«Таких гравців, як Степаненко, мало у світі»: Кривцов і Федецький – про кар’єру легенди Шахтаря та збірної

Легендарний Тарас Степаненко закінчив кар’єру професійного гравця, однак залишився у футболі, приміривши на себе нову роль. Культовий хавбек донецького Шахтаря увійшов до тренерського штабу національної команди України, де працюватиме помічником Андреа Мальдери. Його дебют у цій іпостасі очікується вже завтра: 31 травня збірна України зіграє у Вроцлаві товариський матч проти команди Польщі.

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський про Тараса Степаненка, як гравця, людину і тренера, поспілкувався з відомими ексзахисниками збірної України Сергієм Кривцовим та Артемом Федецьким.

«Я чітко пам’ятаю нашу першу зустріч з Тарасом, мені було 15 років, а йому – 17»

– Сергію, ви унікальна постать, адже грали з Тарасом Степаненком і за запорізький Металург, і за Шахтар, і в молодіжній та національній збірних. Якою вам запам'яталася перша зустріч із ним?

– Я чітко пам'ятаю нашу першу зустріч. Це було в часи, коли Тарас уже грав за Металург-2 у Другій лізі, а мене тільки-тільки запросили до команди. Пам'ятаю, як приїхав зі школи до готелю і ще зовсім не знав внутрішніх правил колективу. Під час обіду мені почав дзвонити батько. Здійнявся такий галас! Ватажки, старші гравці команди, добряче мені «напхали». Сказали, що такого робити не можна: по телефону розмовляти заборонено, краще його взагалі не брати або хоча б ставити на беззвучний режим.

Тарас був одним із перших, хто підійшов, дав поради та пояснив ці неписані внутрішньокомандні правила. Тому з першої зустрічі мені найбільше запам'яталася саме його допомога. Йому тоді було років 17, мені – 15. Він ще не був надто досвідченим, але як старший товариш одразу мене підтримав.

– Усі знають Тараса як еталонного професіонала до мозку кісток. А яким він був тоді? Чи вже в юності так само ретельно стежив за собою та аналізував власні дії?

– Він був стовідсотковим професіоналом ще тоді. Можливо, не таким затятим, як зараз, коли він постійно читає, дивиться відео, вивчає, як можна подовжити чи покращити кар'єру. Але вже тоді він повністю віддавався на тренуваннях, виконував екстрароботу: залишався після занять, йшов на фітнес у тренажерний зал. А от глибоке зацікавлення профільною літературою, думаю, прийшло до нього вже в Шахтарі.

Тарас Степаненко. Фото: Шахтар

– Чи цікавився він чимось, окрім футболу? Якесь дозвілля, інші види спорту, кіно чи ігри?

– Знаю, що в дитинстві Тарас займався рукопашним боєм. Як мінімум, такий бекграунд у нього є. Але щоб він мав якісь яскраво виражені хобі – я не помічав. Він був максимально сконцентрований на футболі. Якщо я, в силу свого характеру, міг кудись піти погуляти, зустрітися з друзями, то він завжди був більш домашньою, спокійною людиною.

– Відомо, що ви чудово співаєте. Чи бували у вас із Тарасом застілля, де ви співали разом? Чи це зовсім не його стихія?

– Звісно, бували! Тарас не те щоб дуже любить співати, але якщо компанія хороша – можемо і в караоке, і в нього, чи в мене вдома заспівати. З цим взагалі жодних проблем. Якщо потрібно, можемо дуже легко організувати дует на замовлення. Звертайтеся (сміється).

«Степаненко не був улюбленцем Луческу, але мав його довіру в Шахтарі»

– Ви переходили до Шахтаря майже одночасно у 2010 році. Як це відбувалося? Ви радилися один з одним?

– Усе було так: подзвонив власник Металурга і повідомив, що є інтерес. У нас із Тарасом на той момент був спільний агент. Ми поїхали, переговорили з керівництвом Шахтаря, потім зустрілися з президентом Рінатом Ахметовим. 

Величезний плюс полягав у тому, що ми перейшли разом. Нам було набагато легше вливатися в новий колектив. Ми вже були добре знайомі, наші дружини товаришують. Вважаю, що це було доленосне рішення для нас обох, і цей етап адаптації ми пройшли набагато простіше саме завдяки тому, що були поруч.

– Шахтар тих часів асоціюється з яскравою бразильською атакою. Але ту команду неможливо уявити без Степаненка – справжньої опори в центрі поля. У чому секрет його довголіття, адже зараз усі кажуть, що гравця такого профайлу критично не вистачає і збірній, і українському футболу загалом?

– Погоджуюсь. Таких гравців, як Тарас, дуже мало не лише в Україні, а й у світовому футболі взагалі. Мені, як центральному захиснику, завжди було набагато легше грати, коли переді мною розташовувався Степаненко – чи то в клубі, чи у збірній. 

Я знав: якщо м'яч до мене і дійде, то він дійде, умовно кажучи, «в крові суперника». Тарас вигризав усе, перехоплював м'ячі і ногами, і головою. Цього справді зараз, на жаль, не вистачає. Але, сподіваюся, десь зараз тренується юний хлопець, який бачить гру Тараса, бере з нього приклад, і в найближчому майбутньому ми побачимо нового Тараса Степаненка.

– На полі Степаненко був завжди жорсткий та непоступливий. А як було в тренувальному процесі? Чи не просив Мірча Луческу грати проти бразильців менш агресивно?

– Бувало по-різному. Багато залежало від особистого настрою футболістів. Футбол – це емоції. Бували дні, коли хтось із чимось не погоджувався, і на полі буквально летіли іскри. Це абсолютно нормально. І бразильці могли стрибнути в грубий підкат, і українці відповідали тим самим. Робочі моменти, нічого поганого в цьому не бачу.

– Як загалом складалися відносини Луческу та Степаненка? Це була суто професійна співпраця, чи Мірча приділяв йому особливу увагу як ключовій фігурі?

– З боку Луческу я якоїсь особливої виділеної уваги не помічав. Звісно, була довіра. Він із перших матчів почав брати Тараса в заявку, випускав на поле, поступово підпускав до основи. Але не скажу, що Тарас був у нього улюбленцем, на якого він покладає особливі надії і хвалить, наче батько сина. Такого точно не було. 

Стьопа всього досяг винятково своїм прикладом і професіоналізмом. А от справжнім ватажком та лідером не лише центру поля, а й усього Шахтаря він став уже за часів Паулу Фонсеки. Саме тоді він взяв цей прапор і поніс його далі.

Сергій Кривцов. Фото: Шахтар

«Після початку війни Тарас відійшов від ідеї клубного тренерства, але...»

– Останніми роками складалося враження, що Тарас уже готується до тренерської кар'єри – він активно навчався, аналізував. Нещодавно Степаненко став помічником Андреа Мальдери у збірній. Які перспективи ви бачите для нього в цій ролі?

– Ми з ним найкращі друзі, куми, тому часто обговорювали майбутнє. Спочатку він справді хотів бути клубним тренером. Але через війну в Україні він не бачить свою родину вже понад чотири роки – вони завжди живуть окремо. Клубна робота вимагає постійної уваги та максимальної залученості, що означає ще більше життя на відстані від сім'ї. Тому, думаю, він тимчасово відійшов від ідеї клубного тренерства.

А коли з'явився варіант із посадою асистента головного тренера збірної – від такого не відмовляються. Ця робота не вимагає стовідсоткової присутності Тараса в якомусь одному конкретному місці чи в Україні на постійній основі. Вірю, що у них усе вийде, там вимальовується дуже гарний тренерський склад. Бажаю йому тільки успіху.

– Знаючи Тараса, як ви гадаєте: він буде авторитарним тренером чи демократичним спеціалістом?

– Тарас має цю золоту середину. Де потрібно змотивувати так, щоб аж кричати – він це зможе. Але водночас у ньому є і спокійний психолог. Він може кількома влучними словами чи реченнями налаштувати футболістів і дати їм зрозуміти всю важливість моменту або гри.

– Наостанок, чи можете пригадати якусь найяскравішу або найвеселішу історію, пов'язану з Тарасом, за роки вашої дружби?

– Ох, це дуже складно (сміється). Ми тісно дружимо з 2010 року – понад 16 років. Було стільки спільних відпусток сім'ями, звичайних посиденьок на свята. У нас безліч приємних, веселих і по-справжньому родинних моментів. Виділити щось одне просто неможливо – їх занадто багато!

«Зі Степаненком грати класно, а проти нього – складно»

– Артеме, чи можете пригадати свою першу зустріч на футбольному полі зі Степаненком? За даними Transfermarkt, вперше ви зіграли один проти одного ще у 2007 році, коли Металург (Запоріжжя) грав проти ФК Харків (0:0). Запам'ятали ту зустріч, чи протистояння відклалися в пам'яті вже пізніше?

– Якраз після вашого дзвінка я почав згадувати ті часи. Мені чомусь здавалося, що вперше ми перетнулися, коли я вже був у Карпатах. А виходить, що це сталося ще раніше! Звичайно, з того часу багато що змінилося. Тарас змужнів, обріс м'язами, здобув величезний життєвий та футбольний досвід. 

Якщо брати глобально, то молодому поколінню варто рівнятися на таких професіоналів. Це приклад не лише гри на полі, а й поведінки поза ним та підготовки до матчів. Ми знаємо, що в Тараса частенько були проблеми з колінами, інші травми, але він максимально відповідально підходив до відновлення. Двадцять сезонів на найвищому рівні – це надзвичайно серйозний показник.

– Коли ви почали помічати, що Тарас настільки прискіпливо стежить за своїм здоров'ям, формою та харчуванням?

– Шахтар недарма звернув на нього увагу ще в юному віці. Скаутська служба «гірників» працює так, що вони довго відстежують гравців: спочатку на юнацькому рівні, потім у дорослому футболі. Якщо Шахтар запросив його до себе на такій ранній стадії – це було не просто так. Згодом його професіоналізм і ставлення до роботи лише підтвердилися.

Звісно, на полі траплялися різні моменти: жорсткі заруби, сутички, вилучення. Але я вважаю це абсолютно нормальним явищем. Футбол – контактний вид спорту, тут мають бути емоції, як позитивні, так і негативні. Без характеру, боротьби та іскри це вже не футбол.

Артем Федецький. Фото: MyLviv.City

– Ви грали як проти Тараса, так і з ним в одній команді. Як краще: коли він захищає кольори вашої команди, чи коли діє проти вас як серйозний виклик?

– З ним, звісно, грати класно і впевненіше, а от проти нього – складно. Хоча нам із Дніпром, здається, вдавалося частіше перемагати Шахтар в очних зустрічах.

Обсяг роботи, який Тарас виконує на полі – підказки, підстраховка, руйнування атак суперника, – вражає. Відразу видно його футбольний інтелект. Багато хто думає, що футбол – це просто вийти і поганяти м'яч. Ні, матчі виграються ще в роздягальні, коли ти ментально готуєшся та аналізуєш опонента. Тарас ці моменти завжди враховував, і це додавало йому як мінімум 50% переваги. Він виходив на поле і чітко знав, що має робити. 

На жаль, зараз багато молодих гравців виходять грати просто так: тренер дав установку, а в них в одне вухо влетіло, з іншого вилетіло. Коли я закінчив професійну кар'єру, сам зрозумів: якби більше прислухався до тренерів, робив би на полі значно менше непотрібної бігової роботи і мій футбольний шлях міг скластися зовсім по-іншому.

«Усі в збірній переживали через конфлікт Степаненка і Ярмоленка»

– Існує поширена, можливо, навіть дещо знецінююча теза, що стиль Степаненка – це «відібрав м'яч, віддав ближньому і так по колу». Як ви це прокоментуєте?

– Нехай хтось інший покаже, як він вміє так відбирати м'ячі! Знаєте, у нас у Карпатах був свій такий «песик» у хорошому розумінні цього слова – Самсон Годвін. Людина феноменально читала гру. Коли він кричав: «Йди вперед, я підстрахую!», то я спокійно міг підключатися до атаки. Самсон був завжди там, куди відскакував м'яч, хоч і не мав шаленої швидкості, що вже говорити про наявність ідеальної діагоналі (сміється).

Тарас у цьому плані має значно більше плюсів. Він чудово читає гру, вигризає підбирання, має непогану діагональну передачу. Те, що він забирає м'яч і віддає – це його пряма робота. Він виконує роль своєрідного «переднього захисника» перед центральними оборонцями. Його зона – від штрафного до штрафного. Він не розпорошується на флангах, а бездоганно цементує центр. Те, з чого дехто насміхається, насправді є його найбільшим плюсом і основою якостей ідеального руйнівника.

Матчі виграються ще в роздягальні, коли ти ментально готуєшся та аналізуєш опонента. Тарас ці моменти завжди враховував.

– Пригадується історія з Євро-2016 і конфлікт Степаненка з Ярмоленком. Чи відчувалася напруга в роздягальні збірної, навіть після їхнього публічного примирення?

– Усі переживали через це, абсолютно всі. Ми розуміли, що це був шалений і напружений матч Динамо проти Шахтаря. Хтось вважав, що Тарас спровокував трибуни, реакція Андрія теж була емоційною – його можна зрозуміти і водночас не можна. Загалом це було неприємно, адже йшлося про двох лідерів збірної.

Найцікавіше те, що в житті і Ярмоленко, і Степаненко – абсолютно неконфліктні люди. Що сталося, те сталося, але вони помирилися. У збірній цей конфлікт не мав жодного продовження. Можливо, спочатку це примирення виглядало як дія на публіку, і в душі кожного ще залишався певний осад, але з часом усе зійшло нанівець. Головне – вміти бути чоловіком і визнавати свої помилки. Вони це зробили правильно, і до сьогодні між ними немає жодних конфліктів.

– Тарас стрімко увірвався в тренерську роботу, одразу потрапивши до штабу національної збірної. Які тренерські перспективи ви в ньому бачите?

– Тарас має колосальний багаж знань лідера, професіонала та інтелектуального гравця. Як я вже казав, нашій збірній зараз часто не вистачає вогника в очах і емоцій. Ми можемо грати якісно, на швидкості, але збірна має грати передусім душею та самовіддачею. У клубі є довгий цикл, де можна виправити помилки, а в збірній результат потрібен «на вчора».

Наші гравці дуже професійні, але їхню ментальність треба трохи змінити – додати запалу. Я переконаний, що Тарас з його характером має ті навички, які зможуть запалити команду зсередини. Тренер може так налаштувати футболіста, що той гори зверне. Двадцять років на топ-рівні просто так не минають. Його бачення футболу має допомогти збірній розкритися з нового боку.

Тарас Степаненко. Фото: УАФ

«Калюжний – це не Степаненко. А ось Бражко має прекрасні дані, однак йому треба додати в одному компоненті»

– Складається враження, що в Україні до Степаненка не було опорного хавбека такого рівня, і зараз відчувається брак такого гравця, як Тарас. Пробували Івана Калюжного, але...

– При всій повазі до Івана Калюжного – він справжній роботяга та боєць, але це не Степаненко. Різниця колосальна. Можна що завгодно вигадувати в атаці, але коли команда втрачає м'яч на чужій половині поля, треба грамотно організувати захист. 

Саме тут не вистачає цього «генеральського» голосу і вчинку, щоб своїми діями підказати й емоційно зарядити партнерів. У нас є хороші креативні футболісти, але коли ми змушені грати другим номером, нам критично бракує такого руйнівника, як Тарас.

– А чи бачите ви серед сучасної молоді гравців, які мають потенціал стати таким самим важливим опорником для збірної України?

– У Шахтарі мені подобається робота Єгора Назарини та Артема Бондаренка. Вони гравці високого рівня, хоча їм, можливо, трохи бракує саме тієї футбольної злості. Бражко? Так, звісно. Добре, що ви мені нагадали. Ось Бражко дійсно має прекрасні дані. Недарма Динамо свого часу повернуло його з оренди в Зорі після шаленого прогресу.

Володимир чудово працює з м'ячем, але йому треба трохи позбутися зайвої скромності на полі. Йому варто стати таким «футбольним негідником» у хорошому розумінні цього слова – бути кусючим, противним для суперників, постійно висіти на їхніх ногах. Усі задатки для цього в нього є. Дуже добре, що його підтягнули до збірної з резервного списку замість травмованого Ярмолюка (також талановитого хлопця), для нього це величезний шанс. 

– Тобто потрібен час?

– Збірна не може чекати. Раніше в центрі поля у нас грали Сергій Рибалка, Руслан Ротань, Тарас Степаненко, Едмар – це були люди зі спільним менталітетом на полі, хоч і з різних клубів. Усіх їх поєднувало те, що вони були справжніми бійцями на полі. Взяти того ж Рибалку: він не був надзвичайно високого зросту, не виділявся шаленою антропометрією, але виконував такий обсяг чорнової роботи, що в голові не вкладається. При цьому довга передача та якісний дальній удар також були при ньому.

Хто б не грав зараз в опорній зоні руйнівника в збірній України, він повинен насамперед мати цю самовіддачу та характер, які б доповнювали його технічні та фізичні дані.

🔥Читайте також: «Ракицький – найталановитіший з українських гравців»: Кучер і Шевчук – про завершення кар’єри легенди Шахтаря.