«Ви ж підписали контракт – як це, не платити зарплату?»: Алібеков – про Зорю ван Леувена та зірваний перехід у Шахтар

Переглядів 1758
Олександр Щербатих Олександр Щербатих
14 голосів
«Ви ж підписали контракт – як це, не платити зарплату?»: Алібеков – про Зорю ван Леувена та зірваний перехід у Шахтар
Ахмед Алібеков. Коллаж: «Український футбол‎»
В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» центральний захисник і півзахисник кам’янець-подільського Епіцентру Ахмед Алібеков розповів про завдання нового клубу, період кар’єри в Динамо та шантаж з боку керівництва ФК Львів.

Епіцентр проводить у Першій лізі лише другий сезон, однак уже влітку команда з Кам’янця-Подільського має шанси піднятись у класі та дебютувати в УПЛ. Наразі підопічні Сергія Нагорняка впевнено йдуть на 4 позиції у турнірній таблиці, тож плей-оф за вихід в еліту стає все ближчим.

Одним із тих, навколо кого будується гра команди, є 25-річний Ахмед Алібеков, який свого часу пройшов школу Динамо й виступав за ліберецький Слован, Зорю та ФК Львів. У інтерв’ю сайту «Український футбол» футболіст розповів:

  • про дивне рішення арбітра Максима Фірсова в матчі з Інгульцем;
  • чому пробув на перегляді в Чорноморці лише два дні;
  • що здивувало у поточному клубі;
  • як не залишився у Словані через календар чемпіонату Чехії;
  • чому Циганков найкращий в академії Динамо;
  • найбільшу помилку у кар’єрі;
  • про «кидалово» в ФК Львів;
  • чому опинився у Динамо, а не в Шахтарі.

«У світі є ВАР, але часом наші арбітри приймають такі рішення, які важко пояснити»

– Ахмеде, Епіцентр, зазнав лише однієї поразки в останніх 16 офіційних іграх – мінімальний програш в Петровому від Інгульця. У чому секрет успіху?

– Напевно, у правильному виконанні тренерських настанов. Також ми намагаємось грати у футбол, а не страждати. Вважаю, що це два фактори, які допомагають. Проте хотілось би, щоби ця серія була переможною, а в Епіцентру, на жаль, є багато нічийних результатів. У нас трішки шкутильгає реалізація. Якби вона була кращою, то й результат мали б іншим.

Також, звичайно, шкода, що безпрограшна серія перервалась у матч проти Інгульця. Але вважаю, що там велику роль зіграла червона картка, якої насправді не було.

– Вилучили саме вас. Чому там не було червоної?

– У сучасному футболі є ВАР, і якби він був на цій грі – гравець Інгульця міг би отримати пряму червону. Він далеко відпустив від себе м’яч прямою ногою влучив мені в район щитка. Такі моменти усі судді зазвичай трактують так, що який гравець стрибає у підкаті, той і фолить. А тут – навпаки, і до того ж – я ще тиждень потім ходив з гематомою на нозі.

Я ж теж собі не ворог, розумію, що уже маю картку. Я не ліз прямою, не стрибав, але суддя біг з наміром дати мені другу жовту. На мою думку, це груба помилка рефері Максима Фірсова. Не знаю, часом наші арбітри приймають такі рішення, які важко пояснити.

Ахмед Алібеков (ліворуч). Фото: Епіцентр

– Тобто, після цього моменту вам ще й відновлюватись довелось?

– Так, звісно. На пів ноги синець. І хоч я й пропускав наступну гру проти Лівого берега – певний час відчував дискомфорт в тренуваннях. 

– Чого ФК Епіцентру очікує від залишку сезону?

– У кожній грі максимальне завдання – перемога. Очевидно, у нашій ситуації треба бути реалістами й обігнати суперників з перших трьох рядків таблиці, напевно, уже не реально. Але завдання перед командою – потрапити в УПЛ. Тому ми зобов’язані посісти четверте місце та боротись за підвищення у класі шляхом перехідних ігор.

– Епіцентр вже вивчає майбутніх потенційних суперників у плей-оф?

– Та ні, ми йдемо від гри до гри. Попереду ще кілька поєдинків проти якісних суперників і дивитись їм за спину – невдячна справа. 

«Приїхав у Чорноморець на перегляд до Григорчука, побув 1-2 дні й поїхав»

– Ви з’явились у Кам’янці-Подільському вже по ходу першого кола. За кілька тижнів до цього у ЗМІ була інформація, що Ахмед Алібеков може стати футболістом Чорноморця. Це правда?

– Так, це правда. Але уже ні для кого не секрет, що влітку тренер одеситів Роман Григорчук був згідний, аби новачки приходили у команду лише через перегляд. Мене теж запросили, але я пробув там 1-2 дні й поїхав.

– У чому причина?

– Я й сам не дуже зрозумів. Приїхав, провів одне тренування з людьми, які пропустили попередній матч, а наступного дня мені сказали: «Можеш їхати додому». Пробув я в Одесі лише два дні.

Для мене це незрозуміла ситуація, оскільки, коли їхав з рідного Запоріжжя в Одесу – думав, що матиму хоч тиждень перегляду. А я провів одне заняття, де нас тренувалось 7 людей. Не знаю, що тут ще можна додати.

– Ви грали у багатьох хороших командах. Зараз виступаєте в доволі молодій команді. Як умови в Кам’янці-Подільському співвідносяться з тими, що раніше були у вашій кар’єрі?

– Думаю, що в Епіцентрі дуже хороші умови для роботи. Домашній стадіон (Центральний міський стадіон ім.Григорія Тонкочеєва – прим. О.Щ.) так взагалі дуже сподобався. Я не очікував, що там буде настільки хороший газон. Те саме на базі, де поле теж хорошої якості. 

Звісно, мені є з чим порівняти й у Динамо найкращі умови, але в Епіцентрі вони не гірші, а то й кращі, ніж в інших клубах, де я виступав. 

«Якби у Динамо одразу сказали, що не розраховують на мене – залишився б у Чехії»

– У 2016-2023 роках ви виступали за молодіжні команди Динамо. Хто був найталановитішим з тієї плеяди юних динамівців? 

– Гравцем найбільш високого класу був Вітя Циганков. Він завжди вирізнявся. Коли я ще грав у Металурзі, про нього вже були чутки, що цей футболіст знаходиться під першою командою Динамо. Коли приїхав – переконався у якостях цього гравця. 

З-поміж інших, можу сказати, що ті хлопці, які зараз виступають на хорошому рівні, демонстрували чудові здібності й тоді. І це нормально, адже в Динамо просто так не беруть. Можу виділити Миколу Шапаренка й Віталія Миколенка. Це, до речі, хлопці, з якими я й зараз найчастіше спілкуюсь. Але пристойний рівень також давали Олександр Тимчик, Володимир Шепелєв, Бодя Михайличенко. Це дуже хороші гравці і я радий, що вони закріпились на високому рівні. 

– Що тоді, у 18-19-річному віці, визначало майбутній рівень молодого гравця?

– Швидкість ухвалення рішень, мислення на футбольному полі, якість роботи з м’ячем. Також кількість браку, якого у діях Циганкова було мінімум. Вітя тоді явно вирізнявся й не дарма його першим забрали у першу команду.

– Ви були основним гравцем молодіжки, дебютували за основну команду ще в сезоні 2018/19, але потім пішли в оренду до чеського Слована. Що про ваші перспективи у першій команді «біло-синіх» казав тодішній головний тренер Олександр Хацкевич?

– Перед тим, як поїхати у Чехію, я був із Динамо на зборах. Прямо там до мене підійшов головний тренер, який сказав, що для мого розвитку зараз ліпше поїхати у оренду. Аби я не сидів у запасі киян, а отримав ігрову практику в клубі Прем’єр-ліги. Тоді був варіант з Олександрією, однак там щось не склалось, і я вирішив прийняти пропозицію від Слована. А коли оренда там закінчилась, в Динамо уже був інший тренер.

Ахмед Алібеков. Фото: Динамо

– В одному зі своїх інтерв’ю ви розповідали, що в Чехії «ти стоїш, а над тобою літають м’ячі». Точно те саме Ротань говорив за підсумками нетривалих виступів за Славію. Там футбол насправді відрізняється від українського?

– Так-так, було таке:) Насправді це було сказано жартома, але там дійсно більш силовий футбол. Бували ігри, коли команди грали в більш вертикальний футбол, ніж у Києві, і саме після Динамо до цього було важко звикнути.

Коли приїхав у Ліберець – адаптовувався до стилю гри, тому, напевно, у перші місяці в Словані грав не дуже часто. Окрім цього, тоді збірна України U21 проходила кваліфікацію на ЧЄ. 

Головний тренер клубу Петер Гофтих пояснював, що у збірній менші навантаження і після матчів за Україну я у гіршому тонусі, ніж партнери по команді. Дійсно, коли взимку пройшов збори зі Слованом почав частіше потрапляти до складу. 

– У вас були варіанти продовження кар’єри в європейських чемпіонатах?

– Перед тим, як я мав повертатись до Києва, зі мною розмовляв Петер Гофтих. Він хотів, аби я залишився ще на сезон. Загалом, я був не проти. Якби у Динамо мені одразу сказали, що не розраховують на мене – я б залишився у Чехії. А так склалась ситуація, що у Чехії сезон завершився на два тижні раніше, ніж в Україні. Тоді вже ходили чутки, що в Динамо буде новий головний тренер. Тому у Ліберці я пояснив, що мені потрібно послухати, що мені скажуть у Києві.

Коли у нас завершувався сезон, у Чехії вже розпочинали підготовку до наступного. У Словані не могли довго чекати відповіді від мене, а у Києві тобі ні про що не скажуть до кінця сезону. Згодом на тренерський місток Динамо прийшов Мірча Луческу, який захотів зібрати та подивитись усіх орендованих гравців.

– А футболіст самотужки не може провести таку комунікацію з клубом? Можна ж було спитати через агента чи й особисто… 

– У той момент мені був 21 рік. І дійсно, можливо мені й потрібно було ініціювати таку розмову. Але, з іншого боку, я провів рік в оренді, отримав ігрову практику й коли Луческу сказав, що планує побачити орендованих гравців – хотів проявити себе та залишитись у Динамо.

– Які у вас були відносини з «містером»? Він розраховував на Ахмеда Алібекова?

– Там теж цікава історія. На зборах про себе нагадала травма, яку я отримав в кінці чеського сезону і погано залікував. Тому одразу була мова, аби віддати мене у ще одну оренду. Потім я з’явився у кількох контрольних матчах, тренеру сподобалось і мене навіть заявили на чемпіонат України. 

Мав пропустити стартовий матч сезону, а потім – перерва на збірні, після якої я готувався на матч другого туру проти Десни. Але виявилось, що я маю дискваліфікацію, оскільки перед поїздкою в оренду отримав червону картку в матчі з Олександрією. Потім випав із обойми команди і далі потрапляв в заявку, але так і не вийшов.

– Ви спілкувались з керівництвом клубу про власні перспективи?

– Ні, в той час жодних розмов не було. А потім я зробив головну помилку у своїй футбольній кар’єрі. Поїхав у Росію, пробув там два місяці, та ще й отримав травму коліна. Після повернення в Київ грав за дубль, а згодом поїхав в оренду до Зорі й більше в Динамо я навіть не тренувався.

– Ви згадали історію з переходом до Уфи. Тоді в інтерв’ю клубному каналу ви розповідали про важку дорогу до Башкирії. А чи була можливість туди взагалі не їхати?

– Так, трансфер це моя велика помилка. Але от цей шматочок інтерв’ю… Скажімо так, його зробили за мене. У клубі це розписали якось по-своєму, а інші ресурси порізали на свій розсуд. Пам’ятаю, що тоді було багато хейту, та визнаю власну помилку. 

Ахмед Алібеков підписує контракт з ФК Уфа. Фото: ФК Уфа

«Керівництво ФК Львів тягнуло до останнього – хто хотів переходити в інші команди, змушені були «пробачати» їм усі заборгованості»

– За 2,5 роки після закінчення оренди в Уфі ви змінили три клуби (Динамо, Зоря, Львів). Чому ніде період вашого перебування не вийшов тривалим?

– Однозначно відповісти важко, адже всюди причини були різними. Як я вже сказав, коли приїхав у Динамо – був відданий в оренду. У складі луганців спочатку непогано проявляв себе на зборах, мав хороший контакт з Віктором Скрипником. Але в кінці зборів партнер необережно зіграв у підкаті і я вилетів на два місяці з надривами зв’язок гомілкостопу. 

Коли відновився – почав потрохи грати. Навіть забив у матчі з Металістом. Однак взимку почалась повномасштабна війна. До літа ми були без команди, а потім Зору очолив Патрік ван Леувен, який на мене не розраховував. 

– Ось так відразу сказав і «зачохлив» вас?

– Точніше, він спочатку сказав, що я йому потрібен. Але потім я сидів у запасі. Єдині 10 хвилин, які я провів за Зорю в сезоні 2022/23, були проти Шахтаря. І там я грав опорного півзахисника, хоч награвався у клубі як центральний захисник. Через це я вирішив, що ще пів року сидіти на лаві запасних – не варіант, тому поїхав у ФК Львів. 

– У нідерландського спеціаліста вийшло із Зорею, але у Шахтарі – ні. Для вас Патрік ван Леувен хороший, чи поганий тренер?

– Оцінювати його я не можу, оскільки під його керівництвом виступав лише пів року: від зими до літа. Чому ван Леувену вдалось у одній команді, а в іншій – ні? Ймовірно, той футбол, який він ставив у луганському клубі, підходив виконавцям. У Шахтарі ж футболісти дещо іншого штибу, тому, ймовірно, їм не підійшов цей футбол.

– Торік взимку ви приїхали до Львова, де зіграли 13 матчів у другій половині сезону. Однак ваша оренда відбулась за кілька місяців до припинення існування львівської команди. Чи було зрозуміло, що історія Львова підходить до завершення?

– Ні, це стало ясно не зразу. Керівництво ухвалило рішення про закриття клубу лише в кінці сезону, а спочатку перед нами стояло завдання зберегти прописку в еліті. Пройшли зимові збори, усе було добре. На старті весняної частини сезону обіграли Минай (1:0), зіграли внічию з Кривбасом (0:0) і програли Зорі (1:3). Якісь очки набрали, але згодом зняли головного тренера Олега Дулуба – й усе пішло на перекіс. 

Хоча я й не можу сказати, що це вина Анатолія Безсмертного, який прийшов на його місце. Він хороший тренер – і ми ніби й грали непогано. Анатолій Петрович робив усе від себе залежне, аби в команді зберігалась хороша атмосфера, а це було важко. Тоді вже ходили розмови, платити нам зарплатню, чи ні. Коли ж я лише прийшов у команду (у січні 2023 рокуприм. О.Щ.) – все було добре, а з квітня – виплати припинились.

– Керівництво ставило якісь умови щодо потрібного результату, аби фінансування знову почало з’явилось?

– «Виграєте – отримаєте». І все. Ситуація дика. Як можна не платити заробітну платню за результати? Ви ж підписуєте контракти з людьми.

– Скільки вам заборгували?

– Три зарплатні: квітень травень, червень.

– Ви пробачили цю заборгованість чи подали до суду?

– Судитись я не збирався. Команда розпалась і, можливо, якби усі хлопці збирались подавати до суду – це мало б сенс. А так – ні. Там вийшла цікава ситуація. Аби заявитись у новий клуб потрібно, щоб на попередньому місці роботи до тебе не мали претензій. Я думав, що усі документи з львівської сторони підписані. Однак, ні. 

Коли перейшов Епіцентр дізнався, що керівники Львова не підписали таку «бумагу», тому в Кам’янці мене просто не могли заявити на вересневий матч проти Буковини. Керівництво Львова тягнуло майже до останнього – і футболісти, які хотіли переходити в інші команди, змушені були підписувати документи за якими «пробачали» їм усі заборгованості. Ось такі хитрощі.

«Я пообіцяв батьку, що все одно потраплю в Динамо. Тому не пішов у Шахтар»

– Повертаючись в часи дитинства. Як ви потрапили у футбол?

– Я родом із Запоріжжя. Свого часу у мого батька було велике бажання грати у футбол, але в нього не було можливості. Тому він хотів, щоб грав син. Так мене у 6 років і віддали у секцію. 

– А як сталось, що ваш батько не мав змоги грати у футбол?

– Моя сім’я родом з Республіки Дагестан. Батько до 16 років мешкав у дагестанському селі й не мав можливості займатись футболом. Потім переїхав до Запоріжжя, де в той час жила моя тітка. Але почати в цьому віці і вийти на професійний рівень – шанс десь 1 до 1000000. 

Ахмед Алібеков (праворуч). Фото: Епіцентр

– У Запоріжжі зараз доволі непроста ситуація, як себе почувають ваші рідні?

– Вони в рідному місті. Я пропонував батькам переїхати. І коли був із Зорею у Києві, і до Львова. Але батько нікуди не хоче їхати. У нього дім, робота – і я його теж розумію. Маму ми разом з молодшою сестрою на певний час відправляли за кордон до старшої сестри, однак вона там трохи побула і сказала: «Я не можу. Хочу додому». 

– Ви розпочинали у Металурзі, звідки й потрапили в Динамо. А як з’явилась можливість потрапити до академії киян?

– Це було після випускного року в Металурзі. З U17 ми виграли ДЮФЛ і ось тоді у мене були розмови з Динамо та Шахтарем. Одразу не склалось, бо в мене уже був контракт з Металургом. Тому спочатку почав грати в U19 рідної команди, але через пів року клуб спіткало банкрутство і я переїхав до Києва. 

– Чому вибрали «біло-синіх», а не гірників?

– Бо пообіцяв батьку, що буду грати в Динамо. Ще коли грав у U13, мав неприємну ситуацію зі столичним клубом. Мене запросили на перегляд, приїхав, місяць тренувався після чого нам сказали: «Будемо заявляти. Потрібно пройти медогляд і зробити фотографії для заявки». 

Але вже після цього тренери повідомили, що я повільно бігаю тести. Тому мене не візьмуть жити на базі академії. І якщо у батьків вийде переїхати до столиці – будуть раді, щоб я грав. У той час у батьків не було такої можливості. Згодом уже й у Металург повертати не хотіли. 

Ми тренувались вдвох з батьком, і я пообіцяв: «Все одно потраплю в Динамо». Тому, коли став вибір, іти туди чи в Шахтар – вибрав Динамо. 

«Реалізував потенціал на 30-40%»

– Бліц. Найбільші гроші, які вдалось заробити за один раз?

– Якісь преміальні, коли грав за Динамо Хацкевича. Вийшов на заміну й отримав кілька тисяч доларів.

– Найбільша витрата за готівку?

– Напевно, мобільний телефон. Зараз же всі фінансові операції проводяться з карти:)

– На що витратили першу зарплату?

– Як у молодіжці Металурга, так і в Динамо – частину взяв собі, а інше віддав батькам.

– Найсильніший гравець проти якого довелось зіграти?

– Джастін Клюйверт й Маттейс де Лігт, коли Динамо та Аякс грали в Юнацькій лізі УЄФА.

– На скільки відсотків Ахмед Алібеков реалізував власний потенціал?

– На 30-40%.

– За кого вболіваєте у європейському футболі?

– Ще з часів академії Металурга, моїм улюбленим клубом був Манчестер Юнайтед. Але з часом почав підтримувати команди, які просто показують хороший футбол. Як, наприклад, зараз це роблять Баєр та Жирона. 

– Що б змінили у власній футбольній кар’єрі, окрім переходу в Уфу?

– Або залишився у Чехії після оренди в Слован, або одразу після повернення до Києва залишився б на повний сезон в Динамо.

– Яка ваша мета у футбольній кар’єрі?

– Спочатку – повернутись в УПЛ. А потім подивимось.

_________________________________________