Євген Шахов – про Дніпро та фінал Ліги Європи: «Знають лише я та мої близькі, як це все переживалось»
95 
Євгену Шахову тривалий час доводилося у Дніпрі доводити, що він не просто син свого батька – найкращого бомбардира чемпіонського сезону-1988, а самодостатній футболіст. І його зірковий час у рідній команді припав якраз на феєричний сезон 2014/15. Він забив два голи, які мали історичне значення – вивели Дніпро до групового раунду та до півфіналу Ліги Європи.
У відвертому інтерв’ю сайту «Український футбол» в рубриці «Їхній найкращий сезон» Євген Шахов, не приховуючи, розповів про таке:
- як пережив хейт вболівальників
- яку пораду дав би Крістіану Біловару
- у чому була перевага Севільї у фіналі
- хто з тренерів довіряв найбільше
- чому легіонери погодилися разом з українцями грати безкоштовно
- який стадіон був найгарячішим
- ким у клубі захоплювався та що засмутило найбільше
«Знають лише я та мої близькі…»
– Євгене, при згадці сезону 2014/15 які в вас загальні почуття?
– Одразу виникають найтепліші спогади, в яких є все: і емоції, і радість, і сльози. Але найбільше – подяка клубу за те, що мав змогу пережити цей сезон разом з командою, частиною якої був протягом багатьох років.
– Одразу приходять на згадку ваші голи Гайдуку та Брюгге, які мали дуже важливе значення.
– З Гайдуком у нас вийшли дуже важкі матчі. Тоді був початок сезону, ми ще, напевно, не набрали оптимальну форму після зміни тренера. Вихід до групи Ліги Європи став дійсно переломним моментом. Ну а гол у ворота Брюгге приніс Дніпру історичне досягнення – перший в історії вихід до півфіналу єврокубку.
Це є дуже важливим особисто для мене. Напевно, емоції, які я відчув після того голу, варті того, що пережив та через що пройшов у Дніпрі раніше.
– Думаю, не помилюсь, якщо припущу, що маєте на увазі не лише спортивні моменти, а й тавро «син», яке на вас наклали на тривалий час вболівальники?
– Багато чого було від юнацьких часів і до останніх матчів: і критика, і це тавро. Лише я та мої близькі знають, як це все переживалось, які емоції були. Звичайно, довести усім неможливо, але самому собі, у першу чергу, це було важливо, і вийшов такий собі приємний бонус.
– Напевно, ви дуже добре розумієте, як зараз доводиться Крістіану Біловару у київському Динамо?
– (посміхається, – прим. «УФ») Так, це подвійний тиск, з яким дуже важко ментально впоратися. Потрібна, у першу чергу, підтримка близьких. Водночас, переживаючи таку ситуацію, людина зміцнює характер, зростає ментально та як гравець. Цей досвід особисто мені допоміг потім долати важкі моменти. Але я дійсно не заздрю тим, хто стикається з подібним.
– Чи є рецепт подолання цього тиску?
– Працювати. Звичайно, повністю відсторонитися від цього неможливо, але треба максимально концентруватися на своєму розвитку, на зростанні. Грати не заради інших або щоб комусь щось довести. Це на певному етапі теж допомагає, але основою має бути саморозвиток, ментальне здоров’я та сила.
– Чи обговорювали вашу ситуації у команді? Як підтримували інші футболісти?
– Я дуже вдячний більш досвідченим хлопцям, які завжди мене підтримували. Це і Руслан Ротань, і інші гравці. Казали не звертати увагу, концентруватися на роботі, бути впевненим, повірити у себе, грати у своє задоволення. Були різні моменти, але, як вже сказав, це великий досвід, і я не шкодую, що є сином футболіста, який грав у Дніпрі. Це складно, але я пройшов через цей виклик і, врешті-решт, лише вдячний за цей досвід, який зробив мене сильнішим.
Євген Шахов. Фото: ФК Дніпро
«У Дніпро на збори мене у 16 років взяв Олег Протасов»
– Ви потрапили до команди дуже молодим. Як почувалися у компанії більш досвідчених гравців, легіонерів?
– Якщо брати в цілому, то відчував себе повноцінним членом команди, адже мене дуже добре прийняли. Пригадую, коли мене на збори у 16 років взяв Олег Протасов, мені було дуже приємне чудове ставлення та підтримка хлопців. Почувався добре.
Потім були різні моменти: і травми, і не потрапляв до складу, і критика. Був етап, коли ти ніби вже ось-ось маєш грати, але почали приїжджати легіонери, за яких сплатили великі кошти і з якими було важко конкурувати. Залишалось лише працювати.
Напевно, тому й такі емоції від голу Брюгге, адже перед очима були всі роки страждань, боротьби за місце під сонцем. Звичайно, треба віддати належне колективу – одну з найбільших часток підтримки отримав саме від нього.
– З ким більше спілкувались у команді? З ким збереглися стосунки до сьогодні?
– Тоді більше спілкувався з Русланом Ротанем, Яном Лаштувкою, Сергієм Кравченком, Олексієм Антоновим. Якщо брати попереднє покоління, коли я лише прийшов до команди, це були Кернозенко, Лисицький, Назаренко, Шелаєв. Сьогодні, звичайно, щоденного зв’язку немає, але періодично спілкуємося з тими ж Ротанем, Кравченком, Антоновим, Коноплянкою, Зозулею. Згадуємо ті часи. Було б чудово у майбутньому зібратися разом.
– Євген Селезньов вважає друге місце найбільш прикрим. А ви як сприймаєте поразку у фіналі, коли трофей вже був поруч?
– Безумовно, з ментальністю переможця можна так казати. Але ти на той момент віддав усі сили. У фіналі не все перебуває під контролем: є багато обставин, які впливають на результат. Найголовнішим є те, що ми знаємо: ми віддали усіх себе, віддали максимум. Напевно, у цьому полягає наша перемога. Звичайно, було б краще завершити такий сезон переможною нотою, але так склалося. Є багато факторів, про які знають лише ті люди, що були всередині. Тож, вважаю, що це велике досягнення для усіх людей, які працювали у клубі.
– Мирон Маркевич зауважив, що у фіналі все вирішили окремі епізоди…
– Напевно, так і є. Севілья вже мала досвід перебування на такому рівні, а нам, можливо, десь не вистачило холоднокров’я. Це фінал. І з цього складається футбольний матч: хтось припускається помилок, а хтось реалізовує свої шанси. Вважаю, що гра у Варшаві загалом була рівною, і, погоджуся з Мироном Богдановичем – в якихось епізодах ми просіли, загубили. Але треба віддати належне супернику.
«Розуміли з Ротанем один одного з напівпогляду – доказом гол Брюгге»
– Пригадайте початок сезону, коли змінився тренер. Сам Маркевич казав, що не змінював багато чого, змістивши лише акцент на футбол з більшим володінням м’яча. У той же час Селезньов зізнавався, що все ж таки був потрібен певний час, аби звикнути до нововведень. А на вашу думку, багато що змінилось? Особисто вам довелося у чомусь перелаштовуватись?
– Схильний погодитися з Маркевичем у тому, що в нас була база. Мирон Богданович додав своє бачення: більше контроля м’яча та гри на атаку, домінування. Але і деякий час все ж був потрібен, тому що граючи протягом декількох років за однією концепцією, схемою, довелось звикати до чогось нового. Плюс додалися нові футболісти, які мали знайти взаєморозуміння з наявним кістяком.
Взяти хоча б мене. Я не мав багато ігрового часу за Рамоса, а Маркевич зробив певною мірою ставку на мене, Лучкевича, інших футболістів, які потім реалізували себе. Маркевич, хоча мав відмінності у поглядах на гру, вірно вирішив нічого кардинально не ламати. Інакше на перебудову пішло б значно більше часу. А так, протягом сезону ми ставали все краще, що було помітно за результатами і за грою.
– На вашій позиції у середині поля була неабияка конкуренція. Наскільки було важко та цікаво її витримувати?
– Слухайте, скільки я був в Дніпрі – стільки в команді завжди були висококласні футболісти. Взяти хоча б тих, коли я лише починав: Назаренко, Ротань, Рикун… З такими гравцями лише отримуєш задоволення від гри та сам зростаєш. Конкуренція завжди була. До молодого футболіста ставлення могло бути різним: можна і замінити, і «вставити». Але головне, що коли навколо тебе найкращі футболісти, ти сам стаєш краще. Я намагався концентруватися на собі, а не на оточуючих, докладати максимум зусиль. А там вже вирішував тренер. Те, що я отримав більше довіри від Маркевича, безумовно, зіграло свою роль.
Євген Шахов. Фото: ФК Дніпро
– Наскільки важливим було повернення до команди Руслана Ротаня?
– Годі й казати, Руслан – особистість як людина і лідер на футбольному полі. Для мене він був постійним прикладом, як потрібно ставитися до своєї справи, до інших людей, як любити футбол. Можливо, в чомусь запозичував від нього ставлення до кожного тренування, кожного матчу, його бажання та азарт.
Дуже вдячний Ротаню за час, який ми провели разом, та радію, що пограв з ним. Йому не потрібно було нічого казати: ми розуміли один одного з напівпогляду.
Навіть той гол Брюгге, коли він мені віддав передачу та вивів на вільний простір, підкреслив його футбольні якості: думку, техніку. Коли такі люди перебувають у команді, вони тримають колектив, тому що є приклад, повага, і інші за ним тягнуться.
«Амстердам, Неаполь… Найгарячішою точкою сезону 2014/15 для Дніпра були не вони»
– Ви всією командою вирішили грати, попри фінансові негаразди. Вас здивувало, що легіонери підтримали колектив у цьому?
– Безумовно. Чесно, я такої реакції та підтримки не очікував. Можливо, вони побачили наше ставлення і до них, і до футболу загалом. Усі ухвалили таке рішення: якщо хтось не хоче, нехай чесно скаже, але якщо йдемо, то разом і до кінця. І це, вважаю, стало сигналом для усіх, що ми йдемо за мрією.
– Лідером в компанії легіонерів був Матеус?
– Якщо брати бразильців, так, напевно, він. На той момент Матеус вже достатньо довго був у команді, адаптувався, розумів нашу ментальність.
– Наскільки було суттєвим, що єврокубкові матчі не дозволили грати вдома?
– Спочатку було дуже важко. Пригадую груповий раунд на Олімпійському: порожній стадіон, підтримки немає. Особливо це відчувалося на контрасті з останніми сезонами в Дніпрі – було з чим порівнювати. Пам’ятаю, навіть на матчі з Карабахом у Києві краще було чутно азербайджанських вболівальників. Думаю, для будь-якого футболіста підтримка, атмосфера на стадіоні має велике значення. Потім ми відчували, що підтримка почала зростати, і вся Україна вболівала за нас. Напевно, і у півфіналі з Наполі свою роль зіграли саме заповнені трибуни, які допомагали команді.
– А який закордонний стадіон залишив найбільше враження?
– (замислившись, – прим. «УФ») Дуже сподобалось в Амстердамі. Неодноразово там грав – класний стадіон та атмосфера. Специфічний стадіон у Сент-Етьєні, там теж такі палкі фанати. Мене не було у Неаполі – можливо, назвав би і його. А найгарячішою точкою у тому сезоні був Спліт. Напередодні ввечері під готель приїхали фанати: співали, палили фаєри, зупинили рух транспорту. Вже за дві години до гри стадіон був заповнений: співали так, що у роздягальні вікна тремтіли. Все це дуже класно.
Євген Шахов. Фото: ФК Дніпро
– Тож, можна говорити, що попри затримки зарплати, борги, весь цей шлях був вартий того, щоб його пройти?
– Звичайно, в емоційному плані таке не купиш ні за які гроші. Тому я і казав, що лише люди зсередини команди можуть зрозуміти, що пройшли та пережили. Гравці у такій ситуації залишилися командою; не припиняли працювати люди зі стадіону, з бази, які теж не отримували гроші, але виходили на роботу та підтримували команду. Можу лише захоплюватися усіма, хто працював у клубі! І від того тим більшим, напевно, є розчарування від того, що Дніпро потім зникнув. Це засмучує найбільше.
– У цьому контексті знову доводиться повернутися до вашої родини, для двох поколінь якої ФК Дніпро є далеко не порожнім звуком…
– Довга історія клубу була написана в тому числі моїм батьком (зітхає, – прим. «УФ»). Що сказати? Розчарування, біль… Але вже нічого не зробиш. На жаль, такий гіркий кінець. Утім, хочеться згадувати лише найкраще.
- Усі «Їхні найкращі сезони» на сайті «Український футбол»:
