«Слухав Йовічевича і заряджався»: починав в Динамо, мріє про збірну, грає у Греції – історія українського форварда Демиденка
18075 
В Україні поки що мало хто знає ім'я Івана Демиденка, і це не дивно. На дорослому рівні хлопець почав грати вже у Греції, але до цього був у академіях Динамо та Дніпра-1, де перетинався з багатьма відомими особистостями.
Сьогодні Іван відзначає 20-річчя, так що редактор «Українського футболу» зателефонував форварду, щоб привітати його зі святом та записати інтерв'ю. А вийшло воно доволі цікавим.
«З Бражком ми жили на одному поверсі та добре спілкувалися. Могли разом тренуватися чи дуріти»
– Іване, розкажи, як ти почав займатися футболом і опинився в системі Динамо?
– Я починав у Динамо з 6 років, з найпершого набору. Мій брат теж грав в академії Динамо, і батьки вирішили віддати туди і мене. У структурі київської команди я пробув до 14 років.
– Чим тобі запам'ятався той період?
– Ми до 11 років дуже класно грали, всіх обігравали, включаючи суперників на міжнародних турнірах. Пам'ятаю, як перемогли Селтік. В академії Динамо був дуже хороший тренер – Валерій Миколайович Краснощок, який паралельно працював селекціонером. Він набрав у команду найкращих хлопців зі всієї України.
– Хто із відомих нині футболістів був тоді з вами у команді?
– Із самого початку був Антон Боль, під кінець прийшли Назар Волошин, Максим Хлань, Кирило Попов.
– Хто з них виділявся та був лідером?
– Безперечно, це Боль. Він завжди був спокійний на полі, добре володів м'ячем, як і зараз. Також відзначу Назарія Волошина, який був дуже швидким. З ними я, до речі, найбільше спілкувався. Ми й досі підтримуємо зв'язок.
– Ти застав Забарного, Бражка, Ваната?
– Я їх добре знаю. Я жив на базі Динамо, тому що іногородній – з-під Києва, так що часто з ними перетинався. До того ж кілька разів я грав за U-15.
– Як вони себе проявляли на той час? Чи було видно, що Забарний стане основним гравцем Динамо, збірної та перейде до АПЛ?
– Забарний швидко виріс і зміцнів. Він уже тоді тренувався із старшими хлопцями. Було видно його лідерські якості. Ілля дуже веселий, позитивний та безконфліктний хлопець.
З Бражком ми жили на одному поверсі та добре спілкувалися. Могли разом тренуватися чи дуріти. Він чудовий чувак. Чому він не став основним гравцем основної команди Динамо? Коли в центрі поля грає Сидорчук, то важко закріпитись у складі. Але Бражко у Юнацькій лізі чемпіонів був одним із найкращих гравців на своїй позиції і зараз доводить це у Зорі.
– На якій позиції ти грав у Динамо і хто був твоїм конкурентом?
– У Динамо я грав лівого та правого вінгера. Моїм конкурентом був Закружний. Він після академії закінчив із футболом.
– Чому в тебе не вийшло залишитись в Динамо?
– Я дуже швидко виріс – за півроку набрав 12 см (зріст Демиденка 193 см, – прим. А.П.). У мене зникла швидкість, я був дуже худим і почали виявлятися проблеми з колінами. Коли швидко ростеш, то на колінах з'являються гульки.
У цей момент у мене пішов спад у грі. Я рік просидів на лавці, зрідка виходячи на заміну, і мені прямо сказали, що я не гратиму. Мені запропонували перейти до ДЮСШ-15, і я погодився. Школа знаходилася близько від будинку і їхати до неї лише 15 хвилин.
Перші півроку я грав за свій вік U-17, а потім перевели в U-19. Зі мною грали Макс Кучерявий, який зараз у Шотландії, та Макс Сміян із Зорі. Мені сподобався той період.
«Швидшого за Ківінду я нікого не бачив. Він біжить, як олень. Я впевнений, що він зможе замінити Довбика»
– Потім у твоїй кар'єрі була молодіжка Олімпіка.
– За період у ДЮСШ-15 я зміцнів: ходив у спортзал, займався з дієтологами та тренерами, після чого перейшов до Олімпіка U-19, який тренував Ігор Геннадійович Єрмаков. Згодом керівництво Олімпіка захотіло позбутися молодих хлопців, ми їм чомусь не сподобалися. Але Єрмаков став за нас горою і сказав: «Мені потрібні всі ці гравці».
Єрмаков дуже допоміг у розвитку молоді. Що казати, якщо наші тренування знімалися з дрона, а потім розбиралися на теорії!? Я ніде такого не бачив. Єрмаков влаштовував індивідуальні розбори щодо кожного гравця, уточнював усі міні-моменти. Він привів у команду свого аналітика та тренера з фізпідготовки. Я відчував від нього довіру.
– Як ти потрапив до академії Дніпра-1?
– Олімпік розвалився, нам віддали документи та запропонували варіант із Рубіконом з Другої ліги. Але Єрмаков сказав: «Тобі туди не треба, я знайду кращий варіант». Я два тижні тренувався самостійно, а тим часом Ігор Геннадійович працевлаштувався у Дніпрі-1 головним тренером U-17.
Він пішов до тодішнього спортивного директора Дніпра-1 Гліба Платова і запропонував мою кандидатуру в команду. Я приїхав на перегляд і через два тижні мене взяли в якості нападника.
– Тебе щось здивувало у Дніпрі-1?
– Для мене все було нове. У нас на тренуваннях були присутні два аналітики, тренер з фізпідготовки, дрон все знімає. Мені дуже подобається підхід Єрмакова. Він мені тоді сказав: «Це суперпроект. Тобі обов'язково треба зачепитися».
– Ти в U-19 Дніпра-1 грав із Даніелем Ківіндою, якого називають «українським Мбаппе». Що скажеш про нього?
– Щодо Мбаппе – це чиста правда. Швидшого за Ківінду я нікого не бачив. Він біжить, як олень. Ми з ним залишилися у дуже добрих стосунках.
У нас із Ківіндою була зіграна зв'язка на полі. Я йому казав: «Я бігтиму по флангу і навішуватиму тобі на ближню штангу, а ти біжи туди і забивай». Ми так багато голів забили.
На тренуваннях Ківінда викладався, як і всі. На заняттях неможливо було філонити, там тренери за всім стежать і якщо помітять, що хтось дав слабину, то одразу карають.
– Штрафами?
– Штрафів не було, як і премій (сміється, – прим. А.П.), але могли виключити із заявки на матч. Ще було одне цікаве покарання – ми збирали оцінки за тренування. Після занять завжди писали тренеру з фізпідготовки оцінки – наскільки було тяжко. Гравець, який провинився, повинен був зібрати ці оцінки, провести звіт і відправити тренеру.
– Зараз багато розмов про відхід Довбика з Дніпра-1. Як гадаєш, Ківінда зможе його замінити?
– Я впевнений в цьому. У нього є всі якості топ-форварда.
«Сваток бігав довкола Довбика, а м’яч відібрати не виходило. Цього ніхто не міг зробити»
– Тебе підпускали до тренувань із основною командою Дніпра-1?
– Так, це був один із ключових чинників, чим мене привабив Дніпро-1. Щотижня, коли були ігрові заняття, Йовічевич брав кілька гравців з молодіжки для тренувань з першою командою.
Десь за три місяці мене вже почали підключати до тренувань із першою командою. Грубо кажучи, брали для кількості, щоб награти тактику та схему проти суперника – відпрацювання пресингу, вихід із оборони в атаку тощо.
На першому тренуванні я сподобався Йовічевичу і мене почали підключати до занять постійно. Це був шикарний рівень для мене.
– Яке враження на тебе справив Йовічевич?
– Ця людина живе футболом та радіє навіть на тренуваннях. У Йовічевича дуже емоційні установки. Я слухав його, вникав і заряджався. Негативно він ніколи не кричав, лише позитивно: «Добре! Красень!». Невдалі моменти він завжди висловлював у особистій розмові: розбирав, підказував.
На збори Йовічевич із молодих взяв тільки мене, Кінарейкіна, Ківінду та Чалого. Він нас зібрав окремо та каже: «Ви заслужили своєю роботою поїхати на збори з першою командою. Я хочу, щоб ви були у цьому процесі і розуміли, як усе працює. Кажу одразу: ігрового часу я вам не обіцяю, ви його отримаєте лише, якщо у когось буде травма. Але я хочу, щоб ви були з нами».
Йовічевіч бачив, що в U-19 я граю на фланзі, але відразу сказав, що я більше підходжу для чистого нападника.
– На кого з гравців Дніпра-1 ти дивився з відкритим ротом і думав: «Вау, ось це рівень»
– Найбільше враження на мене справив Піхальонок. Якщо ти стаєш проти нього на двосторонці, то маєш вигадувати протидії неочевидним рішенням. Піхальонка практично неможливо прочитати. Він дуже розумний футболіст, і у нього важко забрати м'яч.
– А Довбик?
– Із Довбиком я ближче познайомився, коли поїхав на збори з Дніпром-1, бо раніше на тренуваннях ми грали у різних командах і далеко один від одного. Було помітно, що Артем добре чіпляється за м'яч і має класну ліву ногу.
А на зборах ми вже грали п'ять у п'ять і в нього майже неможливо було забрати м'яч, коли він прикривав його спиною. Сваток бігав довкола нього, а м’яч відібрати не виходило. Цього ніхто не міг зробити. Мені було дуже цікаво стежити за Довбиком і вчитися в нього: як він рухається, чіпляється, скидає м’яч, шукає простору.
«Єрмаков мені сказав, що є велика ймовірність, що з Металіста прийде багато гравців і буде важко завоювати місце в першій команді Дніпра-1»
– Що в тебе вийшло у Дніпрі-1, а що ні?
– Мені вдалося потрапити в тренувальний процес з першою командою і сподобатися тренерам. Я цього й хотів.
– Як ти пішов із Дніпра-1?
– Ми приїхали зі зборів, і нам дали кілька днів вихідних. У цей час я поїхав по справах до Європи, аж тут – розпочалася війна. Я зв'язався з Дніпром-1 і мені сказали, що поки не буде ні тренувань, ні чемпіонату. Мої батьки сказали, щоб я залишався у Європі.
Я почав шукати клуб, але в мене не вийшло. Півроку я тренувався самостійно.
Наприкінці весни 2022 року оголосили, що чемпіонат України розпочнеться. Мені зателефонували з Дніпра-1 та запропонували поїхати на збори. Але Йовічевич уже пішов із команди і замість нього призначили Кучера.
Єрмаков мені сказав, що є велика ймовірність, що з Металіста прийде багато гравців і буде важко завоювати місце в першій команді з урахуванням того, що і Довбика не продали. Мене могли відправити до U-19, а я вже хотів грати на дорослому рівні.
У мене якраз закінчився річний контракт із Дніпром-1, і я став вільним агентом, тож вирішив спробувати щастя в Європі. То була моя мрія ще до війни.
– Де ти жив увесь цей час?
– Батьки допомагали мені винаймати житло в Австрії.
– Розкажи, як ти шукав команду?
– Я довго не міг знайти команду, а потім мені допомогли мої знайомі, і я на три місяці перейшов до литовської Мінії з Другої ліги.
– До яких клубів ти пробував потрапити і чому відмовляли?
– На початку квітня 2022 року я намагався потрапити до польської Погоні (Щецин). Я туди поїхав на перегляд, тренера все влаштувало, але потім зателефонувало керівництво і сказало: «У нас нема де жити, все укомплектовано. Ти можеш залишитися, тренуватися, але жити будеш за власний кошт. Влітку ми на тебе чекаємо». Дзвоню їм влітку, а вони кажуть: «Вибач, але ти нам уже не потрібен».
– Агента в тебе не було, ти шукав клуб самостійно?
– Мені допомагала одна людина через Єрмакова. Він же мене влаштував у Литву, маючи невеликі зв'язки. Після періоду в Литві Єрмаков зв'язався з Олександром Панковим, який і влаштував мене у грецький Астерас із Тріполі. Зараз я співпрацюю з ним.
«Ми з Чигринським трохи поспілкувалися, і він сказав: «Наступного разу побачимося вже на полі». Так і сталося»
– Які були умови в Астерасі?
– Зі мною уклали контракт на мінімальних умовах до 31 грудня 2023 року. Мені сказали, що я тренуватимуся спочатку з U-19, а потім, якщо себе проявлю, мене переведуть до першої команди і влітку перепідпишуть контракт на покращених умовах. Я встиг підписати угоду в останній день трансферного зимового вікна, 17 лютого.
– Що це за клуб ‒ Астерас, яка там інфраструктура?
– Інфраструктура мені сподобалася, але у Динамо та Дніпра-1 вона в рази краща. Астерас має невелику базу. Окремо для U-19 і для першої команди є спортзал, відновлювальний кабінет, роздягальні, поля. Греки мені говорили, що Астерас має найкращу базу серед команд другої групи. Ліпше тільки у грандів.
Директор академії мені одразу сказав: «Якщо потрібна якась допомога – дзвони. У нас тут сім'я. Ти робиш усе для нас, а ми – для тебе».
– Де ти живеш?
– Я мешкаю на базі академії. У трикімнатній квартирі нас двоє – я та гравець з U-17. Старші хлопці живуть в орендованих квартирах.
– Що являє собою Тріполі?
– Це невелике та затишне містечко, 30 тисяч населення, його можна обійти за 20 хвилин.
– Ти вже встиг дебютувати за першу команду Астераса. Розкажи, як це сталося?
– За U-19 я провів дві гри за десять днів, в одному матчі забив гол, після чого мене перевели до першої команди. В Астерасі всі хлопці товариські, допомагають і підказують, немає такого, щоб хтось дивився згори.
– Якою мовою ти з ними спілкуєшся?
– Я вільно володію англійською, нею усі спілкуються в команді. Із цим проблем немає.
– Ти дебютував проти Іонікоса. Згадай цей момент.
– Це була перша гра, коли я потрапив до заявки. До матчу тренер мені не казав, що я вийду на поле. Ми програвали Іонікосу і треба було зрівнювати рахунок. У нас був план, якщо ми поступаємося, то перебудуємо гру у два нападники.
Тренер випустив мене на 75 хвилині. Спершу я грав на фланзі, а потім перейшов на позицію форварда. Але, на жаль, забити не вдалося, і ми мінімально програли.
– За Іонікос тоді грав Дмитро Чигринський. Встиг із ним поспілкуватися?
– Вперше ми з ним побачилися, коли грали з Іонікосом у першому колі. Я тоді прилетів із командою, але у заявку на матч не потрапив. Після гри ми з Чигринським трохи поспілкувалися, і він сказав: «Наступного разу побачимося вже на полі». Так і сталося.
Після останньої гри ми теж із ним трохи поговорили. Чигринський був задоволений, адже вони виграли важливу гру, і похвалив мене: «Молодець, непогано вийшов». Довго не спілкувалися, бо часу не було.
«Бертольйо мені сказав: «Київ – найкраще місто у моєму житті». В Астерасі він ‒ зірка, авторитет і основний гравець команди»
– Хто твій конкурент за позицією в Астерасі?
– Це 19-річний грецький нападник Георгіос Костеас.
– Астерас фінішував на десятому місці у грецькому чемпіонаті. Як керівництво сприйняло такий результат?
– Це був один із найгірших сезонів останнім часом для команди. Астерас за сезон змінив трьох тренерів. Результати були жахливі, ми боролися за виживання. Астерас залишився у вищому дивізіоні завдяки удачі та осічкам конкурентів.
– Ти зіграв дві гри, але потім знову перестав потрапляти до заявки. Що трапилося?
– Я грав у Апостолоса Манціоса, він мені довіряв. Але після двох невдалих ігор його звільнили, а призначивши до кінця сезону тренера U-19 Янніса Дувікоса. Він мені взагалі не довіряв, навіть до загальнокомандних тренувань не підключав.
– Він якось пояснював ігнор?
– У нас розмова була лише один раз. Він мене покликав у перші дні після свого призначення і сказав: «Мені потрібні всі гравці. Тренуйся та грай, де тобі зручно. Але є моменти, які тобі потрібно покращити». Проте він не назвав, які це моменти. Було дивно. Наша розмова тривала 30 секунд.
– Хто буде тренером Астераса у новому сезоні?
– Серб Мілан Раставац. Він уже тренував команду на початку минулого сезону.
– В Астерасі грає колишній півзахисник Динамо Факундо Бертольйо. Які у тебе з ним стосунки?
– Ми з ним спілкуємося, він добре знає російську мову. Але про Динамо я особливо не питав, він там лише чотири гри провів за шість років, гадаю, не дуже захоче згадувати той період. Але Факундо дуже сподобалася Україна, він мені сказав: «Київ – найкраще місто у моєму житті».
В Астерасі Бертольйо ‒ зірка, авторитет і основний гравець команди.
– З ким ти товаришуєш в Астерасі?
– Мій найкращий друг – воротар Антоніс Цифцис. Ми приходимо на тренування раніше за всіх, а йдемо пізніше за всіх, я відпрацьовую удари, він мені допомагає. Класний хлопець! Також я товаришую з іспанцями, яких у нас багато в команді, вони всі прикольні.
Хороші стосунки склалися з боснійцем Ервіном Зукановичем. Я спочатку думав, що він буде дивитися на мене зверху вниз, адже грав у Ромі та інших італійських клубах, але Ервін виявився простим хлопцем. Ми часто гуляємо разом по місту.
«Хочу залишитися в Астерасі на ще один сезон, проявити себе та отримати виклик до молодіжної збірної України. Це моя мрія»
– Тебе в Україні поки що мало хто знає. Розкажи, з ким із відомих форвардів тебе можна порівняти за стилем гри?
– Можливо, з Нуньєсом, коли він тільки-но прийшов до Ліверпуля. Він постійно вривається у вільний простір, просить м'яч у зону. Я граю у схожому стилі. Іноді схоже грає Холанд, але в Ман Сіті у нього рідко є простір. Я намагаюся все робити, як Холанд. Можна сказати, що він мій кумир.
– Назви свої сильні та слабкі сторони?
– Мені потрібно підтягнути гру головою.
– При твоєму-то зрості в 193 см?
– Вистрибнути і зачепитися за м’яч я можу, але поки не виходить націлено бити. Ось основний нападник Астераса Барралес головою грає краще ніж ногами. Дивлячись на нього, я розумію, що мені ще працювати і працювати.
До своїх сильних сторін я віднесу швидкість, гру двома ногами, підіграш партнерам. Мені ближче позиція центрфорварда, ніж вінгера, хоча там я теж впевнено почуваюся.
– Які в тебе плани, де ти хочеш продовжити свою кар'єру у майбутньому?
– Я фанатію від Ліверпуля, але в Англії складний чемпіонат. Я завжди хотів грати в Іспанії. Також мені подобається Бундесліга. Але найближчі плани – це залишитися в Астерасі ще на один сезон, проявити себе та отримати виклик до молодіжної збірної України. Це моя мрія. Думаю, я зможу доповнювати Ваната, ми різнопланові футболісти.
– Якщо Дніпро-1 влітку продасть Довбика та зробить тобі пропозицію повернутися, як відреагуєш?
– Звичайно, я хочу побудувати свою кар'єру в Європі, але якщо надійде пропозиція від клубу УПЛ, то будемо спілкуватися. Я відкритий до діалогу.
– Давай трохи про фінанси. Де ти отримав першу зарплату і яка зарплата була найбільшою в твоїй кар’єрі?
– Першу зарплату я отримав в академії Динамо. Тоді був період, коли з київського клубу футболісти та тренери почали йти до Шахтаря, наприклад, В'юнник. Після цього всім гравцям в академії Динамо зробили мінімальний контракт у 100 доларів, щоб ми були прив'язані. Але все одно було приємно.
В Дніпрі мені платили мінімалку – 7500 гривень. Звичайно, найбільшу зарплату я отримую в Астерасі, але суму назвати не можу, це конфіденційна інформація.
– Слідкуєш за УПЛ? Хто тобі подобається за грою з команд?
– Дуже подобається, як грає Зоря. За ними цікаво стежити, тим більше я знаю Бражка, Хланя, Батагова. Також подобається Шахтар. Дуже незвично бачити в донецькій команді молодих українців, адже там завжди грали бразильці. Але Йовічевич зумів створити чемпіонську команду. Шахтар провів успішний сезон і добре виглядав у Лізі чемпіонів, тому я дуже здивувався, коли прочитав, що Йовічевича звільнили.
