Андрій БЛИЗНИЧЕНКО: «Я не ображений. Я працюю»
420 
24 липня 97-му номеру «Дніпра» виповнилося 20 років. На Заході такий вік для футболіста вже давно не вважається юним, одначе в Україні панує інше бачення, уречевлене фразою «він іще надто молодий, у нього все попереду». Навіть якщо йдеться про найталановитішого, на мій погляд, вітчизняного гравця з тих, які не досягли повноліття.
— Андрію, напередодні гри у Львові я був упевнений, що ви зіграєте, принаймні, вийшовши на заміну. Натомість вашого прізвища не було в заявці…
— Тренер вирішує, кого випускати на поле. Моє завдання — старатися, доводити, що я гідний того, щоби бути виконавцем основного складу. Поки виступаю за молодіжний склад.
— Про тренера: як вам працюється з Мироном Маркевичем? Уже говорили з ним про своє майбутнє? Наприклад, Михайло Фоменко з кожним футболістом збірної проводить задушевні бесіди.
— Ні, не розмовляв із Богдановичем. Можливо, він особисто спілкувався з іншими виконавцями «Дніпра», проте зі мною поки що ні.
— Отож ви не знаєте, чи розраховує він на вас цього сезону? Чи даватиме грати більше за свого попередника?
— Не знаю, але збираюся з’ясувати: думаю, найближчими днями я сам або мій агент поговорить із Маркевичем. Якщо він на мене розраховує, залишуся в команді, якщо ні, треба буде щось вирішувати.
— А де використовував вас Мирон Богданович на літніх зборах? Там, де й Хуанде Рамос?
— Так, на місці лівого півзахис-
ника.
— Ось, мабуть, у чому проблема: тут надто сильний конкурент — Євген Коноплянка…
— У принципі, я можу зіграти на обох флангах, у молодіжній команді часто виступав праворуч.
— А перехід у центр поля, після від’їзду бразильця Джуліано, не розглядався?
— Та ні… Що значить — розглядався? Я ж такі речі не вирішую — кому й де грати…
— Одверто кажучи, відчуваю у вашому тоні ображені нотки.
— Я не ображений. Я працюю, граю за молодіжну команду та чекаю свого шансу. Нагоди довести, що потрібен «Дніпру».
— Є цікавий момент: більшість футболістів, які виступали під орудою пана Маркевича, розповідають, що він, зокрема, не любить спілкуватися з підопічними тет-а-тет. Але це не значить, що він не довіряє. Можливо, варто проявити терпіння?
— Може, й так… Дякую за пораду, я до неї прислухаюся… Повторюю: сьогодні моя справа — працювати й доводити, що я корисний основному складу. Проте розумію: якщо наставник не бачить мене в команді, доведеться щось змінювати. До закриття трансферного вікна є ще місяць.
— А що вже трансформував у тренуваннях і стилі гри Мирон Богданович?
— Тепер ми намагаємося грати тільки через пас, довше контролювати м’яч, тримати його внизу, діяти першим номером. За Рамоса нас учили більше орієнтуватися на контратаки, активно використовувати фланги. Поки що це головні зміни.
— Сподіваюся, вони допоможуть вам у старті в Лізі чемпіонів. Шкодуєте, що принаймні перші матчі Дніпропетровськ їх не побачить?
— Мені дуже жаль наших людей: вони стільки років чекали цього, а їх позбавили радості. Просто взяли — й перенесли гру до Києва! Тим паче, що в нашому місті все спокійно.
— Повірте: у столиці вам буде гарантовано підтримку!
— Сподіваюся. У нас стадіон точно був би заповнений. Знаю, що багато дніпропетровців поїде підтримати команду, та чи заповнять вони НСК «Олімпійський»?
Володимир БАНЯС.