра Вєнкова та нападника Лівого Берега Єгора Гунічева.

У ролі вузівців вони не перетнулися, адже Вєнков завершив бакалаврат факультету фізичного виховання у 2019 році, після чого продовжив свій шлях поза Слов’янськом, а Гунічев навчається на п’ятому курсі нині вже факультету природничо-математичної освіти та фізичної культури.

З усім тим, поспілкуватися їм було про що, адже у свої 21 Гунічев вже встиг попрацювати з Русланом Ротанем в Олександрії, покуражитися з Минаєм в УПЛ, а також спробувати власні сили в збірних України U-19 та U-21. На товсту книгу такого резюме поки не вистачить, але для уважного журналіста це, безумовно, хороша зачіпка для запису цікавого інтерв’ю.

Яке завдання на сезон має Лівий Берег? «Ми є абсолютним фаворитом на вихід в УПЛ»

– Єгоре, здається, для Лівого Берега ключовим у сезоні став прихід восени нового головного тренера Олександра Рябоконя, з яким команда швидко подолала кризу й тепер є одним з головних претендентів на підвищення у класі. Завдяки чому вдалося виправити ситуацію?

– Думаю, ми просто вкотилися у сезон. Потрібен був час для адаптації новачків. Так збіглося, що коли прийшов Рябоконь, то ми вже трохи набралися впевненості та більш-менш зігралися.

– Чи правда, що перед Лівим Берегом стоїть завдання бути у топ-3 за підсумками сезону?

– Завдання – повернутися в УПЛ. У топ-3 ми мали фінішувати у першій частині сезону, з чим впоралися.

– Як оцінюєш перспективи команди досягти поставленої цілі?

– З усіма суперниками, окрім якраз лідера Буковини (1:3) через дискваліфікацію, я зіграв. Тому про колектив з Чернівців нічого сказати не можу, а на фоні інших команд, вважаю, Лівий Берег є абсолютним фаворитом на вихід в УПЛ. Ми, якщо чесно, сильніші й нам до снаги напряму підвищитися у класі.

– В Лівому Березі колоритний президент – Микола Лавренко. Яке він справив на тебе враження?

– Та він взагалі супер як мужик та футбольний діяч. Усе, що говорив, одразу виконував. Він вимогливий, але має на це повне право, адже зробив у Лівому Березі європейські умови. Це зустрінеш не всюди навіть в УПЛ.

Єгор Гунічев. Фото: ФК Лівий Берег

Що стало причиною загибелі Минаю? «Іноді самі прали, іноді не годували...»

– Минулий сезон ти відіграв у Минаї, який став останнім у його історії. Як помирав цей клуб?

– Коли ми вилетіли з УПЛ, то були розмови, що плануємо одразу повернутися. Потім відбулася історія з Турніром чотирьох, коли після розформування Дніпра-1 нас не запустили напряму, хоча, начебто, мали. На додачу до цього в Минаю трохи не пішло перше коло, й ми опинилися у нижній десятці.

Таким чином, президент просто зменшив бюджет на Першу лігу.  Нам залишалося просто дограти сезон, напевно.

– Що з приводу матеріальних питань?

– Зарплату й премії ми отримували без затримок, тут питань немає. А ось організаційні питання – взагалі жах. Іноді самі прали, іноді не годували.... Таке. 

Стало помітно, що ставлення керівництва погіршилося. Ніякого інтересу до проєкту вже не було.

Як опинився в Олександрії? «Майже усе підписав у Минаї, проте зателефонували з Краматорська  й сказали, що Олександрія виплатила за мене компенсацію»

– Мабуть, визначальним на початковому етапі твоєї кар’єри був трансфер з Краматорська до Олександрії. Як він став можливим?

– Я тоді довго не міг вирішити з Краматорськом. Після початку повномасштабного вторгнення мене одного залишили на контракті, адже я по суті був єдиним, кого вони сподівалися продати. Усе літо промучився, не розуміючи, що робити.

Одного разу мені зателефонував агент й сказав, що є зацікавленість з боку Минаю та Олександрії. Я тоді дуже хотів в УПЛ, не знав, що це таке.

Якраз відвідав матч Олександрія – Минай (2:1) й побачив, що в господарів на заміні сидять Денис Костишин, Артур Авагімян... Подумав: «Та ну? Куди мені туди їхати?». Сидіти не хотів, а грати за U-19 – тим паче. Хоча потім так і сталося.

– Обрав Минай?

– Так, поїхав до Володимира Шарана у Минай. Він мене декілька днів подивився, і я мав залишатися. Майже усе підписав. Проте мені зателефонували з Краматорська, за яким було останнє слово, й сказали, що Олександрія виплатила за мене компенсацію.

В принципі, я був не проти цього, але за рік так і не дебютував за першу команду.

Володимир Шаран. Фото: ФК Минай

Чому не зіграв жодного матчу за Ротаня? «Ставив питання Петровичу, він відповідав: «Ти поки не дотягуєш за рівнем»

– Хоча, Руслан Ротань, який очолив Олександрію взимку, взяв тебе на збори з основою.

– В принципі, розпочав добре й Петровичу сподобалося, однак на другу частину зборів мене відправили готуватися з U-19. Ротань сказав: «Нічого страшного, не переживай». Я трохи засмутився, але мені не залишалося нічого іншого, як продовжити працювати.

Перші ігри навесні я провів у U-19, а потім мене почали брати до заявки. Постійно сподівався, що нарешті випустять на поле. Хоча цього й не сталося, я абсолютно не ображаюся. Ставив питання Петровичу, він відповідав: «Ти поки не дотягуєш за рівнем». Ми вирішили, що влітку я поїду в оренду до Минаю.

– Як тобі тренерський підхід Ротаня?

– І сам він, і його штаб дуже кваліфіковані. Тренування, думки, ідеї гри на найвищому рівні. Це показали й результати.

Як забив Шахтарю у дебютному матчі в УПЛ? «Ми вже програвали й Шаран, мабуть, вирішив, що гірше не буде, тому сказав готуватися до виходу на заміну»

– У Минаї ти нарешті дебютував в УПЛ й зробив це яскраво, забивши у домашньому матчі з Шахтарем (4:1). Як це було?

– Ми вже програвали й Шаран, мабуть, вирішив, що гірше не буде, тому сказав готуватися до виходу на заміну. На цей матч ще й моя дівчина приїхала.

– Додаткова мотивація.

– Так. Ще й за пару днів до гри не стало моєї бабусі. Тому емоції були змішаними.

Я вийшов, пару разів доторкнувся до м’яча у наших атаках й відчув упевненість. Потім в результаті подачі та скидання знайшов свій момент у штрафному майданчику й вдалося забити.

В принципі, неприємно, що розгромно програли, але коли забиваєш у своїй першій грі в УПЛ команді, переповненій збірниками, і яка регулярно виступає у Лізі чемпіонів, – це неймовірні емоції для молодого пацана.

– Що Шаран говорив після матчу?

– Результатом, звичайно, він не був задоволений. Мене він похвалив та сказав, що я готовий до цього рівня й можу витримувати психологічний тиск. Став для нього бойовою одиницею.

Що сказав Ротань після голу Олександрії? «Перекинулися парою слів...»

– У наступному матчі ти знову забив – на цей раз в гостях Олександрії (1:1), яка відправила тебе в оренду.

– Олександрія дозволила мені грати проти себе, чому я зрадів. Мав подвійну мотивацію й в душі відчував, що заб’ю. Ну, дуже заряджений був.

В принципі, нам гра вдавалася, усе йшло як по маслу. Ми нічого не дозволяли зробити супернику, й забили вони лише наприкінці гри з пенальті. Можливо, Олександрія мала перевагу лише в останні десять хвилин.

– Чи мав ти діалог з Ротанем чи кимось з його штабу після гри?

– Після гри перекинулися буквально парою слів з Ротанем, Сергієм Кравченком та Євгеном Гресем. Вони сказали: «Молодець, вітаємо з голом».

– У Минаї ти пограв з нинішнім атакувальним хавбеком Кривбасу Єгором Твердохлібом. Тоді мало хто знав цього футболіста, а зараз це одна із зірок УПЛ.

– Він завжди багато працював, був професіоналом у побуті та на полі. У Кривбасі йому знадобився деякий час на адаптацію, й він почав давати результат.

Просто він знає свої сильні якості й користується ними: вривання до штрафного майданчика, пошук моменту, завершення. Усе це вміє та робить. Я вважаю, що він вже заслужив й на виклик до національної збірної України.

Руслан Ротань. Фото: УАФ

Як Минай вилетів у Першу лігу? «Вважаю, що між Любеновичем й мною було трохи несправедливості»

– Минай йшов у зоні вильоту, й на заміну Шарану прийшов Желько Любенович, за якого команда з безнадійного аутсайдера перетворилася на колектив, що до останнього туру, здається, підтримувала уся Україна.

– Там більше не якась тренерська ідея прийшла, а взяли пацанів, яким було що доводити. З’явився Владислав Вакула, у ворота Олександра Кемкіна поставили, вперше давши роль основного. Скоріше за все, завдяки цьому команда почала давати результат.

– Олександрії ти забив й у домашньому матчі другого кола, що завершився з рахунком 2:2. Настільки сильно хотілося довести помилку клубу?

– На цей раз вже, можливо, не стільки хотілося довести клубу, скільки собі. Бажав грати, але мене зі старту особливо не випускали.

Тоді батьки на гру приїхали. Дали пів тайму й вийшло забити один гол, міг й ще відзначитися. Дуже зрадів. Якщо після першого голу у ворота Олександрії я якось стримувався у святкуванні, то після другого – робив це по повній.

– Що на цей раз говорили тренери Олександрії?

– Після матчу в інтерв’ю Ротань мене привітав й заявив: «Не знаю, хто дозволяє грати орендованим футболістам». Пацани з Олександрії казали: «Ти лише проти нас починаєш грати? Якби усі матчі були з Олександрією, то ти б найкращим бомбардиром став». 

– Як у тебе з Любеновичем склалися відносини?

– Та я не знаю. Образи такої, можливо, й немає, але... Думаю, що 100% заслуговував на більшу кількість ігрового часу. Мені його давали мало. Вважаю, що трохи несправедливості між нами було.

– Після кінцевого гостьового матчу з Кривбасом (0:3), коли Минай оформив виліт до Першої ліги, сльози у роздягальні були?

– Я думаю, що на це навіть не мали сил. Сльози, можливо, були б, якби програли більш драматично. А так ми вийшли й нас просто переїхали без шансів.

Таке враження, що ми, начебто, не налаштувалися, а ця гра була для нас фактично фіналом. Коротко кажучи, такі матчі з рахунком 0:3 не програють, я вважаю.

Чи сподівався Минай на пряме повернення до УПЛ? «Цей Турнір чотирьох взявся нізвідки»

– Шанс одразу повернутися до УПЛ у вас був, але у фіналі вищезгаданого тобою Турніру чотирьох Минай програв Лівому Берегу (0:3). Фактично цей результат й став точкою зворотного відліку для клубу.

– Ну, так. В принципі, ми були налаштовані на цей турнір. Півфінал з Епіцентром (3:3, пенальті 5:3) важко, але пройшли. У фіналі отримали другий шанс, але знову 0:3. Не знаю, як пороблено нам було у цих важливих іграх. Не підготовилися, не налаштувалися. Не можна так.

– Чи сподівалися у Минаї, що клуб просто повернуть в УПЛ без усіляких додаткових умов?

– Так-так. Тривалі гойдалки тоді були. Можливо, протягом місяця. Ми лише з відпустки вийшли у 20-х числах червня, а буквально через тиждень розпочалися розмови про наше повернення. Ми вже ледве не готувалися до УПЛ, однак кожен тиждень це рішення відкладалося.

Потім нізвідки з’явився цей Турнір чотирьох. Якщо не помиляюся, то днів за сім-десять до його початку. Можливо, через це й перегоріли. Усі сподівалися, що зараз нас повернуть в еліту.

– Любенович, здається, за пів року у Минаї пройшов шлях від надії команди до її повної безнадії, і його останні тижні запам’яталися постійними заявами про те, як йому усе набридло, і як він більше не хоче бути тут.

– Тому я і казав, що перші пів року ми видали через пацанів, яким було що доводити. Не скажу, що потім заспокоїлися. Усі хотіли та старалися, але після літньої паузи когось відпустили, а когось – ні. Можливо, й у Любеновича була така ситуація. Тобто через різне ставлення усе це почалося.

Начебто, розпочали добре, перегравши вдома Прикарпаття (4:2), а потім... Після перших поразок почалися ці пресконференції Любеновича про те, що він хоче піти. Серед пацанів особливого розуміння не було – навіщо так показово це робити? Хоча, він нам й напряму заявляв, що не може нічого дати як тренер й готовий поступитися своїм місцем іншому фахівцю, якщо захоче керівництво.

Як бачимо, у Минаї ухвалили рішення залишити цей штаб до зими, а потім з ними все ж попрощалися. Просто ми вже до того часу втратили усі шанси на підвищення у класі. Ось на таких гойдалках й пройшов сезон.

Желько Любенович. Фото: ФК Минай

Що думає про українську зірку АПЛ? «Фізично він може витримати, мабуть, й три матчі поспіль»

– Ти викликався до збірних України U-19 та U-21, де перетнувся з багатьма зірковими футболістами. В команді Володимира Єзерського, зокрема, зіграв з атакувальним хавбеком Шахтаря та національної збірної Олегом Очеретьком. Що можеш про нього сказати?

– Він їздив в збірну за усіма віковими категоріями й, по суті, завжди був у центрі уваги. Тому можна сказати, що тримає планку з дитячо-юнацького рівня.

– В U-19 ти перетнувся й з центрхавом Брентфорда та збірної України Єгором Ярмолюком. Людина робить дивовижну кар’єру, третій сезон виступаючи в АПЛ.

– Ярмолюк також проїздив усі збірні. Фізично він може витримати, мабуть, й три матчі поспіль. Вийшов на такий рівень завдяки, як це завжди буває у футболі у першу чергу, своїй роботі та випадку.

Йому випав шанс, яким він скористався на повну. Не провалив перший сезон, коли його почали випускати на заміни, а протягом другого вже набрався досвіду виступів на найвищому рівні й впевненості. Як бачите, зараз він основний в клубі АПЛ.

Чим сильний опорник Динамо Бражко? «Вважаю, вже мав їхати у Європу й там показувати себе»

– В U-21 ти зіграв один матч під керівництвом Унаї Мельгоси. Що побачив особливого у його підході?

– Я з його штабом провів два тижні протягом одного збору, більше ми не зустрічалися. Тоді усе було супер й мені сподобалося. Результат команда також показувала.

Гру ставили під національну збірну. Усе було зрозуміло, тренерський штаб спокійно доносив інформацію до футболістів й в нас виходило.

– В U-21 ти застав опорника Динамо Володимира Бражка, який вже також зіграв за головну команду країни.

– Ну, у Вови фізичні якості взагалі божевільні. Й з м’ячем, як для опорника, він добре працює. В нього є усе: удар, бачення поля. Тому він й зачепився на найвищому рівні.

Вважаю, вже мав їхати у Європу й там показувати себе. Проте щось не склалося. Високого рівня гравець й для національної збірної – це 100%.

– Перетнувся ти й з центрбеком Трабзонспора та кандидатом до національної команди Арсенієм Батаговим. Як вважає, за що його так цінують у Туреччині?

– Його найсильніша якість, це, звичайно, перший пас. Його діагоналі та бачення поля дуже цінні у центрі оборони. Тим паче він шульга. Таких футболістів мало. Це й дозволило йому стати топом в Україні та переїхати до Туреччини.

– Які у тебе найближчі цілі?

– Хочеться вже повернутися до УПЛ. Не усе я там встиг показати за один сезон. Окрім цього є бажання й у Європі себе проявити. Мені ще 21 рік, тому думаю, що точно вдасться.