«Суркіс сподівався, що я заграю в Динамо»: Калитвинцев – про Реброва, Шевченка, Мудрика, свої травми та гол росіянам

У складі київського Динамо Владислав Калитвинцев дебютував у далекому і водночас такому близькому травні 2010 року. У грі 30-го туру УПЛ проти запорізького Металурга (3:0) 17-річний фланговий півзахисник провів на полі 61 хвилину та встиг відзначитися результативною передачею на зірку тих часів – Артема Мілевського.

А потім Калитвинцева спіткала серія травм, яка фактично і завадила повноцінно розкрити свій потенціал в київському клубі. Саме про свої злети та падіння, футбольних зірок, з якими зводила Владислава доля та відносини з батьком-динамівцем Юрієм Миколайовичем Калитвинцевим – лідер Олександрії та вихованець Динамо розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

У цьому матеріалі ви дізнаєтесь:

• Як це – працювати під орудою свого батька та грати проти нього;
• Про кумирів дитинства та фірмовий гарматний удар;
• Як прихід Андрія Шевченка в Динамо ледве не звів Калитвинцева з розуму;
• З ким із тренерів біло-синіх Владиславу було працювати особливо комфортно;
• Які у Калитвинцева склалися відносини з Хацкевичем, Рябоконем, Бабичем та Вернидубом;
• Про прощальну розмову Владислава з Ігорем Суркісом;
• Які легіонери не відповідали рівню Динамо і хто виділявся найбільше;
• На кого з топових тренерів схожий Ротань;
• Про неймовірний гол у ворота Росії та гнилу поведінку росіян на футбольному полі;
• Про відмову клубу Другої Бундесліги та мрію зіграти за збірну України.

«Батько вимагав з мене вдвічі більше в Динамо-2»

– Чи був у тебе варіант стати не футболістом? Маючи такого батька, вибір серед видів спорту був очевидним?

– Мене ніхто не змушував йти на футбол. Просто батько сказав: «Хочеш – спробуй». Він бачив, що я завжди десь ганяю з м’ячем. Ну і відвів мене у вісім років у команду Арсенал-Євробіс. Здається, на район чи на область вони грали. Якщо не помиляюсь, то це біля станції Кловська. Там не було команди саме з гравцями 1993 року народження, тому я тренувався зі старшими, з 1991-м. І мені якось так сподобалося. Там я провів два роки і у 10 років мене київське Динамо запросило на перегляд.

– А чому батько не відразу тебе в Динамо відвів?

– Не знаю. Думаю, батько хотів, щоб я спочатку спробував себе у місцевій команді, а там глянути: піде/не піде. Я наче непогано виглядав. Там мене селекціонери Динамо помітили та запросили на перегляд.

Юрій Калитвинцев. Фото: ФК Полісся

– Ким були твої перші тренери в Динамо? Як працювалося з ними? 

– Валерій Шабельников, Павло Кікоть, Андрій Біба та Євген Рудаков. З усіма були дуже хороші відносини. Вони мене багато чому навчили.

– А чи відчував ти до себе особливе ставлення через динамівський бекграунд батька?

– Тренерський штаб навпаки мені допомагав. Я ж взагалі хлопчиком був. Може, ще тоді не так усвідомлював. Вже коли став старшим, то відчув такий тиск, але все було добре у цьому в плані. Від хлопців у колективі теж особливого ставлення через це не було. 

– Ти встиг зіграти проти батька, коли той очолював донецький Олімпік та житомирське Полісся, а як було тренуватися під його керівництвом? Вимагав більше, ніж з інших?

– Звісно, більше. Думаю, що навіть вдвічі більше. Це було в Динамо-2, коли мені було 15-16 років. А там на той момент вже були «мужички», з сім’ями. Потрапив у дорослий футбол, але поступово адаптувався. Партнери по команді допомагали. З батьком після кожного тренування спілкувалися, він запитував: «Як ти? Що ти?». Але вимагав вдвічі.

– Пізніше Юрій Миколайович казав, що в тебе і швидкість вища, ніж у нього, і удар кращий. Що приємніше було чути?

– Щодо швидкості – так. Тут я точно його обійшов. А щодо удару, він мав на увазі, що удар з правої в мене краще. Можливо, у якихось моментах так і було.

– Олександр Алієв розповідав, що його гарматний удар – це велика заслуга батька, який займався з ним змалечку. У тебе така ж історія?

– Бували моменти, що ми виходили на вулицю, я любив бити по м’ячу. На той момент у мене кумиром був Роберто Карлос. Я спостерігав за тим, як він б’є зовнішньою стороною, і намагався копіювати. Також слідкував за Девідом Бекхемом. Ще й додому мені батьки купили маленькі ворота. І я в коридорі ганяв, бив, уявляв, що переді мною якісь суперники є. Бісився, бив той м’яч, ну і ось вийшов у мене такий поставлений удар.

«Газзаєва лікарі просили збавити оберти, але він випробовував мене на характер»

– До першої команди Динамо ти потрапив, коли її очолював Валерій Газзаєв. Як вас прийняли в колективі? Була «дідовщина»?

– Не сказав, що була прямо «дідовщина». Я просто розумів, у яку команду потрапив: що там зірки, гравці високого рівня. Коли дізнався, що їду на збори з першою командою, то трохи злякався. Але потім поговорив з батьком, він мені сказав: «Ти що? Це такий шанс! Давай, роби все можливе від себе. Головне – після тренувань відновлюйся, не соромся у масажну кімнату заходити, через те, що ти молодший. І будь впевнений у собі». Ось так я і поїхав на свій перший збір.

– На кого саме з того складу ти дивився та не міг повірити, що граєш з ними в одній команді?

– Тоді це, звісно, були Мілевський, Алієв, Нінкович. Пізніше прийшов Шевченко і я ледве з розуму не зійшов, що разом з ним тренуюся. Він мені ще й підказував, без якоїсь «пиханини». Він, напевно, сам дивився і не міг повірити, що вже з сином Калитвинцева тренується. 

– Про Газзаєва розповідали, що він давав дуже дивні, іноді навіть безглузді вправи, робив великий акцент на фізичну підготовку. Що тобі запам’яталося у роботі з ним?

– Це правда, навантаження там були дуже великі. Мені 17 років виповнилося, коли я поїхав на збори. Пам’ятаю, що навіть лікарі підходили до Газзаєва та казали, що треба збавити оберти. Газзаєв відповідав: «Ні. Повністю нехай виконує». Я так розумію, що він мене перевіряв на наявність характеру: витримаю чи не витримаю. У підсумку витримав. Можна сказати, що він заклав фундамент мого фізичного стану.

– Як зараз пам’ятаю, що я ще зовсім малим прийшов додому, увімкнув травневий матч Динамо проти запорізького Металурга та побачив твій дебют за киян. Я тоді й подумати не міг, що настільки молоді хлопці можуть грати за таку команду. Які емоції були в тебе в той момент?

– Звісно, переживав. Перед грою Газзаєв викликав гравців, зокрема мене, і розповідав як потрібно діяти. Він сказав: «Не переживай». Якось заспокоював. У перші хвилини гри я боявся помилятися, але мене підтримували і свої 60 хвилин я тоді відіграв. Навіть гольову віддав на Мілевського.

– Мілевський після того асисту не пропонував скласти йому з Алієвим компанію в київських нічних клубах? Яка у тебе з ними комунікація була?

– Ні, такого не було:) Я ж молодий, скромно собі ходив на тренування, на обід. Щоб була якась така комунікація…Це в тренувальному процесі вони мені дійсно допомагали.

«Блохін говорив: «Треба декілька ігор за дубль зіграти». Так я там весь час і провів»

– Після такого дебюту тебе почали переслідувати травми. Зараз уже розумієш, у чому була їх причина?

– Перша серйозна травма у мене була пов’язана з коліном – власна зв’язка надколінка. Вона, здебільшого, турбує спортсменів, які займаються стрибками, або баскетболістів. А такі навантаження, як у Газзаєва… Ми завжди через бар’єри стрибали, було багато стрибкових вправ. Думаю, що на цьому тлі десь ця зв’язка і не витримала. Тим більше, що мені було 17 років, я тільки зростав, і зв’язки, можливо, могли витримувати тільки до якогось часу.

Отримав цю травму і вилетів. Інша травма коліна у мене була за збірну Яковенка, трапилася в ігровому моменті. Товариська гра – буквально 15-20 хвилина, стався той стик – і я вилетів десь на п’ять місяців. 

Відновився, почав набирати форму, з дублем займався. І майже відразу у тренувальному процесу ми відпрацьовували один в один із захисниками, і якось так сталося, що він мені на коліно наступив, я його підвернув і порвав дві зв’язки на гомілкостопі. І знову вилетів на три місяці. Ось такий у мене період протягом року був, постійно випадав. 

– Минулі травми зараз дають про себе знати?

– Ні, це вже в минулому. Тоді у Динамо був дуже хороший медичний штаб, який мене відправляв на операції за кордон, повністю моє лікування контролювали. Все було на рівні.

– Також ти встиг провести по одній грі за Динамо під керівництвом Юрія Сьоміна та Олега Блохіна. Чим Сьомін відрізнявся від Газзаєва та що запам’ятав від легендарного у всіх сенсах Олега Володимировича?

– Сьомін молодь дуже любив, підпускав її. Але це припало на той період, коли в мене травми були, тому тільки одну гру провів. Блохін? Що сказати…Він мені говорив: «Треба тобі відновитися, за дубль декілька матчів зіграти». І ось у дублі я весь час і провів по суті…

– Які враження були від роботи з Блохіним?

– Про навантаження нічого не можу сказати, бо на збори за нього я, здається, не їздив. Але так, пам’ятаю «камон плей» і ось всі ці моменти типу: «А я б забив». Ну, певно, може собі дозволити такі вислови володар «Золотого м’яча», легендарний футболіст.

Олег Блохін. Фото: ФК Динамо

«Працювати з Ребровим – це одне задоволення. Хацкевич сказав перепідписувати контракт, а я провів пів року в дублі»

– У першій команді Динамо найбільше ти зіграв за Сергія Реброва. Здається, що ніхто з гравців не давав негативних відгуків щодо роботи з ним. 

– З Ребровим було працювати одне задоволення. Тренувальний процес цікавий: все інтенсивно, все з м’ячем. Було все на високому рівні. Відчувалося, що це тренер топрівня. Хотілося прямо виходити на кожне тренування. Від нього було найбільше довіри. Помічником у нього був тоді Рауль Ріанчо, він також до мене добре ставився. На початку була дуже велика довіра до мене.

– Чому не склалося з Хацкевичем? Що кардинально змінилося у команді після Реброва?

– Я за себе буду говорити. Збори були, все добре, чудово себе почував, набрав кондиції. За декілька днів вже мали вилітати у Київ, було легке тренування: моделювання атак. І я прострілював у штрафний майданчик низом та потягнув передній м’яз стегна й знову вилетів.

Відновлювався, потім приїхав і Хацкевич мені сказав: «Потрібно набрати кондиції через дубль, декілька матчів зіграєш, а там буде видно». Так я у дублі пів року і провів, зіграв матчів 15. Потім він мене вже взяв у заявку на матч з Карпатами, коли ми 1:2 програли. Я вийшов, здається, на 20-30 хвилин. І ось це була єдина гра під його керівництвом за першу команду.

– Чи не лишилося образи на Динамо, через те, що не вдалося закріпитися там?

– Жодних образ немає. Розумію, що травми мене вибивали, завадили розвитку. Думаю, що я пересидів у Динамо. Просто на той момент прийшов Хацкевич, який мені сказав перепідписувати контракт. Я перепідписав і ось так вийшло, що не вдалося за нього заграти. Тоді вже стало очевидним, що потрібно ухвалювати рішення йти з Динамо.

Дякую Ігорю Михайловичу Суркісу, який мене відпустив. Я розірвав контракт, а він мені сказав: «Бажаю тобі всього найкращого, не хочу гальмувати твою кар’єру. Йди грай – я тебе відпускаю». Тоді тільки він говорив, а я сидів, слухав і кивав головою. Почув від нього дуже теплі слова. Ігор Михайлович дуже сподівався, що я заграю в Динамо. Але це футбольне життя. Так ми і розійшлися, я подякував йому.

«Трансфери Бертольйо та Андре – це не рівень Динамо»

– Хто за весь час в Динамо вразив тебе найбільше серед легіонерів?

– Тоді топами були Джермейн Ленс, Мігель Велозу. Вони прийшли і відразу було зрозуміло, що це божевільні трансфери. У той час майже усі легіонери були високого рівня: Даніло Сілва, Бетао, Леандро Алмейда. 

– У Вікіпедії пишуть, що ти дуже сильно товаришував з Лукманом Аруною. Наскільки це правда?

– Та не те щоб товаришував. У нас були просто теплі відносини, коли ми на базі перетиналися. Аруна – дуже відкрита людина, на жартах, постійно розслаблений. Приємний такий хлопець.

Владислав Калитвинцев та Лукман Аруна. Фото: ФК Динамо

– Чи були серед легіонерів у Динамо відверті «пасажири»? Наприклад, тренер київської ДЮФШ Сергій Величко розповідав в інтерв’ю історію про онука кримінального авторитета – Омара Фарояна. Застав його?

– Омара я застав, ми з ним в Динамо-2 тренувалися. Він взагалі звичайний хлопець, дуже скромний, відкритий. Те, що він вмів, те й намагався показувати. Грав на своєму певному рівні. Там було велике бажання грати, слухати тренера (на той момент мого батька). Тільки позитив про нього пригадую.

Що стосується легіонерів з першої команди, то я не осягнув трансферів Факундо Бертольйо та нападника Андре. Якось я так і не зрозумів, як вони в Динамо потрапили. Я маю на увазі саме футбольний аспект, а не гроші, які за них заплатили. Я вважаю, що ці гравці – це не рівень такого клубу.

Андре та Факундо Бертольйо. Колаж: УФ

«У Чехії Рибалка був моїм другим батьком. Від Бабича була велика довіра, а Вернидуб засмутився, коли я травмувався»

– У тебе в кар’єрі був легіонерський досвід, коли ти виступав за чеський Слован. Що можеш пригадати про той період? Не хотілося після цього залишитися в Європі?

– Чемпіонат в Чехії навіть на той час був хорошого рівня, усі команди грали до останньої хвилини. Там було цікаво, тим більше, що це був мій перший подібний досвід у 19 років. Це все-таки Ліга Європи, де ми пройшли три раунди кваліфікації та потрапили у груповий етап. Це божевільний досвід, як для молодого гравця. Ми з групи тоді ж ще вийшли – це взагалі космос. Тоді ще Сергій Рибалка був, який мені дуже допомагав. У Чехії він для мене став другим батьком:)

Владислав Калитвинцев. Фото: ФК Слован

– Пройдемося по інших командах, за які ти виступав на правах оренди. Перший сезон у Чорноморці ти провів досить потужно: 5+5 за системою гол+пас. Як працювалося з Олександром Бабичем, який тоді був тренером-початківцем?

– Від Бабича я отримав дуже велику довіру, тоді в нього ще помічником працював Олександр Грановський. Вони мені дуже допомагали. Прекрасний період, ми тоді були зовсім молодою командою. У нас виходило демонструвати непоганий футбол. Саме за футбольним аспектом у Чорноморці було дуже приємно знаходитися.

– Потім була луганська Зоря, за яку ти зіграв не так багато, через травми.

– У мене була однорічна оренда. За перші пів року я провів дев’ять матчів, здається. Коли отримав травму, то було зрозуміло, що не встигну відновитися навіть до завершення чемпіонату. Тоді було прийняте рішення, що я повертаюсь у Київ та лікуюсь в Динамо.

– Юрій Вернидуб відгукувався в пресі про тебе, як про дуже талановитого футболіста, на якого він розраховує.

– У нас із ним були дуже теплі відносини. Він сподівався, але сталася ця травма… Юрій Миколайович мене викликав, засмутився та сказав: «Ось дивись, Ліга Європи. Я дуже розраховував на тебе, але так виходить – це футбол. Лікуйся, відновлюйся». Це і була наша з ним остання розмова.

«Досвідчених футболістів київського Арсеналу дратувала гра Мудрика»

– У київському Арсеналі ти вже не застав Фабріціо Раванеллі, однак, можливо, щось чув від партнерів по команді про його методи роботи?

– Я вже не пам’ятаю, якщо чесно. З Ігорем Леоновим працювалося добре, позитивний такий тренер. Я йому дуже вдячний, бо прийшов у команду, коли вже був третій тур та особливо не був готовий, хоча й займався індивідуально. Буквально тиждень я потренувався у загальній групі і він мене поставив на гру з Олімпіком, ми їх обіграли. І якось так пішло…

– Важко повірити, згадуючи результати команди, але у тебе тоді були класні партнери: Ковпак, Оріховський, Танковський, Ліпартія, Дубінчак, Авагімян, Козак і навіть Мудрик!

– Так, тоді була класна команда. Шкода, що не вийшло лишитися в УПЛ. Чого не вистачило? Важко сказати. У нас тоді був матч з Чорноморцем, який ми 3:3 зіграли, а нам була потрібна лише перемога. Ну і там сумнівний пенальті у наші ворота поставили. Після тієї нічиєї шансів у нас вже не було. А так ми хороший період там провели.

Калитвинцев, Мудрик та інші святкують гол. Фото: ФК Арсенал (Київ)

– Які враження були від Мудрика? Він вже тоді багато приділяв часу індивідуальній роботі після тренувань?

– Так, це вже тоді було. У тренуваннях Міша міг, як-то кажуть, у дитячий футбол грати: лізти на п’ятьох-шістьох гравців. Таке траплялося, але займався він дуже серйозно: і в зал ходив, і фішки обігрував. Бувало так, що після тренування ми вже помилися, збираємося їхати додому. Дивимося, а він навіть під дощем ті фішки обігрує. Його тренери потім виганяли з поля:) Але він все одно гнув свою лінію та продовжував це робити.

– Олександр Ковпак в інтерв’ю «УФ» розповідав, що на полі Мудрик грав сам по собі, постійно загравався. Команду це не дратувало?

– Звісно дратувало, бо нам був потрібен результат, ще й премії. Тому всі хотіли залишитися в УПЛ, а коли Мудрик на чотирьох-п’ятьох лізе, в той час, як можна звичайний пас віддати, то звісно досвідчених гравців це дратувало.

«У Десні відчував себе, ніби риба у воді. З Ротанем працювати дуже комфортно, він схожий на Реброва»

– Можеш погодитися з тим, що найкращий період твоєї зрілої кар’єри пройшов у чернігівській Десні?

– Це точно один з найкращих відрізків. Але були хороші періоди при Реброві в Динамо, у Чорноморці. Але в Десні – так. Я там стабільно 2,5 роки себе добре почував, був гравцем стартового складу. Мав упевненість у власних силах. Я себе відчував, немов риба у воді. 

Все це завдяки Олександру Рябоконю та його тренерському штабу. Ну і, звісно, колектив у нас був міцний, футболісти хорошого рівня. Не даремно ми тоді займали четверте місце та виходили у єврокубки.

– А що за історія з тим скандальним переходом із Десни в Олександрію? З вами у Чернігові так і не розрахувалися?

– Ми це питання вирішили, але не розрахувалися. Все було зроблено за процедурою. А як там буде – час покаже.

Владислав Калитвинцев. Фото: ФК Десна

– Я сам з Кіровоградщини, бував в Олександрії, тому не можу уявити, де ти проводиш вільний час після футболу.

– На базі увесь час практично:) Моя сім’я живе в Києві, тому на вихідних я до них їду. А так – відновлення після тренувань, усі процедури, тренувальний зал. Взагалі зайнятися є чим, але практично увесь час проводжу на базі.

– Як тобі гралося під керівництвом Юрія Гури? Писали, що він досить інтровертна, закрита людина. Які враження він залишив?

– Я б не сказав, що він такий. Ми з ним нормально спілкувалися. Хороша, добра людина. Нічого поганого про нього сказати не можу. Його звільнення? Це все якось так швидко відбулося, але це рішення керівництва. У ці справи ми не ліземо, ми гравці.

– Наскільки зараз комфортно працювати з Русланом Ротанем? Кого з попередніх тренерів він тобі нагадує?

– З ним дуже комфортно. Цікавий тренувальний процес, все з м’ячем, відпрацьовуємо пресинг. Він робить усе, щоб ми грали в сучасний футбол. Якщо порівнювати з кимось, то з Ребровим.

– Знайшов для себе відповідь на питання, чому Олександрія вже другий сезон поспіль виступає гірше, ніж у минулі роки?

– Багато гравців досвідчених пішло, посилилися молодими виконавцями. Команда змінюється і перебудовується. Петрович прийшов у команду з тренерським штабом і вимагає зовсім інший футбол. Ми намагаємося це розуміти та працюємо кожного дня та намагаємося прогресувати, аби все було добре.

«Були переговори з клубом Другої Бундесліги, але я не наважився на перехід»

– Зустріч з батьком у Кубку України – найбільш емоційний футбольний момент у минулому році?

– Так, тим більше, що вийшов такий матч з серією післяматчевих пенальті. Приємні були емоції. Це була справжня кубкова гра та ще й проти батька. 

– Юрій Миколайович зізнався, що подумки сказав про тебе «собака». А що ти подумав про нього, коли Полісся все ж пройшло далі?

– Молодці:) Сказав: «Давайте до фіналу, все одно, хто там буде. Беріть Кубок». 

Владислав та Юрій Калитвинцеви. Фото: ФК Полісся

– Повертаючись до Вікіпедії. Там зазначено, що ти володієш французькою, англійською та німецькою мовами. Це відповідає дійсності?

– Я взагалі не зрозумів, звідки це там взялося. Я просто навчався у школі з нахилом на французьку мову, проте її там практично не вчив. Я й англійську знаю на дуже низькому рівні. Звісно, що треба вже починати її вчити, бо це корисна навичка.

– У 2017 році ЗМІ повідомляли, що ти підписав контракт з клубом другої німецької Бундесліги Ерцгебірге Ауе. Що то за історія?

– Так, тоді були перемовини з ними. Чекали відповіді, але я не наважився туди переходити і на цьому все скінчилося. Якось внутрішньо відчував, що не хочу туди та не бачу себе в тій команді.

– А чи є ще бажання спробувати себе за кордоном?

– Якщо будуть пропозиції, то чому б і ні? Наразі я маю контракт з Олександрією та всі мої думки лише про неї. Як буде далі – буде видно.

«Зараз особливо кайфую, коли переглядаю свій гол у ворота Росії. Їхні футболісти жахливо себе поводили, якісь гнилі»

– Ти був одним з провідних гравців різних за віком юнацьких збірних України. Моє найяскравіше враження – це той фантастичний гол у ворота збірної Росії.

– Емоції після того голу були позитивні. Зараз тим більше, коли переглядаю той гол. Кайфую. Хоча ми в тому фіналі й програли, але на наступний рік ми приїхали та 4:0 їх обіграли. Тому я вдвічі більше задоволений, коли потрапляю на відео з тих матчів. 

Як наважився на удар? Та просто на тренуваннях постійно бив. Мені з дитинства було байдуже, з якої дистанції пробивати. Тим більше, що тоді я відчував впевненість. З великим задоволенням та мотивацією приїжджав до збірної. Такі рішення ухвалюються, коли ти маєш впевненість і перебуваєш у хороших кондиціях. 

Реакцію нашого тренерського штабу, думаю, всі бачили. Там було все зрозуміло, усі були в шоці, не розуміли як звідти можна забити. Реакція росіян? Наче нічого не казали, але в тому фіналі вони жахливо себе поводили. Могли сказати пару ласкавих слів, за які можна зачепитися та, як кажуть, по обличчю отримати. Не по-футбольному, якісь гнилі вони.

– Хто з гравців молодіжних та юнацьких збірних виділявся найбільше? Ти встиг пограти з Малиновським, Караваєвим, Юрченком, Буяльським та Будківським…

– Тоді усі були на високому рівні: Малиновський, Буяла… Караваєв взагалі був незамінним: бігав по всій правій бровці, там здоров’я дуже багато. Будківський з його габаритами та зростом має хорошу техніку, чудово грає корпусом – таких нападників мало. Було помітно, що вони можуть вирости у класних футболістів. У підсумку так і вийшло.

«Потрапити до національної збірної України – це моя мрія та мета»

– Ти потрапляв до резервного списку національної збірної України, проте так і не дебютував. Можна сказати, що це досі залишається твоєю мрією? 

– Звісно, адже досі не дебютував. Це моя і мрія, і мета. Щоб туди потрапити, треба стабільно грати, демонструвати гідну статистику. Байдуже – потрапиш ти туди у 18, 30, чи у 36 років. Завжди є шанс туди пробитися.

– Тим більше, що зараз там Ребров – знайомий.

– Ну, так:)

– У січні тобі виповнився 31 рік. Чи маєш якесь захоплення окрім футболу? Задумувався про те, що робитимеш після футбольної кар’єри?

– Та якогось такого захоплення не маю. Іноді думаю про те, що буде після ігрової кар’єри. Проте ще шість-сім років я хочу грати на високому рівні. Все для цього роблю: слідкую за собою, займаюсь індивідуально. Щодо тренерства, то поки себе там не бачу, але все може бути. Зараз усі думки лише про футбол.

Владислав Калитвинцев. Фото: УАФ

– За наступні шість-сім років хотів би ще пограти під керівництвом батька?

– Чому б і ні? Звісно, що вже є досвід роботи з ним, але тоді я був зовсім юним. Зараз, якби з ним працював, то отримав би зовсім інші враження. Було б цікаво з татом попрацювати.

– Закінчимо наше інтерв’ю бліцом. Хто найкращий тренер, з яким ти працював (звісно, крім батька)?

– Я від усіх отримав певний досвід. Усі були кваліфіковані фахівці. Дякую кожному з них.

– Найсильніший гравець, з яким ти грав у одній команді?

– Ярмоленко.

– Найсильніший гравець проти якого ти грав?

– Ух ти… Срна.

– Найталановитіший гравець академії Динамо, який себе не реалізував? 

– На той час був центральний захисник Братков. Він, звісно, міг на ще вищому рівні грати.

– Яким досягненням у власній кар’єрі ти пишаєшся найбільше?

– Напевно, це Кубок України в 2013 році, коли ми в Полтаві обіграли Шахтар. Також пишаюся тим, що у 17 років потрапив до основного складу Динамо.

– На скільки відсотків ти реалізував власний потенціал?

– Думаю, що 60-65%

– Що б змінив у власній футбольній кар’єрі, якби була така можливість?

– Ще б більше працював би над собою. Більше присвячував собі часу, працював би в залі. Зараз ми бачимо, що багато гравців різних чемпіонатів слідкують за харчуванням, сном, займаються зі своїми тренерами. 

– Наостанок обери: пограти в АПЛ чи дебютувати за національну збірну України?

– За збірну. Без роздумів. Хоча якщо гратимеш в АПЛ, то і в збірну потрапиш:)