«З Поворознюком руки потиснули, а з Кобіним – ні»: автор «золотого» голу в Першій лізі зізнався, як пішов із Інгульця
7251 
Сергій Панасенко, автор «золотого» голу у ворота Карпат у Першій лізі, виявився непотрібним новому головному тренеру Інгульця – Василю Кобіну та достроково розірвав контракт з клубом.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» досвідчений півзахисник щиро розповів про причини такого рішення, оцінив тренерські перспективи Лупашка та висловив свою думку про президентів українських клубів.
«Кобін сказав, що можу шукати нову команду»
‒ Сергію, перше запитання – про теперішній час. Як ви зараз, чим займаєтесь?
‒ Знаходжусь у Дніпрі разом з родиною, чекаю на варіанти продовження кар’єри, розглядаю лише команди з завданнями.
‒ Чиє рішення про дострокове розірвання контракту з Інгульцем?
‒ Планував допомагати команді й далі. Приїхав на збори, доєднався новий головний тренер Кобін – такий цікавий “експерт”. Тренуємось 10 днів, потім повинен був бути виїзд на гру з Динамо і Кобін сказав мені, що я туди не їду та можу шукати нову команду.
Далі була розмова з Поворознюком, який сказав, що тренер не бачить мене в команді і я не підхожу під його стиль. Ось і вся історія: потиснули руки та розірвали контракт. З Поворознюком, виходить, розійшлися добре, а з Кобіним – не дуже.
‒ Як вам було працювати під керівництвом Лупашка?
‒ Лише позитивні слова можу сказати на адресу Лупашка та його тренерського штабу. Вони живуть футболом, ночами не спали, щоб команді поставити цікавий стиль гри.
Владислав Лупашко, фото: ФК Інгулець
«Думаю, що у Лупашка все вийде в Карпатах»
‒ Як гадаєте, на Лупашко стане гідною заміною Маркевичу у Карпатах?
‒ Звісно, до цього все і йшло. Мирон Богданович у свій час зробив багато для українського футболу, але зараз прийшов час для нового бачення футболу. Думаю, що з тими футболістами, що є у Карпатах, у Лупашка все вийде. Він не стоїть на місці й постійно придумує щось нове.
‒ Що вам відомо про ситуацію з Любеновичем? Чому він не став головним тренером Інгульця?
‒ Чув, що конкретно Любенович не домовився вже з самим Поворознюком, хоча між президентами Минаю та Інгульця вже був компроміс по тренеру. Першочергово саму думку Желько не запитали, а на етапі конкретики по умовах, комплектації, баченню майбутнього вони з Поворознюком не зійшлися. Останнє мені сам Желько розповів нещодавно.
‒ Які відносини у вас були з Поворознюком?
‒ Добрі, ми знали один одного ще давно. Це ж мій другий захід в Інгулець був. Цікава людина, ніяких образ на нього не було. З ним руки один одному потиснули, а з Кобіним – ні.
«Кобін вирішив мені трохи «підн*ср*ти» через давню образу»
‒ Чому Кобін прийняв таке рішення щодо вас?
‒ Якщо чесно, то не знаю. Певний конфлікт у нас був ще у Металісті. Після цього пройшло багато часу і коли його призначили, між нами відбулася телефонна розмова. Я у нього прямо запитав: “Враховуючи, що у нас був конфлікт, чи ви на мене розраховуєте, мені приїжджати на збори?” Він казав, що, звісно, все буде добре. А по факту: приїхав, 10 днів на зборах провів і він вирішив розірвати зі мною контракт. Президент став на його сторону: мовляв, у нього карт-бланш, він приймає рішення по футболістах і не бачить мене у складі.
Василь Кобін, фото: ФК Інгулець
‒ Можна детальніше про конфлікт у Металісті?
‒ Робочі моменти. Під час зборів у Туреччині я не зрозумів одну з тренувальних вправ і висловив свою думку. Відповідь Кобіна була: “Панасенко, out!”, вигнав мене з тренувань на 10 днів. Поки я не тренувався, Кобіна звільнили та поставили замість нього серба Періцу Огненовича.
На тому ця ситуація з Кобіним стала на паузу. Може, він подумав, що його прибрали у тому числі через мене і була якась певна образа. А тепер прийшов до Інгульця головним тренером і вирішив мені трохи “підн*ср*ти” через цю давню образу.
‒ Ви були готові залишитись і вас все в Інгульці влаштовувало?
‒ Так, звісно. Гарний колектив, нормальний президент, клуб розвивається, той же автобус купили новий. Демонстрували красивий футбол, з яким не соромно було б виступати в УПЛ.
«Так розумію, що треба не забивати переможні голі й тоді тебе залишать у команді»
‒ В Першій лізі ви забили “чемпіонський гол” Карпатам та назвали його ледь не найважливішим у вашій кар’єрі. Можна детальніше про цей гол?
‒ Так, забив дуже цінний гол для вболівальників та для мене особисто. Він був переможним і забитим саме Карпатам, багато всього у цьому голі важливого.
‒ Як вдалося обійти у чемпіонських перегонах Карпати, у яких бюджет значно більший та зірковий тренер?
‒ У них були певні власні проблеми. Гроші у футбол не грають, та й вони самі втратили багато очок, а ми свої добрали матч за матчем. Дуже важливою була ще перемога на виїзді, ми десь і думали, що ця стикова гра наприкінці чемпіонату може вирішити все – так і сталося. Карпати влаштовувала і нічия, а нас – лише перемога. Перемогли в Першій лізі й мене прибрали з цим “золотим голом”. Я так розумію, що треба не забивати переможні голи й тоді тебе залишать у команді (сміється, – прим. І.Л.).
Сергій Панасенко, фото: ФК Інгулець
‒ У вас було дуже багато клубів за кар’єру. Який із них став особливим та найбільш пам’ятним?
‒ Багато таких. У Дніпрі-1 були золоті часи, також круто було у Вересі, Металісті й останнє – в Інгульці. Проведений час у цих командах запам’ятаю надовго.
«Таке велике місто, як Дніпро, без клубу – це жерсть»
‒ Якщо говорити про Дніпро-1, то як сприймаєте ситуацію з клубом?
‒ Незрозуміла ситуація, все було добре. Чудові футболісти, колектив і в один момент – клубу немає. Хоча ще наприкінці минулого чемпіонату хлопцям обіцяли, що все буде, все виплатять і єврокубки також. Інвестор пропав разом із грошима. Тепер немає ні клубу, ні футболістів. Таке велике місто, як Дніпро, без футбольного клубу – це жерсть.
‒ У період, коли ви виступали за Дніпро-1, чи були проблеми з виплатами?
‒ Історія з затримками зарплатні у Дніпрі-1 була завжди й усі про неї знали. Ми могли три місяці не отримувати зарплатню, а потім одразу за два приходили кошти. Або проходить два місяці – можуть одну зарплату дати, по-різному. Ми розуміли й усе було солідно.
Коли я прийшов, СК Дніпро-1 тільки відродився, чи як правильно казати. Русол тоді все робив на найвищому рівні й коли я йшов і перед мною була певна заборгованість місяців за чотири, то мені все виплатили. Може, з тими, у кого була вища зарплата, й виникали певні труднощі, але в мене була зарплатня середня і все виконали солідно, повний розрахунок зі мною.
‒ Кажуть, що в часи перебування Дніпра-1 в Другій і Першій лізі Юрій Береза був більше долучений до клубних справ. ви з ним спілкувались?
‒ Так, він декілька разів робив організовані виїзди до свого ресторану на м’ясо. Знаю Юрія Миколайовича та його сина Максима (Максим Береза - президент Дніпра-1, – прим. І.Л.). Ось такий тімбілдінг він робив для команди.
Юрій Береза, фото: СК Дніпро-1
«Вирішив так заспівати гімн, щоб бразильці з Шахтаря зрозуміли, куди вони потрапили»
‒ Вже зачепили тему президентів футбольних клубів. Чи було щось таке, що можете згадати, можливо, якийсь конфлікт або вам десь не доплатили?
‒ Ні, на моєму футбольному шляху траплялися президенти, з якими у нас були нормальні, робочі відносини. Усі добре до мене ставилися та виплачували до копійки, що були повинні. Ніяких образ не було ніколи.
‒ Звідки у вас така наснага при виконанні Гімну України? Надихнулися італійцями, які також завжди натхненно співають власний гімн?
‒ Ні, це почалося ще з часів, коли грали разом з Немчаніновим за Верес у Першій лізі. Потім вже в УПЛ була важлива гра з Шахтарем, треба було хлопців трохи заспокоїти і я вирішив так заспівати, щоб бразильці з Шахтаря зрозуміли, проти кого вони грають і куди вони потрапили, що легко проти Вересу не буде. Це потрапило на камери й пішло, хоча робили це і раніше.
‒ Що плануєте робити далі, чи є якісь конкретні пропозиції?
‒ За кордон не можу. Тому Україна. Повторюсь, цікавлять команди з завданнями, бо вже є три кубки Першої ліги, хочу ще якийсь взяти. Конкретики немає, бо самі розумієте – 32 роки, а зараз всі хочуть молодих, бо товар, продавати треба.
В ту ж Буковину, де добре – туди не беруть, там треба молодих. Як кажуть: “Треба прокачати й пульнути, тобто продати”. У мене є певні варіанти, але по умовах не влаштовує, а просто відриватися від родини та кудись їхати в команду без завдань – так не хочу.
