«У Димінського було феноменальне вміння підписувати контракти»: вогняне інтерв’ю Дулуба – про зіркових експідопічних

Черговим гостем рубрики «Вас турбує Піскун» став відомий тренер Олег Дулуб. Редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун поспілкувався з фахівцем про його зіркових експідопічних, починаючи від Олександра Глєба і закінчуючи Тарасом Михавком. 

Гуцуляк, Гладкий, Матвієнко, Васін, Калюжний, Рибалка та багато інших топ-гравців чекають вас у вогняному матеріалі. Не обійдеться без Димінського і ведмедя. Тож запасайтеся попкорном і приємного читання. 

«Пропонували очолити команду з Киргизстану, але для мене пріоритет – робота в УПЛ»

– Олеже Анатолійовичу, як у вас справи?

– Все добре. Працюю в Академії ФК Львів, відповідаю за юнацький сектор, який, на мою думку, є одним із найкращих в Україні. Щороку з Академії виходять якісні футболісти. Той же Борис Крушинський (Полісся) і Тарас Михавко (Динамо) – це продукт ФК Львів. 

За бажання можна скласти збірну з вихованців ФК Львів, які грають в УПЛ і за кордоном: воротар Олег Кудрик (Полісся), правий захисник Мар'ян Мисик (екс-Інгулець) або Володимир Якимець (Кривбас), центральні захисники Олександр Романчук (Кривбас) і Тарас Михавко (Динамо) або Роман Якуба (Пуща, Польща), лівий захисник Роман Вантух (Зоря), опорні півзахисники Юрій Копина (Олександрія) і Борис Крушинський (Полісся), гравці атаки Назарій Русин (Хайдук, Хорватія), Артур Ременяк (Рух), Віталій Дахновський (Верес), Назарій Нич (екс-ЛНЗ) тощо. 

Мало хто знає, але навіть Ілля Квасниця (Рух, Карпати) побував у цій академії. 

– Які ваші функції в Академії?

– Прийшовши в Академію ФК Львів, ми змінили систему підготовки, зробивши акцент на силу і швидкість, які в поєднанні з ігровими вправами істотно підвищують рівень майстерності молодих гравців. Уся система підготовки пов'язана із загальною моделлю гри, розробленою для всіх команд клубу.

У мої функції входить співпраця з тренерами Академії, починаючи від U-14 і закінчуючи Нивою-2. Ми створюємо систему єдиної підготовки, розписуємо навантаження, допомагаємо в плануванні тощо. Зараз запускаємо робочий сайт Академії, де буде надаватися допомога тренерам. 

Олег Дулуб. Фото: ПФК Львів

– В Академії ФК Львів уже є маленькі Мессі та Роналду?

– У кожній віковій групі вони є. Ось U-19 добре стартанули під прапором Інгульця – дві перемоги і нічия. Подивимося, як хлопці розвиватимуться. Це проявиться на дистанції, за місяць розгледіти всіх талантів неможливо. Зайшовши в Академію ФК Львів, ми змінили систему підготовки, зробивши акцент на силу і швидкість через роботу з м’ячем. Швидкі гравці можуть вистрілити за рахунок цієї системи, але для цього потрібен час. 

– Після ЛНЗ до вас хтось звертався з пропозиціями очолити команду?

– Пропозиції були, але мене вони не зацікавили. Пропонували очолити команду з Киргизстану, але я одразу відмовив. Для мене пріоритет – робота в УПЛ. Хоча в пресі кілька разів читав, що мене розглядають у різні клуби і навіть, з якимись клубами я не домовився. Але, повторюся, до детальних переговорів або обговорень справа не доходила. Усе залишалося тільки на рівні газетних чуток, причому, часом, курйозних.  

🔥Читайте також: Олег Дулуб відверто розповів про повернення в ФК Львів: «Свого часу ми допомогли Михавку зробити перший крок»

«Глєб зрозумів свою помилку в Барселоні – що не слід було лізти до Гвардіоли з питанням, чому він не грає»

– Пропоную зробити інтерв'ю в цікавому форматі й поговорити про ваших зіркових підопічних. 

– Цікаво, давайте спробуємо, згадати є що😊

– Почнемо з Білорусі. Там під вашим керівництвом грав, напевно, найталановитіший ваш підопічний – колишня зірка Арсеналу і Барселони Олександр Глєб.

– А ось і не вгадали. У Білорусі в мене був ще більш талановитий гравець, ніж Саша Глєб.

– Заінтригували. Хто?

– Його молодший брат – Слава Глєб. Він був кращим за всіма показниками.

– Чому тоді не заграв на такому рівні, як Олександр?

– Слава поїхав разом із Сашком в Академію Штутгарта. Саша пробивався через терни до зірок, а Славі все давалося легко, може, тому десь розслабився. У 2011 році ми були на стажуванні в Штутгарті й запитали в керівника Академії про перспективи двох Глєбів. Він сказав, що Слава талановитіший.

У Слави був той самий набір якостей, що й у Саші: обведення, останній пас. Але було й те, чого в Олександра немає – завершальний удар. Він був дуже забивний, особливо в ключових матчах проти сильних суперників, плюс швидкість і агресія. На пам'ять спадає наш стартовий матч на виїзді в Лізі Європи у складі Гомеля, коли його майстерність забезпечила вихід до наступного етапу.  Напевно, саме відсутність В'ячеслава Глєба не дозволила нам вдома обіграти Ліверпуль.

– Яким Олександр Глєб у БАТЕ після Арсеналу і Барселони?

– У нього фантастичне відчуття м'яча, вміння обіграти на п'ятаку. Навіть складно пояснити, як він це робив! Таке відчуття, що його суглоби не підкоряються законам тяжіння. Він міг несподівано зупинитися на місці й розвернутися на 180 градусів. Це треба було бачити!

– А як він поводився в команді, зіркової хвороби не було?

– У братів Глєбів зіркової хвороби ніколи не було, хоча вони різні за характером. Слава більш вибуховий, а Саша – спокійний. У нього улюблене хобі – риболовля. Щойно закінчилося тренування, на полі ще футболісти і тренери працюють, а Саша, навіть не переодягаючись, сів за Джип і рвонув на риболовлю.

– Він вам щось розповідав про Гвардіолу чи Венгера?

– Звичайно, ми цікавилися в нього їхніми методами роботи, але багато він не розказував. Говорив, що у Магата навантаження були божевільні. Можливо, завдяки цьому він і став топ-гравцем. Венгер до Саші дуже добре ставився. Також Глєб зрозумів свою помилку в Барселоні – що не слід було лізти до Гвардіоли з питанням, чому він не грає. 

Коли Саша тільки приїхав до Барселони, у нього був один із найбільших контрактів у команді – шостий, якщо не помиляюся. Але він потрапив у каталонську команду, коли там був золотий вік – Хаві, Іньєста, Бускетс, Мессі. Конкуренцію у Хаві та Іньєсти було нереально виграти. Досягнувши певного рівня, Олександр знизив, на мій погляд, до себе вимоги. 

«Штраф суто символічний – 20 доларів. Глєб каже мені: «Анатолійовичу, у мене з собою грошей немає». Я йому позичив: «Завтра віддаси»

– Хацкевич в одному інтерв'ю говорив, що Глєб у збірній міг покурити біля автобуса. У БАТЕ теж таке було?

– У збірній не тільки курили😊 У 2005-06 роках я працював із юнацькою командою ФК Мінськ. Ми приїхали на збір в олімпійський табір, а там у цей час базувалася національна збірна. Мої футболісти у вільний час ходили дивитися на її тренування. Одного разу повертаються дуже здивовані: «Нічого собі! Після заняття гравці збірної сіли на лавку і пиво п'ють!». Для молодого покоління це було в новинку. 

Не буду приховувати, що Глєб дозволяв собі деякі вольності в БАТЕ, але без перегинів. Хоча іноді траплялося.

Олександр Глєб. Фото: Барселона

– Пиво міг випити?

– Справа не в цьому. У команді є певний звід правил, який мають виконувати всі. Одного разу Глєб потрапив під штрафні санкції через запізнення на установку. Штраф суто символічний – 20 доларів. Каже мені: «Анатолійовичу, у мене з собою грошей немає». Я йому позичив: «Завтра віддаси». Наступного дня віддав. Але коли він платив штраф, то почав говорити партнерам по команді, що це мої гроші, не вдаючись у подробиці, що я просто позичив. Такий ось у нього характер – легкий бовдур. 

– А режим він порушував?

– У БАТЕ ні, а ось у Динамо (Мінськ) одного разу було. Він прийшов дуже важким на тренування і було видно, що йому погано після вчорашнього. Потрапив на рондо і, напевно, зрозумів, що в Динамо у футбол теж уміють грати.

– Яка у Глєба була зарплата в БАТЕ?

– Вона не йде у ніяке порівняння з тим, що він заробляв у попередніх клубах. Це було більше благодійність з боку Глєба – віддати данину клубу, в якому він виховувався. 

«Думаю, Глєба тримають на короткому повідку через якісь його скелети в шафі. Саша особливо не розбирається в політиці, у нього все зациклено: дім-сім'я-риболовля»

– Як ви ставитеся до того, що Олександр Глєб підтримує режим Лукашенка?

– Негативно. Думаю, Глєба тримають на короткому повідку через якісь його скелети в шафі. Саша особливо не розбирається в політиці, у нього все зациклено: дім-сім'я-риболовля. 

Знаю, що постраждав його молодший брат Слава. Він у 2020 році ходив на акції протесту, у нього були фото у фейсбуці з біло-червоно-білим прапором, і десь рік тому до нього у квартиру увірвалися силовики, поклали обличчям на підлогу. Сталася показова прочуханка для залякування. 

– Не спілкувалися зі старшим Глєбом після повномасштабного вторгнення? 

– Ні. Я виїхав із Білорусі 2021 року і за цей час у мене мінімальне спілкування з рідними, з тими, хто там залишився. А з Сашком близьких стосунків у мене не було – суто професійні. 

– Брати Глєби досі залишаються в Білорусі?

– Так. Слава зараз закінчує тренерські курси. І один, і другий Глєб хочуть, судячи з їхніх висловлювань у пресі, стати тренерами, і мені дуже цікаво, як у них вийде.

– Як думаєте, хто буде більш успішним тренером?

– Думаю, Слава. Я його просто краще знаю, і ми з ним довше працювали. Навіть у парі з Сашком лідером є Слава. Він грав ключову роль в Гомелі і в «Крумкачах», коли ми в дебютному сезоні у Вищій лізі перемагали всіх лідерів. Але   побачив один неприємний момент. Якщо гравець за рівнем виділяється із загальної маси, то настає момент, коли команда його відторгає. Це парадоксально, але так сталося зі Славою.

«Початкова сума за Бланко Лещука була невелика, близько 500 тисяч доларів, але завдяки бонусам і відсоткам від перепродажу вона зросла до восьми-десяти мільйонів»

– Переходимо до Карпат і почнемо з Бланко Лещука.

– Він топ за людськими якостями, а як професіонал – топ у квадраті. Після кожного тренування завжди приймав крижані ванни для відновлення. На тренування Густаво приїжджав першим, а їхав останнім.

Коли вивчав Карпати перед приходом у команду, то мені впала в око одна якість Бланко Лещука. Не маючи такої дистанційної швидкості, як у Худоб'яка і Кзьонза, у Густаво була чудова реалізація моментів. Взимку на зборах у Туреччині у нас почалися індивідуальні тренування з нападниками, і я був просто вражений відсотком його реалізації. 

Щойно я видихнув приїхав Димінський і покликав мене на розмову: «У нас є два дні для ухвалення рішення. У Бланко Лещука закінчується контракт і влітку він може безкоштовно піти в Шахтар». Кажу: «Ну тоді треба продавати й отримувати гроші». Перед цим я провів бесіду з Бланко, і він сказав, що хоче перейти в Шахтар. 

– За скільки продали його в Шахтар?

– У Димінського було феноменальне вміння підписувати контракти. Крім Бланко Лещука, восени Карпати продали Костевича в Лех і Кравця в Луго. Початкова сума за Бланко Лещука була невелика, близько 500 тисяч доларів, але завдяки бонусам і відсоткам від перепродажу вона зросла до восьми-десяти мільйонів.

– Чому у Бланко Лещука не вийшло в Шахтарі?

– На мій погляд, він гравець не «шахтарівського» стилю гри, яким був в той час Факундо Феррейра. Я ще пожартував Димінському: «Нічого, півроку пограє в Шахтарі, а потім візьмемо в безоплатну оренду». У Карпатах ми повністю змінили стиль гри під Бланко Лещука. Перебудували схему під три центральні захисники, де інсайдами були Худоб'як і Ксьонз чи Костевич, які могли зробити якісну флангову подачу. Уся атака була заточена під передачі на Бланко. 

Густаво забив сім м'ячів за Карпати, які йшли тоді на останньому місці, знав іспанську та англійську мову, саме тому на нього звернув увагу Шахтар. 

– Чи варто нам було натуралізувати Бланко Лещука? В збірній тоді ще не було Яремчука та Довбика, а з Бєсєдіним, здається, будь-який форвард УПЛ міг би конкурувати.

– У нього мама українка, а тато аргентинець. На мій погляд, якби його натуралізували, він би дуже сильно допоміг національній збірній України у той час. Це гравець високого рівня.

Густаво Бланко Лещук. Фото: Шахтар

«Гладкий оптимально підходив під комбінаційний стиль Реброва, але бувають такі моменти, як несумісність характерів гравця і тренера»

– Якщо порівняти Бланко Лещука з Гладким?

– Вони абсолютно різні за стилем. Бланко – більший і прямолінійніший, а Гладкий – як алмаз, який можна використовувати для різання скла, а можна покласти в огранювання. Коли Саша в огранюванні – це топ-гравець. У нього феноменальна здатність чіплятися за м'яч і опинятися в потрібній точці. З ним Карпати урізноманітнили свій футбол, що було складно зробити з Бланко.

– Як у вас з'явився Гладкий?

– Коли ми продали Лещука, то залишилися без форвардів і, якраз, повернули молодого Гуцуляка з Іспанії. У першій грі ми поставили Олексія  центральним нападником і програли. Гуцуляк зіграв доволі посередньо. Я думаю: що ж робити далі? Але Димінський мене заспокоїв: «У тебе буде Гладкий». Він сам домовився з ним і опорником Олегом Голодюком, а на фланг взяв в оренду у Шахтаря Колю Матвієнка. 

У другій же грі проти Олександрії Гладкий забив. У Олександра тоді був великий простій і всі газети рясніли заголовками: «Нарешті Гладкий забив!». Після цього в нього пішло-поїхало. У квітні його визнали найкращим гравцем УПЛ.

🔥 Читайте також: «Кучер, Хачеріді, Дуглас… Це були звірі, а не захисники!»: Гладкий дав вогню про Шахтар, Динамо та дзвінок Луческу

– Чому у Гладкого не вийшло в Динамо?

– Складно відповісти однозначно, не перебуваючи всередині команди. Гладкий оптимально підходив під комбінаційний стиль Реброва, але бувають такі моменти, як несумісність характерів гравця і тренера. Мені вдалося з Гладким порозумітися, у нього дуже хороші людські якості. У мене була з ним велика розмова в сауні. Години дві! Запитував його про Шахтар, про Динамо, і наприкінці йому сказав: «Саша, у тебе такий час, що потрібно вже демонструвати. Допоможи нам, а ми допоможемо тобі». Я був дуже щасливий, коли він забив у першій же грі.

«У Карпат була опція викупу Матвієнка, і Димінський одразу сказав після гри проти Олександрії: «Я готовий викупити». Сума була в районі мільйона доларів»

– Розкажіть більш детально про появу Матвієнка в Карпатах.

– У 2017 році ми продали Кравця і шукали лівого захисника, але довго не могли знайти. І в останній момент трансферного вікна мене набрав агент Матвієнка: «У мене є центральний захисник із хорошою лівою ногою, швидкий. Але він не грав крайнього захисника». Кажу: «Нічого страшного, перевчимо». 

Перший матч за Карпати проти Чорноморця Матвієнко, чесно кажучи, провалив. 

Я тоді подумав: молодий хлопець, попереду багато роботи. Тиждень ми з ним возилися на тренуваннях і вже в наступній грі проти Олександрії Коля віддав гольову передачу. Через місяць Шевченко запросив його до збірної. 

У Карпат тоді була опція викупу, і Димінський одразу сказав після гри проти Олександрії: «Я готовий викупити Матвієнка». Сума була в районі мільйона доларів. Відповів йому: «Давайте не будемо поспішати. Не впевнений, що варто брати молодого хлопця за мільйон. Подивимося, як у нього піде». Шевченко  не побоявся відразу випустити 19-річного Матвієнка в старті на Хорватію. Колю ще й визнали гравцем матчу, а після і найкращим молодим гравцем УПЛ. Через місяць уже стало зрозуміло, що Шахтар його не продасть.

– Як ви вважаєте, Матвієнку більше підходить позиція лівого захисника чи центрального, де він грає у Шахтарі та збірній?

– Досі впевнений, що його позиція – крайній захисник. Там він почувається вільно, тому що за спиною є гравець, який страхує. У Матвієнка непогана швидкість, дуже хороша передача з лівої ноги і подача з флангу. А ось на позиції центрального захисника він почувається, на мою думку, не дуже впевнено, бо там немає страхуючого.

– Матвієнко пересидів у Шахтарі?

– Колі вже 28 років. Зрозуміло, що треба було їхати у 24-25. Для адаптації це було б набагато краще.

«Перехід Гуцуляка обійшовся Вільярреалу в мільйон євро»

– А яким був молодий Гуцуляк?

– Він мені говорив, що коли перейшов в Іспанію, у нього було таке відчуття, що його кинули напризволяще. Льошин перехід обійшовся Вільярреалу в мільйон євро, але він там не заграв. У Гуцуляка була проблема з незнанням іспанської мови. Якщо не вчити мову, то проблеми з адаптацією завжди будуть – спочатку з тобою перестане спілкуватися команда, а потім і тренер. Льоша тренувався з першою командою Вільярреала, потім його перевели до другої, але там теж був вакуум.

Мовна проблема існує сьогодні і з легіонерами в УПЛ, якщо клуби їм наймають перекладачів. Ось Димінський робив правильно. Він прописував у контрактах легіонерів, аж до розриву угоди, що вони зобов'язані за місяць-два вивчити розмовну українську або російську мову. 

Ніякий перекладач не передасть того, що хоче донести головний тренер. У ФК Львів я насамперед відразу відмовився від перекладача. Альваро взагалі не говорив ні українською, ні англійською, а заговорив через тиждень. Шина також через тиждень у Карпатах уже казав: «Добрий ранок». Таким привітанням гравець одразу викликав прихильність до себе. 

Повертаючись до Гуцуляка, коли надійшла пропозиція повернутися в Карпати, він із радістю погодився. У львівському клубі Олексій здебільшого виходив на заміни. Єдина гра в старті, проти Чорноморця, йому відверто не вдалася, але він там грав не на рідній позиції, а центрфорварда. Гуцуляк поступово, крок за кроком, вилазив із цього психологічного «болота».

– У той час могли припустити, що Гуцуляк стане гравцем збірної України, заб'є у ворота Бельгії?

– Потенціал у ньому був, не дарма ж його Вільярреал купив у 16 років за мільйон. У Олексія дуже хороша ліва нога, швидкість і він не боїться йти в обведення. Але на той час він був зовсім молодим і йому потрібно було зміцніти, обрости м'язами. 

– Гуцуляк може стати заміною Мудрика в збірній?

–В Україні достатньо кваліфікованих вінгерів, той же Зубков, Назаренко. У першому матчі проти Бельгії Гуцуляк зіграв дуже якісно, накрив суперника в момент прийому і бездоганно виконав. Ця гра показала, як окремі футболісти можуть переламувати хід матчу.

Олексій Гуцуляк. Фото: Полісся

– Гуцуляк уже переріс рівень Полісся?

– Щоб сказати, що Гуцуляк переріс Полісся, йому потрібно стабільно виступати на рівні єврокубків чи національної збірної. 

Гравця формує багато факторів. По-перше, те, що у Олексія є талант – незаперечний факт. По-друге, також дуже важливо, щоб навколо нього були гравці високого рівня. Третій фактор – рівень змагань, у яких гравець бере участь. Чемпіонат сприяє розвитку і продажу гравців, а рівень УПЛ, я вважаю, – високий. Четвертий момент – це тренувальний процес, який потрібно спеціально підбирати для швидкісних гравців. 

«Можливо, Василь Кравець у Динамо повторив би шлях Миколенка, заграв у збірній і його продали до АПЛ»

– Худоб'як став справжньою легендою Карпат. У чому його секрет?

– Ігор – це серце Карпат. Людина за будь-якої ситуації на полі, виграємо ми чи програємо, віддавалася на 120% і виконувала фантастичний обсяг роботи. У нього були лідерські якості, у побуті він теж топ. Худоб'як умів об'єднувати навколо себе гравців, хоча був скромним хлопцем.

– Костевич дуже класно грав у Карпатах та Леху, а потім його кар'єра пішла на спад – перехід у Динамо, де він не провів жодного матчу, Рух та нижчі ліги Польщі. Чому так сталося?

– За футбольними якостями у нього все було на найвищому рівні: хороша ліва нога, здатність грати на трьох позиціях – крайніх захисника, півзахисника та нападаючого. Але в останніх матчах за Карпати він втратив мотивацію, «очі не горіли», мабуть, бачив себе вже в іншій команді, і саме в цей час надійшла пропозиція від Леха.

Знову менеджерський геній Димінського не підвів. Він його віддавав в оренду із правом викупу. Якби у Костевича не пішло у Польщі, то він повернувся б назад, але в нього пішло.

Щодо Динамо, на мій погляд, йому завадила проявити себе серйозна травма. Після цього кар'єра Костевича пішла на спад.

– Ідемо далі. Василь Кравець.

– Я вважаю, що він повністю не розкрив свій потенціал. Вася зробив неправильний вибір клубу у 19 років. У 2016 році на нього претендували Луго із Сегунди та Динамо (Київ). Суми вони пропонували майже однакові, але Кравець обрав іспанський клуб. Думаю, свою роль там відіграли агенти, які пообіцяли йому майбутньому Прімеру.

На той момент йому найкраще було перейти в Динамо. З Іспанії Вася повернувся, як мені здалося, втративши мотивацію. То був уже не той Кравець.

За профілем Вася дуже схожий на Миколенка чи, швидше, навпаки, бо Віталій молодший. Кравець виконував великий обсяг роботи та міг закрити три позиції – крайнього захисника (у нього гарна ліва нога), лівого центрального захисника та опорника.

– У Динамо Кравець міг стати основним?

– Думаю, так. Стиль гри Динамо на той момент відповідав стилю гри Кравця. Насамперед – швидкісні переходи, він міг один закривати фланг. Вася універсальніший, на мій погляд, ніж Миколенко.

– Якби Кравець перейшов тоді до Динамо, ми побачили б Миколенка?

– Миколенко – це більше продукт Луческу. Він побачив та розвинув його потенціал. Вони чимось схожі з Кравцем за профайлом. Обидва злі, непоступливі та виконують великий обсяг роботи. Коли   вперше побачив Миколенка, то мені одразу сплив у пам'яті Кравець.

Можливо, Вася у Динамо повторив би шлях Миколенка, заграв у збірній і його продали до АПЛ. Кравцю підходить за стилем Англія, де висока інтенсивність, а ось іспанський чемпіонат – ні. Йому подобалися єдиноборства, флангові проходи та подачі.

«До Яремченка неквапливо підійшов ведмідь і поклав лапу на плече в знак подяки за їжу. Після цього випадку ведмедя з бази прибрали»

– Хто був улюбленцем Димінського у Карпатах?

– Напевно, краще за інших він ставився до Худоб'яка, потім до Гладкого та Голодюка.

– Розкажіть історію про Димінського, яка найбільше запам'яталася.

– Це один із найкращих президентів, з якими я працював. На першому етапі Дімінський мені допоміг з пошуком нових позицій для гравців, які вже були у складі. Це він порадив спробувати Кравця на позиції опорного. Спочатку посміявся: «Та який із нього опорний?». А потім дивлюся на тренуванні – відмінний опорник!

Незважаючи на його жорсткість, він ніколи не дозволяв собі підвищувати голос на тренера у присутності футболістів. Димінський завжди тримав слово. Якщо у нас розходилися погляди на те, хто має вийти у складі, я вдавався до аргументів і переконував його. Просив Петра Петровича написати свій варіант складу на папері і потім пояснював йому, чому цей склад не підходить.

Петро Димінський. Фото: Українська правда

– Ви застали ведмедя на базі Карпат?

– Я не застав, ведмідь жив на старій базі у клітці ще до мого приходу, а я вже працював на новій. Розповім історію, яку мені повідав Юрій Михайлович Дячук-Ставицький. Димінському подарували маленьке ведмежатко, яке потім виросло у дорослого ведмедя. Перед кожним тренуванням тодішній тренер Карпат Валерій Яремченко брав на кухні фрукти та годував ведмедя. 

Якось хтось забув зачинити клітку, і ведмідь вийшов назовні. Вся команда стала напроти Яремченка перед тренуванням. До Валерія Івановича неквапливо підійшов ведмідь і поклав лапу на плече в знак подяки за їжу. Після цього випадку ведмедя з бази прибрали.

«Уболівальники Чорноморця на матчі із Зіркою вивісили транспарант, на якому було написано: «Батьку, дякуємо за вугілля!»

– Переходимо до Чорноморця. Під вашим керівництвом там грав колишній гравець Металіста – Володимир Барилко, у якого батько олігарх. Він був у команді по блату?

– Хлопці чудово прийняли Володю. Деяких футболістів, які не відповідають рівню техніко-тактичних характеристик, команда відкидає, а з Володею все було з точністю навпаки. Він був дуже позитивним хлопцем і невибагливим у побуті. Якби ви не сказали, що його батько олігарх, то я б і не знав.

Барилко завжди був у центрі уваги, постійні жарти, сміх. Я дивлюся: футболіст запасний, а згуртував навколо себе роздягальню. Душа компанії! Зрозуміло, що за рівнем виконавчої майстерності Володя поступався Васіну та Хобленку, але періодично виходив на заміну. Понад це він і не претендував.

– На Феррарі не розсікав?

– При мені точно ні.

– В інтерв'ю FanDay.net Барилко говорив, що трохи на вас образився за те, що не випустили його в матчі проти Зірки (3:3), який нічого не означав, хоча знали, що він закінчує кар'єру і ця гра для нього остання.

– Те, що він закінчує кар'єру, я дізнався на бенкеті після матчу із Зіркою. Володя мені особисто сказав, що закінчує. Я не повірив вухам: «Як?». Для мене це було одкровенням. Можливо, до того він говорив футболістам про своє рішення, але мені – ні. Якби знав це до гри, то можливо випустив би Барилко в матчі із Зіркою. 

– Кого можете відзначити із гравців Чорноморця?

– У нас грав молодий Макс Третьяков, ми його лише підпускав до основного складу. Кирила Ковальця я постійно плутав із його батьком і називав Сергієм, а він сміявся. Потім уже кликав його Кирило Сергійович, щоб не плутатися (сміється, – прим. А.П.).

У нас хороші виконавці підібралися: Зубейко, Люлька, Мамаду, Алассане Ндіайє, Мартиненко, Бамба, Васін, Хобленко, Ковалець, Жуніч, Татарков, Політило, Гутор. Практично за тиждень ми створили нову команду, одразу попрощавшись із шістьма гравцями, які за швидкістю не відповідали рівню УПЛ.

Мене дуже порадувало, що за місяць виступів за Чорноморець, Мамаду, Алассан, Бамба та Гутор повернулися до своїх національних збірних. В національну збірну України був викликаний  Хобленко. Розповім одну історію, яку бачив на трибунах, але ніде не зустрічав у пресі.

– Цікаво.

– Уболівальники Чорноморця на матчі із Зіркою вивісили транспарант, на якому було написано: «Батьку, дякуємо за вугілля!». Чисто одеський гумор (сміється, – прим. А.П.).

– Легіонери не образилися, не вважали це за расизм?

– Ні, ні. Адже це тонкий гумор. Вугілля кидаєш у топку – і пароплав пливе. Одеські вболівальники дуже добре ставилися до легіонерів.

– Яким був Денис Васін?

– Денис – один із найсильніших гравців, яких я тренував. У побуті також топ – типовий одесит. Жартувати міг абсолютно на різні теми. Мав фантастичний удар і виконував великий обсяг роботи. Вони мали ідеальну пару з Хобленком і доповнювали один одного. Зазначу, що у попередніх командах Денис постійно ламався, але у Чорноморці не мав жодної травми. Я Васіна хотів у ПФК Львів підписати, він навіть на збори приїжджав, але ті гроші, які пропонував клуб, його не влаштували.

– Який цікавий випадок можете згадати у Чорноморці?

– Якось Ковалець га одному з перших тренувань зіткнувся з Алассане. Кирило впав, щось бурчить під ніс, дивиться знизу вверх на Ндіайє, а той зросту під два метри. Пацани це побачили і почали підколювати: «Кірюха, після тренування з ним розберись» (сміється, – прим. А.П.). Я одразу зрозумів, що атмосфера у команді буде чудовою. Незважаючи на те, що Алассане заввишки два метри, добрішої людини я не зустрічав. Він кішку не скривдить, не те що людину.

– Наскільки знаю, у Чорноморці тоді не платили зарплату. Як вдавалося керувати командою у цей непростий час?

– Ні, зарплата приходила день у день. Там була лише ситуація із невиплаченими преміальними за перемогу над Динамо (2:1). А до того не дуже гарно обійшлись з моїм помічником Грановським. Але час вже пройшов і зараз я не хочу говорити на цю тему.

– Капітаном у вашому Чорноморці був вихованець Динамо Люлька, але у першій команді киян він так і не заграв.

– Не знаю, чому Сергій не заграв у Динамо. Він є якісним крайнім захисником, який виконував великий обсяг роботи. Вся роздягальня формувалася навколо нього та Васіна. На жаль, кар'єра Люльки склалася не дуже з різних причин. Але він був тим гравцем, на якого я міг покластися у скрутну хвилину.

«Петраков побачив, як грає Крушинський, і питає: «Хто цей хлопець?»

– У ПФК Львів вашим підопічним був Борис Крушинський, який зараз є основним гравцем Полісся.

– Коли я тільки-но прийшов, Крушинський грав лівого захисника. Якось на тренуванні нам потрібний був нейтральний. Ми поставили його нейтральним на позицію опорного півзахисника . Десять хвилин, що залишалися, він відіграв без помилок. Я говорю: «Боря, а чому ти раніше грав на позиції лівого центрального захисника? Ти ж опорник». – «Тренери так ставили, але мені самому ця позиція не подобається. Я – опорний». Після цього ми його награвали саме опорником. Він має фантастичну стартову швидкість. В УПЛ такої немає ні в кого!

Але Крушинський мав проблему з носом, у дитинстві зламав перегородку. Він взагалі ним не дихав. Наш лікар Роман Степанович Абрамович подивився і каже: «Потрібна операція». У міжсезоння йому хірургічне втручання, але все одно дихати не може. Тоді лікар виявив, що у нього неправильно встановлені брекети. Щойно поставили нові брекети, проблема вирішилася.

Пам'ятаю, як 2022 року ми поїхали на збори в Туреччину. Крушинський та Довгий фантастично грали у зв’язці. Один виконував великий обсяг роботи, другий – вибігав із глибини. На спарингу з Динамо (Батумі) був присутній тодішній тренер збірної України Петраков. Чемпіон Грузії до цього обіграв на зборах усі клуби УПЛ, з якими грав, а з Крушинським вони нічого не могли вдіяти. Вони у парі із Довгим переграли трійку опорних півзахисників Динамо (Батумі).

Петраков побачив, як грає Крушинський і питає: «Хто цей хлопець?». – «Крушинський». – «Знаю такого. Потрібно, щоб він кілька матчів провів в УПЛ, і я запрошу його до збірної». Але потім трапилася повномасштабна війна, а згодом Петраков покинув збірну.

Той Крушинський, який зараз у Поліссі, не дотягує до того, що був 2022 року на зборах.

Борис Крушинський. Фото: Полісся 

– Чому?

– Важко сказати, що з ним сталося, коли почалася війна. Крушинський мав силу, обріс м'язами, але при цьому не втратив швидкості. Можливо, в Поліссі потрібен гравець під нього, яким був Олексій Довгий, здатний давати обсяг і підтримувати молодого партнера, будучи для нього живим прикладом професійного ставлення. А, може, у ПФК Львів йому більше підходив тренувальний процес, у якому акцент робився якраз на швидкість. Наприклад, гравець збірної Люксембургу Махмутович був повільним і мав проблеми при таких тренуваннях, а Крушинський був як риба у воді.

– Яка б команда підійшла б Крушинському?

– За стилем гри – Динамо (Київ). Йому потрібна команда, де тренувальний процес зав'язаний на швидкості, а не на витривалості, яка виснажуватиме таких гравців, як Крушинський.

– У Динамо Крушинський зможе виграти конкуренцію у Бражка?

– Вони абсолютно різні за профайлами. Бражко – гравець оборонного плану, а Крушинський – атакуючого. Борис ідеально підійде Динамо для єврокубків на позиціях «вісімки» або «десятки». Він може добре діяти із глибини. А якщо порівнювати з Буяльським, то Віталій набагато тонший гравець.

«Михавко хоч і трохи відстає у розвитку Забарному, у перспективі, сформувавшись і зміцнівши…»

– У ПФК Львів ви перетнулися з молодим Тарасом Михавком. Розкажіть про нього.

– Побачити Михавка допоміг збіг обставин. Поїхали ми з Олександром Анатолійовичом Грановським на запрошення Романа Євгеновича Михайліва подивитися гру дубля. Вони тоді грали товариську гру з Дніпром на «Соколі». Тут на поле виходить молодий, 16-річний хлопець із перебинтованими руками на позицію лівого центрального захисника. Першим на нього звернув увагу Грановський. Він мені одразу: «Подивися на цього хлопця». Голова весь час угорі, хороша ліва, у швидкості нікому не програє.

– А що в Михавка з руками, чому були перебинтовані?

– Нам сказали, що в нього постійно ламаються руки. Довелося знову йти до Абрамовича. Той оглянув Тараса і сказав, що у нього проблема у хребті і два місяці йому треба перебирати «ходову частину». Роман Степанович позбавив його цієї травми, і він повернувся до тренувань. Ми завжди підпускали талановиту молодь до занять першої команди.

– Михавко в Динамо виступає не дуже стабільно: то його називають «другим Забарним», то він автоголи забиває.

– Від 19-річного футболіста не потрібно вимагати стабільності. 

– Але є приклад Забарного, який у 19 років уже у збірній України грав.

– Забарний із категорії гравців, які фізично сформувалися раніше, ніж їхні однолітки. Він у 19 років, за рівнем гри, виглядав як 27-річний футболіст. Михавко хоч і трохи відстає у розвитку Забарному, у перспективі, сформувавшись і зміцнівши, зможе прогресувати, не поступаючись тим гравцям, які розвинулися раніше. Тарас згодом розкриється. Але так склалися обставини, що у 19 років йому довелося стати основним у Динамо. Він справляється. Молодець!

Поруч із Михавком має знаходитися досвідчений футболіст, який підказуватиме. Попов для такої ролі досить молодий, але він молодець, нагадує мені Серхіо Рамоса, навіть зовнішня схожість є. От якби Бущан був центральним захисником, то він має харизму, щоб міг підказувати Михавку.

– У майбутньому ми побачимо Михавка у Європі?

– Я на це дуже сподіваюся.

– У якому чемпіонаті?

– Ось Михавку добре підійде іспанська Прімера, бо він має гарний контроль м'яча.

– Нещодавно закінчив кар'єру ваш експодопічний Олексій Дитятьєв.

– Льоша грав у нас в Карпатах та ПФК Львів. Це якісний гравець, який добре впливав на роздягальню. У Львові він був уже з гарним бекграундом після закордону і молоді хлопці до нього прислухалися.

– До ПФК Львів привозили дуже багато бразильців, більшість із яких були низької якості. Хто був ініціатором їхнього підписання?

– Це була ініціатива Боровикова. Йому просто подобалися бразильці.

Але ми більше орієнтувалися на українських хлопців і був дуже радий, коли нам вдалося повернути у футбол Дениса Кузика та підписати Олександра Бєляєва. Сашу ми з Туреччини повернули. У нього була чудова права нога, а як він стандарти виконує – фантастика!

Щодо бразильців, то з них можна було щось вичавити за умови якісного тренувального процесу. З бразильців ПФК Львів відзначу Лео Антоніо – дуже хороший опорник, якого привезли з Литви. Також якісним легіонером був хорват Івіян Сржняк. Це два гравці, які плюс-мінус нам підійшли.

«Олійник ображався на мене, що мало грає, казав, що я його не поважаю»

– У вас у ЛНЗ грав в оренді майбутній збірник України Калюжний.

– Це взагалі окрема історія. Ще у Варшаві дивився матч Олександрії проти Шахтаря і помітив Калюжного. Новий футболіст, і чому раніше про нього не знав, хоча прізвище таке примітне? У Калюжного в тому матчі було непогане прийняття рішень. Також мені сподобалися його габарити. 

Уже будучи в ЛНЗ, ми шукали гравця на позицію опорного півзахисника. Запросили Євгена Селіна, який зіграв велику роль у становленні команди. Тут Тарасенко мені каже, що є пропозиція від Олександрії з приводу Калюжного. Він їм начебто не потрібен і можна його взяти в оренду з правом викупу. 

Ваня зіграв за нас осінній відрізок і коли закінчився термін оренди, він мене набрав і сказав: «Я хочу залишитися в ЛНЗ». Потім почалася епопея, щоб забрати його в Черкаси. Як мені сказали, на фінальному відрізку переговорів клуби не зійшлися в грошах.

Іван Калюжний. Фото: УАФ

– Ви здивувалися, коли Калюжного викликали до збірної?

– Він заслужив на цей виклик. Збірна України в той час мала кадрові проблеми, а Калюжний непогано непогано виглядав у чемпіонаті. Чого вартий його дальній гол Шахтарю.  Це нагадує мені історію з Матвієнком.

– Назвіть топ-5 найсильніших гравців, із якими ви працювали?

– На перше місце поставлю Гладкого. Номер два – Худоб'як. Номер три – В'ячеслав і Олександр Глєби – брати, які взаємодоповнюють таланти один одного. Четвертим назву Дениса Васіна. П'ятий… Назву двох: Іван Калюжний та Сергій Рибалка. А взагалі у мене було багато гарних футболістів, є що згадати. Про все і про всіх у статті не розкажеш. Найкраще це, керуючись попереднім досвідом експерта на ТБ, робити в аналітичних програмах, як ми це робили раніше. Це сприяло просуванню каналу в інтернеті та збільшенню кількості вболівальників на стадіонах.  

– З якими підопічними у вас були конфлікти?

– Траплялися різні непорозуміння, але це робочі моменти. Будь-який конфлікт можна обернути на користь команді. Найчастіше це відбувалося, коли гравець вимагав особливого ставлення до себе, але якщо тренер зробить для нього виняток, то втратить контроль над роздягальнею.

– Хто вимагав до себе особливого ставлення до себе?

– Наприклад, Денис Олійник в ЛНЗ. Він якісний та хороший футболіст, але ображався на мене, що мало грає, казав, що я його не поважаю. Однак у тій ситуації, на мій погляд, ми діяли абсолютно правильно, розуміли, що Дениса на всю гру не вистачить. Він більше приносив користі, виходячи на заміни, забивав важливі голи, приносив очки. Був джокером нашої команди. 

На мій погляд, він і Сергій Рибалка, за належного до себе відношення і бажання головного тренера, ще могли б грати в УПЛ і приносити користь.

Для себе ж, працюючи з гравцями різного рівня і віку, зробив кілька основних висновків. По-перше, всі класні гравці – Особистості. Спілкуючись і знаходячи спільну мову з ними, можна зробити якісний стрибок у професійній діяльності. По-друге, також дуже важливо, щоб навколо були гравці високого рівня. Талановитий гравець – це алмаз, який потребує відповідного огранювання. Третій фактор – рівень змагань, у яких гравець бере участь. Сильний чемпіонат сприяє розвитку і продажу гравців. 

Четвертий момент – це тренувальний процес, який потрібно спеціально підбирати для талановитих гравців. Тільки застосування ігрових методів сприяє цьому. Але при цьому слід пам'ятати, що тренувальний процес на 95% належить тренеру і на 5% –  гравцям. У грі ж усе навпаки: 95% успіху залежить від гравців та їхньої здатності самостійно ухвалювати рішення і лише на 5% від тренерських рішень. Основне завдання тренера – навчити своїх підопічних вигравати матчі.