«Шуст мене в 30 років навчив грати ногами»: Паламарчук – про матч Інгульця з Карпатами Лупашка та роботу на будівництві

Інгулець, який не знає перемог у стартових турах чемпіонату, готується до запеклого протистояння з Карпатами. Команда з Петрового на фініші сезону у Першій лізі позбавила амбітних львів’ян золотих медалей чемпіонату. Як підсумок – прощання львів’ян з легендарним Мироном Маркевичем і запрошення творця чемпіонського Інгульця Владислава Лупашка з його командою помічників.

Після повернення в УПЛ Інгулець під керівництвом Василя Кобіна сподівається перед паузою на збірні дати бій колишньому наставнику, який намагається у Львові побудувати новий проект. Особливим матч у Львові буде для ветерана команди Паламарчука, котрий до 30 років не грав у найвищому дивізіоні чемпіонату України.

Сайт «Український футбол» поспілкувався з голкіпером Інгульця Олексієм Паламарчуком, який розповів про:

• Реакцію на програш Оболоні
• Гастролі Інгульця по Україні
• Шлях від Другої ліги до УПЛ
• Та ін.

«Після програшу Оболоні кілька днів не хотів ні з ким говорити»

– В Інгульця – 0 перемог на старті. Як виходити з цієї ситуації, коли ще кілька місяців тому виграєш медалі та кубок Першої ліги і зараз є безнадійним аутсайдером?

– Ми щодня працюємо на тренування. Я хлопцям казав. Треба виходити і працювати. Важкувато грати всі матчі на виїзді. Десь по фізиці воно накладає свій відбиток. Може десь в цьому причина. Хоча в спілкуванні з хлопцями і всі кажуть, що може хтось не був готовий до такого тиску. Трохи менше половини гравців не мала досвіду гри в УПЛ.

– Інгулець у попередніх матчах не виглядав приреченим, за винятком погрому від Руху (0:5). Чого бракує команді?

– У всіх нас велике бажання виходити і грати на перемогу. Колектив у нас чудовий, нема жодних проблем. Якщо ви вже згадали про Рух, то не сильно хочеться згадувати той матч. Можна похвалити суперника, який досконало нас розібрав і був класно підготовленим. 

В інших поєдинках ми прагнули грати у свій футбол, не ставити автобус. Можна спихнути, що хтось недопрацьовує, але кожен повинен запитувати, в першу чергу, з себе. 

– Тем не менш, ви «покусали» Полісся і Кривбас – по 1:1, які в матчах з Інгульцем точно не збирались губити очки.

– Ці матчі були дуже цікавими. Перевірили себе на фоні класних команд. Хлопці теж отримали задоволення. Ніякого мандражу, грали в футбол. З Кривбасом трошки важкувато було. Всі хочуть бігти, забивати. Ми дивились багато їх матчів. Проти Полісся в певний відрізок гри дається взнаки довша лавка у суперника, ніж у нас. На нашому боці козацький дух Петрівщини і жага здобувати потрібний результат.

– По пенальті в матчі з Вересом були претензії?

– Вже не розумієш, як трактують арбітри ті епізоди. Дивишся по ТБ Лігу чемпіонів – там одне. У нас може бути інакше. Якщо там все за правилами – питань нема. 

– Програш Оболоні став сильним ударом по амбіціях Інгульця?

– Їхали до Києва за перемогою. Не скажу, що морально було важко. Десь неприємно, можна сказати. У нас був план на гру, мали моменти, але ми не змогли їх конвертувати в забиті м’ячі. Гра була цікавою. Оболонь свої моменти забила, тому вони тоді заслуговували перемогти. Треба зробити висновки, далі працювати і готуватись до наступних матчів.

– Коли саме трапився переломний момент у грі?

– Я думаю, перший забитий гол трохи нас підганяв. Поспішили і отримали другий в контратаці. Я добре запам’ятав Шищенка по роботі в Миколаєві та Буковині. Всі команди в нього намагалися грати в розумний футбол. Готуючись до гри, ми звернули увагу, що Оболонь з будь-якої позиції намагається бити по воротах.

– Чи була виправдана агресивна поведінка з боку обох команд?

– Була агресія з перших хвилин. Ми також хотіли агресивно почати ,провокацій не було. Ніхто не хотів поступатися. Билися за і м’ячі і не тільки ,щоб суперник боявся. Оболонь так само була дуже сильно накручена, щоб виграти вдома. Можливо, десь у них бажання було більшим за наше.

«Не повірив, що Суханов побіжить прямо на мене»

– Можна сказати, що VAR вас врятував, коли не зарахували гол Суханова після влучання в руку. 

– Коли відмінили, трохи стало легше. Я не зациклювався, просто хотів в аут м’яч вибити і трохи повільно це зробив. Не повірив, що Суханов побіжить прямо на мене, десь не підлаштувався під м’яч і так влучив йому в руку.

– Це була осічка, за яку могли покарати. Як у такі моменти швидко себе опанувати?

– Такі ляпи можуть морально тиснути, треба максимально відключатись від цього моменту і грати далі.

– З приходом Кобіна в Інгулець команда змінилася, порівняно з попереднім тренером?

– Василь Васильович нам говорив, що не хоче ламати стару модель. Можливо, ми десь стали більш гнучкими при виборі стратегії на гру, якщо наш першочерговий план не працює. В матчі з Вересом (2:2) навіть спробували в їх футбол пограти. 

В тренувальному процесі є цікавинки, які розбавили рутину. Багато уваги приділяємо стандартам. Дуже багато в УПЛ вирішують мікродуелі, коли за рахунок боротьби можна вирішити епізод.

– Вашим партнерам в захисті не позаздриш під час ігор.

– Рот в мене не закривається:) Що на тренуваннях, що в автобусі. Як в колективі, так і на полі. Зате всі один одного розуміють. В якихось моментах не вистачає часу покрутити головою, вчасно зреагувати і це призводить до пропущених голів.

– А щодо тренувального процесу?

– Василь Васильович намагається і позитиву, і прочухану давати. У нас є і челенджі на спір. Стараємось максимально на позитиві працювати. Я зараз з посмішкою на обличчі з вами розмовляю, а кілька днів тому взагалі ні з ким не хотілося говорити. Рухаємось далі.

Олексій Паламарчук та Сергій Суханов. Фото: ФК Оболонь

«Гра з Карпатами буде цікавою не тільки через фактор Лупашка»

– Далі в Інгульця зустріч з Карпатами. Мотивація буде шаленою проявити себе проти колишніх тренерів?

– Гра з Карпатами буде цікавою не тільки через фактор тренерів. Ми забрали в них чемпіонство в Першій лізі і вони точно захочуть взяти реванш. Хочеться виграти цей матч незважаючи на все, тому будемо максимально зарядженими. 

– На чому акцентували при підготовці?

– Переглядали матчі Карпат. Вивчали їх, будемо максимально по слабких сторонах бити. Сподіваюсь, нам це вдасться. Карпати – сильна команда, проте зараз майже усі в УПЛ на одному рівні. У Карпат буде дуже солідна підтримка, яка гнатиме команду вперед.

– Разом з Інгульцем ви вилітали з УПЛ і повернулися за рік до еліти. За той період часу команда сильно змінилася?

– З призначенням Лупашка змінилось все. Богдан Романович Шуст, який був тренером воротарів, навчив мене після 30 років грати ногами. Мені було дуже цікаво, я все швидко схоплював. Відтоді я повинен бути як 11-й польовий гравець.

Коли я прийшов у команду за часів Лавриненка, був більш вертикальний футбол, хоча Ковальов постійно просив мене не вибивати м'яч, а з ним в коротку взаємодіяти на полі. 

– А ще?

– Багато теорій. Додалося роботи в тренажерці. Дивилися матчі Ман Сіті, Аталанти, Брайтона, Леверкузена. Вони грали в футбол і Лупашко від нас хотів, щоб ми грали. Але не зі всіма суперниками можна так високо грати. 

– Не важко було перелаштовуватися?

– У нас майже одразу почало виходити. Дехто з суперників взагалі не розумів, що ми робимо. Дуже багато для себе цікавого відкрив. Я почав отримувати задоволення від гри в пас, а не просто фігачити той м'яч вперед. Єдине, що просять – не прибирати під себе, аби «лавку» інфаркт не схопив:) 

Якби я потрапив в той тренувальний процес у 20 років, можливо, не провів би стільки часу в нижчих лігах. 

Я дуже вдячний Шусту, який мене сам запрошував і я отримав можливість попрацювати з воротарем, який пограв в ЛЧ проти топових команд. Ті воротарі, які зараз в Карпатах, багато чого для себе дізнаються від Шуста.

«У лазні Полтавець сказав мені, щоб не підходив до нього»

– Можна говорити про те, що останнє місце Інгульця – наслідок того, що обмаль часу пройшло після зміни тренера?

– Один із. В цьому плані нам допомогла перша пауза на збірні, підкрутити певні якісь моменти. Потрібно було розставити всіх по місцях, награти зв'язки і я бачу, що розуміння приходить. Ми від свого футболу відмовлятися не будемо.

– Як всередині команди реагували на епопею з атестацією нового стадіону, яка могла призвести до зняття з чемпіонату?

– Ми намагалися робити свою роботу. Василь Васильович був на зв'язку з президентом. Всю інформацію ми отримували від головного тренера. 

– Колеги давали інсайди, що дехто з гравців в останні дні трансферного вікна хотів залишити клуб. Це правда?

– Я нічого про це не знаю. За себе скажу, що в мене планів таких не було.

– В УПЛ ви почали грати з 30 років. Шлях із нижчолігових клубів Одещини вийшов досить тернистим.

– Я завжди вірив, що одного дня отримаю свій шанс проявити себе в еліті. Сподівався, що це швидко вдасться з Дністром, куди мене запрошував Андрій Пархоменко – дебютував, потім травми. 

Був ще такий момент, що після надриву хрестів хотів взагалі кинути футбол. Не було тоді грошей на операцію. Я з небагатої родини, але мені дуже допомогли лягти на операційний стіл. Багато процедур проходив, спілкувався з лікарями, купа уколів. На ноги поставили, але на рік довелося забути про футбол. 

Почав в академії ФК Одеса працювати. Пархоменко мене знову покликав до нього в Балкани, які ставили амбітні задачі, щоб команда з села пройшла всі сходинки професійного футболу. Тоді я зрозумів, що не маю право впустити цей другий шанс на шляху до мрії і доля мені віддячила.

– Ви з легендарними Полтавцем і Лавренцовим разом пограли?

– Так. Пригадав цікаву історію. У нас була лазня і я примудрився, підсковзнутись, влетіти прямо в Полтавця (новий головний тренер Реал Фарми, – прим. «УФ»). Валентин Миколайович каже: «Навіщо ти під мене стелишся, якщо ми не конкуруємо?» Вже в наступний похід так дивиться на мене і каже: «Не підходь до мене»:) Цю історію надовго запам'ятав. 

В Балканах був момент, коли ще не побудували стадіон і ми на холоді купалися в контейнерах. Навіть приклався до будівництва стадіону в Балканах. У той час ми в Кубку України потрапили на Дніпро. Дерева висаджували, допомагали будівельникам. Можна сказати, що частинку душі в нього в клав. Тоді стадіон був на 3,5 тисяч, а на матч з фіналістом ЛЄ біля 10 тисяч народу було. 

– А хто тоді із зірок приїхав?

– Ротань, Селезньов, Папа Гує. Ми програли 0:1, пропустивши на останніх хвилинах. Шкода, що цей проект не підтримується. 

Валентин Полтавець, фото: ФК Реал Фарма

«Я дуже не любив Ваната, і ось за що»

– Ковідний сезон подарував вам можливість повернутися в Чорноморцем, у якому робили перші кроки. На ваших очах багато молоді заявило про себе в Першій лізі.

– Так. Можна згадати Авагімяна, Путрю, Янакова. Хлопців з Динамо, які приїхали до нас. Свій дебютний матч в УПЛ я провів проти Зорі (0:3). Невдалий дебют, але й суперник тоді був в порядку.

– Мандраж був присутнім?

– Трошки трусило, а потім взяв себе в руки, хоч і програли тоді. Дуже мені запам'ятався Аллах’яр. Дуже талановитий парубок.

– Хто з молодих найбільше запам’ятався?

– Авагімян був на своїх жартах завжди. Путря більш серйозний. Брагарчик в Динамо настільки додав у грі! Я за них дуже радий. Класний був колектив, хоч вболівальникам не дуже подобалось, що запросили динамівців.

– Серед динамівців Ванат виділявся, який забив свою перші голи саме в Одесі.

– Я дуже не любив Влада за те, що до останнього йшов на воротаря: ) Дуже за нього радий, особливо тішився першому голу за збірну.

– Чому так і не вдалося дебютувати в Гірнику-Спорт, навіть коли футбол під час війни відновився?

– Ситуація склалася так, що основний інвестор клубу не мав можливості виплачувати гроші, тому вирішив розірвати контракт.

– Футболу нема. Довелося змінювати професію? 

– Так. Кілька місяців працював на будівництві. Чорноморець на своїй базі давав можливість підтримувати форму. Грали на аматори, поки не зателефонував Шуст, який запросив на оглядини в Інгулець. Психологічно було важко, різні думки приходили, що можу і не повернутися в футбол.

– Як проводите час поза полем?

– Приділяю іншим видам спорту. Люблю подивитись великий теніс, біатлон в зимовий період, Формулу 1. Хотілося б спробувати проїхатися на такому боліді. Змалечку з батьком ходили на волейбол, коли була команда Джінестра. 

– А як футбол з'явився у вашому житті?

– Грав з друзями у Парку Горького і там проводили відбір в ДЮСШ Чорноморець. Це було кохання з першого погляду. Перші роки тренування були для мене всім. Я виріс в не дуже благополучному районі Одеси і спорт був можливістю для мене не піти іншою стежкою.

– Воротарем стали одразу?

– Ні. Починав нападником, потім почав опускатися нижче. Потім трапився момент, коли в команді захворів воротар перед турніром. Не було заміни. Я витягнув серію пенальті. Мій тренер Віталій Сторожук спитав мене, де я граю, а я відповів, що хочу у ворота стати. Так і пішло. Тоді взагалі не було тренерів воротарів. Це вже пізніше я потрапив до тренера, з яким Жора Бущан теж працював. Прізвище, на жаль, не згадаю.

– Хто з воротарів був улюбленцем?

– Не знаю чому, але Єжи Дудек. Дуже запам'ятався по фіналу ЛЧ в Стамбулі. Бартез, Касільяс, Шовковський. До речі, я подавав м’ячі на першому Суперкубку України і дивився, як СаШо реалізував той вирішальний удар. Я ніколи в житті не бачив, щоб серія дійшла до воротарів.

– А з сучасників?

– Тер Штеген, Ноєр, Едерсон в плані гри ногами, початку атаки, Рая, про якого мені Шуст свого часу розповів, коли ще він грав з Брентфордом не в АПЛ. 

– Про що мріє Олексій Паламарчук в футболі?

– Я до останнього хочу залишатись у грі. Мрію зіграти в єврокубках і потрапити в збірну України.