Вадим МЕЛЬНИК: «Можливо, за телевізором мер і губернатор душевно хвилюються, але уваги до нас немає»

«Не потрібно приховувати — заборгованість досі є»

— Вадиме, почну з подій, які відбулись улітку: як ситуація щодо ймовірного підвищення в класі вплинула на команду?

— Зізнаюся, було мало надії, що нас допустять до виступів у прем’єр-лізі. Зрозуміло, що всі відмовились од такої пропозиції, а наше керівництво, навпаки, обіцяло фінансову гарантію. Гадаю, нам би сподобалось у вищій лізі. Утім, у команді на 99 відсотків знали, що позитивно для нас це не вирішиться. Було відомо, що в нас немає належної інфраструктури та стадіону. За великим рахунком, це все можна було знайти, але віри було мало.

— Спочатку здавалося, що «Десна» розвивається за чернівецьким сценарієм: розмови щодо виходу в еліту, а згодом невдалі виступи…

— Не сказав би. У нашому випадку ключову роль зіграло прощання з визначальними гравцями: Чепурненком і Крамаром — людьми, котрі грали у центрі. Вочевидь, після такої втрати в нас виникли проблеми з останнім пасом. Довелося по-новому будувати командні зв’язки, налагоджувати взаєморозуміння. Це — не виправдання, адже в нас грають не два виконавці, а 18. Отож про аналогії мова не йде, але те, що стартували погано, — факт.

— У вересні команда стала другою за результативністю після «Олександрії». Що змінилося?

— На мою думку, збільшилася частка реалізованих моментів. Приміром, у матчах із олександрійцями (0:1) поступилися лише на останніх хвилинах, навіть у поєдинку з «Миколаєвом» (2:3) мали непоганий вигляд. Коротше, грали добре, а результату не було. У середині колективу не було проблем. Наш тренер не міг сказати, що хтось сповна не віддавався на полі. Так склалося, що забивали натужно, а у свої ворота отримували вдосталь.

Узяти, до прикладу, останній матч із «Динамо». Одверто: гра не була видовищною, втім, свою перемогу здобули. Тобто повністю протилежна ситуація до гри з «Олександрією». Отож, напевне, все повертається на свої місця.

— Торік сіверяни були найкращими за показником «пропущені м’ячі», нині все змінилося. Чому?

— Далеко ходити не потрібно: винні захисники. У першу чергу, я — центральний оборонець і капітан. Звичайно, всіх собак не треба спускати на моїх партнерів по амплуа, адже пропускає вся команда. Відтак, припускаю, що колектив працюватиме над тим, щоби не повторювати допущених помилок. Результат уже зараз можна побачити: останні чотири поєдинки — один пропущений м’яч.

— Подейкували, що у чернігівському ФК не все гаразд із фінансовим забезпеченням. У цьому аспекті є покращення?

— Ні, нічого не вирішилося. Це не потрібно приховувати. Заборгованість досі є. Керівництво просить зачекати ще трішки. Команда до цього нормально поставилась, адже всі бачать, яка ситуація в країні — не всім до футболу. Думаю, що за тиждень-другий, як і обіцяли, всі борги ліквідують. Чесно кажучи, у Чернігові, крім нашого президента, ніхто не хоче допомагати нашій команді. Увесь клуб на його плечах. Жодного разу не бачив, аби до нас у роздягальню зайшов мер чи губернатор. Можливо, за телевізором вони й душевно хвилюються, але уваги до наших проблем у місцевого керівництва немає.

— Отож наступне запитання щодо розвит­ку інфраструктури «відпадає»…

— Авжеж. Самі розумієте, якщо в клубі існують борги по зарплатні, то про яку інфраструктуру може бути мова? За великим рахунком, «Десна» нікому не потрібна, за винятком нашого очільника, котрий вкладає у цю справу всього себе, свою душу.

Скоро відбудуться вибори, напередодні яких завжди виникають обіцянки в допомозі. Можливо, така людина з’явиться й у нас, яка полюбить футбол і використовуватиме його у свої агітаціях. Ми із хлопцями говорили на цю тему: неважливо, яку партію представлятиме спонсор, головне, щоби з командою все було добре. Уважаю, що це неправильно, коли людина виконує свою роботу, а за це не отримує зароблену винагороду.

«Команда зігралася, тож виступаємо у своє задоволення»

— Сіверяни повернулися на п’яту сходинку — місце, на якому завершували минулий футбольний рік. Це хороший показник?

— За будь-яких обставин хочеться перебувати якнайвище в турнірній таблиці. Як згадували, розпочали виступи «тяжко»: якби ще один поєдинок програли, то опустилися би в «зону вильоту». А зараз ось — на п’ятому місці. Хоча всі ці розмови передчасні, адже залікові бали рахують навесні. Бачу, що команда зігралася, тож виступаємо у своє задоволення. Загалом, на сьогодні здобули непоганий результат.

— Наступна гра з «Буковиною». Ностальгія присутня?

— Скажу, що у Чернівцях залишилася частина мого серця. На мій погляд, свого часу там зібрався достойний колектив: і керівники, й тренерський штаб, і команда. Умови були солідні, все було вчасно — про проблеми навіть думок не було. Не кривитиму душею, коли скажу, що один із найкращих етапів у моєму житті та кар’єрі провів саме в «Буковині».

— Утім, із нинішньої команди, певне, мало кого знаєте…

— Так, зате спілкуюсь із колишніми футболістами: Маковійчуком, який тепер грає на рівні місцевого чемпіонату області, та Гунчаком, який перебрався в білоруський «Нафтан». Із їхніх слів стало очевидно, що незрозуміла ситуація виникла у середовищі керівників. Тим паче, що до місцевих вихованців немає поваги. І справа тут не в грошах. Не скажу, що все знаю, але події явно неприємні.

— Цього сезону в буковинському активі — нуль очок. Сподіваєтеся, що вдасться легко продовжити свою серію?

— Не вірю, що у Чернівцях буде легкий двобій. Знаю, що там багато людей люблять футбол, отож палка підтримка господарям забезпечена. Навіть торік, коли їхали в ролі фаворита до столиці Буковини, всі думали, що легко здобудемо троє очок. Нагадаю, що тоді ми зіграли безуспішно — 0:1. Зазначу, що для нас виїзд до «жовто-чорних» — найвіддаленіший. Це також потрібно брати до уваги. Хоча, попри все, гратимемо на перемогу.

— Якщо завдань немає, то які перспективи цьогоріч у «Десни»?

— Постійно кажу своїм молодим партнерам: грати потрібно так, аби за тобою стежили інші команди. У нас молода команда, перерахувати таких «ветеранів», як я, вистачить пальців однієї руки. Відтак їм є куди зростати професійно. Гроші — не найголовніше в житті, проте складно уявити одне без іншого. За чернігівців можна грати й далі, але грошей на все життя тут не заробиш. Якщо кожен поставить перед собою таке завдання, звісно, що результат буде.

— Гадаю, не ображу, сказавши, що вам підвищення вже не світить…

— Звичайно, не секрет, адже мені вже «стукнуло» 34 роки. Час покаже, наскільки вистачить моїх сил: доки не заважатиму на полі, не вішатиму бутси на цвях. Станом на сьогодні я не бачу себе тренером. Хоча із часом захочу передати свій досвід, починаючи з ролі асистента. Наразі в Україні реально дуже багато гравців і тренерів, тому не впевнений, як складеться моя подальша доля.

Євген ДЕМЯН.