Український футбол
Богдан КОГУТ: «Мою операцію фактично оплатили гравці запорізького «Металурга»
Провідний воротар першої частини минулого сезону, за версією «УФ», відверто розповів, як отримував безліч пропозицій, проходив збори з командами прем’єр-ліги і перед підписанням контракту зазнав складної травми, а тепер (через рік) знову намагатиметься в

— Богдане, натрапив на ваше прізвище в заявці чернівецького ФК. Цієї весни нарешті побачимо вас у справі?

— Якщо мене вже заявили, то, очевидно, що в другому колі, зреш­тою, повернуся на поле. Недавно підписав контракт із «Буковиною», певний час уже працюю разом із командою. Загалом, відновлюю кондиції та форму. Думаю, якщо
все буде добре, то скоро побачите мене.

— Пам’ятаю, влітку ви також потрапляли в заявку буковинців, але згодом про вас узагалі не було чути. Часом, не було рецидиву травми?

— Слава Богу, рецидиву не було. Натомість була певна невизначеність у клубі. Спілкувався з Юрієм Гієм, чекали рішення колишнього президента. Проте так і не дочекалися конкретики. Відтак не було сенсу вже щось інше шукати. Вирішив продовжити паузу та не форсувати події, щоби взимку вже в повну силу працювати на тренуваннях. Отож не помилився, адже в «Буковину» повернулася стабільність, а зараз займаюся без обмежень.

— Відновлення вже позаду?

— Не можу сказати, що я вже повністю одужав. Хоча я тренуюся в загальній групі на рівні з усіма. Проте сам помічаю, що мені бракує ще фізичної сили. Але нічого, в процесі вже надолужу.

— Чим займалися упродовж останнього року, котрий випав із вашої кар’єри?

— Та важко, звичайно, було. Все життя присвятив футболу, а лиха травма відняла стільки часу. Зате з’явилася можливість повсякчас перебувати з сім’єю. Якщо чесно, поруч із дитиною цей рік дуже швидко минув. Окрім того, зрозуміло, процес реабілітації відбирав чимало сил і часу. Перші два місяці по шість годин у день потрібно було розробляти коліно, щоби воно як слід працювало. Далі щоденна робота все одно продовжувалася, тож байдикувати не було змоги.

— Відомо, що лягати під ніж — дороге «задоволення». Де ви робили операцію та чи допоміг хтось, аби покрити витрати?

— Лягав під ніж у нас, у Києві. Цим займався досить відомий хірург Сергієнко. Мені його порадив мій товариш, після чого я поїхав у столицю, провів консультацію та мені зробили операцію. Щодо витрат: я розірвав контракт із «Буковиною» та поїхав у Запоріжжя на перегляд. До підписання конт­ракту справа не дійшла, тож мені ніхто не був зобов’язаний виплачувати певні суми, щоби покрити витрати на операцію. Відтак довелося лягати під ніж за свої кошти. Правда, потрібно подякувати гравцям «Металурга»: вони мені згодом колективно перерахували гроші на банківську карточку. Отож фактично мою операцію оплатили гравці запорізького «Металурга».

— До слова, окремо хотів запитати про перегляд у таборі «козаків». Як пройшов цей етап і як він завершився?

— Виник варіант з «Металургом», тому зразу поїхав до них на збори. Загалом, разом із командою займався три місяці. Тамтешні наставники були зацікавлені в моїй персоні. Помітно було, що головний тренер і спеціаліст по воротарях бачили мене в складі, постійно випускали мене з Боровиком на спарингах. Інша справа, що чомусь керівники ФК затягували підписання контракту. Як пам’ятаєте, Боровик і Прийомов тоді поставили підписи під договором із клубом лише напередодні поновлення чемпіонату. Знаю одне: тренери хотіли мене залишити, проте прикра травма змінила всі плани.

— Не насторожувала конкуренція зі Старцевим, Грдлічкою та Боровиком?

— Авжеж, адже названі голкіпери — високого рівня. Думаю, будь-яка команда прем’єр-ліги не відмовилася би від їхніх послуг. Але тоді не побоявся такої конкуренції, поїхав до їхнього розташування, де побачив, що можу з ними грати на рівні. Тим паче, тренер воротарів до мене добре ставився, довіряв мені місце в рамці.

— Наскільки знаю, раніше у вас були варіанти ще з «Нивою» та «Волинню». Не склалося?

— З тернопільцями справді був контакт, але через їхні фінансові проблеми не хотів туди їхати. Пам’ятаю, Яворський ще раніше хотів мене запросити. Щодо лучан: я теж їздив до них на перегляд, але в «Волині» був сформований комплект воротарів. До того ж, Кварцяний сказав мені, що я — хороший воротар, але в нього таких уже є троє. Отож провів першу частину сезону в Чернівцях, а взимку вирушив до запорізького «Металурга». Хоча, зізнаюся, був тоді варіант із казахстанським «Кайсаром». Пригадую, отримав пропозицію, коли був на зборах «Металурга», тож чесно підійшов до тренера воротарів і сказав: «У мене є варіант у Казахстані, що мені робити?». У відповідь почув, що нікуди їхати мені не потрібно, бо на мене всерйоз розраховують. Отож питання відпало саме по собі. Інша справа, що травма все зламала…

— За тривалий час лише чернівчани хотіли дати вам шанс?

— Ні, мені телефонували представники команд нашої першої ліги, а також пропонували варіанти з ближнім зарубіжжям. Утім, зрозумійте, що «Буковина» — далеко не остання команда, вона припала мені до серця. Крім того, подобається місто та вболівальники, котрим хочу допомогти, щоби їхня улюб­лена команда мала гідний вигляд у першості.

— Припускаю, Юрій Гій, з яким працювали ще в Польщі, також зіграв свою роль у вашому рішення?

— Маєте слушність. Із Юрієм Володимировичем у нас давно склалися хороші взаємини. Відтак Гій зателефонував мені, сказав, аби я повертався. Я дав йому слово, що не буду розглядати інші можливості, і допоможу буковинцям. Додам, що важливим фактором став Гуменюк, який працює в команді з голкіперами. Це той наставник, під орудою якого є чого повчитися та можна прогресувати.

— З огляду на
скрутні фінансові можливості
клубу, в
свій контракт, певне, заглядали, щоби подивитися лише на 
термін дії.

— Та самі бачите, яка зараз ситуація в країні. У першій лізі вже не платять стільки, як раніше. Отож із розумінням поставився до запропонованих умов. Тим паче, останній рік не грав. Головне зараз, щоби на харчування вистачало.

Знаю, що в команді зараз працює шість (!) воротарів…

— Так і є. Проте в заявку потрапили лише четверо, двоє з яких — місцева молодь.

— Судячи з імен, у вас не буде проблем із ігровою практикою.

— Утім, стверджувати не можна, позаяк прізвища в футбол не грають.

— Бачите передумови, які дозволять «Буковині» залишити останнє місце?

— Таке завдання — залишитись у чемпіонаті — стоїть перед нами. Тим паче, команда такого міста, як Чернівці, просто зобов’язана грати принаймні в першій лізі. Бачу, що збирається непогана команда. Може, повернуться Керчу та Орловський. До того ж, до нас іще приїжджають гравці.

— А Гунчака чи Палагнюка, випадково, поряд із тренувальним полем не бачили?

— Ні. Руслан, як мені розповідав Керчу, залишається у білоруському «Нафтані». Стосовно Палагнюка: погоджуся, що він нам би також допоміг, але, за моєю інформацією, принаймні до літа Василь залишиться у вірменському «Гандзасарі».

— Не відкидаєте можливості, що після завершення чемпіонату залишитеся в складі «жовто-чорних»?

— Та не відкидаю. Однак ситуація в Україні така, що не можна загадувати наперед. Потрібно жити сьогоденням, а не майбутнім. Зараз для мене найголовніше — здоров’я. У цьому за останній час переконався. Недарма ж старші люди завжди бажають щастя і здоров’я. Тепер сам зрозумів вагу цих слів.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин