«У мене були сльози на очах»: Романчук – про дебют за збірну, інтерес Динамо і Вердера та акцію проти білорусів

Олександр Романчук проводить найсильніший період у своїй кар’єрі. За один сезон український захисник став чемпіоном Румунії, виграв Кубок і Суперкубок у складі Університаті (Крайова), дебютував за національну збірну України одразу у стартовому складі та привернув увагу клубів із топ-5 європейських ліг.

Водночас саме Романчук став одним із головних ініціаторів принципової акції проти білоруського Вітебська у кваліфікації Ліги чемпіонів, після якої команда з Крайови відмовилася потиснути суперникам руки, а румунські вболівальники влаштували потужний проукраїнський перформанс.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» 25-річний оборонець розповів про підтримку України в Румунії, емоції від дебюту за збірну, конкуренцію із Забарним і Матвієнком, інтерес бременського Вердера, чутки щодо київського Динамо, а також назвав головну футбольну мрію після здійснення першої — виклику до національної команди.

«Коли побачив перформанс фанатів, у мене дійсно були сльози на очах»

— Перед матчем кваліфікації Ліги чемпіонів проти білоруського Вітебська ваша команда відмовилася тиснути суперникам руки. Як ухвалювалося це рішення і чи була підтримка від клубу?

— Перед першим матчем, коли ми грали на виїзді в Угорщині, я підійшов до нашого директора і сказав, що не буду тиснути руки команді суперника з усім відомої причини. Вони мене підтримали й сказали, що попередять комітет Правильної гри. Наскільки я розумію, так і має бути, щоб не виникло жодних санкцій чи штрафів з боку УЄФА.

У першій грі я не потиснув їм руки. Після цього про це дізналися і медіа, і хлопці з команди. Вони запитали: «Чому ти не сказав, що не будеш цього робити? Ми б тебе підтримали». На наступний матч мене підтримали вже всі.

Ще перед першою грою тренер не тиснув руку тренеру команди суперника. За це йому величезний респект. Мені було дуже приємно побачити таку підтримку. Перед другою грою ми одноголосно вирішили, що ніхто не буде тиснути їм руки. Нас підтримали і тренер, і президент клубу.

— А після гри ви з Павлом Ісенком сфотографувалися з плакатом «FCK PTN», тоді як місцеві фанати вивісили ваші футболки та прапор України із закликом «Stop War». Чи стала така акція для тебе несподіванкою?

— Щодо фанатів, то я хотів, щоб ми зробили командне фото з прапором України. Підійшов із цією пропозицією до директора й сказав: «Давайте, якщо це можливо, зробимо так». Вони порадилися з комітетом Правильної гри і вирішили, що цього не буде, а вболівальники зроблять щось від себе. Це була їхня власна ініціатива. Вони підтримують Україну.

Я знав, що вони хочуть мене підтримати, але не знав, як саме. Коли я вийшов на поле перед матчем і побачив їхній перформанс, у мене дійсно були сльози на очах. Я відчув гордість за себе, за команду, за людей, які мене оточують. Усі вони чудово розуміють, що Росія — країна-терорист. Вони принесли футболки з моїм прізвищем, багато українських прапорів і плакат «Fuck you, Putin».

Після цього ми перемогли суперника. Якщо УЄФА не може викинути їх із турніру, то я радий, що хоча б доклався до того, щоб вибити їх із Ліги чемпіонів. Після гри я підійшов до фанатів і на знак подяки подарував їм свою футболку. Потім ми всією командою підійшли подякувати.

Вони дали мені той плакат, який підготували на гру, і ми з Пашею Ісенком сфотографувалися з ним. Подякували їм за цю підтримку. Для мене це не стало великою несподіванкою. Я знав, що наші вболівальники на нашому боці, тому дуже радий, що все склалося саме так.

Загалом люди тут люблять Україну й підтримують українців. Думаю, навіть якби збірна України проводила домашні матчі в Крайові, тут була б чудова атмосфера. Я бачу в новинах, що ще не визначилися, де відбудеться домашній матч Ліги націй. Якби звернулися до Крайови, то, впевнений, тут із радістю прийняли б збірну України.

Олександр Романчук і Павло Ісенко з банерами. Фото: Instagram

«Динамо було сильнішим, але пенальті — це вже своєрідна лотерея»

— Чому, на твою думку, Динамо так намучилося з Університатею Клуж, двічі зігравши в нульову нічию і перемігши лише у серії пенальті? Чи дивився ти ці матчі? І які перспективи бачиш для киян у єврокубках?

— Так, я дивився обидві гри Університаті Клуж проти Динамо. Хочу сказати, що румунська команда показала дуже гідний футбол. Було видно, що киянам було непросто. На мою думку, Динамо було сильнішим у двох матчах, але це футбол.

Один епізод міг вирішити долю протистояння. Усе вирішилося в серії пенальті — це вже своєрідна лотерея. Я радий, що Динамо пройшло далі й продовжить виступ у Лізі Європи. Думаю, у них є всі шанси [проти ПАОКа]. Бажаю їм тільки успіхів. Але, на мою думку, команді ще потрібно трохи підсилитися, щоб бути конкурентоспроможною в Лізі Європи.

«Коли виходиш на поле з гербом і прапором на футболці, це зовсім інші емоції»

— У своєму першому ж матчі за національну збірну ти одразу опинився у стартовому складі проти Польщі (2:0). Чи відчувалася особиста довіра тренера Андреа Мальдери? Що саме він говорив перед виходом на поле і які тактичні завдання ставив?

— Я був дуже радий, що тренер довірив мені місце в основному складі. Це означає, що він бачить у мені футболіста, який може допомогти команді. З першого дня, коли дізнався, що отримав виклик до збірної України, я їхав із думкою не просто потренуватися, а допомогти команді безпосередньо на полі в офіційному матчі.

Я до цього готувався. Після гри тренер мене похвалив, сказав, що я виконав установку. Було багато позитивних моментів, що дуже тішить. Звісно, перед дебютом були переживання і мандраж. Тим більше, коли представляєш Україну. Коли виходиш на поле з гербом і прапором на футболці, це зовсім інші емоції.

Я дуже радий, що зміг їх пережити, і буду працювати ще більше, щоб бути корисним головній команді країни. Щодо тактики, то це була загальна командна установка. У тренера Мальдери дуже велика увага приділяється саме тактичним деталям. Я не можу виділити щось окреме саме для себе. Усі чудово знали, що мають робити, і саме тому ми перемогли.

— У збірній України зараз дуже серйозна конкуренція на твоїй позиції — Ілля Забарний, Микола Матвієнко. Як тебе прийняли лідери команди? З ким найбільше спілкуєшся? І чи ставиш собі за мету витіснити когось із них зі складу?

— У збірній України зараз на будь-якій позиції дуже велика конкуренція. Тут зібрані індивідуально дуже сильні футболісти, які виступають у топчемпіонатах. Для мене це лише додаткова мотивація ставати сильнішим.

Я не можу виділити когось одного, з ким конкурую. У збірній повинні грати найсильніші. Моє завдання — працювати, прогресувати і ставати кращим. А вже рішення, хто вийде на поле з перших хвилин, ухвалює тренер. Я радий бути серед найкращих футболістів своєї країни і конкурувати саме з ними.

Олександр Романчук. Фото: Getty Images

«Університатя вперше виграла чемпіонат, Кубок і Суперкубок»

— З Університатею ти зробив хет-трик, потрапив до символічної збірної сезону. Якби рік тому тобі сказали, що все це вміститься лише у 12 місяців, ти б повірив? І чи відчуваєш тепер інше ставлення до себе як до лідера чемпіонської команди?

— Так, цей рік був неймовірним. Я навіть уявити не міг, що все так складеться. Ми виграли три трофеї з трьох — зробили своєрідний золотий хет-трик. Якби мені рік тому сказали, що все так буде, я б, напевно, не повірив.

Разом із командою ми написали історію. Університатя вперше виграла чемпіонат, Кубок і Суперкубок. Це неймовірне досягнення, і я дуже радий бути частиною цієї команди. Щодо ставлення до мене як до лідера, поки що важко відповісти. Чемпіонат лише розпочався, тому побачимо, як усе буде далі.

«Зараз у мене немає конкретного пріоритету — чекаємо на офіційні пропозиції»

— Позаду феноменальний індивідуальний сезон — 49 матчів, 6 голів і 2 асисти. Інсайдери пишуть, що бременський Вердер бачить у тобі ідеальне підсилення захисту й готовий заплатити 2–3 мільйони євро. Як реагуєш на цей інтерес? Чи вже були контакти з представниками Бундесліги?

— Так, для мене сезон також склався дуже вдало. Я провів найбільше матчів і хвилин у команді, забив кілька голів, віддав результативні передачі й допоміг виграти трофеї.

Після такого сезону абсолютно нормально, коли з’являється інтерес із боку сильніших чемпіонатів. Я сприймаю це спокійно. Намагаюся не концентруватися на конкретних клубах чи новинах. У мене чинний контракт із Університатею. Якщо будуть офіційні пропозиції, ми разом із сім’єю, агентом і клубом усе обговоримо та ухвалимо рішення, яке буде найкращим для моєї кар’єри.

— Твій контракт із Університатею розрахований до червня 2028 року. Водночас багато говорять не лише про інтерес із Німеччини, а й про київське Динамо. Що для тебе зараз у пріоритеті — повернення в УПЛ чи перехід до клубу з топ-5 європейських ліг?

— Так, це правда, що є інтерес із різних країн, зокрема з топ-5 європейських ліг, а також з України. Зараз у мене немає конкретного пріоритету — повертатися в Україну чи продовжувати кар’єру в Європі. Ми будемо дивитися на офіційні пропозиції, які надійдуть, і вже тоді вирішувати, що буде найкраще для моєї сім’ї та моєї кар’єри.

Олександр Романчук. Фото: ФК Університатя Крайова

«Головні перемоги ще попереду — зараз мета зіграти на чемпіонаті Європи»

— Минулого разу ти казав, що головна мрія — виклик до збірної України. Цей рубіж уже пройдено. Яка тепер твоя головна футбольна амбіція? Що стане для тебе показником того, що цей потужний сезон був лише початком великого шляху?

— Я дійсно вірю, що досягнення минулого сезону й виклик до збірної — це лише початок мого шляху. Головні перемоги ще попереду.

Зараз моя мета — закріпитися у збірній України та зіграти на чемпіонаті Європи. А в майбутньому — виступити на чемпіонаті світу. Усе в наших руках. Треба працювати, розвиватися, ставати сильнішим як індивідуально, так і командно. Я вірю, що з новим тренерським штабом ми зможемо досягти цих цілей.