«Якби Динамо вийшло у фінал, то перемогло б МЮ»: Михайличенко згадав легендарний тріумф над Реалом і матчі з Баварією
173 
17 березня 1999 року у Києві відбувся матч-відповідь між Динамо та Реалом у чвертьфіналі Ліги чемпіонів. Після нічиєї у Мадриді (1:1) кияни здобули перемогу 2:0 завдяки дублю Шевченка та пройшли далі, де команду Лобановського зупинила Баварія.
Редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун поговорив про той видатний сезон із легендарним Олексієм Михайличенком, який у той час був помічником головного тренера Динамо. Вийшло цікаве ретро-інтерв’ю.
🔥Читайте також: «Коли Динамо обіграло Реал, ми пивом не обмежилися»: Хацкевич розповів, як команда Лобановського вибила переможця ЛЧ
«За все життя Шовковський відбив стільки пенальті, що, напевно, менше пропустив»
– Після попереднього сезону 1997/98, де Динамо дійшло до 1/4 фіналу ЛЧ та вилетіло від Ювентуса, з якими цілями команда входила у сезон-1998/99?
– У той час не стояло питання дійти до півфіналу чи фіналу. Була задача – зіграти якомога краще і пройти якомога далі. Мета завжди приходить під час гри. Щоб ви розуміли, післязимовий період – це дуже тяжкий час для наших команд. Команди з інших чемпіонатів грають і знаходяться в накаті, а Динамо після зборів завжди важко.
Пам’ятаю, як ми у 1998 році програли Ювентусу. Перший матч ми зіграли 1:1, і це був якоюсь мірою несподіваний результат. Але, на жаль, в Києві ми не змогли утримати потрібний рахунок – 1:4. Якщо Динамо проходило першого суперника після зимової паузи, то могло дійти і до півфіналу, і до фіналу.
– Динамо стартувало у кваліфікації Ліги чемпіонів з рекордної перемоги над Барі Таун (10:1 за сумою двох матчів).
– Гра була влітку, коли Динамо в хорошому накаті. Барі Таун не створив нам ніяких проблем. Це була не якась видатна перемога, а доволі очікувана.
– А от зі Спартою ви тоді помучилися.
– Дуже! Ми могли не пройти до групового етапу. Перша гра нам дуже тяжко далася і ми її мінімально програли. Другий матч також був важким і тільки рикошет допоміг нам перемогти, дійти до серії пенальті і виграти.
– Шовковський тоді три пенальті потягнув. Його якось по особливому налаштовували на удари з позначки?
– Шовковський – один з найбільш неперевершених воротарів світу у серіях пенальті. Може, у них з Михайловим була відпрацьована особлива тактика для одинадцятиметрових. За все життя Сашко відбив стільки пенальті, що, напевно, менше пропустив (сміється, – прим. А.П.).
«Фарт нам допоміг у матчах зі Спартою і Арсеналом, а далі все пішло набагато краще»
– На груповому етапі ЛЧ Динамо стартувало не дуже впевнено – поразка від Панатінаїкоса та нічиї з Лансом і Арсеналом. Чи не думали, що після першого кола все втрачено?
– Переломною була гра з Арсеналом, коли ми зрівняли рахунок у самому кінці матчу завдяки голу Реброва. Тоді не було ВАРу і, дякувати Богу, арбітр не підняв прапорець поза грою, хоч офсайду там і не було. Ця нічия вирішила все. Якщо б ми не набрали цей заліковий бал, то було б неймовірно тяжко вийти з групи.
Потім вдома ми перемогли Арсенал – 3:1. Іноді потрібно трошки везіння. Фарт нам допоміг у матчах зі Спартою і Арсеналом, а далі все пішло набагато краще.
– Якою командою тоді був Арсенал, топ чи середняком європейського футболу?
– Арсенал у той час був 100% топ-клубом. Арсен Венгер ставив команді потужний футбол. Він залучав багато гравців із Франції – чинних чемпіонів світу. Тоді англійський футбол був не таким різноманітним, як зараз, а Арсенал грав по-іншому – більш технічно і комбінаційно. Арсенал Венгера не був схожий на інші англійські команди.
– Після Арсеналу для виходу із першого місця Динамо потрібні були дві перемоги, і ви їх здобули – над Панатінаїкосом (2:1) і Лансом (3:1).
– Ланс також був потужною командою – чемпіоном своєї країни. Матчі з Арсеналом і з французами на виїзді – це були дві найкращі гри Динамо у групі.
– Хацкевич розповідав, що у матчі з Панатінаїкосом у Києві був дуже сильний мороз. Після першого тайму Динамо «горіло» 0:1, і у перерві Лобановський сказав всім гравцям зняти рейтузи. Після цього Динамо перемогло.
– Так і було. Це була психологічна стряска від Валерія Васильовича. Лобановський, на мій погляд, прививав команді спартанський спосіб життя і футболу.
Я пам’ятаю, як колись давно ми проводили збори у Німеччині. Йшов сніг, було дуже холодно, а ми вийшли на спаринг проти Байєра у футболках з короткими рукавами, які нам дав адміністратор Пікузо. Німці як глянули – ледве не збожеволіли (сміється, – прим. А.П.). Знаю, що після цього Пікузо отримав «наганяй» від Валерія Васильовича. Не зовсім гармонійно виглядало грати у літніх футболках під час снігу.
«Ми побачили, що Реал нам поступається у командній швидкості. На цьому ми і зіграли»
– Як ви сприйняли жеребкування 1/4 фіналу, де Динамо випав Реал?
– У плей-оф ми вже не дивилися на імена – там такі команди грали, що за голову можна було хапатися. Не можливо було вгадати, який суперник став би хорошим, а який – поганим. Лобановський ніколи не звертав уваги, хто нам випав, і ніколи на це не скаржився. Реал так Реал.
– Як ви в той час збирали інформацію про суперників, адже тоді не було таких платформ як Wyscout тощо?
– Коли я прийшов у штаб Динамо, Лобановський з перших днів відправляв мене і Веремєєва, щоб ми дивилися наживо ігри наших суперників. У нас із Веремєєвим різний вік, ми грали у різний футбол, і Лобановський хотів від нас почути дві різні точки зору.
Михайличенко, Дем'яненко і Лобановський, фото: valery-lobanovsky.com
Зараз тренери і скаути проглядають матчі одночасно по п’яти комп’ютерах. Що такий перегляд дає, я не можу зрозуміти. На моніторі ти бачиш лише певний клаптик поля, а ми давали Лобановському повні характеристики гравців – що вони роблять у тому числі без м’яча, як команда рухається по всьому полі. В телевізійній версії дуже важко зрозуміти повну картину гри.
– Хто вас тоді вразив у Реалі?
– Реал був дуже гарно укомплектованим. На кожній позиції – зірка! Але ми побачили, що Реал нам поступається у командній швидкості. На цьому ми і зіграли. Королівський клуб чимось нагадував Динамо (Тбілісі) часів СРСР. Якщо на «Сантьяго Бернабеу» дати їм грати у свій футбол, то вони можуть все. Це як бразильці. А якщо їм не давати грати, то з кожною хвилиною вони будуть втрачати впевненість. Головне – не тільки перебігати і виграти єдиноборства, а виграти боротьбу характерів.
– Трибуни «Сантьяго Бернабеу» сильно тиснули на Динамо?
– На виїзді при заповненому стадіоні завжди дуже тяжко. Але ж і вдома, на «Олімпійському», нас підтримувало 80-100 тисяч уболівальників. Перші хвилини хвилюючі, а потім звикаєш до тиску трибун.
– Ви були задоволені нічиєю 1:1 у першому матчі в Мадриді?
– Звісно. Ця нічия була абсолютно по грі. Я не пам’ятаю великої переваги Реалу.
– Як Лобановський налаштовував команду на матч-відповідь у Києві?
– Великих лозунгів у Валерія Васильовича ніколи не було – що ми повинні перемагати будь-якою ціною. На передматчевих настановах Лобановський перш за все казав: «Треба вийти і зіграти, як ти можеш». Це стосувалось кожного гравця. Найголовніше – щоб команда була єдиним механізмом, і виконавці, які завершали, а вони тоді були в Динамо.
– Белькевича ви часто випускали у другому таймі у якості підсилення. Матч з Реалом не став виключенням, і Валентин суттєво додавав креативу в атакувальних діях Динамо.
– Так. У Лобановського завжди був план А і Б, бо з однією тактикою далеко не заїдеш, якщо щось потрібно міняти по ходу матчу. Якось ми пожартували із Лобановським на цю тему. Він каже: «Завжди повинен бути план Б, і навіть план В». Я питаю: «А який же план В?». – «Пояснити, чому не спрацював план А і Б». З Валерієм Васильовичем було дуже цікаво.
– Якось святкували перемогу над Реалом (2:0) і вихід у півфінал ЛЧ?
– Ні, у нас не було часу святкувати. Чесно кажучи, при Лобановському я не пам’ятаю якихось свят. Навіть після таких перемог, як над Реалом, Валерій Васильович завжди казав журналістам, які возвеличували команду: «Заспокойтесь. Ще нічого не зроблено. Команда тільки перебуває на шляху».
– Може брати Суркіси виписали підвищені преміальні за ту гру?
– Чесно, не пам’ятаю. Тоді були заздалегідь оговорені суми, які повинні була отримати команда. Я на гроші ніколи не звертав багато уваги. Вони для мене ніколи не стояли на першому місці.
– Після матчу з Реалом до роздягальні Динамо спустився тодішній президент Леонід Кучма. Що він сказав команді?
– Так, він зайшов, привітав нас із перемогою і сказав, щоб у наступних зустрічах все було гаразд: «Хлопці, за вас уболіває вся Україна. Ми пишаємося вами!». Кучма полюбляв ходити на великі матчі. Він часто спілкувався із Григорієм та Ігорем Михайловичем Суркісами. Кучма – виходець із Дніпра, а це футбольне місто, тож не дивно, що він був уболівальником.
«Я впевнений, якби Динамо тоді вийшло у фінал, то перемогло б Манчестер Юнайтед»
– У півфіналі на Динамо чекала Баварія. У Києві ви вели у рахунку 3:1, але у підсумку дозволили німцям зрівняти рахунок у кінці матчу. Чому не дотерпіли?
– Мабуть, наш фарт закінчився на Реалі (сміється, – прим. А.П.). Звичайно, я жартую, тому що ми по грі перемогли Реал, але трохи везіння все одно повинно бути. Проти Баварії ми дуже добре грали, мабуть, один із найкращих наших матчів у сезоні, але… Перший і другий м’ячі в такій грі не треба було пропускати. Спочатку забив Тарнат майже з 40-ка метрів, а потім Еффенберг зі штрафного обвів стінку, яка стояла трохи не так, як потрібно.
– З яким настроєм Динамо виходило на матч-відповідь?
– У Мюнхені ми також дуже добре грали. Могли відкривати рахунок, але трохи не пощастило, а потім стався неймовірний гол Баслера. Нехай мене пробачать, але я впевнений: якби Динамо тоді вийшло у фінал, то перемогло б Манчестер Юнайтед. У фіналі Баварія повністю переграла МЮ, проте дещо рано провела непотрібні заміни, й англійський клуб цим скористався у компенсований час.
Якщо б нам тоді пощастило з Баварією, то велика доля ймовірності, що Динамо б виграло Лігу чемпіонів. Але це тільки моя думка.
– Яка атмосфера панувала в команді після вильоту від Баварії?
– Після такої поразки було велике розчарування і спустошення. Ми могли виступити набагато краще і досягти більшого. Ми розуміли, що, перш за все, самі винні в тому, що не пройшли далі. Десь ми не допрацювали. Як казав Лобановський: «Поразки і перемоги треба швидко забувати, щоб іти далі. Якщо не забути перемогу, то вона тебе розслабить, а поразка буде тиснути зсередини».
«Тоді Шевченко був юним хлопчиком з іншими поглядами на життя. На мою думку, зараз це вже не той Шевченко»
– Давайте трохи по персоналіях. Хто був лідером того Динамо у роздягальні і на полі?
– Лідером в роздягальні була тільки одна людина – Валерій Васильович Лобановський. Окрім нього, ніхто не міг висловлювати претензії або щось пояснювати. У роздягальні говорив тільки він, всі інші слухали. А на полі лідером був Олег Лужний, хоча в деякі моменти кожен із гравців міг взяти на себе лідерські якості.
– Лужний міг висловити якісь претензії Лобановському?
– Ні. Я застав Лужного у 1989 році, коли він тільки-но прийшов до Динамо. Мені тоді здалося, що Олег глухонімий, бо він постійно мовчав. Він був зовсім молодим, а в команді грали такі ветерани як Баль, Кузнецов, Балтача, тому він і не міг розмовляти. А потім, коли я через декілька років повернувся в Динамо, то побачив Лужного із зовсім іншої сторони. Для мене це було приємним здивуванням.
– Лужний був таким капітаном, що міг накричати на будь-кого.
– Тоді таким і треба було бути. У 1980 році я застав в Динамо Віктора Михайловича Колотова. Він був зовсім іншим капітаном – все доводив своїми діями на полі. Колотов більше за всіх себе «вбивав» і відпрацьовував в матчах і на тренуваннях.
– А якими тоді були молоді Шевченко і Ребров?
– Лобановський казав, що буде робити команду-зірку, як у 1975 та 1986 роках. А коли ти робиш команду-зірку, то в ній завжди будуть гравці-зірки. Ті хлопці, які сприйняли погляди Лобановського на футбол і повірили в нього, досягли великих успіхів.
– У 1999 році ви розуміли, що це останній сезон Шевченка в Динамо і він переходить в Мілан?
– Так, тому що підготовка до його переходу йшла давно. Коли у Київ приїжджали Брайда і Чохонелідзе, вони просили мене, щоб я допомагав Шевченку у вивченні італійської мови тощо. Підготовка до його трансферу тривала рік-півтора.
Шевченко у матчі з Реалом у 1999 році, фото: Yuri Kadobnov/Shutterstock
– Ви вірили, що Шевченко зможе стати лідером Мілана і володарем «Золотого м’яча»?
– Передбачити таке не можливо. Я міг тільки побажати цього та надіятися, що все вийде. Ми бачили багато прикладів, як гравці і тренери високого рівня, змінюючи команду, не могли знайти себе у новій. Ризик є завжди.
– Чи сильно відрізняється Шевченко-гравець, якого ви знали, від Шевченка-президента УАФ? Наскільки він змінився?
– Дуже сильно помінявся.
– У якому плані.
– Я вже відповів на ваше питання. Тоді Шевченко був юним хлопчиком з іншими поглядами на життя. На мою думку, зараз це вже не той Шевченко.
– Не спілкуєтеся сьогодні з Шевченком?
– Ні.
– Йожеф Сабо мені розказував, що Шевченко ніколи йому навіть не подзвонить, хоч і не один рік грав під його керівництвом, а от Ребров, навпаки, завжди підійде та привітається.
– Із Сергієм Ребровим, коли зустрічаємося, то дуже гарно спілкуємося. Зі всією командою 1999 року у мене гарні, товариські відносини. Ясно, що у нас є різниця у віці, але ми з повагою ставимося один до одного. Після Лобановського я ж працював з багатьма гравцями того Динамо. У мене залишилися приємні спогади.
– Ребров – відомий радіолюбитель і є чемпіоном світу із цього виду спорту. Чи не жалівся у то час хтось із гравців Лобановському на Сергія, що той не дає спати зі своїм радіо?
– Такого не було. Ребров у цьому плані був справжній професіонал. Його захоплення ніколи не заважало футболу. Сергій знаходив вільний час для радіо, у нього була дуже сильна станція на базі. Добре, що тоді мобільних телефонів не було, бо не працював би жоден (сміється, – прим. А.П.).
– Ребров нікого не підсадив в Динамо на радіоспорт?
– Не знаю, я про таких не чув. У Сергія ж батько був відомим радіолюбителем. Ребров на цьому виріс і тому йому було цікаво.
«Сьогодні мрія в мене одна – щоб Україна перемогла ворога у війні. Вже потім будемо думати про все інше»
– У чому був секрет успіху Динамо-1999?
– Одним словом і не скажеш. Насамперед це віра в Лобановського, розуміння його вимог, єдність, дружба. Гравці тоді зуміли повірити в себе, що вони можуть перемагати будь-кого.
Гравці Динамо у матчі з Реалом у 1999 році, фото: ФК Динамо Київ
– То був дійсно легендарний сезон, зараз про півфінал Ліги чемпіонів можна тільки мріяти.
– Динамо успішно виступало у Європі у 1975, 1986, 1999 роках. Як бачимо, потрібен час і підбір футболістів, щоб досягти успіху. Все відбувалося поступово.
– Ви вірите, що ми з вами доживемо до того часу, коли Динамо буде грати у плей-оф Ліги чемпіонів і боротися за вихід у фінал найпрестижнішого турніру?
– Хочеться в це вірити. Але у цей час дуже важко розкидатися своїми мріями. Сьогодні мрія в мене одна – щоб Україна перемогла ворога у війні. Вже потім будемо думати про все інше. Після початку повномасштабної війни я взагалі три місяці не міг дивитися футбол, читати книгу. Нічого в голові не засвоювалося. Треба пережити цей складний час і сказати спасибі нашим воїнам за те, що ми взагалі граємо у футбол, знімаємо фільми, ставимо спектаклі і намагаємося жити нормальним життям.
***
- Раніше ми записували душевне інтерв’ю з Олексієм Михайличенком про його період у Сампдорії, а також – про Рейнджерс. Окрім цього, наші колеги із сайту «Збірна» поспілкувалися про тріумф легенди Динамо на Олімпіаді-88 в Сеулі.
9.9
150000 грн 
9.8
250000 грн
9.7
100000 грн