«В Казахстані п####ть росіян на вулиці»: Дитятьєв ‒ про війну, Польщу та Нову Каховку

Переглядів 32331
Олександр Карпенко
Олександр Карпенко
7 голосів
«В Казахстані п####ть росіян на вулиці»: Дитятьєв ‒ про війну, Польщу та Нову Каховку
Олексій Дитятьєв. Фото: Google
В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» Олексій Дитятьєв розповів про те, чому він вирішив повернутися в Україну, як ставляться до росіян у Казахстані, що відбувається в Новій Каховці та зізнався, чому пішов з Краковії.

34-річний центральний захисник Олексій Дитятьєв повернувся в Україну та підписав контракт зі Львовом. Донедавна центрбек виступав за казахський Аксу та польську Краковію. Колись Дитятьєв захищав кольори полтавської Ворскли, львівських Карпат, донецького Олімпіка та низки інших українських клубів. 

Олексій Дитятьєв дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол», у якому розповів про те, чому він повернувся в Україну, чи були в нього інші варіанти, крім Львова, поділився інфою, що трапилося в нього в Польщі та чи є в Євгена Коноплянки шанси повернутися в збірну України. А також ми поспілкувалися про його малу батьківщину ‒ Нову Каховку, Казахстан, де Льоша провів минулий сезон, та війну. 

«Вирішив, що настав час їхати додому»

– Вітаємо з поверненням до України, як з'явився варіант із ФК Львів? 

– Дякую! Багато агентів працювало, щоб знайти мені клуб. Не лише в Україні, а у всій Європі. З’явився варіант від агента Ігоря Кривенка. Я з ним і раніше працював. Головний тренер Львова Олег Дулуб мене добре знає ще з часів моєї гри за Карпати. Він неодноразово мене запрошував. Я дуже серйозно замислився над тим, щоб повернутися в Україну, шукав нагоду, щоб це зробити та вона з’явилась. Тому, подумавши кілька тижнів, я вирішив і відчув, що настав час їхати додому.

– Ти знову гратимеш у Львові, колись ти вже виступав за Карпати. Часу для адаптації не треба буде вже? 

– Звичайно, що ні, яка адаптація (посміхається – прим. “УФ”)? Щодо планів Львова, то ми зараз працюємо у дворазовому режимі. Команда зібралась 14-го січня, до 24-го ми будемо тренуватися. Згодом у нас будуть два дні вихідних і ми полетимо до Туреччини на збір, який триватиме місяць.

– Чи були в тебе інші пропозиції?

– Так, були інші варіанти, але не такі, на які швидко погоджуються. Потрібно було чекати певний час. А футболісти, коли сидять і чекають новий клуб, то можуть і пересидіти. Коли в тебе є вибір: з кимось відразу взяти та підписати контракт, або ще зачекати на кращу пропозицію, то можна пересидіти і втратити обидва варіанти. Більше пропозицій від українських клубів у мене не було, тільки від Львова.

– Чи не хотів би ти перейти в Карпати?

– Ми спілкуємось деколи з Андрієм Тлумаком і, наскільки я знаю, Карпати шукали захисника, але більш молодого, ніж я. Тому такого варіанту, щоб я перейшов у Карпати, не було.

«Мета Львова – залишитися в УПЛ»

– ФК Львів знаходиться на 16 місці в турнірній таблиці. Як думаєш, чому команда провалила першу частину сезону? 

– Не знаю, якщо чесно. І не хочу шукати відповіді на це питання. Найголовніше – це початок другої половини чемпіонату. Тренерський штаб і футболісти знають, які цілі стоять перед клубом. Я вважаю, що ми виконаємо це завдання – залишитися в УПЛ. Тим паче, я пригадую, коли я перейшов у Карпати, то в них було п’ять очок. А завершили десь із тридцятьма. Тоді, крім мене, в Карпати перейшли Євген Боровик і Олександр Гладкий. Тому все під силу, потрібно тренуватися та працювати. Звичайно, що в нас є шанси залишитися в УПЛ. Я для цього і прийшов.

– Яка твоя думка про головного тренера Львова Олега Дулуба? 

– Як на мене, Олег Дулуб – хороший фахівець. У нього є свій стиль та підхід до тренувань і матчів. Я знаю, що він вимагає від футболістів, тому що працював з ним у Карпатах. 

– Як вважаєш, УПЛ змінилась з того моменту, коли ти тут грав? 

– Важко так судити, поки ти не вийшов на футбольне поле. Я дивився матчі чемпіонату України, але зі сторони важко говорити. Команди грають без вболівальників, тому це теж впливає на рівень чемпіонату. 

«Коноплянка повернеться в збірну України»

– Чому ти покинув Краковію в минулому році?

– У мене були деякі суперечки з керівництвом клубу, тому ми не знайшли спільної мови. Вони хотіли розірвати зі мною контракт відразу після того, як я зробив операцію на коліні. Мені не дали жодного шансу себе проявити. Тоді сказали, щоб я шукав клуб. Самі розумієте, що шукати нову команду після операції – це смішно. Чесно кажучи, так і з футболом можна завершити. Були певні проблеми з пошуком клубу. Щоб не сидіти в другій команді Краковії, я пішов у Першу лігу Польщі, трошки пограв там і поїхав до Казахстану. Думаю, що моє повернення в Україну – це не крок назад. 

У мене залишились лише позитивні спогади з Краковією. Мене обожнювали вболівальники і підтримували мене весь цей час.

– Як думаєш, твоєму екс-одноклубнику Коноплянці вдасться реабілітувати свою кар’єру в Краковії? 

– Чому ні? Це дуже досвідчений та професіональний гравець. З його вміннями він вирізняється у чемпіонаті Польщі. Найголовніше, щоб Євген стабільно грав у складі та в нього було поменше травм. Коноплянка ще себе покаже, я вірю, що він повернеться в збірну України. 

– Ти його не кликав з собою в ФК Львів? 

– Ні, у нього є контракт з Краковією (сміється – прим. «УФ»). Мені здається, що Львів не потягне його умови (сміється – прим. «УФ»). 

– У ФК Львів ти перейшов з казахського Аксу. Як тобі чемпіонат Казахстану? 

– Не хочу нічого поганого говорити про чемпіонат Казахстану, але це дуже специфічний турнір ‒ і країна теж. Більшість їхніх команд грають на штучному покритті, тому важко його оцінювати. 

– Який чемпіонат сильніший: польський чи казахський? 

– Однозначно, польський. У Польщі більше якісних легіонерів, кращі бюджети в команд, інфраструктура, медіа. Можна багато факторів перераховувати на користь польського чемпіонату.

– В Аксу головним тренером є українець Руслан Костишин. Як він тобі? 

– Костишин мене запросив до Аксу. Це добра та щира людина, в нього є своє бачення футболу. Важко аналізувати кожного тренера окремо. Я не можу цього робити, як гравець, у мене немає таких повноважень. Хіба коли після завершення кар’єри, можливо, буду тренером, але, мабуть, це буде не дуже красиво. 

– Чому все ж таки покинув Аксу?

– Специфіка чемпіонату Казахстану полягає в тому, що у всіх гравців наприкінці року завершується контракти. Всі йдуть у відпустку та не знають, що буде в січні. Хто залишиться, а хто ні.  

– Де ти заробляв більше: в Польщі чи Казахстані? 

– У Польщі. У Казахстан я пішов не за фінансовими умовами, а для того, щоб не втрачати часу та не сидіти без клубу. Час змінився ‒ вже не женешся за шаленими грошима чи якимось дуже класними умовами.

«Як тільки помер Олег Бабаєв, у Ворскли почалися проблеми»

– У твоєму колишньому клубі ‒ Ворсклі ‒ зараз проблеми, адже власника Костянтина Жеваго арештували. Чи стежиш за цією ситуацією?

– За ситуацією з Жеваго не стежу, лише за грою Ворскли. Я завжди на зв’язку з Артемом Лобановим, який є пресаташе полтавців. Що відбувається всередині, чи є фінансові проблеми, то за цим не стежу. Як тільки помер Олег Бабаєв, то проблеми були відразу. Сподіваюсь, що всі негаразди вирішаться. З Жеваго я особисто не знайомий та й думаю, що мало гравців з ним зустрічалися віч-на-віч. Я його бачив, коли він заходив у роздягальню, але особистих розмов не мав. 

– Нещодавно ще один центральний захисник повернувся в Україну з Казахстану, це Данило Безкоровайний. Він перейшов у Кривбас, чи не було в тебе пропозиції звідти? 

– Ні, пропозицій від Кривбасу не було. Ніби пропонували, але ніхто не був зацікавлений та конкретики не було.

– Що скажеш про Вернидуба в Кривбасі?

– Думаю, що Кривбас ще не сказав свого слова. Адже, якщо подивитися на їхній склад, то там дуже хороші футболісти. Потрібно чекати кращої гри від криворіжців. Я взагалі повернувся в Україну та мені дуже цікаво, як команди зараз грають, чимало знайомих людей зустріну на футбольних полях.

«В Казахстані п#здять росіян на вулиці»

– На жаль, повномасштабна війна триває вже майже рік. Твоя рідна Нова Каховка окупована з перших днів. Підтримуєш зв’язок з рідними?

– Так, звичайно, кожного дня. Там важка ситуація. Деталей зараз розповісти не можу, але можу сказати, що там неймовірні ціни. Якщо певна річ коштує 500 рублів, то це коштує 500 гривень. Тобто там рубль дорівнює гривні, обдирають людей в два-три рази. 

– Чи є в тебе родичі в росіі?

– У мого батька родина з росії. Нещодавно я кидав у сторіс в Інстаграмі переписку зі своєю родичкою. Це була двоюрідна сестра мами мого покійного батька. 

Я народився в Україні та я вважаю себе українцем. Не дай Бог народитися кацапом, це була би найбільша кара в житті. Нещодавно ця бабця мені написала і ось так діалог зайшов, що нас всіх обманюють. Я вже хотів відкрити рубрику в Інстаграмі, їй писати, щоб вона пояснювала, що відбувається і щоб люди могли посміятися. Що б я їй не говорив, це нічого не змінить в її голові.

– Чи не зустрічав ти в Казахстані росіян, які підтримують путіна? 

– На щастя для них, ні. Коли росіяни знаходяться закордоном, то вони там ходять дуже тихо. Тому що у Казахстані багато молодих хлопців, які ходять і просто п#здять росіян на вулиці. Питають, чий Казахстан і чий Крим, і просто п#здять. Це реально так є, без жартів. Якби зловили росіянина, який би сказав, що Крим – це росія, то йому «втащили» би. Там вже були такі ситуації.  

– Як для тебе розпочалось 24 лютого? 

– Я дуже міцно сплю й мене важко розбудити. Коли мене почала будити дружина, то я взагалі не розумів, що вона від мене хоче. Я лише з третього разу зрозумів, що почалася війна. Я встав і почав дзвонити рідним і друзям. Як у всіх українців, у мене життя поділилось на “до” та “після” 24-го лютого. Хоча, напевно, воно мало би поділитися ще у 2014-му році, але ми трохи про це забули.

– На твою думку, коли завершиться війна? 

– Я дуже хочу, щоб війна завершилась в цьому році. Але я розумію, що треба бути готовим до всього. Ми повинні бути готові, що кожен з нас може знадобитися на фронті. Коли їхав до Львова, то не було страху. Тому що це моя країна та мій дім. Я приїхав до рідної країни і якщо тут війна, то це і моя війна теж. 

Найперше, що я зроблю, коли завершиться війна – поїду в Нову Каховку до рідних. Хоча, я це зроблю ще швидше, ніж наші хлопці звільнять моє місто. Я готовий їхати відразу туди, тому що хочу вивезти рідних спокійно через Херсон. Я вірю в те, що Україна переможе, в мене немає жодних сумнівів у цьому!

Ігор Градський