«Я поки не думав про Олімпіаду-2024»: Денис Костишин про своє повернення до Олександрії
1312 
5 грудня ФК Олександрія оголосила про повернення до клубу Дениса Костишина. Півзахисник не потрапляв до складу Юрія Гури, але повернувся, щоб виступати у команді Руслана Ротаня. 2023 рік Костишин-молодший провів у чемпіонаті США.
В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» Денис Костишин розповів:
- Чому пішов з Олександрії у грудні 2022 року
- Скільки фанатських угруповань у Ель-Пасо Локомотив
- Як грати в +45 С
- Як розкручують клуб, у якому 30 осіб займається медіа-підтримкою
- Як часто на стадіоні у США можна зустріти український прапор
- Що трапилося в Америці, коли туди приїхав Мессі
- Як будується гра в Олександрії і як скоро буде результат
- Чим здивував Артем Довбик
«Ми розминулися з Ротанем на півтора тижні»
‒ Денисе, як почуваєтеся у новому клубі?
‒ Ну, не зовсім у новому :-) Дуже здорово, знаю всіх, добрі стосунки з усіма.
– Команда в Олександрії дуже змінилася?
‒ Звісно, новий тренерський штаб, дуже багато нових гравців. Старих гравців пішло дуже багато. В чомусь погоджуся з вами ‒ це нова команда.
Юрій Гура. Фото: Олександрія
‒ Чому ви в грудні 2022 року пішли з Олександрії?
– Було дуже мало ігрового часу. У мене було дві серйозні травми по кар'єрі, коронавірус, війна. Хотілося грати. Ті півроку, восени 2022-го, я не грав. Була пропозиція із США, де мені давали ігровий час. В Ель-Пасо відіграв усі 34 ігри чемпіонату. Те, за чим я поїхав, отримав.
‒ Але ж в Олександрії в грудні змінився тренер?
‒ У команді за Юрія Гури на мене не розраховували. А про те, що буде зміна тренера, я не знав. На півтора тижні розминулися із призначенням Руслана Ротаня. Якби знав, що прийде Руслан Петрович, мінімум, 70 відсотків, що я залишився б.
‒ У США було цікаво?
‒ Я грав не в МЛС, а в другому за силою дивізіоні – Чемпіоншипі ЮСЛ. Якщо чесно, за всю мою кар'єру дуже великий досвід. Все нове. Але дуже швидко пройшов акліматизацію у команді. Не було проблем ні з мовою, ні із стосунками всередині команди. Усі кажуть – Америка, Перша ліга. Але дуже хороший рівень. Особливо в атакуючих гравців. Захисники – скоріше середнього рівня. Усі команди пресингують. Усі хочуть забивати, грають на перемогу.
‒ Ель-Пасо вийшов у плей-офф ЮСЛ. Як вдалося?
‒ Ми розпочинали сезон зі схемою у чотири захисники, потім перейшли на три центральні. Сезон був нерівний, була в нас вдала серія ‒ 13 матчів без поразок, досить довго йшли на першому місці. Але потім, на жаль, пішла колія поганих результатів. Перейшли на п'ятьох захисників. У підсумку з сьомого місця вийшли до плей-офф.
«В Ель-Пасо багато робиться для медійної підтримки»
‒ Ваша команда називалася Ель-Пасо Локомотив. Що значить ця назва?
– Тут постійно ходять потяги. Проходить потужна залізниця, розв'язка, багато поїздів стоять в очікуванні наступного рейсу. Вже о 9-10 ранку чуєш, як свистять усі ці потяги.
Місто Ель-Пасо знаходиться дуже близько до американо-мексиканської кордону. Самий південь США. З квітня, якщо не з березня температура вже +44-45 С. Навіть якщо їхали грати в інші південні міста ‒ в Маямі або Сан-Дієго ‒ там набагато легше дихати. Повертаєшся до Ель-Пасо – це пустеля. У місті немає ні океану, ні моря, ні навіть озера чи річки. Вдома грали за +45 С. Коли почалася така погода, я зрозумів, що акліматизація для мене тільки-но почалася.
‒ Як відвідуваність у ЮСЛ?
‒ На наші домашні ігри приходило тисяч вісім уболівальників. Було два фан-угруповання. Одні трохи лівіше сиділи, інші трохи правіше. Вони приходили неодмінно.
Для вболівальників створювали свято. У клубі приблизно 30 людей працювали лише на медіа-сферу. Кожен зайнятий своєю справою: той веде одне, той – інше. Один співробітник займається тим, щоб команда приїжджала до лікарень до дітей. Інший – рекламними контактами. Дуже плідна робота. Чимало глядачів, класна атмосфера. Серед уболівальників дуже багато мексиканців, багато іспаномовних. У самій команді 50% іспанською розмовляли, 50% англійською.
Денис Костишин. Фото: Ель-Пасо
‒ Вашої англійської вистачало для спілкування?
‒ Так, мого рівня спокійно вистачало, щоби спілкуватися з тренером – шведом. Для футболу та побуту мови вистачало. Якщо американці починали дуже швидко говорити – бувало трохи складно.
«На кожну домашню та виїзну гру я виходив із прапором України»
‒ Чи з партнерами по команді спілкувалися про ситуацію в Україні?
‒ Так, з багатьма спілкувався, показував багато відео, пояснював, що відбувається. З тривогою завжди дивилися. Дуже багато хто підтримує. Я на кожну гру домашню та виїзну виходив із прапором України. На виїзних до мене теж часто підходили люди з українськими прапорами. На домашніх просто підходили мексиканці та американці, просто починали зі мною розмовляти, підтримувати мене, родину та усіх українців.
‒ До вас підходили українці?
‒ На виїзних іграх – так. А в Ель-Пасо – мексиканці та американці. Співчували.
‒ Чи є в Ель-Пасо українська діаспора?
‒ Зовсім немає. За весь час зустріли лише двох людей з України. Одного разу я вже заходив у роздягальню, і тут дівчина почала кричати – «привіт, привіт». Виявилось, що вона з мого рідного Хмельницького. А вдруге ми у кінотеатрі познайомилися. Я із нареченою ходив на фільм. Дівчина підійшла, яка почула, що ми розмовляємо українською. Побалакали трохи.
‒ В Ель-Пасо пропонували залишитись?
‒ За цей рік у США я дуже сумував за домом. У мене була пропозиція перейти до дуже гарної команди. І тренер хотів. З Європи були пропозиції. Хоча не топ-чемпіонати, але непогані варіанти. Але душа та серце дуже хотіли до України. До сім'ї, до друзів. Був найщасливіший, коли повернувся. Вважаю – правильний вибір.
«В Інтера Маямі абонементи вже розпродані»
‒ Чи був ажіотаж, коли до США приїхав Мессі?
– Такий резонанс був. Усі знають, що у США добре розвинені баскетбол, хокей, американський футбол, бейсбол. Наш футбол – там приблизно п'ятий. Був резонанс. Усі великі компанії почали одразу виходити на футбол. В Інтера Маямі на майбутній сезон всі абонементи розкуплено. Такий резонанс, всі божеволіли. Це дуже підтягнуло покупку передплат на Apple TV. Здається, лише через Apple TV можна дивитися Інтер Маямі. Інтер дуже багато заробив на цьому трансфері.
‒ У вас була можливість потрапити на гру Інтера Маямі?
‒ Ні. Єдиний раз, коли це було реально, у мене була своя гра. Дуже хотів. У мене сезон закінчився, а Мессі поїхав за збірну грати. Поїхав додому.
Сергій Кривцов та Ліонель Мессі. Фото: Інтер Майамі
‒ З одноклубником Мессі нашим Сергієм Кривцовим спілкувалися?
‒ Із Сергієм переписувалися в інстаграмі. Зустрітися не виходило, я в Маямі був один раз, і то приїжджав грати. Так і не побачилися.
І з Євгенієм Чеберком спілкувалися. Ми з Жекою знайомі з Дніпра. Не вийшло [зустрітися вживу]: у мене сезон, у нього сезон. І так цілий рік. У лютому починаєш, у жовтні закінчуєш.
– Чому Чеберко так нечасто потрапляє до складу свого Коламбуса?
‒ Йому ще трішки потрібна адаптація. Жека говорив, тренер ставить надто складний футбол. Складний у плані розуміння. Думаю, йому потрібно ще трохи часу і все вийде. Він дуже добрий гравець. Всі знають, що у нього швидкість хороша, і перший пас хороший.
– Олександрія презентувала вас, опублікувала відео, де ви міняєте одну футболку Олександрії на іншу. У чому був задум?
– Це була моя стара футболка, вісімнадцятий номер. Я показую, що все старе треба відкинути, починаю заново.
«Руслан Ротань ‒ легенда українського футболу»
‒ Чи хотіли б поїхати на Олімпіаду в 2024?
– Я про це навіть не думаю. Я просто дуже хотів би з Русланом Петровичем працювати. Легенда українського футболу, один із найсильніших гравців за весь час в Україні. Мені було 16 років, коли я вперше з ним тренувався у Дніпрі. У мене було інтерв'ю, коли мені було 18-19 років. Запитали, хто найкращий гравець. Відповів – Женя Коноплянка, звичайно, і Ротань.
І з молодіжною збірною, дивіться, яких результатів досяг. Я постійно дивився Олександрію. З результатами поки що важко. Але дуже добре поставлений футбол, пресинг, білд-ап. Усі, хто розуміють, бачать це, як команда розвивається. Просто потрібно трохи ще часу.
‒ Чи дивилися молодіжну збірну влітку на Євро?
‒ Звичайно. Любо-дорого було дивитися.
‒ Олександрія гратиме саме у такий же футбол?
‒ Важко сказати. Звісно, Руслан Петрович вимагатиме від гравців такий самий футбол, який він вимагав у молодіжній збірній. Це щодо Олександрії зараз видно. Потрібно ще трохи часу. Я сподіваюся, це переросте у дуже добрий результат.
‒ У клубі, у команді теж вважають, що все рухається у правильному руслі?
‒ Звичайно. Я впевнений, що всі так вважають. Будь-якому тренеру потрібен час, щоб правильно поставити гру, щоб усі футболісту розуміли, щоб усе було, як єдине ціле. Дуже важко щось зробити за невеликі терміни. Тим більше коли ставиться такий футбол, як ставить Руслан Петрович.
Руслан Ротань. Фото: Олександрія
‒ У понеділок, 11 грудня, вийдете на поле?
‒ Точно ні. Я не готуюся, у мене відпустка йде. До зали ходжу, бігаю, індивідуальні тренування. Вже у січні почну працювати з командою.
‒ Від Колоса, де ви провели три сезони, були пропозиції?
‒ Ні, не було. Були розмови, були пропозиції від інших клубів, але я вибрав Олександрію. Дуже добрі стосунки з генеральним директором клубу, Іваном Сергійовичем Кузьменком. Розмовляли з Русланом Петровичем, дуже хотів грати в нього, вибрав Олександрію.
А Колос ‒ це справді рідний клуб для мене. Але вибір зроблено.
«Дивлюся ігри Жирони та моїх одноклубників Циганкова та Довбика»
‒ Ви в академії Динамо займалися разом із Віктором Циганковим?
‒ Так, з ним і ще були Богдан Михайличенко, Вова Шепелєв, Сєрьога Чоботенко, Єгор Назарина. Якщо так взяти, найвдаліший рік. Дуже багато якісних, топових футболістів.
Ігри Жирони дивлюся, але з Вітьою ми не спілкуємось. Спілкуємось із Артемом Довбиком, ми у Дніпрі разом грали. Дуже подобається, як грає Жирона та наші хлопці. Тьома ‒ так взагалі, на такий рівень вийшов одразу і такий результат показуватиме. Без акліматизації. Не розуміючи мови особливо. Звісно, розумію, що Вітя йому там допомагає. Тьома красавчик просто.
‒ Ви виїхали в США під час війни. У вас була можливість там допомагати ЗСУ?
‒ Звичайно. Я допомагаю і ті, кому я допомагаю, про це знають. І родичі знають, що я роблю, та друзі. Але я не люблю це афішувати.
