«Розминувся з Яремчуком, зате здобув «бронзу» в Олександрії», – Шастал про кар’єру та перехід із Полісся до Вереса
20003 
Автор – Ігор ДМИТРІЄНКО
Вихованець київського футболу Дмитро Шастал після Житомира приїхав підкорювати Рівне. В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» він розповів про очікування від виступів за Верес, згадав як тренувався під керівництвом першого тренера Андрія Шевченка та хто з зірок іспанської Ла Ліги не став його одноклубником.
У Шастала був період, коли питання, чи продовжувати футбольну кар’єру, було дуже актуальним та хвилюючим.
Півзахисник Дмитро Шастал в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про:
- адаптацію у Вересі
- перші кроки у футболі
- які клуби та тренери вплинули на його кар’єру
- бронзу з Олександрією
«Про варіант з Вересом повідомив Янаков. Я розумів, що це питання майже вирішене»
– Дмитре, давай почнемо з твого трансферу з Полісся до Вересу. З твого нещодавнього коментаря ми зрозуміли, що ти не вважаєш переїзд до Рівного кроком назад в кар’єрі. Як прийняла нова команда, які цілі ставиш перед собою у Рівному?
– Все чудово, команда прийняла добре. Працюємо, тут чудова атмосфера. Верес живе однією ціллю, метою, і вона всіх об’єднує. Щодо задач, які ставлю перед собою, то в кінці сезону хочу побачити, що я все правильно зробив та мій крок допоміг всім сторонам угоди.
– Можна сказати, що адаптація тобі тут не треба, адже вже й граєш у контрольних матчах, і забиваєш?
– Так, часу на розкачку не було, адже одразу приступив до роботи. На адаптацію час мені не потрібен. Знаю, так зазвичай всі кажуть, але у моєму випадку так і є (посміхається).
– Верес бореться за виживання. Як оціниш шанси нової команди зберегти прописку в УПЛ?
– Все покаже сезон. До матчів можуть бути тільки роздуми, а прогнози робити не люблю. Зараз хочеться зосередитись на тому, що ми можемо змінити, на що можемо вплинути. Нам необхідно ставити сильнішими та добиватись таких результатів, які допоможуть зберегти прописку в УПЛ.
– Чи не насторожував сам варіант з Вересом, адже ти перейшов з Полісся, яке вело боротьбу за чемпіонство та єврокубки, до клубу, у якого задачі значно скромніші?
– Так, зі сторони може здатись, що це крок назад. Але у Вереса також є своя задача, яку треба виконати. Люблю подібні виклики у житті. Це дає натхнення працювати й працювати далі. Є мета, а отже треба робити все задля її досягнення. Треба мати більш далекоглядні цілі, навіть, якщо на даному етапі це просто збереження прописки.
Дмитро Шастал і Денис Янаков, фото: НК Верес
– Твій партнер по Поліссю, а тепер і по Вересу, Денис Янаков сказав, що пропозицію переїхати до Рівного озвучив Буткевич. А як відбувся твій перехід? Це оренда до кінця сезону?
– Так, оренда до кінця сезону. Дізнався про можливість трансферу від Янакова, який першим мені подзвонив. Мене тоді не було в готелі, де базувалась команда, я приїхав пізніше. До розмови з президентом знав всю інформацію. Тому сюрпризом це не стало. Розумів, що трансфер до Вересу – питання майже вирішене.
«Було б дуже круто, якби Полісся виграло чемпіонський титул»
– У Житомирі ти грав три роки: більше 40 матчів, 10 голів. Чи не залишилось якогось негативу після того, як покинув Полісся?
– Жодного негативу, це життя. Якщо зосереджуватись на минулому, то будеш себе тільки більше «закопувати». Верес – новий етап моєї кар’єри, хочу допомогти рівнянам залишитись в еліті. Немає сенсу зараз згадувати, як там було в Поліссі. Так, було добре, питань нема. Але ситуація змінилась, це життя. Немає часу на спогади про минуле, треба думати про майбутнє.
– І все ж. Всі говорять про чемпіонські амбіції Полісся. Наскільки реальні шанси житомирян на завоювання титулу?
– Було б дуже круто. Був би радий за них. Шанси точно є. Якби влітку перед початком сезону хтось сказав, що Полісся буде у трійці, ніхто не повірив. Але зараз пішли розмови, що житомиряни можуть виграти чемпіонат, й сумнівів щодо цього вже набагато менше, адже все можливо. Якщо одного разу змогли здивувати українську футбольну публіку, то чому б це не зробити ще раз.
– І в Поліссі, і Вересі амбітні президенти: Буткевич та Надєїн. Чи є у них схожі риси?
– Важко сказати. Вони максималісти це точно, але, у той же час, ще не зустрічав жодного президента ФК, який би сказав команді грати в міру своїх можливостей та не зважати на результат. І Буткевич, і Надєїн – амбітні люди, які реалізувались у своєму житті і тепер хочу реалізувати свої проєкти.
Іван Надєїн, фото: НК Верес
«Ледве не стали одноклубниками з Яремчуком, але я пішов з команди, а він якраз прийшов»
– Ти добре вчився у школі. Коли зрозумів, що саме футбол – це твоє?
– Ви знаєте, відповім так: були часи, коли футбол відійшов для мене на другий план, та я вирішив зосередитись на іншій сфері, навчався, хотів йти працювати. Мені було 18 років. У той же час продовжував грати на аматорському рівні, не докладаючи максимальних зусиль. І, ви знаєте, з’явились результати, а вже далі пішли розмови про розвиток професійної кар’єри футболіста. Зрозумів, що треба працювати далі у цьому напрямку, й тоді щось вийде.
– У тебе доволі нетипова кар’єра. Хоча ти є вихованцем столичного футболу, а саме за столичні команди на дорослому рівні практично й не грав. Як все починалось?
– На дитячо-юнацькому рівні я навчався в школах Динамо та ФК Київ. Так, у різних джерелах є інформація щодо мого виступу в інших Академіях, це Зміна-Оболонь, Зірка (Київ) та РВУФК, але це неправдиві дані. Можливо, хтось колись це візьме до уваги і виправить. Моя команда не кваліфікувалась у наступні раунди змагань, і наш тренер якимось чином домовлявся, аби ми, його підопічні, грали за інші колективи. Тоді це у мене не викликало питань, зараз же навіть уявляю це можливим у нинішніх реаліях. Одразу скажу: питання точно було не в грошах, адже ніхто нікому не платив.
– З ким з відомих нині футболістів перетинався на юнацькому рівні?
– Якщо говорити про 1995 рік, то це, перш за все, Роман Яремчук. Я грав проти нього. В одній команді зіграти не судилось: він якраз прийшов, а я вже пішов. Також відзначу Ігоря Харатіна, Богдана Кушніренка. З останнім ми довгий час були партнерами по Динамо, потім зустрілись вже у Поліссі.
Богдан Кушніренко, фото: ФК Полісся
– Згадай про свої перші кроки у футболі. Коли вперше пішов на тренування?
– 1 вересня 2002 року, здається, був набір в Динамо. На Нивках: хто знає, той зрозуміє. Тоді у нас був іменитий тренер Олександр Шпаков. Найвідоміший тренер динамівської школи, перший наставник Андрія Шевченка. То був незабутній час.
«Були сумніви, чи залишатись у футболі. Дуже допомогли Закарлюка, а згодом Федорчук»
– Ти починав у Колосі, коли ще той грав на аматорському рівні. Причому футболістом основи ти тоді не був. Чому так склалось?
– Можна сказати, що не був там навіть футболістом ротації:). Так вийшло, коли зрозумів, що футбол це все ж моє, поїхав до Нафтовика в Охтирку. Тренувався разом з сином спортивного директора клубу Сергія Мізіна. Він мене помітив та запросив до Охтирки. Довго у них був на перегляді, вже підходив старт сезону, й мені у підсумку сказали, що я не підходжу. У тій ситуації дуже допоміг Сергій Закарлюка. Можна сказати, зрозумів моє становище.
Він завжди давав шанс молодим хлопцям та допомагав розвиватись. У 2013-14 роках Закарлюка працював асистентом тренера у Нафтовику та був дещо засмучений, що мене не взяли. Порадив поїхати до свого товариша Руслана Костишина у Колос, який вже був на слуху на Київщині. Так, аматори, але навіть щось платили. Я ж без клубу тоді хапався за будь-який варіант та шанс проявити себе. У Колосі на той час вже грали досвідчені виконавці, команда була укомплектована. Було важко з ними конкурувати на рівних, тому не зміг там закріпитись.
– Після цього в тебе повірив Олег Федорчук. Ти працював з ним у 2015 році в ФК Полтава, а через рік у Енергії Нова Каховка. Можеш сказати, що завдяки цьому тренеру ти зараз граєш на найвищому рівні?
– Сто відсотків, так і є. Олег Федорчук дійсно дуже сильно вплинув на мою кар’єру. Запросив мене із аматорів у Першу лігу – до Полтави, де я зробив перші кроки у професійному футболі. За півроку він прийняв Енергію. Я ж після Полтави був травмований і не міг знайти новий клуб. Можна сказати, знову був на роздоріжжі.
Олег Федорчук, фото: ФК Енергія Нова Каховка
Були сумніви, чи залишатись у футболі. Розумієте, Перша ліга – це квиток до УПЛ, а от Друга… Важко, одним словом. Час, який я провів у Новій Каховці, дуже сильно вплинув на мою кар’єру. З дуже великим теплом пригадую ті часи.
– Як футболіст, ти розкрився саме в Енергії? Адже майже 50 матчів та 28 голів за два сезони багато про що говорять.
– Погоджусь. Саме там я почав розкриватись як футболіст.
– Наразі Нова Каховка окупована. Чи підтримуєш зв’язок з кимось з Енергії, як у них зараз справи?
– Востаннє спілкувався з Дмитром Махнєвим (нинішній захисник друголігового ЮКСА, який до цього грав за Верес і Карпати, – прим. «УФ»), з яким ми там разом виступали. У минулому році згадували ті часи. Також обговорювали друголігові баталії з Василем Курко. Тоді він захищав кольори Жемчужини Одеса й ми з ними частенько грали у товариських матчах. Щодо Енергії, то у мене інформації обмаль. Наскільки я розумію, усі, хто мав можливість виїхати, зробили це. Дуже шкода, що клубу наразі немає та місто окуповане. Чудове спортивне курортне місто, чудові люди. Мені там дуже подобалось.
«Шаран добре розумів, чого хоче від команди, а ми прекрасно розуміли його»
– Після Енергії ти перейшов в 2018 році в Олександрію. Команда тоді займала призові місця, грала в єврокубках. Яким був твій вклад у ці досягнення, і, як вважаєш, чи розкрив ти в Олександрії свій потенціал?
– Перші півроку в Олександрії були доволі складними. Адаптація до УПЛ мені давалась важко. З часом після літніх зборів нарешті прийшов результат. Ми стали бронзовими призерами чемпіонату (то був, певно, найкращий результат в моїй кар’єрі), – був чудовий сильний колектив з топ-спеціалістом на чолі.
Шаран добре розумів, чого хоче від команди, ми ж прекрасно розуміли його. Я відчував себе частиною тієї перемоги. Виступи ж у Лізі Європи – колосальний досвід. Ще виступаючи в Новій Каховці, певно, не міг і мріяти про такий успіх. Наразі ж це зайвий доказ того, що праця та цілеспрямованість завжди принесуть результат.
Дмитро Шастал у Олександрії, фото: ФК Олександрія
– За свою кар’єру ти перетинався з багатьма цікавими футболістами. Хто на тебе справив найбільше враження, коли вважаєш найсильнішим партнером?
– Серед них багато реально майстрів, у цьому плані мені пощастило. Певно, відзначу, Дениса Фаворова, Сергія Рибалку, багато кого можу ще назвати. Щодо Фаворова, то він би точно був в моїй символічній збірній. Можливо, в Полтаві він виступав не так яскраво, але у Десні та Зорі продемонстрував свої найкращі якості.
– Знаємо, що ти добре дуже добре граєш на гітарі. Звідки у тебе любов до музики?
– Мені здається, усі люблять музику. Музика припала до душі якраз у той період, коли опинився на роздоріжжі: футболу ставало менше, а займатись чимось треба було. Навчився грати на гітарі, розвивався у цьому напрямку. Чесно кажучи, всім раджу навчитись грати на якомусь музичному інструменті. Це дуже сильно впливає на розвиток особистості. А найприємніше – це результат, адже коли можеш заспівати та зіграти якусь пісню, щоб усі були в захваті – взагалі суперові відчуття.
