«У Лозанні не знають, як вирішити»: В’юнник розповів про суд із Шахтарем, зірвані переходи та справи в Лехії
349 
Найбільш українською командою Польщі є гданська Лехія, де виступають одразу шестеро українців. Один із її лідерів – 23-річний атакувальний півзахисник Богдан В’юнник, який у березні 2024-го змінив Шахтар на представника польської першості.
У поточному сезоні уродженець Харкова та вихованець Металіста, Динамо і Шахтаря провів за свій клуб п’ять матчів, у яких забив один гол. Між поєдинками він погодився дати велике інтерв’ю сайту «Український футбол» та поговорити про:
- поточний сезон у Лехії;
- увагу до клубу збоку польських президента та прем’єра;
- трансферні варіанти влітку 2025-го;
- чому і як торік навесні покинув Шахтар;
- як пограв у академіях Металіста, Динамо та Шахтаря;
- європейський вектор кар’єри;
- молодіжні збірні України Ротаня та Мельгоси;
- Екстракласу як можливість для українців.
«Президент Польщі Навроцький мав прийти до команди. Ми спізнились на три-чотири хвилини»
– Богдане, я сподівався, що наша розмова відбудеться на фоні вдалого результату команди, але говоримо після поразки від Заглембє (2:6) та останнього місця у таблиці. Чого не вистачає Лехії у поточному сезоні?
– Зараз у нас дуже великі проблеми в обороні, за чотири тури пропустили 17 м'ячів. Це катастрофічний результат, оскільки Лехія є другою командою ліги за показником забитих голів. Нам вдалось відзначитись уже 11 разів, але ми найгірші за пропущеними.
– Це більше тренерське питання, але що на вашу думку є причиною таких негараздів?
– Якби ми це самі знали, то вже б вирішили 🙂 Не можу ні про кого сказати, що він не працює на 100%. Але всі бачать, що коли на наші ворота йде атака – Лехії бракує везіння. Майже кожен удар по воротах перетворюється у гол.
– Більш позитивний момент стався у третьому турі. Після вашого гола люблінському Мотору (3:3) камера вихопила нового президента Польщі Кароля Навроцького, який радів за Лехію. Можливо тим вечором вдалось поспілкуватись з головою держави?
– Була інформація, що він має прийти до команди. Однак, як сказали згодом, ми спізнились у роздягальню на три-чотири хвилини і президент уже поїхав у власних справах. Тож знаю тільки, що він був на трибуні, дивився. І дуже приємно що радів нашим голам.
– Знаємо, що також прем'єр-міністр країни Дональд Туск підтримує клуб. У Польщі навіть ходять меми про те, що країною тепер керують фанати Лехії. Можливо щось чутно про підтримку клубу збоку влади?
– Цією інформацією не володію. Вочевидь, хотілось би мати якусь підтримку. Хоч, щоб у нас забрали штрафні пункти.
Річ у тім, що чемпіонат Польщі дуже рівний. Тут заздалегідь немає ні чемпіона, ні команд які вилітатимуть. Тому зараз дуже заважають ось ці -5 очок (У травні Лехію через фінансові проблеми не хотіли допускати до участі в новому сезоні. Потім PZPN видав атестат на один рік, але позбавив клуб п’яти очок).
Богдан В’юнник. Фото: ФК Лехія
«Були клуби з чемпіонатів Іспанії, Франції, Італії, а також з Ближнього Сходу. Не дійшли згоди по ціні»
– Протягом минулого сезону було чимало розмов про економічний стан клубу. Як зараз із цим?
– Усе стабілізувалось. Наприклад, раніше мали дефіцит фізіотерапевтів. Зараз цієї проблеми немає, тож усе стабільно, окрім наших результатів. Хотілось би і цей аспект покращити.
– У травні ви спілкувались з моїми колегами з порталу TVP Sport, яким розповіли про наявність пропозицій зміни клубу. Що не вийшло і які це були варіанти?
– Не можу сказати багато деталей, адже ти ніколи не знаєш, чи можеш повернутись до тих розмов. Зазначу, що це були клуби з чемпіонатів Іспанії, Франції, Італії, а також з Ближнього Сходу. До кінця не дійшли згоди по ціні.
– Це команди з вищих дивізіонів?
– Так-так, усі з вищих дивізіонів.
«У Лозанні не знають як вирішити, адже це перший такий випадок»
– Торік у вашому контексті люди часто говорили про відхід із Шахтаря, який розглядається у CAS. На якому етапі знаходиться вирішення цієї справи?
– Щиро кажучи, не знаю, оскільки мені ніхто з адвокатів не телефонує. Як мені відомо, у Лозанні не знають як вирішити, адже це перший такий випадок.
За словами адвокатів, через мій кейс та ще одного гравця там почали розглядати нове правило для клубів. Зараз граю і не думаю про це.
– У момент вашого відходу з Шахтаря в Україні було багато полярних думок. Хтось писав, що це потрібно для кар’єри, інші говорили про «причини пов’язані з війною». А як це пояснює сам Богдан В’юнник?
– Знаєте, з самого дитинства мав мрії і завжди йшов до них, кожен день присвячував футболу. Уже у ранньому віці я був на піку, але згодом мої мрії вирішили забрати з нефутбольних причин. Це був дуже неприємний момент. Коли це відбувалось, я вирішив, що єдиний вихід – зробити так, як я і вчинив.
– У 2025 році ми можемо називати винних у вашому рішенні?
– Я не дуже б хотів цього робити. Скільки людей стільки й думок, тому хто винний – не зможе сказати ніхто.
Уже перегорнув сторінку того періоду в житті та зараз сконцентрований на Лехії, на європейських чемпіонатах і хочу продовжувати йти до своїх мрій.
Богдан В’юнник. Фото: ФК Шахтар
«Перед Динамо міг опинитись і у Дніпрі, але разом із батьками вирішили залишитись у Металісті»
– У вас трохи нетипова біографія. Багато вихованців академії Металіста, народжених на початку 2000-х, потім кудись переходили. Як так сталось, що згодом Богдан В’юнник був у школах і Динамо, і Шахтаря?
– Це цікава історія. Завжди вірив у себе, але ніколи б не сказав, що гратиму у всіх цих найкращих школах. Розкажу такий ексклюзив – перед Динамо міг опинитись і у Дніпрі, але разом із батьками вирішили залишитись у Металісті, а наступного сезону (у 2016-му) я перейшов у Динамо.
– А чому не вибрали ФК Дніпро?
– У Металісті тоді ще було не так погано у плані фінансів. Ні, не кажу, що я щось заробляв. Просто в академії були їжа, світло, вода, а ми брали участь у турнірах. Все необхідне було.
Проте, я сам з Харкова та у певний момент переїхав до академії, бо там сказали, що усі основні гравці мають жити на базі. Згодом перестали давати гарну їжу, а мені сказали, що я маю повернутись додому, щоб трохи легше було вихованцям з інших міст.
Влітку з батьками вирішили йти у Динамо. Тоді у академію Динамо прийшов Альберто Босх і мене запросили.
– Уже за рік ви були в Шахтарі. Це правильне рішення, чи потрібно було залишатись у столичному клубі?
– Знаєте, я ставив собі запитання: «Що було б, якби я залишився?». Але ні про що не шкодую, оскільки пережив у академії та головній команді Шахтаря найкращі моменти у житі. Мені й у Динамо подобалось, тому навіть не можу відрізнити де краще.
– Які відмінності є між школами двох українських грандів?
– За рівнем академій вони нічим не відрізняються. Відмінність полягає у тому, що в Динамо був іспанський стиль, у Шахтарі – спочатку іспанський, потім португальський.
«Судаков – якісний футболіст. Якщо пропонують великі гроші – потрібно продавати»
– У ваш час у Металісті зібрались Георгій Судаков, Дмитро Криськів, Арсеній Батагов, Михайло Мудрик. Це якщо нікого не забув. З ким із них ви дружите?
– Та ще Лунін і багато інших футболістів, чим я пишаюсь, адже народився і виріс у Харкові. З часів Металіста у моєму оточені залишилось небагато людей.
З тим таки Жоріком Судаковим грали від восьми років і до сьогодні у збірній. Також і з Арсенієм Батаговим. Думаю, що з ними обома зіграв багато матчів.
– Зараз Шахтар не хоче відпускати Георгія за менш ніж 40 млн євро. На вашу думку, яка справді ціна Судакова?
– Я не президент, менеджер чи директор клубу, тому на це питання важко відповісти. Зараз футбол змінився і гравця важко перейти з клубу, бо це бізнес. Не так багато питань ставиться до футболістів у сенсі того, чи вони хочуть. Частіше справа у грошах.
Судаков якісний футболіст, гравець національної збірної. Якщо пропонують подібні гроші, то потрібно продавати. Моя думка полягає у тому, що для розвитку українського футболу наші гравці мають грати в європейських лігах.
Георгій Судаков. Фото: ФК Шахтар
«Мені неважливо скільки є клубів. Головне, що вони з Харкова»
– Чи слідкуєте за нинішнім Металістом? Там також багато цікавих людей.
– А за який саме клуб ви говорите? Металіст чи Металіст 1925?
– Залежить від того, кого ви вважаєте справжнім.
– Не дуже багато розмовляю з людьми, які знаходяться у клубах. Проте знаю багатьох із рідного Металіста. Мені неважливо, скільки є клубів. Головне, що вони з Харкова, грають в УПЛ, Першій лізі і що там багато хлопців з нашого міста та області.
Перед Євро-2025 (U21) до молодіжної збірної України приєднався Кирило Дігтяр. Це дуже талановитий молодий хлопець і мені було приємно спостерігати як харків’яни грають у футбол.
– Тобто, обидва Металісти автентичні?
– Так, не сильно занурювався у цю тему, але мені приємно, що вони є. Вважаю, що у цих клубах лише президенти різні.
«Не хотів йти у ФК Маріуполь. За кілька років дізнався, що були пропозиції з європейських чемпіонатів»
– Повернемось до раннього етапу вашої дорослої кар’єри. В 2021-му ви перейшли в оренду до Маріуполя, що було звичною стежиною для гравців Шахтаря. Чи були можливості вже тоді піти в інший клуб?
– Скажу так. Коли мене відправляли у ФК Маріуполь – не хотів цього. Як і багато хлопців, які перейшли туди з Шахтаря. Оскільки це були клуби з добрими стосунками, то багато гравців йшли у Маріуполь без їх згоди, скажімо так. Футболісти казали: «я не хочу». Але питання ставилось у сенсі, що або йдеш туди, або не гратимеш.
Коли відбувалась моя оренда, я уже хотів у Європу, казав агенту про готовність. За кілька років дізнався, що тоді мене хотіли клуби з європейських чемпіонатів, але, вочевидь, до мене ця інформація не доходила.
Поїхав грати у ФК Маріуполь і потім сталась певна ситуація. Той період важко згадувати.
– Хто веде ваші футбольні справи?
– Зараз мій агент – батько, з яким ми і зробили перехід у Лехію. Цим я пишаюсь, бо були люди, які говорили, що йому не треба цим займатись.
– А хто був агентом у період кар’єри у Шахтарі?
– В другий період (з літа 2023-го) я не мав жодного. Ще у Цюриху мав контракт компанією «ProStar», який закінчився. Згодом мав певну угоду зі швейцарською компанією, але вона не відбулась, тож ми просто потиснули руки. Після цього працював мій батько.
«Цюрих хотів мене купити, але Шахтар не бажав цього»
– Ще перебуваючи на контракті із Шахтарем ви таки пішли в оренду у європейські клуби. Спочатку у Цюрих. Як з’явився цей варіант?
– Повномасштабну війну футболісти Маріуполя зустріли в аеропорту Анталії. За 10 хвилин до вильоту закрили повітряний простір і майже одразу почали дзвонити рідні.
Потім ми на місяць повернулись у готель, а згодом повідомили, що він проплачений до квітня і по завершенні терміну потрібно виїхати. Що робити – не сказали.
Сталось так, що у Швейцарії маю друга, місцевого блогера. Він написав, аби звертався, якщо потребуватиму допомоги. Я відповів, ми поспілкувались, він купив квитки і я прилетів у місто Арау, з якого наступного дня поїхав у Цюрих U21. Там мешкав у тренера молодіжної команди, який пообіцяв мені зробити перегляд.
Згодом на перше тренування прийшли президенти клубу і через 10 хвилин покликали підписувати контракт. Шахтар не дуже охоче виходив на зв’язок, а потім взагалі не дозволяв підписати контракт.
І вже потім, за кілька хвилин до кінця трансферного вікна я підписав контракт з Цюрихом. Це була оренда без права викупу. Навіть зараз маю у телефоні скріншот з часом реєстрації на сайті ФІФА.
– Під час вашого періоду швейцарців тренував Бо Хендріксен. У сезоні 2024/25 він ледь не пробився у Лігу чемпіонів із Майнцем, який після 30 турів йшов у топ-4 німецької Бундесліги, але фінішував шостим. Що це за фахівець?
– Я почав грати ще при Франко Фода, який раніше тренував збірну Австрії на Євро-2020 та перемагав із нею Україну (1:0). Було приємно працювати з ним, адже я завжди робив те, що він вимагав і багато грав.
Однак, команда мала не надто гарні результати (восьме місце з десяти команд у швейцарській Суперлізі 2022/23), тому згодом Цюрих очолив Бо Хендріксен.
Він трохи інший тренер, та ще й прийшов у поганий момент у клубі. Це завжди важко для того, щоб втілити свої ідеї. На жаль, під його керівництвом я провів не надто багато матчів, оскільки мені сказали, що Шахтар не хоче продавати мене у Цюрих і мушу знайти нову команду. Пізніше поїхав у Австрію, в клуб другої Бундесліги ГАК.
– Теоретично Цюрих міг би просто продовжити вашу оренду…
– Цюрих хотів мене купити, але Шахтар не бажав цього. Уже в кінці, коли говорив з керівниками клубу, мені сказали, що я або залишусь у клубі до літа, але не гратиму надто багато, або можу уже знайти нову команду. Президенти Цюриха зазначили, що поважають мене і хотіли б, що я грав.
У той час мені треба було знайти клуб, у якому можу пограти пів року, щоб нормально підготуватись до молодіжного Євро-2023 (U21). Було мало часу, тому відгукнувся лише ГАК, у якому треба було йти на подвійне зниження зарплати, хоч і раніше я заробляв не надто багато.
У Граці жив в академії. Лише я і поле у кількох метрах. Тому кожного дня тренувався, щоб підготуватись до збірної України.
– А чи була комунікація з Русланом Ротанем, головним тренером збірної України U21 у той час, під час пошуків команди після Цюриха?
– Мав не надто багато часу, щоб робити щось подібне. Клуб потрібно було знайти за п’ять днів. Згодом у збірної був збір в Італії і там Ротань сказав, що поважає мене за вибір грати у нижчій за класом лізі, але отримати ігрову практику та можливість участі у Євро-2023.
Руслан Ротань. Фото: УАФ
«Мельгоса та Ротань не сильно відрізняться ставленням до футболу»
– Дмитро Криськів говорив мені, що головною зброєю синьо-жовтої команди на тій континентальній першості була атмосфера у роздягальні. А який аспект для себе ви відмітили?
– Можу із цим погодитись. Там була ідеальна атмосфера, а також неймовірно сильний колектив: як разом, так і у плані індивідуальностей. Коли ми грали разом – були майже непереможними. Тоді добре пройшли відбір це все перейшло і на ЧЄ.
- Читайте також: «Дуже хочу на Олімпіаду»: інтерв’ю Криськіва із Шахтаря про молодіжну збірну, весняну частину сезону та рідний Харків
– Богдан В’юнник міг поїхати на Олімпіаду-2024?
– Так, міг. Але так сталось, що на початку я не мав змоги грати за Лехію, бо Шахтар зробив на мене позов до УЄФА. Через це не виступав пів року. А потім зробив операцію. Мав травму про яку ще ніде не говорив – спортивну грижу. Тоді я пропустив передсезонну підготовку, тож із Лехією ми вирішили, що краще залишитись у клубі та оптимально підготуватись до сезону.
– В момент Олімпіади українську команду U21 очолював Унаї Мельгоса. У чому його відмінність у підході до футболу у порівняні з Ротанем?
– Вони не сильно відрізняться ставленням до гри. Обидва тренери хочуть грати в атакувальний футбол. Вони обидва дуже хороші люди, які розуміють, що потрібно футболіcту.
Трохи прикро за збірну Мельгоси через те, що ми не досягли результату котрого від нас очікували.
– Перед стартом у Словаччині збірна видала чудовий спаринг з Іспанією (1:0), тож здавалось, що команда вирушає на ЧЄ з хорошими шансами. Що ж пішло не так?
– Не знаю. На це питання мені дуже важко відповісти.
– Перед Євро-2025 ви часто почали з’являтись на позиції центрального нападника. Наскільки зручно там діяти?
– У мене цікава історія з приводу позиції, бо з самого дитинства був вінгером. Спочатку на лівому фланзі, а потім цілу академію – на правому. І так сталось, що в U21 Фернандо Валенте поставив мене нападником, де я за сім ігор забив 15 голів та віддав сім асистів.
Після цього Даріо Срна, Сергій Палкін та Луїш Каштру запросили мене у першу команду Шахтаря як нападника. Це було чимось новим, тож кожного дня багато тренувався, повністю змінював власний стиль гри. Загалом, гра центрального нападника – це дуже важка праця.
Зараз у мене теж немає такого, щоб виступав на рідних позиціях. У Лехії більше дію у ролі «десятки», тому на Євро-2025 свого роду грав на власній позиції.
- Співрозмовник додав, що у часи виступів за збірну Ротаня все ж мав трохи більше свободи на футбольному полі?
– При Руслані Петровичу Ротаню я грав взагалі усюди: центральним, зліва, справа. У його збірній я відчував себе максимально комфортно, впевнено. Там цілком гра була поставлена так, що кожен футболіст міг зіграти на будь-якій позиції.
В команді Ротаня діяв також як центрфорвард, але коли були заміни – міг піти на фланг.
«Уболівальники Лехії приїдуть з усього світу і ми битимемось за нашу емблему»
– Уже у неділю, 24 серпня, Лехія вдома прийме Арку (Гдиня) у місцевому дербі – адже Гданськ та Гдиня входять до агломерації Тримісто, у якій разом із ними є ще місто Сопот. Які очікування перед важливим матчем?
– Уже грав у дербі Цюрих – Грасхоппер, тому знаю ці відчуття. Там ультрас говорили, що ми можемо програти сезон, але не дербі.
У Гданську ще учасником матчів проти Арки не був, але перебував на стадіоні, коли Лехія виграла (2:1). Цієї неділі на нас очікує історичний матч, адже дербі повертається до Екстракласи після багаторічної перерви (востаннє обидві команди грали в еліті польського футболу у сезоні 2019/20, – прим. «УФ»), уболівальники Лехії приїдуть з усього світу, буде шикарна атмосфера і ми битимемось за нашу емблему.
– Окрім вас в Екстракласі грає ще вісім футболістів з України. Можливо підтримуєте зв’язок з кимось з неодноклубників?
– Так, у Заглембі виступає Рома Якуба. Це колега з академії Шахтаря. Якраз грали одне проти одного в минулому матчі. Завжди, коли перетинаємось на футбольному полі – спілкуємось. Це дуже приємно.
– А якщо порівняти Екстракласу та УПЛ. Чим окрім кількості людей на трибунах відрізняються ці чемпіонати?
– Футболісти, які грали в УПЛ, а зараз доєднались до Лехії говорить, що інтенсивність тут удвічі більша. У Польщі дуже багато боротьби, усі бігають 90 хвилин. Немає навіть часу постояти 10 секунд. Ось це головна різниця.
Про такі речі розповідають не лише футболісти з України. Зараз у Краковії (Краків) виступає мій друг Філіп Стойкович, з яким ми виступали у Швейцарії. Він також вважає, що Екстракласа значно виросла.
– Наостанок. Чи варто українцям переходити у чемпіонат Польщі?
– Для мене – це 10 кроків уперед. Польща – європейська країна, яка уже тривалий час вирощує футболістів та продає їх у топ-чемпіонати. Прикладом є Роберт Левандовський та інші гравці, які перейшли далі. Екстракласа – топ.
