Віталій Косовський: «Перед Динамо мене запрошував Стандард. Але для бельгійців я був дорогим футболістом»

Переглядів 13966
Євген Чепур Євген Чепур
5 голосів
Віталій Косовський: «Перед Динамо мене запрошував Стандард. Але для бельгійців я був дорогим футболістом»
Віталій Косовський. Фото: Динамо
Давненько про вас не чули! Черговий гість «УФ» ‒ колишній гравець київського Динамо і збірної України, а нині – відомий тренер Віталій Косовський.

Автор: Михайло Шафір

Наш сьогоднішній герой – автор найбільш пам’ятних голів 90-х, тих, що відбулися і що не відбулися. За Динамо в ворота Панатінаїкоса в матчі імені Лопеса Ньєтто, за збірну – в ворота Хорватії імені суддівської помилки Педерсена. У матчі з Баварією за вихід у фінал Ліги чемпіонів. Байєру в сезоні, який, на жаль, знаменував достроковий кінець кар’єри найкращого лівого півзахисника вітчизняного футболу свого десятиліття. 

Це все – ви, безперечно, здогадалися – Віталій Косовський. В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» він розповів:

  • де зараз мешкає і в яких змаганнях грає; 
  • про виступи за Поділля, Ниву, Динамо і збірну вільних агентів;
  • гру в Лізі чемпіонів і за національні збірні;
  • про своїх видатних партнерів по команді і тренерів;
  • чому доволі рано завершив свою блискучу спортивну кар’єру; 
  • про тренерську роботу у відомих клубах. 

«Чому припинилася співпраця із Кривбасом? Треба запитати у керівництва»

— Ви зараз мешкаєте у Вінниці. Чим займаєтеся?

— Після вторгнення російського агресора ми прийняли рішення мешкати у Вінниці. Нам тут спокійно і затишно. Але за Києвом скучаємо і навідуємося додому. 

Торік у нас народився онук. Це наша радість. Багато часу проводимо з ним. Є час і на відпочинок, і на зустрічі із друзями та спілкування. 

— Вас останнім часом нерідко можна було побачити на нагородженні юних футболістів у Вінниці. Приємно надихати дітей займатися футболом?

— Зараз в країні війна, тяжкий період. Тому важливо привітати і підтримати юних футболістів. Запрошують завітати на нагородження дітей друзі і знайомі. Розумію, що треба допомагати, чим можеш. 

Віталій Косовський (праворуч). Фото: Google

— Ви нещодавно виступали в чемпіонаті Вінницької області серед ветеранів (45 +). Таким чином підтримуєте форму? 

— Буду старатися ще виходити на футбольне поле і допомагати командам, які мене запрошують. Взагалі нині граю не часто. Інколи разом із друзями у Вінниці змагаємося на тенісному корті, граємо у "тенісбол". 

— Поки не було пропозиції щодо нової роботи? 

— Зараз я, як прийнято казати, перебуваю у творчій відпустці. Але завжди готовий до перемовин щодо нового місця працевлаштування. Були варіанти, які я розглядав. Але це не те, що хочу. 

— Востаннє Ви тренували «молодіжку» Кривбасу (Кривий Ріг). Чим запам’ятався цей період вашої роботи?

— За рік, який я пропрацював з тренерським штабом, ми виконали великий обсяг роботи, професійно і чесно по відношенню до керівництва і гравців, з якими довелося працювати і навчати їх. Коли почув про звільнення, був шокований. 

Що могло статися такого, щоб за чотири дні до початку чемпіонату України мене "попросили" про розірвання контракту? 

Адже нами була проведена відповідна селекційна робота і підготовка до сезону. 

— Лідерство Кривбасу в УПЛ для Вас стало несподіванкою?

— Юрій Вернидуб – досвідчений тренер, професіонал. Він з тренерським штабом притримується свого стилю футболу, філософії, тренувального процесу і не відходить від цього. У клубі проведена вдала селекційна робота, яка призвела до конкуренції за місце в складі. Тому криворізький клуб прогресує і наразі лідирує у елітному дивізіоні чемпіонату України. 

— Ви продовжуєте відвідувати матчі київського Динамо. Подобається, як змінюється гра цього клубу із приходом на посаду головного тренера Олександра Шовковського?

— Так, я дійсно був на останніх іграх Динамо. Ми бачили, що з приходом Олександра Шовковського кияни почали перемагати. Перш за все важливо було дати результат.

У Шовковського є час на підготовку футболістів. Сподіваюся, що в другому колі ми побачимо зовсім іншу гру київського Динамо. Хоча й зараз є багато позитивних моментів. А всередині команди, як мені розповідали, покращився психологічний стан.

Олександр Шовковський. Фото: Динамо

— На матчах вінницької Ниви Вас також нерідко можна побачити. Які перспективи у цього середняка Другої ліги?

— Попереду ще друге коло, і все можна змінити. Багато залежатиме від тренерського штабу, щоб якісно підготувати футболістів до продовження сезону. Кожен тренер мріє про якісне підсилення складу, конкуренція в команді – це дуже важливо. 

Вірю, що Нива у другому колі покаже значно кращий результат. Адже тренерський штаб у вінничан доволі кваліфікований, з хорошим досвідом роботи. 

«Нам заборонили їхали на молодіжне Євро»

— Ви народилися в одному місті, зростали в іншому. Чому?

— Я народився в Рівненській області і пішов там до футбольної секції. Займався недовго. Але батько працював на Хмельницькій АЕС, і нам довелося переїхати до Нетішина.

Тоді я почав тренуватися у місцевій ДЮСШ. Певний час грав за збірну Хмельницької області. Потім так сталося, що прийняв запрошення перейти до Київського спортінтернату (РСШІ). Грати там було дуже престижно. Це був 1989 рік.

— Це тоді був юнацький топ-рівень! Хто Вас там тренував, хто виділявся у складі?

— Це був Київ, столиця, гарні юнацькі часи. І команда теж! Тренером був Володимир Григорович Киянченко, допомагав йому Володимир Федорович Качанов. Під їх керівництвом футболісти викликалися до молодіжної збірної СРСР, були учасниками відбіркових ігор до чемпіонатів Європи. І успішно долали груповий етап, де зайняли перше місце. Але на Євро тоді поїхала збірна СНД. 

На відбіркових іграх до чемпіонату Європи я отримав серйозний міжнародний досвід. Там, до речі, познайомився з Олександром Хацкевичем, який тоді грав за мінське Динамо. Пізніше ми зустрілися із ним вже на дорослому рівні, під час виступів за київське Динамо. 

— Затоваришували із Олександром Хацкевичем?

— Ми добре спілкувалися тоді, як і сьогодні. Олександр ще в складі молодіжної збірної виступав на досить хорошому технічному рівні. Він був думаючим гравцем на полі. 

— Чому Ви тоді так і не зіграли на молодіжному Євро? 

— Тоді кістяк (5-6 футболістів) в молодіжній збірній Радянського Союзу був з України. Всім нам заборонили їхати до Німеччини, на фінальну частину Чемпіонату Європи серед молоді. Було дуже прикро, адже ми мали право на це. Бо відіграли всі відбіркові ігри і заслужили на участь у фінальній частині. На Євро поїхали футболісти з різних країн СНД, окрім українців.

— Коли ви зі збірною СРСР вперше потрапила за кордоном у місцевий супермаркет, напевно, очі розбігалися? Хто що купляв?

— Це було дійсно так. Коли ми вперше виїхали за кордон, побачили те, чого не було у нашій країні. Кишенькових грошей мали обмаль. Тому переважно купляли сувеніри. Як максимум, футболку. Для себе чи на подарунок. Взагалі в складі молодіжної збірної СРСР моя перша поїздка була у Португалію. Це був 1990 рік.

Молодіжна збірна СРСР. Фото: Google

— У складі молодіжної збірної України Ви перемагали Італію з Дель П'єро, Індзагі, Вієрі та Каннаваро. За рахунок чого це вдалося? 

— Так сталося, що ми перемогли збірну Італії, бо дуже ретельно готувалися до цієї гри. Розуміли, що це для нас шанс потрапити на Олімпійські ігри. Така була у нас мрія, якої ми не досягли. Адже був ще матч у відповідь в Італії, який ми програли. Хоча нічия давала Україні путівку на Олімпійські ігри. Ми тоді вели в рахунку, але, на жаль, не змогли втримати цей результат. 

До речі, ви пам'ятаєте той склад?! Більшість гравців перейшли до національної збірної України. 

— Є історія, що легендарний «динамівець» Володимир Трошкін, який бачив молодого Косовського, порадив: «Ти, Віталік, ні на кого не схожий. Ось і користуйся цим!». Таке насправді було? 

— Це було, коли я ще грав за вінницьку Ниву і викликався до лав молодіжної збірної України. У Києві, під час тренування, він мені сказав такі слова підтримки. Вони запам'яталися на все життя. Володимир Миколайович Трошкін тоді допомагав головному тренеру Володимиру Федоровичу Мунтяну.

«Поділля їхало через столицю і забирало мене на матчі»

— Як Ви опинилися у хмельницькому Поділлі?

— Коли я ще навчався у Київському спортінтернаті, на випуску у нас було два збірники СРСР – я і нападник Володимир Лебідь. Водночас чомусь я не потрапив до дублюючого складу київського Динамо. Так сталося. Але врешті-решт це для мене пішло на користь. Адже мене запросили до Поділля тренери Секечі. 

Команда Поділля їхала через столицю і забирала мене виїзні матчі. Бувало й по два виїзди на тиждень. Після завершення спортінтернату я вже остаточно перебрався у Хмельницький. 

Поділля тоді грало у Другій лізі чемпіонату СРСР. Для мене, молодого гравця, це був великий досвід. Там пробув півроку. Потім вже була вінницька Нива. 

— До Вінниці тоді Вас вмовив переїхати начальник команди Нива Ігор Гатауллін? 

— Ігор Федорович мене не вмовляв. Він одразу поїхав у Хмельницький і вирішив всі питання із керівниками Поділля. Гатауллін уже тоді розумів, що я буду швидко прогресувати і допомагав мені у всьому. Те, що обіцяв, все виконав. За півроку до того, коли я перейшов до Динамо, Ігор Гатауллін допоміг отримати нашій родині (я вже був одружений) 3-кімнатну квартиру у Вінниці. 

Але перед цим за моєю грою в Тернополі в складі юнацької збірної СРСР проти шведів спостерігав тренер вінницької Ниви В’ячеслав Грозний. Після переможного для нас матчу ми розмовляли щодо можливого переходу до вінницького клубу. 

Вінниця була тоді мені більше до вподоби. Хоча в той же час пропонували перейти й до тернопільської Ниви. Директор цієї команди Володимир Аксьонов тоді був помічником головного тренера молодіжної збірної СРСР. 

«Я майже погодився перейти в Чорноморець, але про це дізналися, і ось я вже в Динамо»

— Яким головним тренером був Олександр Томах у Ниві?

— Пройшло багато часу, тому щось конкретне згадати складно. Але мене запросили до цього клубу під час роботи головного тренера Олександра Томаха, тому я в будь-якому разі маю ставитися до нього із повагою.

Олександр Томах. Фото: Google

— Як Олександр Томах зробив із нападника Косовського лівого півзахисника?

— Коли Олександр Томах був головним тренером, я тільки починав грати за Ниву, ще не мав значної ігрової практики. 

А ось наступний головний тренер Юхим Школьников і його тодішній помічник В'ячеслав Грозний давали мені можливість зіграти на різних позиціях.

Я грав тоді і нападником. Згадую, що в одному із сезонів забив 13 голів. До речі, у дитячому і юнацькому футболі я багато грав нападником. А ось у збірній СРСР був лівим півзахисником. Взагалі я міг грати і зліва в півзахисті, і праворуч. 

— В’ячеслав Грозний уславлений своїми конспектами. Можете пригадати, як він працював з Нивою?

— В'ячеслав Вікторович був завзятою футбольною людиною і залишається нею донині. Він завжди багато спілкувався із молодими футболістами. Зокрема, зі мною. З ним було дуже цікаво працювати. Бо Грозний завжди щось вигадував, був креативним і думаючим наставником. Про нього залишилися гарні спогади.

— Якими були юні Сергій Нагорняк і Олег Надуда?

— У ті часи за нашу команду ще грали молоді перспективні футболісти Олександр Горшков, Юрій Солов'єнко, Юрій Миколаєнко, Сергій Попов... Склад Ниви взагалі був перспективним. Він постійно прогресував. Протягом трьох сезонів, які я провів у Вінниці, Нива досягла непоганих результатів. Як командою, так і індивідуально. Із часом більшість цих гравців були запрошені до іменитих клубів.

— Вболівальники зі стажем запевняють, що вінницька Нива свого часу ледве не продала Надуду і Косовського в бельгійський Стандард (Льєж). Вам про це щось відомо чи це побрехенька?

— Це чиста правда. Був такий певний період, коли ми разом із одноклубником Олегом Надудою їздили на оглядини до Бельгії. Перед тим ми виїхали до Польщі, навіть п’ять днів тренувалися і готувалися до футбольних оглядин. 

Я з часом дізнався, що виявився надто дорогим футболістом для Стандарду, тому цей перехід не відбувся. Все ж не жалкую (на відміну від бельгійців), що повернувся назад, до Ниви. Через певний час я опинився у київському Динамо. 

— Чи правда, що у Чорноморці під керівництвом Віктора Прокопенка Вам пропонували заробляти навіть більше, ніж у Динамо? Тоді чому Ви не погодилися на перехід до одеського клубу?

— Я майже погодився на запрошення Чорноморця. І вже мав розуміння, що з наступного року буду виступати за цей клуб. Але так сталося, що ця інформація стала доступною. 

Тоді Ігор Федорович Гатауллін вмовив мене поїхати до Києва, на перемовини із керівництвом столичного клубу. Там я познайомився із тодішнім президентом Динамо Григорієм Михайловичем Суркісом. Після недовгої бесіди і взаємопорозуміння підписав контракт. 

Віктор Прокопенко та Мірча Луческу. Фото: Шахтар

— Московський Спартак також пропонував Вам угоду?

— Такої інформації я не мав. Можливо, це просто чутки. 

— Можливо, саме в київському Динамо пропонували кращі умови?

— На той момент я не думав про цю складову. Але із дитинства мріяв грати за Динамо. Сподівався, що в цьому клубі буду розвиватися і прогресувати. 

«Робив передачу, а м'яч зрізався у ворота Панатінаїкоса»

— Ви дебютували за київське Динамо в матчі проти Торпедо (Запоріжжя) у несподіваному амплуа лівого захисника. Чому так сталося? 

— Можливо, хтось із динамівців захисного плану тоді був травмований. Тому тренерський штаб й використав мене на цій позиції. Нагадаю, в команді на той час лівого захисника грав досвідчений Сергій Шматоваленко. 

— Ви забили грецькому Панатінаїкосу (1:0) в Лізі чемпіонів у 1995 році. Що відчували, святкуючи на заповненому вщерть «Олімпійському»? 

— Пригадую, що я робив флангову передачу. Тоді у мене м'яч зрізався. Але гарний задум не зник дарма (жартує, – прим. М.Ш.)! Після гри одноклубники багато жартували стосовного забитого м’яча, але це були приємні жарти. 

— Але більше за ваш гол прогримів наступний скандал. За яких обставин дізналися про резонансну справу із норковими шубами? Тобто спробу підкупу перед матчем із Панатінаїкосом іспанського судді Лопеса Ньєто.  

— Про це стало відомо на другий день після матчу. Після приїзду на базу ми почали обговорювати цю тему. Дуже переживали. Не було розуміння, що буде далі. Певний час чекали. В той же час тренувалися і готувалися до наступних матчів. Вже потім дізналися неприємний вердикт – дискваліфікація команди в Єврокубках. Але ми все одно мали професійно тренуватися і рухатися вперед.

— Чи правда, що після дискваліфікації динамівців хотіли розібрати російські клуби? А президент клубу Григорій Суркіс мовляв і підвищував зарплати, щоб зберегти гравців?

— Я цього не пригадую. Тоді в команді були класні гравці і гарні умови. Не вірю, що хтось хотів кудись піти. Чекали нового сезону в чемпіонаті України і сподівалися, що дискваліфікацію скасують, і ми будемо учасниками Ліги чемпіонів. 

Віталій Косовський та Ігор Суркіс. Фото: Динамо

— Хто в Динамо мав найкрутішу машину? 

— У певний період часу всі динамівці мали гарні автомобілі. Приміром, покійний Андрій Гусін їздив на Mercedes McLaren, Каха Каладзе - на Ferrari. 

— Ви були здивовані, коли після закінчення футбольної кар'єри динамівець Сергій Баланчук став юристом? А потім пішов добровольцем на фронт?

— Сергій Баланчук пішов з київського Динамо через серйозну конкуренцію у складі. Тоді він почав грати у Полтаві, за Ворсклу, і доволі добре. 

Потім так сталося, що Сергій вирішив змінити професію і працювати за юридичним фахом в компанії свого товариша. Це те, про що я чув. 

Баланчук пішов на війну добровольцем і загинув за наше майбутнє, за майбутнє всіх українців. Вічна пам’ять йому і всім полеглим воїнам!

«Якби мене правильно відновлювали, я ще міг би грати на високому рівні»

— В 2003 році Ви попрощалися із футболом, у неповні 30 років. Останнім був поєдинок за Динамо-2 проти своєї першої команди – Поділля. Це сталося через травму? 

— Я дуже часто травмувався, тривалий час самостійно відновлювався і тренувався. Тому тодішні динамівські тренери на мене не розраховували. Я навіть не тренувався разом із основною командою. 

— Розкажіть, як Ви далі грали за аматорську команду Гореничів (Київська область) з Сергієм Ребровим, Валентином Белькевичем, Владиславом Ващуком та іншими зірками. 

— Був такий період у моєму житті. Це було весело і цікаво. Всі гравці, кого Ви назвали, у той час мешкали у Києві. Ми спільно тренувалися. З'явилася ідея грати разом, і вийшло доволі яскраво. Бо на наші матчі ходили вболівальники. 

Віталій Косовський, Йожеф Сабо та Сергій Ребров. Фото: Google

— Першолігова Волинь обіграла вашу суперкоманду з рахунком 4:0. Як таке могло трапитися?

— Так, ми грали цей кубковий матч у Бучі (Київська область). Тоді у нас був дуже «перспективний», «молодий» склад. Але луцька Волинь на чолі із Віталієм Кварцяним доклала небагато зусиль, щоб переграти нас (сміється, – прим. М.Ш.).

— Чи правда, що сільський голова Гореничів оплачував Ваші виступи земельними ділянками?

— Про історію щодо земельних ділянок я з часом дізнався. Жартували із цього приводу, сміялися. Але пізніше стало відомо, що земельну ділянку отримала лише одна людина (сміється, – прим. М.Ш.). 

Довідка «УФ»

Віталій Косовський народився 11 серпня 1973 року в м. Острог (Рівненська область) 

Вихованець ДЮСШ м. Нетішин, Хмельницької обл.

Закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України, факультет футболу. 

Виступи у великому футболі розпочав з Другої ліги СРСР, граючи за хмельницьке Поділля. Потім грав за Ниву (Вінниця).

Півзахисник київського Динамо кінця 90-х років 20 століття. Всього у складі «біло-синіх» відіграв 194 матчі і забив 26 м’ячів. 6-разовий чемпіон України, 3-разовий володар Кубку України, учасник півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА. 

Грав за юнацьку збірну СРСР. У молодіжній збірній України провів 16 матчів, забив 4 голи.

У національній збірній України дебютував 1 травня 1996 року в матчі проти збірної Туреччини. Всього за збірну провів 25 матчів, забив 2 голи

Всього у єврокубках зіграв 42 матчі, забив 4 голи. 

Останні роки кар'єри практично не грав через травми і завершив професійну кар'єру 2003 року. 

Був головним тренером полтавської Ворскли, старшим тренером молодіжних команд Ворскли і Кривбасу (Кривий Ріг) 

Заслужений тренер України.

X