Ігор СТОЛОВИЦЬКИЙ: «Мене тренери підколюють, питаючи, скільки матчів виграв на виїзді»

Добросовісно, півдня, довіра

— Ігоре Михайловичу, чув, що в неділю повернулися з Кіпру. Як злітали?

— У принципі, погода дозволила тренуватися на хороших полях. Отож усе пройшло добре. Зіграли чотири контрольні поєдинки. Але шкода, що перший спаринг був із слабким суперником (розгромили «Аріс» — 8:0). Зате зіграли потужний матч із молдовським «Шерифом», якому поступилися — 0:2. Потім зіграли нульову нічию з «П’юніком», який іде другим у чемпіонаті Вірменії, як мені потім сказали. Наостанок успішно протидіяли молодіжній команді кіпрського АПОЕЛа (3:2). Ось і всі спаринги. Зборами задоволений. У принципі, роботу підопічні виконали добросовісно, відтак нормально переносили навантаження. Претензій до жодного з гравців не маю.

— Чому Кіпр? Не надто популярний варіант.

— Ми два роки тому літали на Кіпр, вирішили так і цього разу. Був варіант із Туреччиною, проте вже нічого не змінювали. Як на мене, в Туреччині краще. Та нічого, скоро летимо й туди.

— Чи був вільний час упродовж закордонних зборів?

— Лише півдня. Перед відльотом хлопці кілька годин гуляли містом. У Туреччині буде краще: запланували один день суто на відпочинок. Зможемо повноцінно погуляти Анталією.

— Чи вже награвали склад у спарингах?

— На цьому зібранні всі грали по 45 хвилин. Уже в Туреччині даватиму хлопцям у перших матчах 60–70, а в останніх і по 90 хвилин ігрової практики.

— Маєте непогане поповнення в особі Кучинського, Ямполя та Семенини. Як удалося їх запросити?

— Так склалося, що нам порекомендували цих виконавців. Наприклад, Ямполя ще рік тому хотів бачити в команді. У Семенини було мало ігрової практики в «Олімпіку». Хоча подобається його манера гри. Людина добре бачить поле та швидко працює з м’ячем. Кучинський перейшов із «Полтави». Отож подивимося. Сподіваюся, що повинні допомогти.

— Чи зрозуміли новобранці, що ви від них вимагається на полі?

— Звичайно, вони швидко влилися, бо в нас хороший колектив. Отож без усіляких проблем гравці призвичаїлися до команди й моїх вимог. Усім довіряю, з кожним індивідуально поспілкувався. Футболісти все розуміють, тому все гаразд у цьому плані.

— За тиждень, у неділю, вилітатимете до Анталії. Що заплановано на наступний етап підготовки?

— У нас попередньо було заплановано шість матчів. Утім, на сьогодні домовилися про чотири. Дві команди вищої ліги Казахстану, потім зустріч із білоруським БАТЕ. Затим якась бельгійська команда, проте, за можливості, хочу її змінити. Здається, вона виступає в третьому дивізіоні своєї країни. Назву навіть не знаю.

— Тобто не цікавлять зустрічі, де можна без надзусиль забивати повну торбу м’ячів?

— Ні, я хочу грати із сильними суперниками.

— Кажуть, що зі слабким опонентом на зборах грати краще, щоби відточити механізм атакувальних дій.

— Як варіант. Я з вами погоджуюся. Такі спаринги справді важливі, щоби відчути впевненість у своїх силах і награти певні зв’язки. Проте не хочу такого. Коли повернемося в Черкаси, буде два тижні до поновлення змагань. Із такого рівня суперниками можемо й в Україні зіграти.

Відплата, луснути, з нуля

— Думаю, коли маєте таких гравців і такі можливості для підготовки, то, певне, й вимагатимуть од вас теж немало.

— Безумовно. Найголовніше, щоби гравці розуміли, що від них вимагається. Можна їхати в Америку, Іспанію… Футболісти мають розуміти: якщо для них створюють такі умови, вони повинні відплатити своєю роботою та грою. Що на зборах, що в чемпіонаті. Як воно, зрештою, буде, лише одному Богові відомо. Принаймні зараз до підлеглих у мене немає претензій. Будемо працювати…

— Розумію, що не скажете, на якому місці завершите сезон. Однак цікаво, що від вас і команди вимагає керівництво?

— Поки нічого. Думаю, скажуть перед першою офіційною грою.

— Здогадуюсь, ви недогово-
рюєте.

— Гаразд. Стоїть завдання — вийти в прем’єр-лігу. Та який буде регламент, іще ніхто не знає. Отож наша мета — грати й вигравати, щоби не опуститися нижче третього місця.

— Третє? Не замало для підвищення в класі?

— Хтозна, можна посісти й перше місце, але залишитися в першій лізі. Відтак поки не хочу про це думати. Якщо думати про все, голова лусне. А поки поступово готуємо команду.

— Дуже подобається, що чимало команд прагнуть поповнити еліту: «Зірка», «Оболонь-Бровар», «Гірник», «Геліос», «Іллічівець», «Черкаський Дніпро». Навесні очікується заруба.

— Так і буде. Іще перше коло довело, що в першості немає прохідних матчів. Мені всі тренери команд першої п’ятірки кажуть, що такого чемпіонату, з такою щільністю в турнірній таблиці, давно не було. Тим і цікавіше буде.

— Тим паче, відрив між першим і п’ятим місцем всього чотири пункти. За тур-другий ситуація може кардинально змінитися.

— Так, іще все, що завгодно, може трапитися. Думаю, все проясниться не раніше передостаннього туру. До того триватиме завзята боротьба. На даний момент нічого конкретнішого не скажу. Останній матч усіх розставить на свої місця.

— Гадаю, з тією командою, котра зараз зібралася у Черкасах, вам не лячно входити в друге коло.

— Скажу, що різне в житті буває. Сподіваюся на краще.

— Не бачу у ваших словах оптимізму.

— Та ні, я стриманий у висловлюваннях. Бо ж за два місяці зателефонуєте: «А пам’ятаєте, ви мені говорили?..» Отож спокійно ставлюся до нинішньої ситуації. Розумію, що футбол — непередбачуваний вид спорту.

— Одна справа, якби у вас були футболісти з чемпіонату області, а інша — котрі мають досвід виступів у вищій лізі чи давно туди напрошуються.

— А зовсім інше, що тепер на нас налаштовуватимуться як на лідера. Повірте, мене тренери підколюють, питаючи, скільки матчів я виграв на виїзді. Відповідаю: «Один. Якби виграв три-чотири, я з вами взагалі би не спілкувався». Розумієте? Нам теж непросто. Головна боротьба — попереду.

Євген ДЕМЯН.