«Якби я міг повернути час, то обрав би Бенфіку, а не Шахтар»: відверте інтерв’ю хавбека Зорі В’ячеслава Чурка
22021 
У 19 років В’ячеслав Чурко, знаходячись у структурі Шахтаря, отримав запрошення від Бенфіки. Футболіст хотів перебратися до Європи, але несподівано був запрошений на збори із першою командою «гірників». Чурко настільки здорово показав себе, що сам Луческу переконав його залишитися та підписати із Шахтарем довгостроковий контракт. Вже за два місяці гравець відправився у свою першу оренду до Говерли, аби ніколи в житті так і не зіграти за першу команду донеччан.
Зараз, після тривалих подорожей, В’ячеслав грає за Зорю, в складі якої в поточному сезоні відзначився п’ятьма результативними діями в 17 матчах УПЛ і єврокубків (два голи та три асисти).
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Чурко розповів про своє перебування в академії «гірників», вісім оренд у кар’єрі, виступи в Угорщині та Італії, а також сьогоднішні амбіції у складі Зорі.
«В дитинстві я взагалі більше вболівав за Динамо ‒ проти Шахтаря»
– Давайте почнемо, як-то кажуть, спочатку. Чи слідкували ви у дитинстві за Шахтарем? Чи була у вас мрія зіграти за цей клуб?
– У дитинстві я взагалі не слідкував за Шахтарем. Оскільки я жив в Ужгороді, то стежив за Карпатами, а взагалі я більше вболівав за Динамо та проти Шахтаря.
– Так, але у 14 років ви потрапили саме до академії Шахтаря. Як це сталося?
– Проходив турнір в Ужгороді, де наша команда грала із РВУФК (Київ). На грі був присутній скаут Шахтаря, що контактував із місцевим тренером. Донецький клуб, як виявилося, давно слідкував за мною.
Після матчу до мене із батьком підійшов скаут «гірників» і запропонував поїхати на декілька днів до Донецька, спробувати потренуватися там.
– І як далі розвивалися події?
– Я поїхав. Між Ужгородом та Донецьком досить велика відстань і треба було зрозуміти, чи зможу я у 14 років сам жити та тренувалися вдалині від батьків. Через 2-3 дні головний скаут академії запропонував мені залишитися в клубі. Я порадився із батьками та вирішив, що хочу продовжити свій шлях у Шахтарі.
- Читайте також: ТОП онлайн казино.
– Наскільки відомо, ваш прогрес був настільки швидким, що вже у 16 років ви почали грати за дубль Шахтаря. Чи правда це?
– Так, я виступав за Шахтар U-16, коли вперше мене запросили зіграти за Шахтар-3. Я провів там лише одну гру і буквально через декілька днів мені сказали, що я буду тренуватися із дублем.
«Коли у мене виник варіант із Бенфікою, Шахтар поставив ультиматум: або продовжую контракт, або рік бігаю по колу тренувального поля у Донецьку»
– Високий і яскравий старт, але дива були далі. На той час у вас на руках була пропозиція від Бенфіки. Як це було?
– У складі юнацької збірної України я брав участь в еліт-раунді кваліфікації на чемпіонат Європи. Цей турнір відбувався у Португалії. У вирішальній грі за вихід на чемпіонат Євро ми поступилися саме португальцям. Після цього матчу до мене виник інтерес від Бенфіки.
Клуб не готовий був платити за трансфер, проте в мене залишався лише один рік контракту із Шахтарем. Я хотів дограти цей час у дублі та перейти через рік до Бенфіки у статусі вільного агента.
– Але потім вас раптом, якщо я не помиляюся, запросили на збори із першою командою Шахтаря?
– Менеджмент «гірників» розумів мою ситуацію та почав тиснути. Поставили ультиматум: або продовжую контракт, або на рік мене усунуть від команди та весь цей час я буду бігати по колу тренувального поля у Донецьку. Я був твердо налаштований на перехід, тому продовжувати угоду відмовився.
Проте через деякий час мені зателефонували та сказали, що я їду на літній збір із першою командою. Я поїхав, добре себе показав та навіть у контрольному матчі із австрійським Гоїнгом забив чотири голи.
– Як вам було тренуватися із тим зірковим складом «гірників»?
– У Шахтаря тоді була команда космічного рівня: Мхітарян, Вілліан, Дуглас Коста, Тейшейра, Фернандіньо. Мені, як молодому футболісту, було цікаво, чи зможу я обігнати цього бразильця, чи зможу відібрати у нього м’яч? У кожному епізоді я намагався не поступитися.
– Чому ви все ж таки прийняли рішення залишитися у Шахтарі?
– Після зборів Луческу сам підійшов до мене та сказав, що бачить мене у першій команді.
Ми із агентом усе зважили. На той момент Шахтар за рівнем був кращим за Бенфіку. Було страшно у молодому віці їхати за кордон, плюс розумів, що рік прийдеться сидіти без ігрової практики. Врешті-решт ми прийняли рішення підписати довгостроковий контракт із Шахтарем.
«Ніколи не помічав у Говерлі за Севідовим нічого, що могло бути пов’язано із договірними іграми»
– Ви підписали контракт із Шахтарем, але вже за два місяці поїхали в оренду до Говерли. Чому?
– Розпочав я сезон у першій команді, але перед відповідальними матчами Ліги чемпіонів був переведений до дубля. Тоді якраз мене запросив до Говерли Олександр Севідов.
За півроку до цього, коли я був на зборах із дублем Шахтаря у Туреччині, Севідов мене запрошував зіграти за Говерлу у товариській грі. Я відіграв один тайм, але тоді мені сказали, що я ще не готовий виступати на дорослому рівні.
Вже коли тренер сам запросив мене до Говерли, я вирішив, що мені краще грати в УПЛ, аніж у дублі.
– Як ви примудрилися отримати тяжку травму по дорозі до Ужгорода?
– Транзитом із Донецька до Ужгорода я заїхав до Києва, де повинен був грати у товариському матчі збірної України U-20 проти Туреччини. Так сталося, що у тому матчі мені зламали малогомілкову кістку. Після операції я приїхав до Ужгорода вже на милицях.
– Наскільки важко вам було повернутися повноцінно до футболу після травми?
– Я поїхав вже на зимові збори із Говерлою. Було дуже важко набрати кондиції. Я взагалі нічого не міг показати, постійно втрачав м’яч і на мене усі кричали. Це був найважчий період у моїй кар’єрі.
Лише через пару місяців набрав форму. Поступово я почав виходити на заміни в матчах УПЛ, а потім став гравцем основного складу.
– Як ви знаєте, Севідова підозрюють в участі у договірних матчах. Чи відомо вам щось про це як футболісту, який грав під керівництвом цього тренера?
– Ніколи не помічав за Севідовим нічого, що могло бути пов’язано із договірними іграми. Для мене все було так само, як і в інших командах. Тренер мені довіряв місце на полі, а я віддавався на максимум у всіх матчах.
«Коли Павлов кричав, то на базі у Маріуполі дах падав»
– Наступний сезон ви вже розпочали у складі Іллічівця. Як це сталося?
– Говерла за підсумками того сезону вилетіла з УПЛ, і у мене як раз завершилася орендна угода із клубом. Мені зателефонували із Шахтаря та сказали, що мною цікавиться тренер Іллічівця Микола Павлов.
– Павлов – культова особистість в українському футболі. Що цікавого ви можете пригадати по роботі із ним?
– У цього тренера дуже складні тренування у фізичному плані, мені було досить непросто там.
Коли я тільки приїхав на базу, у мене була зачіска «ірокез». Першим мене побачив тренер воротарів й одразу ж сказав мені, що Павлову такі зачіски не подобаються. Він почав долонею, як праскою, рівняти мою зачіску.
Коли до роздягальні зайшов Павлов, то подивився на мене і сказав: «У нас у команді із такими зачісками не ходять». Я зрозумів, що доведеться підстригтися трохи коротше. Більше він мене із цього приводу не чіпав.
Одного разу до команди також приїхав футболіст, у якого волосся було до плечей. Павлов йому одразу: «Даю тобі годину. Якщо хочеш грати у команді, то чекаю тебе у своєму кабінеті із нормальною зачіскою». У той же день у гравця вже була зачіска «напівбокс».
Коли Микола Петрович кричав, то дах на базі падав, усі боялися. Дисципліна у команді була на першому місці. Йому було все одно, що ти за гравець та з якої ти країни. Необхідно було на всі сто відсотків виконувати те, що він тобі казав.
«За півроку в Металісті я не отримав ні копійки»
– Чому ви вирішили перейти до Металіста?
– Наприкінці сезону вже усі знали, що Павлов покине команду. Тоді помер президент клубу Володимир Бойко, колектив розпадався. Якраз мене до Металіста тоді запросив Севідов, із яким я маю хороші стосунки.
Металіст мав хороший підбір гравців, але у клубі тоді був повний бардак. Гроші не платили. Особисто я за півроку не отримав жодної копійки у Металісті.
Футболісти, тренерський штаб та технічний персонал півроку без зарплати продовжували на максимум виконувати свої обов’язки, проте керівництво клубу підвело.
«Шахтар не відпустив мене до Фрозіноне за 300 чи 400 тисяч євро»
– Отже, потім ви вирішили спробувати свої сили за кордоном?
Тоді мій агент запропонував мені варіант із угорською Академією Пушкаша. На той час клуб був на етапі свого становлення. Команду очолював хорватський спеціаліст Роберт Ярні – бронзовий призер чемпіонату світу, який мав досвід виступів за такі клуби, як Ювентус та Реал.
У мене пішла гра у цій команді. Я почав стабільно грати та забивати. Відчув себе по-новому та відмінно показав себе.
– Наступний перехід до Фрозіноне ви розглядали як крок вперед у кар’єрі?
– Буквально через пару місяців виступів за Академію Пушкаша у мене виник цей варіант. Тоді команда грала у Серії А. Пам’ятаю, як вболівав, аби клуб Фрозіноне залишився в еліті італійського футболу. На жаль, вони вилетіли, і я приєднався до команди вже у Серії Б.
– Чому вийшло так, що вже за півроку ви розірвали контракт із клубом?
– Коли Фрозіноне вилетів до Серії Б, команду очолив новий тренер, який привів із собою сім чи вісім гравців, із якими він раніше працював. На моїй позиції грав Лука Паганіні. Можу сказати, що я був гострішим за нього в атаці, але слабшим в обороні.
Коли я прийшов до команди, то поступово набрав форму, почав добре показувати себе на тренуваннях, а потім вже і виходити на заміну в офіційних матчах. Вважаю, що тоді я був у найкращий формі в кар’єрі, але я постійно залишався у запасі.
– Ви якось намагалися розмовляти на цю тему із тренером?
– Я підійшов до тренера та запитав, чому не граю у складі. Він відповів, що я ще погано розумію його підказки італійською і мені треба трохи зачекати, аби грати у старті.
Потім ми відіграли вже десять турів, проте ситуація не змінювалася. Я підійшов до тренера вдруге, але нічого нового він мені не сказав.
В результаті його зачепило те, що я постійно демонстрував своє незадоволення. Він поставив питання, аби мене прибрали із команди.
Можливо, негативну роль зіграло і те, що Шахтар відмовив Фрозіноне у трансфері на початку мого перебування у команді. Тоді італійці пропонували за мене 300 чи 400 тисяч євро, але «гірники» не відпустили. Фрозіноне хотів заробляти на продажі своїх гравців, а у моєму випадку це було неможливим.
«Бабич тренував у Маріуполі від своїх відчуттів, які він сам переживав у якості футболіста»
– Як відбулося ваше третє об’єднання із Севідовим під час другого приходу до Маріуполя?
– Багато гравців Шахтаря тоді грали за Маріуполь. Мені також запропонували варіант із орендою. Команда тоді вийшла до УПЛ. Розпочали ми сезон із Севідовим, але по ходу чемпіонату його зняли та поставили Бабича.
– Як ви можете охарактеризувати Олександра Бабича, як тренера?
– Коли він очолив Маріуполь, то у нього було ще недостатньо досвіду. Бабич тренував більше від своїх почуттів, які він не так давно сам переживав у якості футболіста.
Він багато часу приділяв аналізу суперників, після тренувань індивідуально працював із футболістами. Гравці могли порадитися із ним про те, як грати. Можна було підійти та сказати свою думку про той чи інший ігровий момент. Недарма із ним команда зайняла п’яте, а потім четверте місце в УПЛ.
«Із Колосом у протистоянні із Шахтарем з Караганди сталося те, що зараз відбувається із Динамо»
– Чому ви вирішили вдруге покинути Маріуполь та як приєдналися до Колоса?
– Після закінчення сезону я зрозумів, що вже втомився грати в оренді за Маріуполь. Тим більше, у команді планувалася зміна тренера. Замість Бабича повинен був прийти Остап Маркевич.
У мене з’явився варіант із Колосом. Я міг перейти туди влітку, але тоді це не вдалося, бо в команди була повна заявка. Руслан Костишин сказав, що не хоче нікого прибирати, бо уся команда разом завоювала путівку до єврокубків. Я до зими пересидів у дублі Шахтаря.
– Що стало причиною вильоту від Шахтаря з Караганди у Лізі конференцій, після якої Костишин пішов із команди?
– Мені здається, що все почалося зі зборів. Ми зібралися зарано. Команди відпочивали ще два-три тижні, а ми вже тренувалися.
Щось подібне зараз відбувається із Динамо. Коли інші українськи команди не грали, Динамо поїхало до Європи на виставкові матчі. На початок сезону команда вже «наїлася» футболом, як і Колос тоді. Іншого пояснення в мене немає. Робили все, як і завжди, проте нічого не виходило на полі.
– Як та де ви застали початок повномасштабної війни в Україні?
– 24 лютого о п’ятій нас усіх розбудили на базі у Ковалівці та сказали про те, що в Україну прийшла повномасштабна війна. У той же день я із сім’єю виїхав до Угорщини.
– Півроку ви відіграли за угорський Мезйокйовешд. Чому вирішили повернутися до України?
– Я взагалі вирішив із сім’єю виїхати за кордон, бо в мене на момент початку війни дружина була вагітною другою дитиною. Коли вона спокійно народила, то ми повернулися до України. Залишатися в Європі ми не хотіли, бо сумували за домом.
«Зоря – це найсильніша команда у моїй кар’єрі після Шахтаря»
– Чому ви погодилися на перехід до Зорі?
– Я добре знаю Патріка Ван Леувена за Шахтарем. Раніше він курував дитячу академію «гірників» від 14 до 17 років.
– Чому тренер вирішив перекваліфікувати вас із вінгера на центрального півзахисника?
– На думку тренера, мені не вистачає швидкості для гри на фланзі, а від моїх ігрового інтелекту та техніки більше користі команді буде у центрі поля.
Тим більше, із 14 до 16 років в академії Шахтаря я грав саме у півзахисті. Тобто Ван Леувен застав мене саме як центрального або атакувального півзахисника.
Спочатку було незвично грати на цій позиції, але поступово я пригадав навички. Тепер вже отримую задоволення від гри на цій позиції.
– Чи є у команди комунікація із президентом клубу Євгеном Гєллєром?
– Так, він приїздив до команди влітку на збори до Польщі. Потім ще декілька разів на тренування по ходу чемпіонату. За півроку команда бачилася із президентом три-чотири рази.
– Які у Зорі завдання на сезон?
– Зоря – це найсильніша команда у моїй кар’єрі після Шахтаря. Ми хочемо якомога вище фінішувати у таблиці. Зоря забагато пропустила у першій частині сезону, особливо зі стандартів. Також ми не реалізували велику кількість своїх моментів.
Над цими компонентами ми попрацюємо на зборах та обов’язково наздоженемо команди, які зараз йдуть вище за нас.
– Чи не шкодуєте ви зараз, що у 2012 не перейшли до Бенфіки, а залишилися у Шахтарі?
– Тоді я залишився у Шахтарі, бо розраховував конкурувати за місце у складі у команді. Я не знав, що почну кататися по орендах.
Зараз я вже розумію, що неможливо просто так зайняти місце легіонера, який коштує божевільних грошей. Треба пройти через щось, набратись досвіду. Якби я міг повернути час, то обрав би Бенфіку, а не Шахтар.
