Український футбол
Богдан ЄСИП: «400 матчів? Можна й більше!»
Нападник донецького «Олімпіка», який тепер у рейтингу найкращих гвардійців турніру займає друге місце після Андрія Цвика, розповів «УФ» про свій ювілей

— Матч 19-го туру проти вашої колишньої команди ПФК «Суми» став для вас 400-м у першій лізі. Знаєте про це? І як відсвяткували ювілейну зустріч?

— Що це ювілейна для мене гра, знав. Але особливих урочистостей із цього приводу згодом не було. Вихідні провів у колі родини, вдома, в Охтирці.

— Який матч із проведених найбільше врізався в пам’ять?

— У моїй пам’яті залишилося багато хороших пам’ятних матчів. Наприклад, у першій лізі у складі «Наф­товика» я зробив хет-трик у Охтирці в поєдинку з «Волинню». Знаменним для мене став недавній матч, коли, виступаючи за «Олімпік», де забив 100-й м’яч у першій лізі. І, уявляєте, не комусь, а саме «Нафтовику».

— Це дуже символічно…

— Так, і вболівальники «Нафтовика», за який я довгий час виступав, мене вітали після гри. Спасибі їм за це. Було, чого гріха таїти, приємно. Окрім цієї пам’ятної зустрічі, була маса матчів, коли забивав переможні м’ячі на останніх хвилинах.

Не шкодуєте, що вся ваша футбольна кар’єра пройшла в командах першої вітчизняної ліги?

— Так, справді, більшу частину своєї кар’єри я провів у першій лізі. Але я не шкодую про це. Як кажуть, маємо те, що маємо. Були пропозиції свого часу з команд прем’єр-ліги. Може, у чомусь я не підійшов. З іншого боку, знаю тепер уже, що мене свого часу не ставили до відома про те, що той чи інший клуб вищого дивізіону був у мені зацікавлений.

— А можна зараз озвучити, хто до вас у різний час виявляв інтерес?

— Знаю, що у своїх лавах мене хотіли бачити «Металіст», «Карпати», запорізький «Металург», «Ворскла». Чув, що колись мною цікавився й донецький «Металург». Але що вже зараз про це говорити…

— Напевне, «Нафтовик» із Охтир­ки, де ви провели дев’ять із половиною сезонів, залишив у душі найяскравіший слід?

— Звичайно. Це команда, яка назавжди залишиться в моєму серці. Я з «Нафтовиком» домігся багато чого, ми з моїми колишніми партнерами по команді подарували місцевим уболівальникам незабутні емоції. Постійно були в лідерах першого ешелону, навіть і в прем’єр-лігу виходили. До речі, той сезон серед найкращих колективів країни провели вдало, але щоби залишитися в прем’єр-лізі нам не вистачило одного очка.

— Ви в першій лізі забили 100 м’ячів, займаючи за цим показником третє місце в рейтингу найкращих бомбардирів за всю історію турніру. Чи є бажання стати першим снайпером?

— Бажання, звичайно, є. Але як складеться подальша футбольна доля, загадувати не беруся. Наразі прогнозувати тяжко, адже це справа невдячна.

— В «Олімпіку» вам доводиться витримувати конкуренцію з Олександром Ситником і граючим президентом клубу Владиславом Гельзіним. Нелегко?

— Коли команда перебуває на першому місці, постійно виграє, зазвичай склад не зазнає суттєвих змін. Є люди, які вирішують поставлені завдання. Я не скажу, що мені тяжко конкурувати. Я намагаюся якісно виконувати свою справу, а тренер вирішує, кого ставити на матч, а кого — ні.

— Рівень турніру в першій лізі з роками стає сильнішим чи навпаки?

— Якщо відверто, то, вважаю, що стає трохи слабкішим. Не хочу своєю думкою когось образити. Думаю, зараз команди зрівнялися, але не підтягнулися.

— За свою кар’єру ви поміняли чимало команд. Не рахували, скільки? І чому, крім «Нафтовика», не змогли десь закріпитися надовго?

— Не рахував, але, думаю, пограв, не менше, ніж у десяти командах. А в «Нафтовик» я їхав на правах оренди з київського «Динамо». В Охтирці ніколи не укладали довгострокових контрактів. Підписував угоду, в основ­ному, на рік. Потім продовжував. Мене все влаштовувало. Напевне, й керівництво «Нафтовика» влаштовувала моя гра. Тобто, все це було взаємно. Так і затримався надовго в Охтирці, потім осів у цьому місті й зараз там мешкаю.

— Богдане, ви згадали про київське «Динамо». Із плином часу, можете сказати, чого вам не вис­тачило, щоби пробитися в першу команду клубу?

— Я потрапив у той час, коли з «Динамо» працював Валерій Васильович Лобановський, і в команді були зібрані дуже сильні футболісти. Можливо, за два-три роки, коли хлопців розкупили, я б і заграв. Але в моєму випадку пробитися в основу було нереально. Тоді «Динамо» в двох матчах перемагало «Барселону» — 7:0! Не можу сказати, що я не витримав конкуренції, все-таки два роки їздив із першою командою на збори, але, відверто, у складі були виконавці сильніші за мене.

— На ваш погляд, «Динамо» зразка 1998/1999 років — найкраща команда в історії незалежної України?

— Однозначно! Це підтверджено результатами команди, найперше, на європейському рівні. Причому перемагали кияни тоді всіх опонентів без легіонерів у своєму складі.

— «Олімпік» сьогодні впевнено йде на першому місці в першій лізі. Як вважаєте, за рахунок чого?

— Досвід дозволяє мені заявити, що «Олімпік» нині — найкраща команда першої ліги. Вона виокремлюється стилем гри, взаєморозумінням гравців. Хлопці давно грають практично одним складом, показують хороший футбол. Мені імпонує підхід до роботи президента клубу, тренера команди. Усі в клубі об’єднані однією ідеєю, одним завданням.

— Підбір гравців у «Олімпіка» відповідає прем’єр-лізі?

— Думаю, більшість виконавців відповідає рівню прем’єр-ліги.

— Богдане, скільки років ще збираєтеся пограти?

— Питання цікаве… Можна будувати одні плани, а як вийде, тяжко сказати. Головне, що сили у собі ще відчуваю.

Дмитро ДОЙНІКОВ.


стрічка новин