«В Металісті 1925 маю найкращі умови в кар’єрі»: Антюх – про скандали в Зорі та нездійснену мрію в Динамо

Денис Антюх у це літнє трансферне вікно став одним з цілого ряду іменитих новачків Металіста 1925, який після свого повернення до УПЛ розриває український ринок. Заради того, щоб опинитися в цьому амбітному та грошовитому проєкті, футболіст пішов на суттєві жертви, адже його відмова продовжувати контракт із Зорею призвела до відсторонення від матчів команди на цілі пів року.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Денис розповів про свій перехід до Металіста 1925 та резонансне розставання із Зорею. Обговорили ми з ним також три повних скандальних подій роки у лавах луганців і, звичайно, трансфер з Колоса до Динамо, що влітку 2021-го став найбільшою несподіванкою вітчизняного футболу.

І цієї розмови ви дізнаєтеся він героя про таке:

• Скільки взимку за нього давав Металіст 1925, та яку суму просила Зоря?
• Як переживав відсторонення від матчів команди Бартуловича?
• Чому його трансфер з Колоса до Динамо відбувся лише з другої спроби?
• Через що не заграв в Луческу?
• Щоб порадив би Герреро, який не може знайти свою гру в Динамо?
• Чому змінив біло-синіх на Зорю, маючи три роки контракту з киянами?
• Чи дійсно ван Леувен дає футболістам надмірні навантаження?
• З яких причин в Зорі провалилися Лалатович та Кривенцов?
• Які цілі ставить перед собою у Металісті 1925?
• Що думає про перспективи потрапити до збірної України?

«В Металісті 1925 маю найкращі фінансові умови в кар’єрі»

– Денисе, вітаємо з переходом до Металіста 1925! Які перші емоції?

– Дякую. Емоції позитивні. Дуже радий приєднатися до цього амбітного клубу. Ми плануємо досягти гарних результатів у Прем’єр-лізі.

– Чи справедливо говорити, що ти міг опинитися тут ще взимку?

– Так. Це було можливо, але клуби не зійшлися по компенсації, яку потрібно заплатити.

– У яку суму оцінили пів року твого контракту?

– Наскільки я знаю, Металіст 1925 пропонував 100 тисяч, а Зоря хотіла 800.

– Чому ти обрав саме Металіст 1925?

– Я поспілкувався з керівництвом клубу та на той момент головним тренером Патріком ван Леувеном, й вони усе мені розповіли про цю команду. Плюс тут грає багато моїх друзів, і від них також були лише позитивні відгуки із середини. Зрозумів, що це цікавий та амбітний проєкт, тому ухвалив рішення переходити до Металіста 1925.

– У Металісті 1925 на сьогодні найкращі фінансові умови у твоїй кар’єрі?

– Напевно, що так.

– Як тривали переговори? Хто подзвонив? Хто запросив?

– Усе було звично. Я спілкувався з керівництвом, головним тренером та агентом. Усі трималися на зв’язку один з одним й у підсумку домовилися про трансфер.

– З президентом клубу Володимиром Носовим і головою наглядової ради Богданом Бойком вже познайомився?

– Із Богданом Володимировичем познайомився, а з Носовим ще не знайомий та не спілкувався.

– Яке враження справив Бойко? Здається, людина неймовірно амбітна..

– На його адресу та адресу усього керівництва можу сказати тільки позитивні слова: дуже амбітні, дуже відповідальні, з великими планами. Сподіваюся, що наша команда зможе втілити ці плани у реальність.

– Ти вже сам сказав вище, що йшов у Металіст 1925 до ван Леувена, але обставини склалися так, що стартувати у новому сезоні будеш вже під керівництвом Младена Бартуловича. Як поставився до такої зміни?

– Це ж футбол. Так само сьогодні ти можеш бути гравцем однієї команди, а через пів року чи через місяць, поки відкрите трансферне вікно, перейти в іншу. Тоді один головний тренер керував командою, зараз – інший. Нічого страшного. Плюс так склалося, що ми з Младеном разом перейшли до Металіста 1925:) Будемо працювати, а там час покаже.

Денис Антюх. Фото: ФК Металіст 1925

«З минулого літа ми із Зорею вели перемовини про продовження контракту, але не дійшли згоди»

– Чи був варіант, за якого ти все ж міг залишитися у Зорі?

– Так, ми з минулого літа вели перемовини із Зорею про продовження контракту, але не дійшли згоди.

– Якщо по-чесному, то коли розпочалися твої контакти з Металістом 1925?

– Спочатку ми вели перемовини із Зорею, а у новому році я почав вислуховувати інші варіанти, які були, й спілкуватися з Металістом 1925.

– У президента Зорі Євгена Гєллєра, вочевидь, була інша думка з цього приводу. Мабуть, він думав, що ти раніше почав наводити контакти з харків’янами?

– Я не міг нічого підписувати. Мав право підписати попередній контракт з новим клубом за пів року до кінця угоди з чинним клубом.

– То образа Гєллєра на тебе та подальше відсторонення від ігор Зорі була просто через небажання залишатися в клубі, чи через небажання залишатися в клубі й переговори з Металістом 1925?

– Чесно, я не знаю. Коли після зимової перерви ми з ним спілкувалися, то все було нормально. В нас залишилися нормальні відносини. В принципі, вони такими й були. Ніяких скандалів чи сварок не відбувалося.

– Зрозуміло, що формально жодних документів з іншим клубом раніше січня ти підписати не міг, однак наскільки правомірним з твого боку було контактувати з тим таки Металістом 1925 нехай навіть з осені?

– Розмови – це ж таке. Я міг із другом своїм розмовляти й сказати, що хочу кудись перейти. Це неофіційно і вважаю, що на це не варто звертати увагу. Я ж кажу, що почали спілкуватися у новому році. Поки було перше коло, то вели переговори із Зорею.

– Як тебе повідомили, що відстороняють від ігор?

– Президент через керівництво доніс: якщо не домовимося про пролонгацію контракту, то я не буду отримувати ігрову практику. Мовляв, більше розпочнуть залучати до матчів тих, на кого розраховують надалі.

– Це був метод переконати тебе все ж залишитися у Зорі?

– Ну, зрозуміло, що морально мені було тяжко, коли я постійно грав, а потім раптом перестав. Проте це ж не перша така ситуація.

– Протягом того періоду, коли перебував без ігрової практики, з боку Зорі робилися якісь кроки, щоб ти залишився?

– Все було, як і завжди (аналогія з ситуацією Хланя, – прим. «УФ»). Просто не брав участі в офіційних іграх.

– Під кінець сезону тобі дозволили грати. Чи знаєш з чим це було пов’язане?

– Я не знаю. Мені зателефонував Младен [головний тренер Бартулович] і сказав: «Дали добро, щоб ти грав. Їдеш на матч». Я, звісно, дуже зрадів, й так склалося, що вже був з командою під час поєдинку проти Ворскли (2:1).

– Як ставишся до думки, що було б більш правильно дати Зорі на тобі заробити, адже цей клуб, можливо, допоміг зробити тобі ривок у кар’єрі?

– Ну, вважаю, після Динамо у Зорі я, можна сказати, реабілітував свою кар’єру. Якби клуб заробив на мені гроші, то був би лише радий. Склалося так, як склалося. Це життя.

«Шаблій мені зателефонував та спитав: «В Динамо підеш?»

– Ти зробив собі ім’я у Колосі, звідки влітку 2021 року перебрався до Динамо. Однак чи дійсно цей трансфер міг статися на пів року раніше?

– Це правда. Переговори почалися після гри з Динамо (2:2) напередодні зимової перерви (у тому гостьовому поєдинку 13-го туру УПЛ-2020/21 Антюх своїм голом встановив фінальний рахунок на табло, – прим. «УФ»). На той момент президенти не домовилися про трансферну ціну, і я залишився у Колосі.

– Через кого велися переговори?

– Я з агентом Вадимом Шаблієм спілкувався, а він вже вів переговори з президентами обох клубів.

– Зрадів інтересу до тебе з боку Динамо?

– Звісно:) Я ще був молодим, а тут питають: «В Динамо підеш?». Відповів: «Звичайно, що піду».

– А як влітку повернулися до цієї теми?

– Зателефонував агент та сказав: «Ти їдеш на збори з Динамо». Я: «Ок, супер! Добре».

– Як пройшов перегляд у Динамо? Чи була відчутною різниця у складності тренувального процесу в порівнянні з тим, через що ти проходив раніше?

– Безумовно. Це літні збори, спекотно, а в нас по два тренування. Перші три дні бігали по 20 кілометрів. Я приходив додому, їв та лягав спати:) Згодом втягнувся. Звичайно, там були й вищі швидкості. Тоді за Динамо виступало багато легіонерів. Дуже гарна команда. Плюс Мірча Луческу головний тренер.

Я старався та викладався на усі 100%. Такий шанс буває один разу у житті. Навіть собі не міг уявити можливість переходу з Колоса до Динамо. Мав велику мотивацію.

– Як та хто повідомив, що ти залишаєшся у Динамо?

– Після зборів до мене підійшов Містер й сказав: «Ти залишаєшся у нас».

Денис Антюх. Фото: ФК Динамо

«В Динамо морально важче грати, бо від тебе постійно вимагають краще й краще»

– За першу частину перерваного сезону 2021/22 ти провів у Динамо лише чотири матчі. Що не склалося?

– Я так не можу сказати. Не знаю, чесно. Як кажуть: «Усе, що не робиться – на краще». Щось не вийшло. Потім перейшов до Зорі й далі продовжив грати.

– За Динамо простежується тенденція, що там дуже важко заграти футболістам, які приходять з інших клубів. При чому не важливо, легіонер це або українець. З чим ти це пов’язуєш?

– Перш за все, більше відповідальності. Динамо завжди бореться за перше місце у Прем’єр-лізі, потрапляння до Ліги чемпіонів. В принципі, ми й з Колосом два роки поспіль грали у єврокубках, але в Динамо на футболістів більше дивляться та слідкують. Мені здається, що морально важче грати, коли від тебе постійно вимагають краще й краще.

– А наскільки відрізнялася атмосфера в Динамо у порівнянні з тим таки Колосом?

– Я думаю, що у маленьких клубах більш сімейна атмосфера й кращий колектив, аніж у великих грандах. У Колосі усі добре знали одне одного та трималися разом.

– У Динамо тебе підтримували?

– Так, підтримували. Зі мною і Містер розмовляв, і усі інші. Казали: «Працюй-працюй, усе буде добре». Усе, як зазвичай.

«Не знаю, чому в Герреро не виходить в Динамо. Можливо, в Зорі в нього було більше свободи дій»

– Зараз у Динамо певною мірою повторює твій шлях Едуардо Герреро, бо після класного періоду у Зорі не може віднайти свою гру у лавах біло-синіх. Що ти можеш сказати про нього з досвіду спільних виступів?

– Я думаю, немає сумнівів, що в нього є футбольна якість та майстерність, адже усі бачили, як він грав за Зорю. Гарний гравець. Як до людини до нього також взагалі не було жодних питань. Він був у колективі, усі з ним класно спілкувалися та дружили. Ми й досі підтримуємо зв’язок.

Не знаю, чому в нього не виходить у Динамо, й чому він показує таку гру, як у Зорі. Я вважаю, що в нього ще є шанс. Можливо, не з першого, а з другого сезону він покаже себе з найкращої сторони та почне добре грати й забивати. Тоді усі скажуть: «Дочекалися! Адаптація пройшла».

– Наскільки у Зорі Герреро був структурним гравцем?

– Не можу сказати, що Герреро робив на полі усе, що хотів. Звичайно, він міг десь і зміститися вліво чи право. Не було залежності від позиції центрального нападника у тому плані, що він мав перебувати суто у створі воріт та чіплятися. Можливо, у Зорі в нього було більше свободи дій. Однак я не знаю, які зараз до Герреро вимоги в головного тренера Динамо.

Плюс у Зорі в нього була впевненість. Він забивав. Йому довіряли, й він робив результат.

– Чи не був Герреро у Зорі «священною коровою»?

– Усе було як завжди. Якщо він грає та приносить користь команді, то які можуть бути питання?

– Тренери застосовували до нього якийсь особливий підхід?

– Та ні. Вважаю, що такого не було. Він просто сам розумів, що добре грає та забиває, тому і є основним футболістом. Ніхто його на руках не носив. Усе справедливо.

– Яку б ти дав пораду Герреро з висоти свого досвіду?

– Не зупинятися, працювати на 100% й усе буде добре в нього.

«Зрозумів, що після травми мені буде важко в Динамо набрати кондиції»

– З ким ти конкурував у Динамо?

– Я переважно зліва грав, хоча й на правий фланг ставили. В команді були Віктор Циганков, Беньямін Вербич, Жерсон Родрігес ще залишався, Карлос де Пена, потім взимку Вітіньйо прийшов. Усі гарні футболісти. Конкуренція цікава та весела:)

– Хто найбільше враження справив своїми ігровими якостями?

– Циганков. Я вважаю, що це топфутболіст: гарна ліва нога, розумний, майстерність на високому рівні. Як бачите, перейшов до Жирони й показує хороший футбол в Іспанії.

– Як у тебе з Луческу склалися відносини?

– В мене з ним були нормальні відносини, ми спілкувалися. Усе складалося добре. Він завжди мене підтримував, давав якісь поради щодо того, як діяти у різних ситуаціях та пояснював футбольні дрібниці.

– Як ти пішов з Динамо?

– В мене тоді була травма, а сезон вже розпочався. Агент розповів, що є варіант піти в Зорю та грати. Патрік, який очолював команду, хотів бачити мене в себе. Так я опинився у Зорі.

– Зробив вибір на користь ігрової практики? В тебе ж було ще три роки контракту з Динамо.

– Ну, не сидіти ж мені там. Незрозуміло, як би надалі склалася кар’єра. Я розумів, що через травму вибув з обойми, бо пропустив збори й старт сезону. Тяжко було б повернутися, оскільки не мав необхідних кондицій.

Зоря сама вийшла з пропозицією, була розмова з тренером, повторюся, тому не шкодую про це. Я грав. Позитивний період у кар’єрі. Розумів, що можна піти в Зорю, добре себе показати й потрапити знову до Динамо або якоїсь іншої гарної команди.

– З Луческу була якась фінальна розмова?

– Нічого особливого. Він знав, що я йду. Ми поспілкувалися, й він побажав мені набрати форму та грати далі.

Мірча Луческу. Фото: ФК Динамо

«Навантаження у ван Леувена дійсно великі, але ми їх легко переносили, бо в нас пішла гра»

– Чому сезон 2022/23 Зорі з ван Леувеном був настільки успішним?

– В тому сезоні в нас був дуже гарний підбір футболістів, як я вважаю. Команда мала як хороших молодих амбіційних хлопців, так й досвідчених. Усе склалося. Якби ця команда залишилася на наступний сезон, то ми б показали кращі результати.

– Зараз у медіа багато хто критикує ван Леувена за надмірні фізичні навантаження, які він, начебто, дає футболістам. Як у цьому аспекті було в Зорі?

– Тренування інтенсивні, тривалі, з великими дистанціями. Навантаження дійсно великі. Звичайно, спочатку було складно, але потім ти звикаєш до цього. Ми легко переносили ці тренування, бо в нас пішла гра й ми здобували перемоги.

– Це були найважчі тренування у твоїй кар’єрі?

– Ну, в Колосі у Костишина також важко було на тренуваннях, особливо на зборах. У Луческу важкі тренування, у Бартуловича також важкі. Навантаження є в усіх наставників, але ж щоб набрати фізичні кондиції, треба гарно працювати.

– Чи були в Зорі ті, кому не зайшов підхід ван Леувена?

– Для того, хто грає, тренер буде гарним. Хто не грає – звісно, незадоволений. Так в кожній команді стосовно будь-якого тренера. Можливо, хтось й розуміє, що на його позиції сильніший конкурент, але хтось каже: «Тренер мене не бачить». Тобто починає шукати різні причини.

– Навантаження ван Леувена вам допомагали?

– Ми були гарно підготовлені фізично. Навіть під кінець гри мали сили й добре почувалися. Головне, що володіли ментальністю переможців. Завжди виходили на поле з налаштуванням виграти – нюанс лише у тому, з яким рахунком.

– Після невдач ван Леувена у Шахтарі та Металісті 1925 популярною стала думка, що ван Леувен – це не тренер для зіркової команди.

– Я не знаю. Не можу сказати та судити. Можливо, щось не пішло в нього. Я з ним не був ні у Шахтарі, ні у Металісті 1925, хоча й думаю, що він не змінював свій підхід у наступних командах, бо має своє бачення футболу. Просто є біла смуга, а є – чорна. Зараз подивимося, що буде у Кривбасі.

«Перед матчем з Шахтарем журналісти почали роздувати та накидувати про відхід ван Леувена із Зорі»

– Перед домашнім матчем Зорі із Шахтарем (0:3) у 27-му турі, коли ви ще мали шанси навіть на золото, у ЗМІ почали писати про можливий перехід ван Леувена до «гірників» у наступній кампанії, що потім підтвердилося. Як це сприймала команда?

– Журналісти почали про усе це писати, роздувати та накидувати. Ми робили свою справу та не звертали увагу. Хотіли вийти у єврокубки та посісти якомога вище місце у таблиці. Для нас нічого не змінилося, у зв’язку із цими чутками. Працювали, як і раніше.

– Однак та гра з Шахтарем Зорі відверто не вдалася.

– Звісно, ми знали, що Шахтар – це Шахтар. Гарна команда з гарними футболістами. Неможливо вигравати кожен матч. Це футбол. Так буває. Можливо, десь більше переживали.

– Зорю у тій грі сильно підвів Ігор Снурніцин, залишивши команду у меншості за рахунку 0:1 за емоційний грубий фол. Питання до нього були з боку команди та тренерів після матчу?

– Ні-ні. Це усе футбольні ситуації. Таке може статися з кожним. Червона картка? Так сталося. Не вперше. Прийняли це.

– У кінцевому турі Зоря вела заочну боротьбу з Дніпром-1 за срібло. За рівності очок та переваги дніпрян за додатковими показниками ви перемогли Минай (3:0), а вони – Кривбас (1:0), завдяки чому стали другими. Однак вам ще й зарахували технічну поразку за вихід на поле наприкінці гри незаявленого Дмитра Мишньова. Що тоді сталося?

– Чесно, я навіть не знаю, й не заглиблювався. Ми перемогли й посіли третє місце. Усі були задоволені та щасливі. Після гри поїхали у відпустку. Це вже потім усі почали писати, мовляв, не заявили й так далі.

– Як команда відреагувала на цю ситуацію?

– Ну, по суті воно нічого не вирішило. У будь-якому випадку ми б стали третіми. Перемогли, але нам записали технічну поразку. Повторюся, не знаю, як та що там сталося. Це вже не до мене питання.

– Подейкували, що команда та тренерський штаб хотіли посісти друге місце, а керівництвом клубу – ні, адже третя позиція була більш вигідною з фінансового погляду, бо забезпечувала, як мінімум, груповий етап Ліги конференцій. Можливо, якісь натяки були з боку менеджменту, що срібло непотрібне?

– Ніхто в команді про це не думав. Виходили, як на кожен матч, з налаштуванням перемогти.

Денис Антюх. Фото: ФК Зоря

«Шини були, але не прямо у роздягальні Зорі, а в інвентарній кімнаті з м’ячами та бар’єрами»

– Про проколи менеджменту Зорі вже ходять легенди. Пропоную згадати деякі з них, а ти скажеш, було таке чи ні.

– Можемо спробувати.

– Шини в роздягальні були?

– Були-були. На базі Динамо на Нивках. Не знаю, чиї:) Вони лежали не прямо у роздягальні, а в інвентарній кімнаті з м’ячами, бар’єрами та усім іншим. Команда посміялася з цього та й усе.

– А що за історія була, коли команда, начебто, ночувала в автобусі на блок-пості, бо не встигла приїхати до комендантської години?

– Так, це ми поверталися з літніх зборів з Ненадом Лалатовичем й на в’їзді у Київ опинилися, здається, о 03:00. Нас не пустили. Довелося стояти та чекати до п’ятої ранку, щоб поїхати далі.

– Не розрахували час?

– Не знаю. Можливо, був потрібен якийсь пропуск. Розрахувати час важко, бо ти можеш пройти кордон за дві години, а можеш – за десять.

– Лалатович і футболісти гучно матюкалися?

– Та, звісно. Усі втомилися після зборів, важкої тривалої дороги з Європи та проходження кордону. Плюс не бачили місяць сім’ї. Були злими, бо хотіли швидше опинитися вдома.

– Щодо виїздів, то писали також, що футболісти Зорі під час них харчувалися у МакДональдз.

– Та ні. Це вже неправда. Коли виїзди, то кожному роблять пайки із собою.

– І останнє на цю тему – років півтора тому голова Асоціації футболістів України Олег Печорний заявив наступне: «Зарплати Зоря платить, але всі футболісти є ФОПами, що просто нонсенс. В них немає страховок». Як ти можеш це прокоментувати?

– Без коментарів. Я не знаю, про що він каже.

«Після поразки від Маккабі (1:3) Кривенцов на зібранні сказав, що прийняв рішення піти»

– Чому Зоря мала настільки поганий вигляд за Лалатовича на старті наступної кампанії?

– Коли він прийшов у команду, в нас було дуже мало здорових футболістів. Через велику кількість травмованих гравців ми навіть не могли зробити нормальний тренувальний процес на зборах та провести два тренування на день.

Атмосфера в команді була крута, відносини складалися добре. Він веселий. Важко сказати. Можливо, щось не пішло. Він змінив дуже багато клубів (47-річний сербський фахівець Лалатович за 14 років тренерської кар’єри вже 20 разів змінив місце роботи, – прим. «УФ»), але були й успішні періоди. Траплялося всяке. Поганого про нього нічого не можу сказати.

– З наступником Лалатовича Валерієм Кривенцовим команда взагалі не знайшла контакт?

– Ну, чому? Я не можу так сказати. В кожного тренера є своє бачення футболу, й ми намагалися робити усе, що він від нас вимагав. Не знаю. Можливо, щось не пішло.

– Просто Кривенцов пропрацював в клубі лише два місяці, а вже у соцмережах Зорі під коментарями із закликами його звільнити можна було побачити лайки дружин деяких гравців. Це натякало на серйозні проблеми в колективі.

– Я ж кажу, що кожен, хто грає, буде задоволений тренером, а хто не грає – буде бурчати. Це нормальний процес у будь-якій футбольній команді. Комусь він подобався, комусь – ні.

– Однак наскільки нормальним було настільки показово виносити на поверхню внутрішні проблеми?

– Я не знаю, хто там й що писав. Не читаю усе, що пишуть. Тим паче не слідкую, хто на якісь коментарі ставить лайки. Мені це, якщо чесно, не цікаво. Моя робота – тренуватися й грати у футбол.

– Останнім для Кривенцова на чолі Зорі став домашній матч з тель-авівським Маккабі (1:3) у третьому турі Ліги конференцій. Подейкували, що в нього в перерві у роздягальні стався неприємний інцидент з Герреро.

– Я не буду розповідати, що було в роздягальні. Це внутрішня справа команди. Те, що відбувається у роздягальні – залишається у роздягальні. Нічого не можу вам розповісти.

– Ок, що було після матчу?

– На наступний день було командне зібрання, на якому Валерій Сергійович подякував усім та сказав, що прийняв рішення піти. Більше нічого не було.

– Тобто він сам подав у відставку?

– Ну, так.

– Як вважаєш, такий крок був пов’язаний з незадовільними результатами чи втратою контролю над колективом?

– Не знаю. Це не до мене питання, чому він так вирішив, та які фактори вплинули. Нічого не можу сказати.

– А особисто ти на чиєму боці був у цій ситуації?

– Ну, як? Ми – команда. Я не можу так сказати, на чиєму боці був. Усе це розганяють та підливають масла у вогонь, щоб людям було цікавіше читати.

Валерій Кривенцов. Фото: ФК Зоря

«Бойкот гри з Динамо (0:2) коментувати не буду. То вже пройдений етап. Забули цю ситуацію й не хочу навіть згадувати»

– Окремо хотілося б з тобою поговорити про бойкот командою у тому таки сезоні гостьового матчу проти Динамо (0:2) у 21-му турі УПЛ, коли на поле з основних українських гравців вийшов лише голкіпер Олександр Сапутін. Що призвело до такої ситуації?

– Та, це вже у минулому. Не буду коментувати це.

– Писали, що це відбулося через невиплачені преміальні за третє місце та вихід до групового етапу Ліги конференцій.

– Ну, ось бачите. Не буду коментувати. Якщо вже є інформація, то навіщо питати?

– У тій ситуації немала кількість вболівальників була на боці футболістів, бо, вочевидь, вона була спровокована керівництвом. Можливо, ви дійсно не мали іншого вибору, щоб якось привернути до себе увагу. Однак багатьох зачепив той факт, що команда не дала ніякого пояснення колективно або, наприклад, від капітана. Тобто люди чекали матчу проти Динамо й боротьби, а тут на поле виходить U-19, й після немає жодного пояснення ні від керівництва, ні від команди. Просто зам’ялося й на наступний матч вийшли грати далі. Чи можна сказати, що ви тоді забули про вболівальників або забили на них? Або, можливо, просто не надали значення цьому питанню?

– Я не буду нічого коментувати. То вже пройдений етап. Забули про цю ситуацію й не хочу навіть про неї згадувати.

– Знаєш, для вболівальників це дуже важливе, чуттєве та болюче питання. Особисто ти, можливо, й забув, проїхав та поїхав в іншу команду, а дуже багатьох людей це зачепило: луганців, фанів, які зараз у важкій ситуації й ще є різні моменти, на яких не хочеться спекулювати. Ймовірно, можна було сказати: «Вболівальники, склалася така ситуація, не можемо вийти, зрозумійте нас». А цього не було зроблено взагалі. І ось хочеться зрозуміти причину, чому так сталося.

– Ну, це питання до керівництва. Напевне, так вирішили. Немає що коментувати. Я про це нічого не можу сказати.

– У воєнний час в Україні було прийняте рішення залишити футбол, аби ця сфера остаточно не згасла, однак складається враження, що він втрачає своє соціальне значення, особливо для команд, які не грають вдома. Чи справедливо говорити, що деякі наші футболісти не розуміють для кого вони грають?

– Ну, звісно, якщо ти граєш у рідному місті, то в тебе там є крута підтримка. Усі твої фанати ходять, це свято для міста. Цього не вистачає, на жаль, у цей час. Однак маємо те, що маємо. Завдяки нашим захисникам ми взагалі маємо змогу грати у футбол, проводити чемпіонат та представляти країну у єврокубках.

– Здорово, що ти загадав про це зараз.

– ...

«Збірна України – це мрія кожного футболіста. Можливо, й отримаю шанс»

– В тебе контракт з Металістом 1925 розрахований на 2+1. Яких цілей ти хотів би досягти за цей час?

– По перше, виходити на кожну гру й здобувати перемогу. По друге, потрапити в зону єврокубків. Думаю, для нас це буде добре. Усі ставлять перед собою найбільш амбітні цілі. Навіщо тоді взагалі грати у футбол, якщо в тебе немає ніяких цілей? Я вважаю, що треба ставити найвищі цілі й вірити у них.

– Де Металіст 1925 може бути у перспективі цих двох-трьох років?

– Це найвищі цілі, я вважаю. Не буду нічого казати. Побачимо, де ми опинимося. Від себе можу сказати, що буду віддаватися на усі 100%, виходити на кожен поєдинок з максимальною віддачею та грати на перемогу, щоб команда перебувала якомога вище в турнірній таблиці.

– Чи вважаєш ти Металіст 1925 для себе черговим трампліном для можливого злету ще вище?

– Ну, я не можу так сказати. Подивимося, як воно буде. Звісно, хочеться проявити себе з найкращого боку й допомогти команді. Все може змінитися навіть за пів року як у кращу, так й у гіршу сторону:) Покаже час.

– А чи бачиш перехід до Металіста 1925 кроком, який наблизить тебе до збірної України?

– Звісно, щоб потрапити до збірної необхідний гарний як командний, так й індивідуальний результат. Це мрія для кожного футболіста. Це головна команда країни, й усі хочуть туди потрапити. Будемо працювати. Усе можливо.

– Як оцінюєш свої шанси? Наскільки це реально?

– Усе залежить від мене. Якщо буду добре грати, й команда демонструватиме гарні результати, то, можливо, й отримаю шанс. Як я себе покажу – так і буде. Якщо тренер вважатиме за потрібне, то викличе.