«Сабо називав мене і Алієва «алкашами», Белькевича теж ненавидів, а легіонерам все прощав»: вогняне інтерв’ю Мілевського

Переглядів 4620
Аватар Андрій Піскун Андрій Піскун
17 голосів
«Сабо називав мене і Алієва «алкашами», Белькевича теж ненавидів, а легіонерам все прощав»: вогняне інтерв’ю Мілевського
Артем Мілевський. Колаж: УФ
Легенда Динамо Артем Мілевський дав ексклюзивне інтерв’ю для авторської рубрики «УФ» «Вас турбує Піскун», у якому розповів багато цікавого. Наш співрозмовник був максимально відвертим.

🔥 Зустрічайте нового гостя у рубриці «Вас турбує Піскун»! Артем Мілевський не часто дає великі інтерв’ю, але редактору сайту «Український футбол» Андрію Піскуну вдалося розговорити колишнього нападника Динамо та збірної України, який зараз виступає у Медіалізі за Ігніс. Домовлялися на 40 хвилин, проте бесіда розтягнулася більш ніж на годину. Поговорили про таке:

  • Як Артем став футболістом та хто його запросив в Динамо.
  • Про шалені навантаження Яковенка.
  • Про знайомство з Алієвим і найпам’ятніший загул з кентом.
  • Про найбільший штраф, поліцію та дзвінок Суркіса.
  • Про найбільшу зарплату та преміальні.
  • Хто був найгіршим та найкращим легіонером Динамо.
  • Про упередженість Сабо та його улюбленців.
  • Про конфлікт із Блохіним.
  • Про віскі з Тудором.
  • Про 50 тисяч від Шеви.
  • Про легендарну «паненку» та реакцію Вороніна.
  • Про зустріч із Роналду на юнацькому рівні.
  • Про розбите Феррарі та спалене Мазераті.
  • Про завершення кар’єри та мрію.
  • Та ще багато-багато чого.

🍿 Коротше, попкорном вже запаслися? Тож погнали читати!

«Ми просто вмирали на тренуваннях Яковенка. О шостій ранку випили овес і побігли тест Купера. Снігу по коліна, а ми біжимо»

– Артеме, давайте почнемо з самого початку. Як футбол з'явився у вашому житті?

– Мене ніхто не питав, хочу я грати в нього чи ні. Тато з п'яти років відвів мене на стадіон і весь час був зі мною, навчав мене ударів, фінтів. Це було кумедно. 

– Від яких футболістів у дитинстві ви фанатіли?

– У дитинстві я ні від кого не фанатів, тому що ще не усвідомлював, що буду футболістом. 

– Як ви потрапили в Динамо?

– Коли я виступав за Білорусь на юнацькому турнірі, мене помітив Павло Яковенко. Ми тоді в півфіналі програли Україні з рахунком 0:7, але я став найкращим бомбардиром турніру. Уже коли ми були вдома, батькові зателефонував Яковенко і сказав, що в моїх послугах зацікавлене Динамо. У цей же час мене кликав Спартак, але не погодився, сказав батькові: «Динамо – це Динамо. Я хочу туди». 

Через кілька днів я з татом і першим тренером приїхав до Києва, де нас зустрічав на залізничному вокзалі Павло Яковенко. Він повіз нас на базу, і я помітив, що у нього в машині лежить бургер із McDonald's. А я з дороги такий голодний був, дивлюся і слинки течуть.

Артем Мілевський. Фото: Динамо

– Так це він вам узяв?

– Ні, сам з'їв (сміється, – прим. А.П.). Він на вокзал приїхав і не встиг поснідати просто. Потім ми приїхали на базу, поговорили з керівництвом, і тато з першим тренером поїхали додому, а я залишився тут. Рятувало те, що я був не один. Нас було близько 25-ти хлопців з усієї України, навіть із Білорусі та Абхазії були. 

– За вас тоді була справжня війна між ФФУ і Білоруською федерацією футболу. Як вдалося вирішити питання з натуралізацією?

– Коли нас тільки привезли до Києва, там були ще хлопці з Білорусі, ми одразу погодилися отримати українські паспорти. Потім приїжджаю у відпустку і батько мені каже: «Ні за яку Україну ти не будеш грати! Будеш виступати за Білорусь!». Я повернувся до Києва, кажу: «Відбій, батько забороняє». Усі в шоці. 

Через сім місяців я і Яковенко полетіли до мого тата на чартері. Мої батьки накрили стіл і почали розмовляти з Яковенком, а я пішов на вулицю, щоб цього не чути. Не знаю, про що вони там говорили, але зрештою все вирішили і батько поставив підпис на документах. 

– З Білоруської федерації на вас тиснули?

– Ми зустрічалися з президентом Білоруської федерації Невигласом, він нас запрошував, але до жодної згоди ми не дійшли. Ми вже прийняли рішення, що я буду вступати за Україну. 

– У Павла Яковенка непрості тренування. Як витримували його навантаження?

– Я і зараз можу витримувати навантаження різного плану (сміється, – прим. А.П.). Усі терпіли, ми з Алієвим не виняток. Приїжджаєш після нового року, а тут – 100 днів зборів по чотири тренування на день! Ми просто вмирали. О шостій ранку випили овес і побігли тест Купера. Снігу по коліна, а ми біжимо. Потім сніданок, миємося, переодягаємося і йдемо до школи. Потім знову тренування. До речі, користуючись нагодою, хочу подякувати кухарям, прибиральницям та всьому персоналу бази Динамо. Вони дуже допомагали нам – молодим хлопцям.

– Яку веселу історію можете згадати з Динамо-2?

– Саня Яценко і Серьога Рожок, царство йому небесне, дуже сильно дружили. Вікна їхньої кімнати на базі виходили на ліс, і там постійно гавкали і вили собаки, не давали їм спати. Яценко і Рожок не витримали, поїхали на ринок і купили «воздушки». Вночі знову гавкіт, вони вийшли і давай стріляти по собаках. Ми всі реготали. 

Одразу заспокою – ніхто з тварин не постраждав (сміється, – прим. А.П.). 

«Їдемо на двох машинах – я на Мазераті, а Аліїч слідом на джипі Субару, нас зупиняють поліцейські. Відразу думка: «Хоч би Санич не вийшов…»

– Як ви подружилися з Алієвим і стали кентами?

– Ми з ним завжди були на одній хвилі, так і зійшлися. Навіть зараз, під час нашої останньої сварки, я знав, що ми помиримося. Це неминуче. Ми разом пройшли життя, Лігу чемпіонів, Спартак. Ми по молодості курили в одному туалеті на адреналіні, щоб ніхто не побачив. Ми – кенти, і цим усе сказано.

– Ви з Алієвим часто потрапляли в курйозні ситуації. Розкажіть про найпам'ятніший загул із кентом під час виступів у Динамо?

– Відпочивали якось ми в лазні перед фіналом Кубка з Шахтарем – пиво, креветки, раки. Тут Аліїч каже: «Поїхали в нічний клуб». – «Ну погнали». Їдемо ми на двох машинах – я на Мазераті, а Аліїч слідом на джипі Субару, і нас зупиняють поліцейські. Я відразу думаю про себе: «Хоч би Санич не вийшов». Починаю розмовляти з поліцією, і тут виходить Алієв... Коротше, заплатили ми по 100 доларів з машини і поїхали тусити далі. Для нас тоді це були не гроші. 

Приїжджаємо вранці на базу, дзвінок у номер із ресепшена: «Артеме, вас Ігор Михайлович Суркіс просить до телефону». Я кажу: «Я не буду брати слухавку». Буквально за хвилину прибігає Аліїч: «Тобі дзвонили?». – «Ага». – «І мені. Я теж не взяв». Через деякий час Ігор Михайлович до нас усе ж додзвонився і пригрозив: «Якщо не візьмете Кубок – отримаєте по повній!». У підсумку ми програли Шахтарю 0:2, Сьомін рвав і метав, був дуже злий. Нас із Алієвим оштрафували тоді на 50 тисяч доларів.

Артем Мілевський і Олександр Алієв. Фото: Google

– А який взагалі найбільший штраф у Динамо ви платили?

– 100 тисяч доларів. 

– За що? 

– За порушення режиму – гуляв у клубі після опівночі. Такі в Динамо були розцінки. Якщо після 12-ти ночі ти десь відпочиваєш, то платиш штраф 100 тисяч.

– А хто це контролював?

– Були спеціальні машини, які за нами стежили. Але це така справа – стежили то й стежили. Але дивлячись на те, як сьогодні грає непитуще Динамо – хочеться плюватися! Правильно кент сказав: «Ми пили, але грали, а зараз не п'ють і не грають». 36-те місце з 36-ти команд у Лізі Європи – це позорисько!

«Від Верпаковскіса, Пєєва і Лєко, бувало, таким перегарищем на базі несло, але Сабо їм усе прощав»

– Пам'ятаєте свій дебют за першу команду Динамо?

– Це сталося за Михайличенка, але подробиць уже не згадаю (Мілевський дебютував за першу команду Динамо 10 серпня 2002 року у кубковому матчі проти Енергетика з Бурштину, 1:0, а в Вищій лізі — 12 квітня 2003 року у матчі проти Поліграфтехніки, 2:0, – прим. А.П.). Мене переселили на першу базу в кімнату до Макса Шацьких. Це людина з великим серцем, дуже порядна і добра.

– Є якась історія про Шацьких?

– Макс курив сигарети R1, а в туалеті в нього було десь 500 сканвордів. Пам'ятаю, він сидить у туалеті, я поряд у душі, ми куримо, жартуємо і розгадуємо сканворди (сміється, – прим. А.П.). Ось так ми готувалися до матчів, і це працювало – ми перемагали. Зараз так уже не роблять, але й результату немає.

– Як вам працювалося з Йожефом Сабо, який категорично не терпів алкоголь і футболістів, які могли випити?

– Сабо завжди був із легіонерами, це його улюбленці. А нас, молодих, він не любив за те, що ми могли випити. 

Але річ у тім, що іноземці «на крису» теж пили, але Сабо цього не помічав. Від Маріса Верпаковскіса, Жори Пєєва і Єрко Лєко, бувало, таким перегарищем на базі несло, але їм усе прощалося. А нас із Алієвим Сабо називав «алкашами» і «п'яницями». 

Він ненавидів навіть Белькевича і Шацьких, а любив тільки іноземців! Прикро. 

– Ви висловлювали Сабо свої претензії, що на вас він зривається, а іноземців не чіпає?

– Я тоді був молодим і в мене не було такого авторитету, щоб щось йому висловлювати.

«Дзвонять мені з ресепшена: «Артеме, вам треба виселитися. Це наказ Блохіна». Я набираю Суркіса…»

– Ще один тренер, з яким у вас були непрості стосунки – це Блохін. Одразу ж згадується історія з халатом на пресконференції. Розкажіть ще щось, про що нам невідомо?

– Ви що, біографічну книгу про мене вирішили написати? (сміється,прим. А.П.). До Олега Володимировича я добре ставлюся і хочу привітати його з наступаючим новим роком. Я бажаю йому і його родині тільки добра і щастя. 

– Побажання ми йому передамо, а тепер давайте історію😊.

– Гаразд, умовили (сміється,прим. А.П.). Коли в нас з Олегом Володимировичем був уже конфлікт, він мені сказав: «Виселяйся з бази і переїжджай на другу». Потім мені з ресепшена дзвонять: «Артеме, вам треба виселитися. Це наказ Блохіна». Я набираю Суркіса: «Мене Блохін із бази виселяє. Що робити?». Ігор Михайлович спокійно відповідає: «Нічого не роби. Він що, тебе туди заселяв? Ніхто тебе не виселить, але ви якось знайдіть спільну мову». 

На жаль, нам тоді не вдалося помиритися. Я молодший і треба було мені зробити перший крок. Уже у 2021 році зі сцени я публічно вибачився перед Олегом Володимировичем. Він, без перебільшення, легенда. 

Олег Блохін. Фото: Динамо

– Давайте згадаємо, як ви 2008 року «поховали» Спартак (4:1, 4:1). Що відчували в той момент?

– Я відчував справжню насолоду. Перед матчами зі Спартаком Ігор Михайлович говорив мені й Алієву: «Поясніть легіонерам, що цей матч значить для Динамо». Ми поговорили з іноземцями, а що було далі, ви бачили. 

Після матчу в «Лужниках» Шовковський каже: «Сьогодні всі їдемо в нічний клуб святкувати». Ми прилетіли з Москви о першій годині ночі й одразу поїхали в клуб. Приїжджаємо в бар, а там усі відвідувачі у футболках київського Динамо. У мене аж сльози щастя на очах виступили, було дуже приємно. Шовковський закурив сигару, і ми почали святкувати. Такі моменти хочеться частіше згадувати.

– Ви застали багатьох іноземців у Динамо. Хто був найслабшим легіонером, якого ви бачили?

– Однозначно, Андре. Він грав у Сантосі з Неймаром, багато там забивав. Ми думали: ось це підсилення нас чекає! А він виявився просто ніяким: що на тренуваннях, що в матчах. Клоун, одним словом. У Неймара вийшло стати зіркою, а в Андре –ні.

– А хто був найсильнішим легіонером?

– Діого Рінкон! Він міг мене й Алієва на плечах протягнути і гол забити. Ось це моща була. 

– У ваш час динамівці частенько грали в карти на гроші. Хто був найкрутішим гравцем?

– Можу відзначити такі четвірки в Джокер: Ребров-Ващук-Мілевський-Гусєв і Алієв-Ващук-Шовковський-Шацьких. За картярськими баталіями цікаво було стежити, навіть якщо ти не береш участі в грі. Це дорогого коштує. Якщо досвідчені запросили молодого пограти в карти, то це ознака поваги. У нинішньому Динамо немає субординації та поваги, відповідно маємо 36-те місце в Лізі Європи.

– Яку найбільшу суму ви програвали в Джокер?

– Поки я вчився, то багато програвав. Джокер – це така гра, що спочатку треба занести, щоб чогось навчитися. 700, 800, тисячу доларів точно залишав на столі. 

«Якось я заборгував одному бандиту 50 тисяч доларів. Гроші потрібні були негайно, а зарплата аж через тиждень. Я написав Шевченку SMS»

– На юнацькому рівні ви перетиналися з Роналду, навіть фото спільне є. Розкажіть, як вам гралося на полі проти майбутньої легенди футболу?

– Це було на юнацькому Євро U-17. Я був у збірній України, але не грав, тому що тоді була тяганина з Білоруською федерацією футболу [з приводу моєї натуралізації] і заборона на мої виступи. 

Португалія мала стати нашим наступним суперником, і ми дивилися їхній матч проти Франції по телевізору. Кріш там такі чудеса витворяв на лівому фланзі, аж в очах блимало! А у нас правого захисника грав Григорій Ярмаш. Ми всі перезирнулися і сказали Гриші: «Good luck тобі завтра» (сміється, – прим. А.П.). 

Кріштіану Роналду та Артем Мілевський. Фото: Google

– Вийшло у Ярмаша вимкнути Роналду?

– Та який там! Хоч Кріш і не забив, але його і на замаху прибирав, і прокидав, і підкочувався (Україна програла – 1:2, – прим. А.П.). 

Після матчу поплескали Ярмаша по спині й кажемо: «Гриша, іди вже відпочивай» (сміється, – прим. А.П.). Що стосується мого фото з Роналду, то ми його зробили в готелі, всі команди із групи там жили. Тоді я ще не розумів, яким великим стане Кріш. Він для мене за своєю величчю наближається до Тотті.

– Давайте трохи зачепимо тему ЧС-2006. Збірна України на Мундіалі стартувала з поразки від Іспанії (0:4), але потім впевнено здолала Саудівську Аравію (4:0) і Туніс (1:0), здобувши путівку в плей-оф. Як ви тоді пережили удар від іспанців і налаштувалися на перемоги?

– Ситуація дійсно була напруженою, але на нашу користь грало те, що попереду були матчі з менш статусними суперниками. У поразці від Іспанії найбільше критики припало на наших лідерів — Шевченка, СаШо і Вороніна. Я ж, як наймолодший у команді, особливої уваги до себе не привертав.

Після того фіаско наші ветерани зібралися за вечерею, взяли по келиху вина і провели щиру чоловічу розмову. Андрій Миколайович Шевченко тоді сказав: «Так, Іспанія сильніша. Але цей матч уже в минулому. Наша мета — вихід із групи, і ми маємо це зробити».

Ці слова стали поштовхом для команди. Наступного ж матчу ми розгромили Саудівську Аравію, потім здобули важливу перемогу над Тунісом і впевнено вийшли до плей-оф. І вболівальники одразу забули про стартову поразку.

– Правда, що коли ви били «паненку» в 1/8 фіналу проти Швейцарії, то Блохін заплющив очі?

– Він узагалі пішов у роздягальню і дивився серію пенальті по телевізору. Перед цим Олег Володимирович назвав п'ятьох гравців, хто буде бити одинадцятиметрові. Підійшов до мене: «Ти будеш бити?». – «Буду». – «Яким?». – «Мені все одно. Як скажете». 

– Що вам говорили в команді після «паненки»?

– У нашому холодильнику завжди стояло з десяток пляшок пива – це було таким собі привілеєм для ветеранів після гри. Після матчу зі швейцарцями Воронін відкрив пляшку пива для себе, навіть мені дозволив одну взяти. Ми з ним сховалися, закурили, і він жартома сказав: «Малий, якби ти не забив, я б тобі голову відірвав». Я йому у відповідь: «Спокійно, ми вже у чвертьфіналі» (сміється, – прим. А.П.).

Воронін — чудова людина. У нас із ним були дуже теплі стосунки. Він взяв мене під своє крило в збірній, навіть місце поруч із собою в автобусі виділив.

– Ви у збірній і Динамо грали разом із Ребровим і Шевченком. Як поводилися легенди футболу в команді?

– Гідно. Про Шеву є цікава історія. Якось я заборгував одному бандиту 50 тисяч доларів. Гроші потрібні були негайно, а зарплата аж через тиждень. Я написав Шевченку SMS: «Можна набрати?». – «Звичайно. Що сталося?». Я зателефонував, кажу: «Потрібно терміново 50 тисяч баксів. Можеш позичити?». Після тренування я зайшов до нього в номер на базі Динамо, і Миколайович мовчки дав мені 50 штук готівкою. Відразу після зарплати я повернув йому борг.

«Фіорентина вже домовилася про мій перехід за 10 млн доларів. Люди приїхали мене купувати, а наступного дня їм кажуть, що ціна зросла до 12-ти «лямів»

– Розкажіть, які пропозиції щодо вас надходили на піку слави в Динамо?

– Пропозиції точно надходили від Фіорентини, Порту і Ліворно. Я дуже хотів перейти у Фіорентину і досі шкодую, що туди не потрапив.

Артем Мілевський. Фото: Динамо

– Чому трансфер не вдався?

– Тому що не відпустили. У нас на той час був дуже сильний чемпіонат і між Динамо і Шахтарем йшла заруба за перше місце, а я тоді був значущим гравцем для київської команди. Це зараз можна відпускати кого завгодно і втрати не помітиш. 

Фіорентина вже домовилася про мій перехід за десять мільйонів доларів. Люди приїхали мене купувати, а наступного дня їм кажуть, що ціна зросла до 12 «лямів». Це так не працює. 

– Коли ви йшли із Динамо, чому обрали Газіантепспор?

– Інших варіантів у мене не було. Контракт із Динамо в мене закінчувався 6 вересня і ніде більше заявитися я не міг. 

– Чим вам Туреччина запам'яталася?

– Тим, що мені не платили шість місяців. У підсумку вдалося забрати тільки половину зарплати. Ще запам'яталася тим, що я розбив там Феррарі. 

– Фото, де ви сидите на в розпачі на узбіччі біля розбитої машини, досі перед очима. Як усе сталося?

– Я зателефонував своєму водієві до Києва і кажу: «Пережени мені Феррарі в Туреччину». – «Ти серйозно?». – «Ну так». Чувак привіз машину в Одесу і звідти на поромі доправив її до Туреччини. Вранці я прокинувся, а Феррарі вже стоїть біля готелю. 

Я одразу ж вирішив покататися. Під час руху потягнувся вправо, щоб увімкнути iPod, і не впорався з поворотом. Викручую кермо, тисну на гальма і відлітаю у відбійник. Переді мною стояв штир, і я не міг вибратися з машини, довелося лізти через другі двері. Жесть!

– Туреччина – мусульманська країна. Як там ставилися до алкоголю?

– Програли ми якось матч у Стамбулі, а звідти їхати в Газіантеп більше двох годин. У дорогу я взяв собі пиво. Литовський воротар Карчемарскас побачив це і каже мені пошепки: «Не здумай пити, місцеві тебе відразу здадуть керівництву». 

Загалом турки – це специфічні люди. У нашій команді вони не пили навіть пива, про щось міцніше взагалі мовчу, тільки айран попивали, клоуни. Щоб ви розуміли, в Газіантепі тільки два бари на все місто, де є алкоголь.

Перед Феррарі у вас згоріла в Києві Мазераті. Адлейба в одному інтерв’ю розповідав, що вона ще не охолола, а ви вже замовляли собі Феррарі. Було таке?

– Ні, це він придумав. Розповім краще, як згоріла Мазераті. Після виїзної гри збірної проти Естонії (2:0) ми повернулися до Києва. О четвертій ранку я поїхав святкувати, накрили «поляну», сидимо, відпочиваємо. Годині о 6-й забігає двірник: «У вас там машина горить!». Я кажу: «Яка машина? Дядьку, не заважай відпочивати». І зачинив перед ним двері. 

Сидимо далі, п'ємо віскарик. Через десять хвилин двірник знову повернувся: «Я серйозно – там машина горить!». – «Іди звідси, я сказав!». Він утретє прийшов. Я виходжу – реально з-під капота йде дим, машина сама по собі рухається. Йо-ма-йо! ТСН приїхало, знімає. Я в шоці.

«Тудора звільнили, і він подзвонив: «Брате, поїхали, відпочинемо»

– У Хайдуку ви перетнулися з легендарним Ігорем Тудором, який тоді тренував команду. Що цікавого можете згадати про хорвата?

– У матчі Хайдук – Динамо (Загреб) я серйозно травмувався, порвав привідний м'яз. У мене був такий сильний набряк, що за мною доглядала дружина Сабліча – Моніка. У цей час звільнили Тудора, команда поїхала на збори, а я залишився відновлюватися. 

Тут мені дзвінок від Тудора: «Брате, поїхали на острови, відпочинемо. У мене човен є». У Хорватії понад сто островів-курортів. Я довго не думав: «Поїхали!».

О 9 ранку я, Тудор і його помічник уже були на одному з островів. Я замовив усім еспресо. Тудор на мене обурено подивився: «Не зрозумів, а де віскар?». Кажу: «Так ранок ще». Але Тудора це не зупинило. За хвилину офіціантка вже принесла три по 50. Потім ще три по 50, і ще... І ми погнали на човні островами. Тудор – просто красень.

Ігор Тудор. Фото: Google

«Було таке відчуття, що Кобін, тренуючи Минай, усе ще думав, що перебуває в Шахтарі. Він нам такі небилиці на установках розповідав»

– Давайте поговоримо про ваш останній професійний клуб в Україні – ФК Минай. Крім ужгородської команди, у вас були якісь пропозиції?

– На жаль, тільки Минай. Більше в мене ніхто не вірив.

– Яким був президент Минаю Валерій Пересоляк?

– Нічого поганого про нього не скажу. Зарплату він платив завжди вчасно. 

– Ви покинули команду через конфлікт із Кобіним. Він розповідав, що ви відмовилися виходити на заміну на 80-й хвилині, коли Минай програвав Олександрії – 0:3. Що взагалі у вас із Кобіним сталося?

– Василич – цікава людина. Було таке відчуття, що Кобін, тренуючи Минай, усе ще думав, що перебуває в Шахтарі. Він нам такі небилиці на установках розповідав – що ми повинні робити за матч 50 виходів із оборони в атаку. Як це можна було зробити з гравцями Минаю? Василич, напевно, забув, що у нас немає Тейшейр, Кост і Вілліанів.

– Після Минаю були варіанти продовжити кар'єру на професійному рівні?

– Ні. Але якщо чесно, після Минаю мені не хотілося вже нічого у футболі. Слава Богу, зараз у моєму житті з'явився Ігніс і хлопці, з якими я знайшов спільну мову. Медіаліга дозволяє мені зустрічатися зі старими друзями –Алієвим, Михаликом, Кополовцем, Федецьким, Селезньовим.

– На скільки ви реалізували свою професійну кар'єру?

– На скільки? Та взагалі «шляпа». 

– Зараз ви у стосунках, живете з дівчиною. Розкажіть про вашу обраницю, як познайомилися?

– Я відповім одним реченням. Ми з нею розмовляємо однією мовою. Більше я нічого не хочу говорити про особисте життя. 

Бліц

– Найулюбленіша їжа?

– Стейк.

– Найулюбленіший напій?

– Червоне вино.

– Найулюбленіший фільм?

– «Зелена книга».

– Найбільша зарплата на піку кар'єри в Динамо?

– 1 мільйон 600 тисяч доларів на рік.

– Найгірший тренер у вашій кар'єрі?

– Сабо.

– Найтоповіший тренер у кар'єрі?

– Дем'яненко. 

– Топ-3 найсильніших футболісти, з якими ви грали в одній команді?

– Нінкович, Єрьоменко, Алієв.

– Топ-3 захисники, проти яких було найскладніше грати?

– Чигринський, Кучер, Ракицький.

– Топ-3 ваших найулюбленіших футболісти?

– 1. Тотті. 2. Роналду. 3. Алієв.

– Найбільші преміальні у кар’єрі?

– 150 тисяч доларів за чемпіонат світу 2006.

– Найбездумніша витрата грошей, яку ви здійснювали?

– 17 тисяч євро за ніч у Куршевелі. Замовив на компанію шампанське за 800 доларів, устриці, краби, сауну оплатив. 

– У якому найбільш незвичному місці у вас був секс?

– У туалеті ресторану. 

– Ваша мрія?

– Бути здоровим і щоб скоріше закінчилася війна нашою перемогою. 

– Ким ви себе бачите через п'ять років?

– Я себе бачу людиною, яка знайде для Динамо класного нападника, якого зараз не вистачає команді.

– Побажання з новорічними святами від Артема Мілевського.

– Дорогенькі мої, цей рік був дуже непростим, але я сподіваюся, що 2025 принесе нам перемогу і мир. Бажаю вам та вашим сім’ям міцного здоров’я та благополуччя, щоб у кожному домі був затишок та лунав щирий сміх. Кохайте та будьте коханими! Люблю вас!

Найкращі букмекери
рейтинг 9.9
Перейти 150000 грн
Перейти
рейтинг 9.8
Перейти 250000 грн
Перейти
рейтинг 9.7
Перейти 35000 грн
Перейти