Велике інтерв’ю Селезньова: «Дніпро й Металіст – вороги, а тут беруть Маркевича. Для нас це було легким шоком»
159 
Євген Селезньов на шляху Дніпра до фіналу Ліги Європи забив два голи – по одному у півфінальних матчах з Наполі. Зіграти повноцінно у фіналі завадила травма. В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» в рубриці «Їхній найкращий сезон» форвард пригадав, через які складнощі пройшов особисто він та разом з командою протягом сезону 2014/15. Серед подробиць з життя Дніпра напередодні 10-річчя історичного фіналу з Севільєю «Цар» розповів про таке:
- як гравці сприйняли прихід Маркевича
- про домовленість команди грати попри борги
- чи пробачив він мільйонний борг
- чи були чисті голи у ворота Наполі
- про що розмовляв з Коломойським
- та навіть як працював з психологом
«Маркевич дав Дніпру свободу»
– У попередньому сезоні Дніпро під керівництвом Хуанде Рамоса посів друге місце. Це був успіх, але команда реально претендувала і на золото…
– Так, ми могли стати чемпіонами, але завадила низка суддівських помилок. Звичайно, друге місце було успіхом, але за декілька турів до завершення чемпіонату почалося те, про що я сказав. Гра в Одесі, яку судив Жабченко, була просто знущанням. І справа не в тому, що особисто Селезньов бажав стати чемпіоном – на це заслуговувало все місто Дніпро. Ми в двох матчах із загальним рахунком 5:1 перемогли Шахтар, але завершити справу нам не дали можливості.
– Друге місце, старт у Лізі чемпіонів, але водночас у команді відбулися значні зміни.
– Змінився тренер. Прийшов Мирон Богданович, і перші півроку нам було дуже важко. Маркевич шукав підхід до нас, ми – до нього, і, можна сказати, дещо відхилилися від успіху. Звичайно, відчутним було те, що пішов Джуліано, не було на початку сезону у команді Ротаня.
– Не було відчуття, що це завершення якогось етапу?
– Ні, такого не було, просто був потрібен час на перебудову. Змінилася схема, стиль гри. Стало більше волі, до якої ми, можливо, не звикли.
– У якому плані?
– Ми звикли суворо дотримуватись установки тренера, а Мирон Богданович дав нам певну свободу. Змістився акцент на володіння м’ячем, на більшу замученість усіх до атаки. Ось ця перебудова потребувала часу.
Мирон Маркевич, фото: ФК Дніпро
Плюс тоді загалом був важкий період: розпочалася війна, і багато що змінилося. Дуже важко було.
– Вас, гравців, здивував вибір тренером саме Маркевича?
– Дніпро та Металіст завжди були ворогами, а тут беруть тренера саме звідти. Для нас це було, скажімо так, легким шоком. Але ми знайшли спільну мову. Можливо, мені особисто було важче за усіх, тому що я розкачувався десь півроку. А потім у нас з Мироном Богдановичем склалися дуже добрі стосунки, все стало правильно.
– З чим були пов’язані особисті складнощі?
– В мене взагалі зникло бажання грати, я дуже переживав через ситуацію у країні. За рахунок любові до футболу вирулив. І тоді я певний час працював з психологом.
«Домовились: хто має питання по грошах і не має бажання грати – не треба»
– Команда ФК Дніпро грала, попри суттєві борги. Ви збиралися, визначалися, що робити у цій ситуації?
– Так, ми зібралися і відбулася відверта серйозна розмова. Були лише футболісти. Домовились: якщо в когось є питання щодо грошей і немає бажання виходити й віддаватися на сто відсотків на полі, ця людина може взагалі не грати, не тренуватися. Ніяких претензій не буде. Але якщо ми вже вирішуємо працювати заради колективу, заради вболівальників, всіх, хто підтримує Дніпро, то жоден тоді не повинен задавати питання щодо зарплати.
– Вас не здивувало, що на це погодилися не лише українці, а й легіонери?
– В нас був дуже сильний колектив! Хочу підкреслити, що такого не було ніде й ніколи. Ну хто захоче грати безкоштовно, скажіть, будь ласка? У будь-якій країні світу. А ми саме за рахунок колективу робили все можливе та потрапили до фіналу Ліги Європи. І дуже шкода, що ми його не виграли. Це була б дійсно пам’ять.
Євген Селезньов у фіналі проти Севільї, фото: ФК Дніпро
– Сила Дніпра була у колективі?
– Саме так. У тому числі, з тренерами. Тому що не кожен тренер захоче давати власні гроші у якості премій, а Мирон Богданович це робив. Ми би грали і без цього, але він показав, наскільки поважає та цінує працю людей. Емоції, які ми отримали того сезону – на все життя. І скільки бачу досі людей з різних куточків України – усі вдячні за той сезон.
– Лідером того колективу був Руслан Ротань?
– І він, і уся команда загалом була лідером. Зозуля, Коноплянка, Лаштувка, багато інших – був дуже потужний і надійний кістяк. А Ротань для мене – це близький друг, кум, чудова людина. Особисто для мене він мав, має і матиме величезне значення. У футбольному плані – капітан та лідер команди. Зараз він феноменальний тренер, і я впевнений, що матиме велике майбутнє.
– На Вікіпедії написано, що ви пробачили Дніпру більше мільйона євро за те, щоб мати змогу піти безкоштовно. Це так?
– Я нічого не пробачав – мені просто не виплатили ці гроші. Дали документ навіть із сумою боргу – він досі в мене є.
– Ви були одним з небагатьох гравців, які могли напряму зателефонувати Ігорю Коломойському. Часто розмовляли з ним? Про що?
– Не скажу, що надто часто це траплялось, але розмовляли. Були різні теми: про футбол, про команду, про зарплатню.
«За тиждень до фіналу з Севільєю не міг стати на ногу»
– Ви забили в обох півфіналах з Наполі, і дехто каже, що обидва голи були неправомірними: перший з офсайду, другий з порушенням правил…
– У першому матчі так, був офсайд – я потім бачив це на повторі. Але я робив свою справу, грав епізод до кінця. Може, пощастило. А щодо матчу-відповіді, не можу зрозуміти, чому говорять про фол. Була боротьба, причому захисник переважав мене в антропометрії.
– У травні 2015-го ви набрали хорошу форму, забивали: 100-й гол у чемпіонатах України, два м’ячі Наполі – аж тут прикра травма…
– Так, я відчував, що перебував у хорошій формі. І зазнати тієї травми було дуже сильним психологічним ударом. Діагностували травму меніска, потрібна була операція. Якщо б я одразу на неї погодився, не зіграв би у фіналі. Зробив все можливе, щоб вийти на полі у Варшаві. Шалено чекав цього фіналу! Розумів, що в основному складі вийти не зможу, адже меніск був розірваний на 40 відсотків, я не міг стати на ногу. Це трапилося за тиждень до фіналу, перед півфіналом Кубка України з Шахтарем.
Євген Селезньов у фіналі проти Севільї, фото: ФК Дніпро
– У Дніпра був шанс зіграти і у другому фіналі того сезону…
– Був. Але наприкінці матчу-відповіді у Львові вигадали пенальті у наші ворота, коли Луїс Адріано зрівняв рахунок (про цей 11-метровий згадував і Мирон Маркевич, – прим. В.Т.). Зате я можу відкрито дивитися людям в очі – ми завжди грали чесно.
– Знаю, що ви важко переживали нереалізований пенальті у першому півфіналі з Шахтарем, коли вдома Дніпро програв 0:1.
– Так, я дуже сильно переживав, навіть телефонував Маркевичу з вибаченнями. Він мене підтримав, переконував забути про це. Було дуже важко психологічно. Навіть нині згадую той момент – і зараз важко.
– Протягом декількох років у Дніпрі ви конкурували з Ніколою Калінічем. Яким він був гравцем, на вашу думку? Що між вами спільного та які відмінності?
– Калініч – дуже сильний футболіст та гарний хлопець. Він зробив хорошу кар’єру. Як футболісти ми повністю різні, взагалі не схожі один на одного. Калініч – чиста «дев’ятка», центрфорвард, дуже сильний у своїй позиції. А я міг зіграти і крайнього форварда, і «десятку».
«З Шахтарем та Дніпром – дві різні історії»
– Дніпро за той сезон зіграв 52 матчі. Важко було?
– Ні, навпаки, це було класно. Коли сезон іде у такому шаленому ритмі, ти постійно у грі, постійно у формі. Саме так можна здобути впевненість і фізичні кондиції.
– У чемпіонаті ви завоювали бронзу, відставши від Шахтаря на два очки. Могли вдруге поспіль срібло взяти?
– Я зараз не пригадаю усіх подробиць. Пам’ятаю, що ми двічі Зорі програли, було декілька прикрих нічиїх. Та й загалом, не хочеться ось так роздумувати: щоб було, якщо б. Вже сталося, як є.
Євген Селезньов, фото: ФК Дніпро
– Ви брали участь у перемозі Шахтаря в Кубку УЄФА. Можете порівняти сприйняття двох успішних євротурнірів, між якими шість років минуло?
– Це були дві різні історії для мене. Коли Шахтар виграв Кубок УЄФА, я був молодий, зіграв лише три матчі. Безумовно, приємно, що допоміг тоді команді продовжити турнірний шлях, забивши Тоттенгему, і, звичайно, дуже радий, що разом з Шахтарем виграв останній Кубок УЄФА в історії. А стосовно Дніпра, це взагалі зовсім інші відчуття. Усвідомлював себе як важливого гравця команди. Саме тому було особливо неприємно зазнати тієї травми перед фіналом.
– Є фото, відео з вашими сльозами після півфіналу з Наполі та після фіналу – але ж які це різні сльози за своїми емоціями…
– Коли виходиш до фіналу, залишається лише один крок до трофею. І програти на цьому етапі – це найбільш жахливе. Ти зробив все, окрім останнього кроку. Для мене найбільш прикре місце – друге.
- Усі «Їхні найкращі сезони» на сайті «Український футбол»:
