10 кілограмів щастя

Існує вражаюче красива легенда: того жовтневого вечора ощасливлені київські вболівальники, розбрідаючись по домівках опісля гри з командою Беккенбауера, раптово змінили традиційні кричалки — «Киев, Киев!.. Молодцы, молодцы!..» на несподівану — «Україна, Україна!..» Нібито тривало це недовго, бо велелюдний натовп швидко розділили на окремі потічки навчені для цього кадебісти, відтак «націоналістичні» вигуки затихли.

Мені не відомо, чи відповідає дійсності ця історія, котра вперше була опублікована саме на наших сторінках (маю щодо неї скептичні відчуття). Натомість достеменно знаю таке: розповсюджена останніми роками деякими ЗМІ інформація про факельну ходу після подолання «Баварії» є нічим іншим, як звичайною дезою. Не було нічого такого, й не треба вигадувати (уявляю, що придумають міфотворці до наступного ювілею!).

… Отже, маючи виїзну перемогу — 1:0, наші вийшли на поле тоді ще Республіканського стадіону в майже основному кадровому форматі: «брамар» Рудаков, оборонці Трошкін, Фоменко, Решко, Зуєв, хавбеки Мунтян, Коньков, Буряк, Веремеєв, форварди Онищенко, Блохін. Бракувало тільки травмованого капітана Колотова, котрого вивели з ладу костоломи московського ЦСКА в матчі першості СРСР 26 вересня.

Цікаво, що наступного разу в союзній лізі столичні зіграли аж 17 жовтня в Ташкенті, зазнавши там колосального розгрому — 0:5. Тобто вони мали два тижні на підготовку до повторної зустрічі за Суперкубок континенту: у період між 26.IX та 12.X підопічні Лобановського й Базилевича не змагались ані в першості СРСР, ані в Кубку, де вони вилетіли ще в середині літа, ні у складі збірної країни; все, що було, — поєдинок із грецьким «Олімпіакосом» у 1/16 Кубка чемпіонів, який відбувся першого дня другого місяця осені. Натомість баварці щотижня грали у своїй бундеслізі, зокрема, за два дні (!) до матчу в Києві поступились у гостях «Кайзерслаутерну» — 1:2.

Чи свідчить змальований контекст про те, що динамівці, маючи тепличні умови (спеціально для них керівництво союзного футболу відкоригувало календар внутрішніх змагань), отримали втомленого суперника, котрий не встиг відновитися, відтак славна перемога жовтня 1975-го насправді не настільки славна? Хтозна. Не хочу бути ревізіоністом — принаймні щодо цієї події. Тому дозволю собі всоте процитувати голландського генія футболу на прізвище Кройфф, який назвав оте «Динамо» третьою найкращою командою з усіх бачених ним…

Тренер німців Крамер виставив у Києві такий склад: воротар Майєр, захисники Вайс, Беккенбауер, Шварценбек, Горсман, півоборонці Рот, Шустер (на 78-й хвилині замінений шведом Торстенсом), Дюрнбергер (на 70-й хвилині поступився місцем на полі норвежцю Гансену), Капельман, нападники Румменіге, Вундер. Як бачите, не було суперснайпера Мюллера, внаслідок чого Румменіге, котрий у Мюнхені виконував функції правого півзахисника (так, володар «Золотого м’яча» 1980 і 1981 років починав у доволі незвичному амплуа), висунувся наперед.

Тодішня преса писала, що баварці, більше тримаючи м’яч, не створили особливих проблем для киян, двічі пропустивши од них на контратаках. Як було насправді, невідомо, позаяк відео гри не дожило до наших днів — маємо тільки скомпоновані фрагменти. Правда, є ще одна легенда: тренерський штаб «Динамо» записував для «внутрішнього користування» всі зіграні матчі, й буцімто повторна зустріч із «Баварією» збереглась якраз у такому вигляді — знята на одну камеру, без супроводу коментатора. Хочеться, щоби ці чутки відповідали дійсності.

… Навіть знаючи доволі обширний «бекґраунд», у мене перехоп­лює подих од споглядання світлини з поєдинку 6 жовтня 1975 року. Надто коли бачу той величезний приз — перший варіант європейської Суперчаші, що важив 10 кілограмів. Переконаний: схожі емоції переживають тисячі динамівських уболівальників. І жодні факти й «факти» не змінять нашого сприйняття тих подій.

Володимир БАНЯС.