«Шахтар пропонував за Ярмоленка набагато більше, ніж Динамо»: спогади про перехід Андрія до Києва та першу зарплату від Суркіса

Андрій Ярмоленко – лідер та капітан збірної України, один з найкращих гравців в історії київського Динамо є вихованцем чернігівської Десни. У середині червня він залишив Аль-Айн, а сьогодні, 27 червня, Динамо оголосило про підписання контракту з досвідченим футболістом.  

Разом з Динамо Андрій тричі ставав чемпіоном України, двічі вигравав Кубок та тричі Суперкубок. Чотири рази визнавався найкращим футболістом року в Україні.Ставав найкращим асистентом Ліги Європи (2014/2015) та включався у символічну збірну групового етапу (2013/2014). Ярмоленко є автором найшвидшого та найпізнішого голу в історії збірної України та рекордсменом за кількістю гольових передач. 

Нині 33-річний Ярмоленко знаходиться в трьох забитих м’ячах від того аби побити рекорд Андрія Шевченка та стати рекордсменом збірної за кількістю забитих голів. Ми не проти, якщо цей рекорд йому підкориться прямо в літніх матчах з мальтійцями та македонцями.

Андрій Ярмоленко та Андрій Шевченко, фото: Google

За всіма цими досягненнями стоїть величезна робота, яка розпочалася ще в середині 2000-х у Чернігові. Ярмоленко не провів у першій команді Десни й року, але залишив після себе дуже багато приємних спогадів.

В ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Український футбол» ми зібрали найцікавіші історії про Андрія від тих, хто знав його ще до прізвиська «хлопчик зі 130-го кілометра».

Наші співрозмовники:

• Іван Чаус – президент Десни (1999-2007), колишній віцепрезидент ПФЛ, власник Полісся (Добрянка). 
• Валентин Круковець – гравець Десни (2002-2007). 
• Володимир Чуланов – гравець Десни (2005-2009, 2011-2015). 

«Ставлю два ящики шампанського, якщо Ярмоленко заб’є головою»

– Вже пройшло 15 років з того моменту, як Андрій Ярмоленко покинув Десну. За цей час багато змінилося і в його житті, і в житті країни. Тому хотілося дізнатися, що змінилось у вас? Чим зараз займаєтесь? 

Іван Чаус: Я з 25 лютого 2022 року є військовослужбовцем у складі ЗСУ. У квітні 2023 року був нагороджений почесним нагрудним знаком «Срібний Хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного. Після закінчення активний бойових дій у Чернігові мені випала честь працювати у підрозділі морально-психологічного забезпечення. Створив футбольну лігу ЗСУ в Чернігівській області, де грають бійці, які повертаються з фронту. Для них це певна віддушина. 

Іван Чаус, фото: особистий архів І.Ч.

Валентин Круковець: Зараз я підприємець. До повномасштабного вторгнення грав за ФК Кудрівка, яка планувала заявитися в Другу Лігу. Нещодавно став чемпіоном Чернігівської області разом з ФК Динамо-Кремінь.

Володимир Чуланов: Нині я директор Дитячо-юнацької спортивної школи Олімпійського резерву Десна.

– Коли ви вперше побачили Андрія Ярмоленка? 

Іван Чаус: Вперше побачив Ярмоленка, коли йому було років 12-13. Це було на одному із зимових турнірів дитячої школи Юність. Мене запросили на нагородження після фінальної гри, куди я прийшов уже в якості президента Десни. Вже тоді я говорив, що Андрій дуже цікавий хлопчик, нехай підростає і будемо підписувати з ним дитячий контракт. Проте вже за декілька місяців він поїхав у київську академію Відрадного і зник з нашого поля зору. 

Валентин Круковець: Познайомилися безпосередньо на першій його грі за Десну в Першій Лізі – це був 2006 рік. 

Володимир Чуланов: Зустрілися з Андрієм ще у 2004 році, коли разом грали за Полісся (Добрянка). Потім тогочасний тренер Десни Олександр Томах почав підключати Ярмоленка до команди.

– Ярмоленко народився у Ленінграді (нині Санкт-Петербург). З чим це було пов’язано? Що ви знаєте про його батьків? 

Іван Чаус: Батько, здається, родом з Куликівського району Чернігівської області, а мати з самого Чернігова. Потім через роботу батька на якийсь час вони переїхали у Ленінград. Батьки підтримували його заняття футболом і дуже переживали за нього.

Андрій Ярмоленко з родиною

– А як він знову опинився в Десні?

Іван Чаус: Андрій не закріпився у Києві й повернувся до футбольної школи Юність. Коли йому було 16 років, я запросив його пограти у свій футбольний клуб Полісся (Добрянка). Він забив за нас тоді десяток голів на чемпіонат Чернігівської області. На дворі був вже серпень 2006 року і терміни подачі заявки на Першу лігу спливали. Тоді я й підійшов до головного тренер Десни Олександра Томаха та його помічника Юхима Школьникова з пропозицією заявити Ярмоленка на сезон 2006/07. Отримав відповідь – хлопчик непоганий, але сируватий. За заявку команди тоді відповідав адміністратор Юрій Козаченко, який приніс мені список зі 24 прізвищ на підпис. Я наголосив, щоб 25-м заявили Андрія. Відтоді він тренувався вже з Десною, але грав за Полісся (Добрянка).

– Чим Андрій виділявся серед інших? Які мав недоліки у своїй грі?

Іван Чаус: Він у нас грав чистим нападником. Іноді ставили на позицію під нападником, але на фланзі у нас ніколи не грав. Забивав, в основному, лівою ногою, правою ‒ вкрай рідко. Ярмоленка виділяла швидкість прийняття рішень, дуже часто ці рішення були нестандартні. Технічно та тактично він був на дуже хорошому рівні. Що стосується недоліків, то я одного разу казав тренеру Полісся (Добрянка), що поставлю два ящики шампанського, якщо Андрій заб’є головою.

Валентин Круковець: Хоч він і не мав якихось надзвичайних фізичних якостей, його техніка та ліва нога робили свою справу.

Володимир Чуланов: Андрій вирізнявся своєю настирністю. Він не боявся брати на себе гру, постійно йшов у обіграш. Мав дуже хороший дриблінг та гарну результативність. Були проблеми з грою головою, але він цілком компенсував це грою з м’ячем. Є гравці, які носять рояль, а є ті, хто на ньому грає. Так ось, Ярмоленко належав до другої категорії. 

– Яким Ярмоленко був у роздягальні? Не підпадав під прояви дідівщини?

Валентин Круковець: Він був дуже молодим, навіть соромився розмовляти. У всіх командах старші товариші могли напхати молодшим, але я, як капітан команди, просив одноклубників навпаки підтримати талановитого хлопця.

Володимир Чуланов: Андрій був дуже вихованим та скромним. Навіть коли він не потрапляв у заявку на гру, то не подавав виду, що чимось незадоволений чи ображений. З ним було легко знайти спільну мову. 

– І ось нікому невідомий хлопець виходить проти одного з фаворитів сезону 2006/07 – Волині – та двічі забиває за Десну. В п’ятому матчі в складі команди – та лише в другому в стартовому складі. Як так сталося, що юнак взагалі потрапив у заявку Десни на гру?

Іван Чаус: Нагадаю, що я був ініціатором щодо встановлення нового правила чемпіонату України – щодо обов’язкового включення бодай одного футболіста до 18 років у склад команди нижчих ліг. Андрій мав усі шанси пропустити той сезон, якби ця поправка не була внесена в регламент. Хоча процес був і непростим, але особливих суперечок щодо квот на молодих футболістів не було, скепсис мав лише Юрій Дячук-Ставицький. 

Валентин Круковець: На той момент у нас в команді було три футболісти, яким було менше 18, але серед них Ярмоленка не було. У середині чемпіонату сталося так, що всі ці три футболісти вилетіли зі складу. Довелося брати Андрія, який, здається, жодного тренування разом з нами не провів. Гра на стадіоні Ювілейний проти Спартака. 

Перемагаємо 1:0 завдяки голу Ярмоленка, який забиває в падінні через себе правою ногою. Це було щось неймовірне! 

Виходить, що ми його забрали зі шкільної парти і він вже в одному з перших своїх матчів забиває красень-гол і стає героєм тієї гри. 

«Шахтар пропонував за Ярмоленка в десятки разів більше Динамо»

– Той самий історичний матч Андрія з Волинню. Це для нього була перша домашня гра у стартовому складі Десни в Першій Лізі. Яка історія стоїть за рішенням випустити на поле, безумовно, талановитого, але ще дуже юного футболіста? Що пам’ятаєте про ту гру?

Іван Чаус: Напередодні ми програли дві гри у чемпіонаті. Ясна річ, ні Школьников, ні Томах не хотіли чути про можливість поставити Андрія у стартовий склад. Була дуже тривала вечірня дискусія між мною та тренерським штабом. Вже зранку зустрівся зі Школьниковим та вперше в житті попросив внести корективи в стартовий склад. Сказав йому два «чарівні» слова і це спрацювало. 

У цьому матчі Ярмоленко зробить фурор: заб’є два голи, заробить штрафний, з якого заб’є Валентин Круковець, і ми переможемо 4:0. Ярмоленка визнали найкращим гравцем матчу, а я побіг до своєї машини, звідки дістав чорно-білий телевізор, який подарував йому.

Іван Чаус та Андрій Ярмоленко, особистий архів І.Ч.

Потім Школьников прийшов на пресконференцію, і йому поставив питання наш пресаташе Віктор Муха: «Як ви наважилися поставити такого молодого хлопця у стартовий склад?». Відповідь була: «Це була наша з Томахом «чуйка». І про цю «чуйку» хлопці та я ще доволі довго жартували. 

Валентин Круковець: Варто наголосити, що це була Волинь, що тільки-но вилетіла з Вищої ліги та яку очолював Віталій Кварцяний. 

Після гри Віталій Володимирович вже хотів садити Ярмоленка у свій автобус і везти в Луцьк. 

Володимир Чуланов: Розмови про Ярмоленка почалися ще після голу у ворота сумського Спартака. Але після того, як він відіграв у поєдинку з Волинню, стало зрозуміло, що його трансфер – справа часу.

– Саме після цієї гри до Ярмоленка з’явився інтерес від інших клубів. Першою була Волинь?

Іван Чаус: Так. Після гри до мене підійшов Кварцяний, з яким ми й надалі залишаємося у дуже гарних стосунках. Просив відпустити його до Луцька та обіцяв з нього зробити топ-футболіста. Але я навіть не хотів розмовляти про це. 

– Хто ще тоді цікавився Андрієм? Писали про інтерес Оболоні та Шахтаря.

Іван Чаус: Мені телефонував представник Оболоні, але я теж відхилив цю пропозицію. Вже пізніше був дзвінок із Шахтаря після вдалої гри Ярмоленка з Нафтовиком (Охтирка). На тому матчі вже стояли камери «гірників». Пропонували зустрітися після гри Десни з Динамо-2. Тоді був замовлений ресторан у Києві, на зустріч приїхали представники клубу, був і керівник академії Шахтаря. Андрій був їм цікавий, але вони говорили, що спочатку Андрій повинен пройти медогляд, а вже потім буде прийнято рішення керівництвом клубу.

Але вже перед тією самою грою з Динамо-2 ми переговорили з Ігорем Суркісом, який попросив мене зустрітися після матчу та обговорити можливість переходу Ярмоленка до нього в клуб. Крім самого президента Динамо, на зустрічі були присутні й представники вищих політичних кіл України. Ігор Суркіс наголосив, що в цій грі Ярмоленко не дуже добре себе проявив та питав, хто може дати йому свою оцінку з футбольних фахівців, які краще бачили його. Він при мені набрав Кварцяного, і відбулася наступна розмова: 

- Ти такого футболіста, як Ярмоленко, знаєш?

- Знаю. Хлопець непоганий, але роботи з ним багато. Якби Чаус його мені віддав, то я б із нього щось зробив.

- Тоді все зрозуміло.

Ігор Михайлович поклав слухавку і ми зійшлися на тому, що для основного складу Динамо Андрій не готовий, але в Динамо-2 його можна підписати. 

Проте вже через півгодини після того, як завершилася розмова з Ігорем Суркісом, мені надійшов дзвінок від представника Шахтаря Миколи Федоренка. Мова вже не йшла про якісь медогляди, перегляди… Сума, яка була запропонована… Це жах, я був у шоці. 

Валентин Круковець: Грати в Динамо було його дитячою мрією. Можливо, зіграв свою роль і той факт, що він з першого разу не закріпився у Києві та хотів довести, що гідний бути серед них.

Володимир Чуланов: Коли їхали на матч з Динамо-2, то десь розуміли, що неофіційно Ярмоленко вже там. Навіть головний тренер Томах просив тоді допомогти Андрію краще проявити себе. 

Андрій Ярмоленко з родиною

– Пишуть, що Динамо заплатило за Ярмоленка 100 тисяч доларів. Скільки ж тоді запропонував Шахтар? 

Іван Чаус: «Гірники» пропонували набагато більше. Зранку я зустрівся з Андрієм та сказав, що є дві пропозиції, але він відповів, що його серце належить Динамо. 

На наступний день відбулася ще одна зустріч з Ігорем Суркісом, де ми підписували контракт. Єдине, що тоді запитав Ігор Михайлович у Ярмоленка ‒ це те, яку зарплату він отримував у Десні. Андрій відповів, що тисячу гривень. 

Ігор Суркіс спитав Андрія: 

- Дивись, для першої команди ти ще не готовий, тому дам тобі тисячу доларів. Влаштує?

- Так.

Я попросив зробити хоча б дві тисячі. Ігор Суркіс засміявся, додавши: «Під твою особисту відповідальність».

– Пізніше Ярмоленко отримає славнозвісне прізвисько «хлопчик зі 130 кілометру» від Анатолія Дем’яненка. За що?

Іван Чаус: Знаєте, тоді мало хто вірив, що Андрій може заграти на такому рівні. Думаю, цим і пояснюється таке прізвисько. 

– Друга спроба заграти в Києві. Що було чутно про Ярмоленка після перший років в Динамо? 

Іван Чаус: Мав розмову з братами Ігорем та Григорієм Суркісами і вони не були в захваті від Андрія в перші роки. Я їм говорив, що йому потрібен час і він заграє в першій команді. Та й стиль тренера Дем’яненка відповідав стилю гравця Дем’яненка: ставка на силу, витривалість, великий обсяг роботи. Такий футбол не підходив для Ярмоленка, якому саме фізичних даних тоді не вистачало. Коли прийшов Валерій Газзаєв, який став довіряти Андрію, то Ігор Михайлович при особистій зустрічі потиснув руку і сказав «Тепер я вірю, що це буде зірка в Динамо»

Валентин Круковець: Дуже вірили та хотіли, щоб у Ярмоленка все вийшло. Він не відразу заграв, бо був дуже молодим. Андрій був фізично не досить розвинутим, а в Динамо його трохи підкачали, підгодували ‒ і ось результат. 

Володимир Чуланов: Зрозуміло, що спочатку було важко. Знаючи його серйозне ставлення до тренувань та наполегливості ми вірили, що в нього все вийде. Коли Андрій приїздив грати за молодіжну збірну в Чернігів, то якісно виділявся серед інших. 

«Для Ярмоленка Динамо ‒ більше, ніж клуб»

– Європейський період кар’єри Ярмоленка. Можете погодитися з думкою, що він не до кінця себе реалізував у Борусії та Вест Хемі?

Іван Чаус: На мій погляд, Андрій трошки пересидів свій найкращий вік у Динамо. У 27 років уже складніше перебудуватися до європейського футболу. У нього було достатньо хороших матчів, але якби раніше потрапив у Європу, то міг стати топ-гравцем.

Андрій Ярмоленко у Вест Хемі, фото: Getty Images

Валентин Круковець: Все-таки перетримали його в Динамо. Думаю, що якби його раніше відпустили, то він себе краще реалізував. 

Володимир Чуланов: Рівень футболу там набагато вищий. Вважаю, що і травми теж зіграли свою роль. 

– Контракт Ярмоленка з Аль-Айном добіг кінця. Вже другий рік ЗМІ пишуть про можливе повернення Андрія в Динамо. Вважаєте це піде на користь киянам, що від цього може отримати Ярмоленко?

Іван Чаус: Розумієте, він патріот цієї команди. Серце Андрія з дитинства належить Динамо. Коли Андрій вперше почув, що ним цікавиться Динамо, то там так очі горіли … Для нього це більше ніж клуб. Тому подібний хід був би логічним.

Валентин Круковець: Він повернеться в Динамо – однозначно. Кожного тягне до рідної домівки. Від цього переходу виграють всі: Андрію буде комфортно і Динамо отримає класного гравця. Ще кілька років на високому рівні він може пограти. 

Володимир Чуланов: Додому повернутися найлегше, але ось знову вийти на той рівень буде важко. Не можна забувати і про вік. Тому, на його місці, я б спробував ще десь пограти у Європі. Впевнений, що у такого футболіста мають бути варіанти та пропозиції від інших клубів. Якщо він все ж повернеться до Динамо, то це буде дуже серйозним підсиленням для клубу.

– У чому секрет успіху Ярмоленка? Хто впливав на Андрія найбільше? 

Іван Чаус: Кого б я відзначив у становленні Ярмоленка як гравця? Найбільша заслуга всіх тренерів школи Юність, які працювали з ним. Дуже велику роль зіграв Віктор Лазаренко. В професійному футболі йому дуже допомогли себе реалізувати досвід Томаха та Школьникова.

Валентин Круковець: Збіг обставин, який склався в Десні: правило Чауса, втрата тих молодих футболістів, які грали раніше, і те, що Андрій одразу так проявив себе – це все зіграло на руку майбутньому успіху Ярмоленка. Він дуже рано потрапив в Динамо і це дало йому дуже серйозний поштовх у подальшій кар’єрі. 

Іван Чаус та Андрій Ярмоленко, особистий архів І.Ч.

– Андрій раніше говорив, що хотів спробувати себе в ролі тренера після завершення кар’єри. Чи є в нього необхідні якості, щоб здійснити цей план?

Іван Чаус: Я вірю, що він буде хорошим тренером. Він настільки системна та відповідальна людина в футболі та в житті, що в нього все має вийти. 

Валентин Круковець: Хоч я краще знав того молодого Андрія, але він вже давно перетворився на справжнього чоловіка та лідера. Такі, як Ярмоленко, можуть досягати поставлених цілей.

Володимир Чуланов: Після стількох років у футболі, футбольній сім’ї, йому буде дуже важко відійти від справи всього свого життя. Але існує приклад Шевченка, який теж непогано почав, але зараз вже не тренує. Все залежить від нього. Андрій побачив усю цю тренерську кухню зсередини на високому рівні, значить, має що передати іншим. Я йому можу лише побажати успіху. 

«Десна була, є і буде»

– Велику частину свого життя ви провели у Десні. Хто з цієї команди мав хороший потенціал, але не зумів його повністю реалізувати? 

Іван Чаус: Десна на той час була дійсно народною командою. Ми мали найбільшу кількість власних вихованців у складі, 75% та мали найкращу відвідуваність в Першій та Другій Лізі. До фарм-клубу стояли черги молодих гравців з усієї України, бо розуміли, що це шлях до професійного футболу. 

З гравців, хто мав величезний талант і міг стати зіркою, можу пригадати Дениса Скепського. На дитячому рівні він був навіть талановитішим за Ярмоленка. Олександр Кожем’яченко міг заграти у вищому дивізіоні, але він був патріотом міста та клубу. Олександр Романчук, який потім перейшов у Динамо, мав потенціал проявити себе на високому рівні, але завадили травми. Безперечно, більшого міг досягти і Віталій Гавриш.

• Читайте також: «Зеніт мене запрошував, але Суркіс захотів 270 тисяч доларів»: Скепський ‒ про росію, Динамо та Михайличенка

Валентин Круковець: Десна виховала багато талановитих футболістів. Вважаю, що і Скепський, і Романчук з Гавришем реалізували себе настільки, наскільки могли.

Володимир Чуланов: Були два футболісти, які мені імпонували своєю грою. Перший – це Круковець, який грав у парі разом з Андрієм і доволі часто асистував йому. Знаю, що він мав пропозиції з Волині та Оболоні, але вирішив залишитися в Десні. Другий – це Кожем’яченко, який забив дуже багато голів за Десну, але теж зробив свій вибір на користь рідного міста.

– Міністр культури України Олександр Ткаченко заявляв, що Німеччина та Борусія допоможуть Десні відновити стадіон. Наскільки це відповідає дійсності? На якому етапі зараз знаходиться процес відновлення арени?

Іван Чаус: Наскільки мені відомо, цей процес дуже непростий. Річ у тім, що стадіон є державною власністю та підпорядковується Міністерству молоді та спорту України. Тому спочатку міністерство повинно зробити проєкт, а вже потім, наскільки мені відомо, буде йти мова про фінансування. 

Стадіон імені Юрія Гагаріна, фото: особистий архів І.Ч.

Навесні на арену приїздила комісія з Верховної Ради та порушувала питання про відновлення стадіону імені Юрія Гагаріна. Вірю, що з часом стадіон Десни буде найсучаснішою футбольною спорудою в Україні. Думаю, що знайдуться донори, допоможуть нам у фінансуванні. 

Валентин Круковець: Багато ходило чуток, що Борусія допоможе, але якихось серйозних зрушень я не бачу. Поки все знаходиться на рівні пліток. Зараз на стадіоні Десни панує гнітюча атмосфера. 

Володимир Чуланов: На весняній зустрічі стосовно стадіону говорили, що виділяють тільки 300 млн гривень на всю область. Щоб ви розуміли, на відновлення лише арени треба мільярд гривень. Стосовно Борусії, то сума, яку вони виділили на допомогу, сягала близько 160 тисяч євро. Як ви розумієте, для відновлення стадіону цього замало.

– На офіційному сайті Десни була ініціатива щодо перейменування стадіону імені Юрія Гагаріна. Чи потрібно перейменовувати арену? 

Іван Чаус: До повномасштабної війни з Росією були різні пропозиції перейменувати стадіон. Олег Кузнєцов, який починав грати в Десні, Ярмоленко, Школьников – всі вони гідні цього. Проте, я вважаю, що цього робити не треба. Різні покоління ходили на різних гравців. Впевнений, що школа Десни ще виховає не одну зірку для українського футболу Стадіон – це символ міста та команди, тому когось одного виділяти буде несправедливо. Стадіон можна назвати Десна.

Валентин Круковець: Звичайно, що стадіон потрібно перейменовувати, але щодо назви потрібно думати. Можливо, висунути декілька варіантів на якесь обговорення чи голосування. Все-таки це дуже важливе питання.

Володимир Чуланов: Я однозначно за перейменування. Стосовно того, на честь кого його назвати, потрібно серйозно подумати. Чернігів має достатньо особистостей, які внесли великий вклад в український футбол. 

– Фінальне: Десна буде жити? 

Іван Чаус: Обов’язково буде. При спілкуванні з керівництвом клубу отримав інформацію, що дозволяє сказати таке: наступного року вболівальники Десни будуть приємно здивовані. 

Валентин Круковець: Десна була, є, і буде. В якому вигляді вона буде, яка вона буде – це питання відкрите. У Чернігові футбол люблять, на нього ходять. Сподіваюсь, закінчиться війна, нам допоможуть відбудувати стадіон, і тоді ми зробимо сильну та хорошу команду. 

Володимир Чуланов: Однозначно. Десна дуже гарно розвивалася, ми планували будувати нові футбольні поля, але війна внесла свої корективи. Поки немає першої команди, ми разом зі школою готуємо дітей. Це при тому, що в нас майже не залишилося жодної інфраструктури. Батьки ведуть дітей до нас, бо ті прагнуть займатися футболом. Впевнений, що Десна відродиться і буде ще сильнішою.