«Зоря обіграла Динамо із Мілевським та Алієвим. Саша аж викинув бутси на смітник»: інтерв’ю Луканова, який мав стати зіркою

Переглядів 14971
Дмитро Вєнков Дмитро Вєнков
19 голосів
«Зоря обіграла Динамо із Мілевським та Алієвим. Саша аж викинув бутси на смітник»: інтерв’ю Луканова, який мав стати зіркою
Дмитро Луканов. Колаж: «Український футбол»
Дмитро Луканов – новий гість «УФ». Втрачений талант луганської Зорі, хрест на кар’єрі якого у 22 роки поставила лікарська помилка, відверто розповів про свій футбольний шлях.

Ексвінгер Зорі Дмитро Луканов був одним із найперспективніших молодих гравців луганців свого покоління. Вже у 17 років вихованець київського Атлета допоміг молодіжному складу Зорі стати чемпіонами дубля, а у сезоні 2014/15 дебютував за першу команду в УПЛ у поєдинку проти Шахтаря.

На жаль, у 22 роки стрімкий злет кар’єри Луканова зупинила важка травма та непрофесіоналізм лікарів, через що він був вимушений повісити бутси на цвях. Сьогодні Дмитро працює у селекційному відділі першої команди Шахтаря та шукає для чемпіона України нових талантів.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Луканов розповів про наступне:

  • Якими були його перші місяці без футболу;
  • На якому рівні грає зараз та якого таланта вже знайшов для Шахтаря;
  • Чому перший тренер в Атлеті називав його «сосискою» та «пиріжком»;
  • Як дубль Зорі знищив Динамо з Олександром Алієвим, Артемом Мілевським та Артемом Кравцем у складі;
  • Що сказав йому Юрій Вернидуб перед роковим матчем із Маріуполем;
  • Хто винен у його ранньому завершенні кар’єри.
  • Та багато іншого.

«Із 2015 року пережив п’ять операцій. Лікар сказав, що я ще добре відскочив»

– Дмитро, згідно з даними порталу Трансфермаркт, ви завершили свою професійну ігрову кар’єру у 2017 році. Чи відповідає ця інформація дійсності?

– Контракт із Зорею у мене дійсно сплив у 2017 році, однак формально я припинив грати на два роки раніше, коли отримав важку травму. Я пережив п’ять операцій, після яких намагався повернутися на поле, однак нічого не вийшло.

– Яке саме пошкодження ви отримали?

– У мене був розрив передньої та задньої хрестоподібної зв’язки, розрив меніска та щось із хрящем. Як казав мені лікар, я ще нормально відскочив.

– У перший час після завершення контракту із Зорею чи пропонував вам хтось ще продовжити грати на професійному чи хоча б аматорському рівні?

– Річ у тім, що лікар, який робив мені операції, попередив мене, що я можу спробувати повернутися на найвищій рівень, однак у випадку рецидиву можу взагалі залишитися інвалідом. 

Я усе зважив, порадився зі своєю родиною та ухвалив рішення не ризикувати. Тим більше, на той момент вже пройшло два роки з моменту останньої операції, і я багато пропустив. В умовну Другу лігу йти не бачив сенсу.

Дмитро Луканов. Фото: Instagram

– Зараз ви десь підтримуєте форму?

– Так, граю у власне задоволення. Я живу у селі Щасливе, і тут проходять змагання Київського району. Ми зі своїми друзями пів року тому сформували команду ФК Щасливе і заявилися на чемпіонат.

– І як воно, ноги ще пам’ятають?

– Ви знаєте, минулими вихідними ми грали наш останній матч, я діяв у нападі, і дуже важко давалися мені вже ці ривки (сміється, – прим. Д.В.). Дихалка та ноги не ті.

Я ж ще із наколінником граю, бо в мене коліно обмежене у русі, не можу його повністю зігнути. Дію дуже обережно, не йду у стики, боротьбу майже не нав’язую. Граю на чистих м’ячах, як ветеран.

– Ну, забити гол ви ще здатні?

– От саме в цьому плані у мене все гаразд. Мабуть, це дар або талант, як я знаходжу ці м’ячі. Мене у команді зазивають фартовим, бо іноді залітають від мене максимально несподівані голи.

– Чи виступає за вашу команду ще хтось з відомих українським вболівальникам колишніх професійних футболістів?

– За нас грає Володимир Самборський. Раніше він виступав в УПЛ, а зараз є тренером Шахтар U-16. Також в нашій команді колишній футболіст Маріуполя Артем Савін, в нього понад триста матчів у Прем’єр-лізі за плечима. За ФК Щасливе також грає Олександр Овчинников – вихованець Шахтаря, грав за дубль «гірників».

«Порекомендував Шахтарю Євгена Гармаша. Він може стати футболістом високого рівня»

– Чим ви взагалі займалися після завершення угоди із Зорею?

– Після Зорі у мене була невеличка апатія та відстороненість від футболу. Був стан розчарування Хотілося відпочити від гри та, можливо, знайти себе у якомусь іншому напрямку.

У перший час якось виживав на ті збереження, які мав з ігрової кар’єри. Знаходив підробітки. Два тижні навіть пропрацював кур’єром у Glovo.

– Потім, наскільки відомо, ви потрапили до селекційного відділу академії Шахтаря.

– Так, зі мною зв’язався голова селекційного відділу академії Іван Михайлович Коцюба і запропонував мені спробувати свої сили. 

Ми зустрілися, все обговорили, і я погодився. Так розпочалася моя кар’єра селекціонера. Іван Михайлович дуже сподобався мені як людина. Радий, що він з’явився у моєму житті. Завжди можу звернутися до нього із будь-якого питання.

– Якою своєю знахідкою ви пишаєтеся?

– Один з гравців, якого я порекомендував, це Євген Гармаш. Він зараз виступає за команду U-19. Він, як і я, є вихованцем київського Атлета. Слідкував за ним і вважаю, що Євген має можливість стати футболістом доволі високого рівня, якщо буде дуже наполегливо працювати.

– Як відомо, ви вже працюєте в першій команді Шахтаря.

– Так, приблизно у серпні минулого року мене перевели до першої команди. Стало набагато більше роботи та відповідальності, однак і набагато цікавіше.

«Перший тренер в Атлеті називав мене «сосискою» та «пиріжком»

– Зараз хотілося б поспілкуватися про старт вашої кар’єри. Ви розпочинали свій шлях в Атлеті. Як це було?

– У вісім років ми з мамою переїхали з Ізюма до Києва. Я завжди грав у футбол у дворі та мріяв стати професійним гравцем. 

До Атлета мене привела бабуся, яка працювала там бухгалтером. Я потрапив до свого першого та улюбленого тренера Дмитра Костянтиновича Мурашенка. Він мене виховав та зліпив з мене професійного гравця. Дуже вдячний йому за це. В нього були досить жорсткі методи виховання, проте він розвинув у мені величезну дисципліну та любов до футболу. 

В Атлеті я займався до 17 років, до випуску зі школи.

Дмитро Луканов (праворуч). Фото: Instagram

– Говорять, що ви мали великий футбольний талант у дитинстві, проте були досить лінивим. Чи правда це?

– Так, дійсно усі говорили, що в мене є талант. Я і сам це помічав. Однак був період після 13 років, ми тоді перейшли грати на все поле, коли в мене розпочалися проблеми.

Я перед початком сезону влітку поїхав до бабусі в Ізюм і дуже сильно набрав там вагу. До Києва повернувся товстуном та жирдяєм. З того часу тренер зовсім не ставив мене у склад.

‒ Чому?

‒ Попри талант, він провчав мене таким чином. До 15 років я був у другому складі Атлета та взагалі нікуди не потрапляв, бо був кабанчиком.

Треба зазначити, що все було справедливо, адже на той момент я реально був слабшим за інших хлопців. Не можу сказати, що не любив тренуватися. Можливо, коли ми ще грали на пів поля, я відчув себе сильним футболістом. Почав багато їсти та перестав слідкувати за собою. Думав, що на таланті виїду. Цей період став уроком для мене.

– Як вам вдалося виправити ситуацію?

– Взяв себе в руки, скинув вагу та повернувся до першої команди Атлета.

– Як скидали вагу?

– Я почав більше тренуватися. У певний період навіть рахував калорії, скільки я можу з’їсти за день. Серйозно ставився до цього, адже далі так продовжуватися не могло.

Тренер, навіть коли я був у другому складі, мотивував мне. Називав «сосискою», «пиріжком» і т.д. Це було грубо, але він так намагався розізлити мене.

– Ви ображалися на це?

– Так, я ображався, особливо у перший час. Думав, що в порядку, та завжди буду грати. Лише через деякий час у другому складі я зрозумів, що відповідальність за цю ситуацію лежить на мені.

«Дублем Зорі ми обіграли Динамо із Мілевським, Кравцем та Алієвим. Останній після матчу викинув бутси на смітник»

– Як ви потрапили до Зорі?

– Ми з Атлетом поїхали на зимовий турнір у Нікополі, коли я був вже в 11 класі. Там ми дуже добре виступили та навіть зайняли якесь призове місце. Тодішній селекціонер Зорі Дмитро Кара-Мустафа перший підійшов до мене та запропонував приїхати на перегляд. Ми обмінялися контактами. На перегляд тоді разом зі мною також запросили Дмитра Боровика та Артема Остапенка.

Дмитро Луканов. Фото: Зоря

– І як розвивалися події вже в Луганську?

– Там ми приблизно тиждень тренувалися під керівництвом Юрія Дудника, а слідкував за нами тодішній наставник дубля Володимир Богданович Микитин.

За підсумком того тижня ми провели товариський матч із якоюсь місцевою командою. Ми перемогли 3:1. Я дуже добре зіграв – забив два голи та віддав результативну передачу. Мені одразу запропонували після закінчення 11 класу підписати контракт із дублем Зорі. Так я і перебрався до Луганська.

– Цікаво, що у своєму першому ж сезоні в складі дубля Зорі ви допомогли команді стати чемпіоном України серед молодіжних складів. Як луганцям вдалося досягти настільки вагомого результату?

– Відверто кажучи, тоді нам дуже допомогло домашнє поле, на якому ми обіграли майже усіх.

Наш невеличкий стадіон був зі штучним полем, однак воно було у дуже поганому стані – майже без гуми. Ми грали як на асфальті. Усі, хто приїздив до нас, плювалися із цього поля.

Одного разу до нас приїхало Динамо. Тоді до дубля спустили Артема Мілевського, Олександра Алієва та Артема Кравця. І от ми обіграли усіх цих зірок із рахунком 5:1.

Після матчу Алієв просто викинув свої бутси, бо в нього зламався шип. Це було звичне явище для тих, хто грав на нашому полі. Ми усі це знали й бігали у сороконіжках. Так от один з наших хлопців потім підібрав бутси Алієва зі смітника та ще рік грав у них.

Артем Мілевський та Олександр Алієв. Фото: Динамо

– Якась премія була за те чемпіонство?

– Так. Наскільки я знаю, в усіх вона була різною, залежно від кількості зіграних матчів (Луканов у тому сезоні провів 24 гри та забив дев’ять голів, – прим. Д.В.). Мені, як молодому гравцю, дали 1000 доларів. Іншим, думаю, заплатили більше.

– А на що ви витратили свою першу зарплатню в Зорі, і якою вона взагалі була?

– Моя перша зарплатня в дублі Зорі була дві тисячі гривень. Як зараз пам’ятаю, ми з моїм товаришем, із яким разом жили на квартирі, пішли у магазин та накупили на всі гроші желейних черв’ячків, як з голодного краю (сміється, – прим. Д.В.).

Раніше ми не могли дозволити собі це, бо жили на батьківські гроші, тому накупили різної фігні.

– Хто з молодих гравців дубля тоді найбільше виділявся?

– Ваня Петряк та Артем Гордієнко. Вони вже були під першою командою та тодішній головний тренер Зорі Юрій Вернидуб активно залучав їх до тренувань.

Петряк був моторчиком на фланзі та найшвидшим футболістом серед нас. Гордієнко був лідером роздягальні та надійним оплотом у захисті. Про Артема взагалі дуже хороші спогади, як про людину. Він усім допомагав та добре ставився до молоді.

– Можливо, був талант поряд із вами, який не виправдав надій?

– Пам’ятаю, у нас в центрі поля грав Олександр Батищев – дуже технічний гравець. Мене одразу здивував його інтелект та те, як він поводився із м’ячем. На молодіжному рівні я навіть уявити собі не міг, що людина може так мислити. На жаль, я зараз не знаю де він, та чи склалася в нього кар’єра.

«Болі в Луганську міг собі дозволити сказати: «А я не хочу тренуватися сьогодні»

– Як та коли вас почали підтягувати до першої команди Зорі?

– Вперше мене почали залучати до тренувань ще в Луганську, до нашого переїзду до Запоріжжя. Пам’ятаю, я навіть зіграв якийсь один товариський матч.

– Хто найбільше враження на вас справив в основі?

– На мене дуже сильне враження справляли легіонери Даніло та Яннік Болі. Я коли побачив, як вони накручують суперників на тренуваннях, подумав: «Ого!». Вони виділялися вмінням обігрувати один в один. Це дуже технічні та пластичні футболісти. 

У мене, наприклад, був досить простий дриблінг. Я мав чудову швидкість, тому прокидав м’яч вперед і біг. Нічого такого. А вони фінтили ‒ й робили це дуже легко та невимушено. Мене це вразило.

– Наскільки вони були дисциплінованими хлопцями?

– Пам’ятаю, ще в Луганську Болі міг собі дозволити сказати: «А я не хочу тренуватися сьогодні». Бувало, імітував травми: «В мене передня потягує, я, мабуть, сьогодні пропущу».

– А хто вам запам’ятався своїми людськими якостями?

– За людськими якостями можу виділити Олександра Грицая. Він ставився до мене суворо, але справедливо. Багато підказував, іноді міг напхати. Запам’яталося його лідерські якості. 

В одній з ігор ми разом вийшли у складі. Я на позиції вінгера, а він у центрі поля. Як молодий гравець, я багато помилявся. Він мені прямо на полі: «Малый, что ты творишь?!». Я тоді був зовсім недосвідченим, і через цей піхач я ще більше губився.

Однак після гри він підходив та більш спокійно пояснював, що я робив не так, та як потрібно діяти. Він був гравець-тренер у нас.

Це ж саме можу сказати про Іллю Галюзу. Ці двоє досвідчених футболістів грали в центрі, були лідерами на полі та в роздягальні.

– У кого в першій команді було найкрутіше авто?

– Коли ми вже переїхали до Запоріжжя, то я жив в одному домі із Джабою Ліпартією. Так от в нього був Porsche Cayenne, і він завжди підвозив мене на тренування. Тому мені його тачка найбільше подобалася (сміється, – прим. Д. В.).

«Перед виходом на заміну із Шахтарем на обличчі Вернидуба я прочитав: «Боже мій, кого я випускаю?»

– Як у вас склалися відносини із Юрієм Вернидубом?

– Не можу сказати, що вони були якимось теплими. Скоріше – суто робочими. Він міг і підказати, і накричати, і напхати.

Дмитро Луканов у матчі проти Шахтаря. Фото: УПЛ

– Усі команди Вернидуба схожі між собою. Під його керівництвом вони стають «мужиками». Як він ліпив цих самих «мужиків» із гравців Зорі?

– Пам’ятаю, коли ми переїхали до Запоріжжя, то в команді вибудувалася жорстока дисципліна. Були штрафи за запізнення, за зайву вагу… Думаю, в кожній команді це є, однак в Зорі гравці дотримувалися цих правил.

До того ж Юрій Миколайович ‒¬ це людина, яка могла і накричати, і пожартувати. Він мг просто спілкуватися із нами у роздягальні та травити якісь жарти. Якщо, звичайно, ми програвали чи не виконували установку на матч, він бурхливо реагував.

Мені подобається прямота Вернидуба. Він ніколи нічого із себе не корчить. Якщо в нього щось на думці, то він одразу це скаже. Ніколи не буде від тебе щось приховувати чи робити певні речі за спиною.

Мабуть, футболісти відчували від нього цю чесність, і тому склалися такі довірливі стосунки. Гравці хотіли добре виступати та демонструвати результат.

– В УПЛ за Зорю ви дебютували одразу у матчі проти Шахтаря (1:4). Як це було?

– Дуже переживав перед цією грою. Я зрадів, що взагалі потрапив у заявку. Це сталося тому, що Шахтар заборонив грати проти себе орендованим футболістам. 

Звичайно, хотілося зіграти, але я не надто на це розраховував. Проте по ходу гри травму отримав Желько Любенович, і Юрій Миколайович сказав мені швидко готуватися. Я навіть сам одразу не повірив у це.

Була така запара, що я надів не свою футболку. Вже перед виходом на поле адміністратори кажуть мені: «Діма-Діма, що ти робиш?». Юрій Миколайович це побачив і просто схопився руками за голову. На його обличчі я прочитав щось типу: «Боже мій, кого я випускаю?». 

– Як для вас особисто склалася ця гра?

– Коли я вийшов на поле, то усі страхи відійшли на другий план. Просто отримував задоволення, граючи серед зірок.

Пам’ятаю, навіть намагався прокинути м’яч поміж ніг Тарасу Степаненку, і він зіграв проти мене у підкаті «трішки в ніжку, трішки в м’яч». Після цього я зрозумів, що краще буду грати в пас.

Ще мені дуже запам’яталося, що на початку другого тайму, коли рахунок був ще 1:1, мені вдалося проштовхнути м’яч у штрафному майданчику Шахтаря повз Олександра Кучера, і він мене збив. Я навіть зараз переглядаю повтор і думаю, якби був ВАР, то суддя призначив би пенальті.

Мене цей момент досі бентежить. Там же очевидна «точка» (сміється, прим. Д. В.). Якби ми повели 2:1, то і гра могла б інакше скластися. Ось така сталася несправедливість.

«Рафаїлов був жадібним та вів заруби за премії»

– За роки в Зорі у вас були особисті зустрічі із президентом Євгеном Гєллєром?

– Я із ним ніколи не зустрічався та навіть ніколи не бачив в живу. Я не знаю його голосу. Мені лише відомо по фотографіях, як він взагалі виглядає. Він ніколи не приїздив до нас.

– Ви також застали в клубі таку одіозну фігуру, як Сергій Рафаїлов. Які спогади про роботу із колишнім генеральним директором Зорі?

– Про цього хлопця навіть нічого не хочеться говорити, бо він виявився фіговою людиною. Багато честі про нього згадувати. Думаю, для України краще забути про нього, та нехай собі живе в оркостані. Коли Рафаїлов показав своє справжнє обличчя на початку повномасштабної війни, то я навіть сильно не здивувався.

Пам’ятаю, що він завжди був жадібним, за премії заруби вів… Коли він заходив до нас, то не надто хороші враження були загалом. Начебто людина щось розповідає, а ти їй якось не дуже віриш. Не було до нього довіри.

Сергій Рафаїлов. Фото: Google

– Після ваших перших успіхів в Зорі луганці запропонували вам новий контракт. Наскільки кращими були умови?

– Так, я підписав контракт вже із першою командою на три роки. Умови були кращими, але зовсім трішки. Акцент був зроблений на систему бонусів. Я міг добре заробити за кількість проведених матчів, голи і т.д. Тому через травму я втратив багато грошей.

– Чи правда, що незадовго до тієї рокової травми на початку сезону 2015/16  Вернидуб особисто вам сказав, що бачить вас основним гравцем Зорі?

– Перед товариським матчем із Маріуполем, у якому я й отримав травму, Вернидуб сказав мені: «Давай, Діма. Настав твій час. Дмитро Хомченовський уходить, і я на тебе дуже розраховую». Про місце в основі він нічого не говорив, однак дав зрозуміти, що довіряє мені.

– За яких обставин ви отримали пошкодження?

– Біг за м’ячем, який стрибав, і я просто оступився. Нещасний випадок.

«Лікар Зорі направив мене до хірурга, який не помітив, що в мене порвана задня хрестоподібна зв’язка»

– Наскільки відомо, головну шкоду вашому здоров’ю завдала не сама травма, а невдала перша операція у Києві. Чи правда це?

– Була така історія, що після пошкодження я зробив у Києві МРТ, і був висновок, що в мене лише розрив меніску. 

Оперуватися я поїхав до Ізраїлю, а там лікар просто оглянув моє коліно і сказав, що все набагато серйозніше. Зробили повторне дослідження вже на місці, яке підтвердило його слова. Тобто мені була необхідна набагато важча та дорожча операція. 

Клуб вирішив, що не готовий платити таку суму, тому відправив мене оперуватися в Києві. Я на той момент не придав цьому особливого значення. Думаю: «Ну, ок. А що, у нас хіба гірше зроблять?».

– Ходили чутки, що мова йшла про 15 тисяч євро.

– Точно не знаю. Можливо, й так.

Не відомо, як склалася б моя доля, аби мені все ж таки зробили операцію в Ізраїлі. Можливо, все було б добре. В Києві мені зробили цю операцію невдало.

– У чому саме була проблема?

– Мені не зробили задню хрестоподібну зв’язку. Зробили тільки передню. Тобто лікар навіть не помітив, що в мене порвана ще задня зв’язка.

– Як таке можливо?

– Ой, там взагалі така маячня була… Я приїхав у ту клініку із диском з МРТ, все як належить. Лікар взяв той диск та начебто пішов дивитися. Однак коли мені вже вводили наркоз, він сказав: «Зараз я залізу в коліно та краще сам подивлюся, що там насправді, а не з усіма цими дисками буду розбиратися». 

Тобто це був просто кричущий непрофесіоналізм та некомпетентність. Не знаю, як так можна було зробити.

– Що це був за лікар та де він вас оперував?

– Давайте я не буду просто казати, аби нічого не наговорити. Не хочу.

– А хто вас взагалі направив у цю київську лікарню?

– Мене туди направив лікар першої команди Зорі. Він зараз не працює в клубі. Не знаю, де він. Я б хотів згадати його прізвище, але взагалі забув як його звали. Хірург був його якимось знайомим, якщо я не помиляюся. Він мені наробив такої фігні. Не ображаюся на лікаря Зорі, але вважаю його неправим у цій ситуації.

– Як ви почали розуміти, що щось пішло не так?

– В мене після кожної, навіть самої елементарної вправи під час реабілітації, набрякало коліно. Так бути не повинно. Мені робили пункцію та викачувати рідину.

– І що ви робили далі?

– Коли я вже зрозумів, що ситуація із моїм коліном ненормальна, то я самостійно знайшов собі в Києві лікаря. Це Новіков Володимир Володимирович. Дуже йому вдячний. 

Він мене обстежив та сказав, що моє коліно не тримає задня зв’язка, і через те, що все навантаження йшло на передню, вона вже також у поганому стані. Потрібно було оперуватися ще.

– Скільки сумарно операцій ви перенесли?

– Враховуючи із тією першою невдалою – п’ять.

– Чому довелося робити настільки багато?

– Після першої операції все було настільки погано в коліні, що за один раз неможливо було все зробити. Тобто друга операція – це взагалі була фактично чистка коліна від діяльності першого лікаря. 

Третя операція була найскладнішою та тривала п’ять годин. Мені просто зшивали зв’язки. Довелося розрізати навіть праве здорове коліно, аби взяти звідти зв’язку. На лівому просто не було звідки її брати.

Четверта та п’ята операція –  це також були чистки та певні нюанси, пов’язані із реабілітацією. Виникли деякі проблеми. Вони вже не були настільки серйозними, але також були необхідними.

– Як клуб та команда підтримували вас під час реабілітації?

– Мене усі підтримували. В Зорі реабілітологи зі мною дуже добре працювали. Мені усі висловлювали слова підтримки: партнери, агент, тренер. Сподівалися, що я повернуся та хотіли цього. Відчував максимальну підтримку. Усім за це дуже вдячний.

«Петраков – це людина, яка кидає багато горбилів»

– Також хотілося б поговорити про ваші виступи за юнацькі та молодіжні збірні України. Пам’ятаєте свій дебют?

– Звичайно. Це був матч за збірну U-18 проти Чехії на меморіалі імені В. Гранаткіна. Мене тодішній тренер команди Олександр Петраков одразу поставив у склад. Я грав правого вінгера.

Ми зіграли із рахунком 3:3. Я забив гол та отримав звання найкращого гравця матчу. Про кращий дебют я не міг і мріяти.

Дмитро Луканов. Фото: УАФ

– Як у вас відносини склалися із Петраковим?

– Дуже добре. Після того першого виклику до збірної він дуже мене хвалив.

Петраков – це людина, яка кидає багато горбилів. Тактичні розбори могли тривати по дві години. Кожного суперника він дуже прискіпливо розбирав. Теорії були веселі, він багато жартував, атмосфера була хорошою.

– Ви пограли у збірних разом із багатьма топовими футболістами. Хто запам’ятався?

– Подобався Роман Яремчук як людина та футболіст. Тести на швидкість він пробігав найкраще за усіх. 30 метрів біг за 3,8 секунди, як скажений.

Подобався Микола Матвієнко. Вітя Коваленко – без сумнівів дуже талановитий футболіст.

– Наостанок – про ваші плани.

– Виграти з ФК Щасливе чемпіонат району та знайти багато якісних гравців для Шахтаря.