Український футбол
Ігор СУРКІС: «Коли ФФУ очолював мій брат, такого неподобства, як сьогодні, не було!»
Керманич лідера чемпіонату сповнений оптимізму щодо майбутнього своєї команди

Ігоре Михайловичу, від неділі наші ЗМІ вже розтиражували одну цифру — «939», яка вказує на кількість днів, упродовж яких «блакитно-білі» не посідали найвищої сходинки у вітчизняній лізі. Ви для себе знайшли пояснення такого неприродного стану справ для клубу, котрий здобув 26 комплектів золотих медалей? Не хочеться питати, хто в цьому винен, але…

— Як і в усьому, тут можна знайти багато причин. Наприклад, така: маємо кілька сильних амбіційних команд, які хочуть усіх, зокрема нас, потіснити в боротьбі за першість. Вони не стоять на місці, розвиваються, їхні власники виділяють на них серйозні кошти. Або така: футбол — це насамперед вид спорту, де, як відомо, постійно бути найсильнішим неможливо. У цьому виді спорту насправді нічого не відомо: якийсь час ти довго виграватимеш, згодом програватимеш, але знати напевно, що завтра буде, — нереально. Припустімо, «Барселона»: вам нагадати, як ця команда провела минулий сезон, і якою вона була ще два-три роки тому?..

— На мою думку непрофесіонала, появу отієї цифри «939» зумовив один конкретний і глобальний фактор: політика. Впевнений: якби не сталося того, що сталося 21 лютого, динамівці й досі не зуміли би вийти на вершину турнірки — їм цього б елементарно не дозволили.

— Не хочу про це говорити. Взагалі не хочу торкатися даного питання. Насамперед тому, що таким чином я ніби відведу від себе відповідальність, що не є правильно. Давайте краще поговоримо про інше. Сьогодні у «Динамо» відбуваються речі, які мене радують. Найголов­ніше — реально формується колектив однодумців, який із часом буде готовий на великі звершення. З нетерпінням чекаю, коли моя команда вийде на справді значний рівень, чого всі ми вже зачекалися. Перед нею поставлене завдання, воно, сподіваюся, буде виконане. Так, і раніше ми озвучували аналогічні завдання, просто різні причини не давали виконати їх… Радий за нашу молодь — Макаренка, Бурду, Сидорчука, Кравця. Радий за постійно прогресуючого Ярмоленка. Особливо гріє душу постать Шовковського — вірю, що він іще довго радуватиме нас. Як і Гусєв. Сьогодні, повторюю, йде процес зростання великого цілого, того, що Лобановський називав «командою-зіркою». Не командою зірок чи зірочок, а певним механізмом, сила якого в ідеальній відлагодженості деталей, у синхронній їхній роботі. Якщо все складеться, якщо всі «деталі» усвідомлять те, частиною якого «механізму» вони є, у нас буде хороше майбутнє. Втім, наголошую: футбол — то не математика, тут, навіть коли ти все правильно запрограмував і розрахував, результат може не прийти, бо всяке трапляється.

— Один із головних результатів для «блакитно-білих» у поточному сезоні — внутрішнє чемпіонство. Й ось, що я недавно пригадав: кілька років тому ви дали інтерв’ю клубному журналові, де чесно зізналися, що українське «золото» вже не радує вас — приїлося, радують тільки перемоги в єврокубках. Тепер у вас змінилося ставлення до вітчизняної першості.

— Пам’ятаю це інтерв’ю… Знаєте, відтоді у нас і чемпіонат іншим став! Іншим у якісному плані. Пригадайте: в середині 2000-х багатьом приїлося те, що з року в рік за «золото» змагаються всього дві команди. А попереднього сезону таких було вже чотири! Оцініть, який стрибок відтоді здійснили «Дніпро», «Металіст», «Чорноморець». Припустімо, сьогодні мені дуже подобається «Зоря»: там тренеру дали тривалий час попрацювати, не виганяли одразу, коли почався неуспішний період, тому сьогодні пожинають плоди. При тому, що цей клуб зараз, як то кажуть, без кола і двора: рідне місто окуповане, й не зрозуміло, коли буде змога туди повернутися. До слова, хочеться з цього приводу сказати кілька слів: на кубковий поєдинок із «Карпатами», попри холод, прийшло 12 тисяч вболівальників. Про що це свідчить? Футбол нині в Україні потрібен, як ніколи. Причому потрібен усім. Для багатьох людей це чи не єдина віддушина. Й саме гра об’єднала нас довкола державних інтересів, зробила справжніми патріотами. Тому хочу висловити побажання, аби в Україні, нарешті, запанував мир. Це, зокрема, створить передумови для того, аби наш чемпіонат, який, наголошую, відчутно зріс за останні роки, повернувся до свого довоєнного рівня. Для цього в усьому має запанувати лад.

— Останньою фразою ви, мабуть, натякаєте на резонансну «справу Степаненка». Сьогодні (розмова мала місце увечері вівторка. — В.Б.) прочитав, що ви назвали її «бєспрєдєлом».

— А це і є «бєспрєдєл»! Народ Украї­ни двома виборами, які пройшли цього року, довів, що прагне в Європу, але якщо ми хочемо туди, мусимо насамперед поважати закони. А якщо хтось «по ходу справи» закони підкориговує, як це можна ознаменувати?! Регламент чемпіо­нату змінюється будь-якої миті! Доб­ре пам’ятаю, коли президентом ФФУ був мій старший брат, всі нас постійно звинувачували в тому, що ця організація обслуговує інтереси київського «Динамо», казали, мовляв, буде у Федерації новий президент — корупція зникне. Але від 2012 року бачимо, що Будинок футболу піклується тільки про один клуб, і він не зі столичною пропискою… Я вам чесно скажу: коли мій брат очолював ФФУ, такого неподобства, як сьогодні, не було! Дехто має право робити все, що йому заманеться — ви тільки згадайте, як навесні з якогось дива відмінили поняття «золотого матчу»! От просто взяли — й скасували, ніби помахом чарівної палички.

— Але ж, Ігоре Михайловичу, нинішній стан справ стався, значною мірою, через те, що впливові люди у футболі України допустили його! Ось, приміром, запитання: незабаром річниця Євромайдану, а нашим господарством і досі керує Коньков, який на свою посаду вибрався тільки тому, що є земляком екс-Президента.

— То ви на мене натякаєте — словами «допустив»? Ну, це, м’яко кажучи, некоректно… Я, мій клуб, хіба ми впливали на вибори президента Федерації восени 2012-го? Є наразі законно обраний керівник національного футболу України. Втім, до нього накопилося багато претензій — не все у нас гладко, далеко не все. 19 грудня пройде Конгрес, де, можливо, щось відбудеться. Принаймні наш голос, голос «Динамо», буде почутий усіма. Так само до УПЛ наявні питання… Досить про це. Якщо маєте ще запитання, давайте ближче до гри.

— Добре… Чому, на ваш погляд, кияни настільки нестабільні — за катастрофою в Ольборзі
слідує ренесанс у Дніпропетров-
ську?

— Ну, це ж очевидно: по-перше, молодість більшості виконавців (тобто вони незіграні, часом не зовсім об’єктивно оцінюють власні сили), по-друге, наставник, який працює півроку й теж є молодим — за тренерськими мірками.

— І про Бетао: якщо ви дозаявите його, чи зможе він виступати у прем’єр-лізі ще цього року?

— Так, адже він вільний агент. Тепер бразилець проходить певні тести, після закінчення яких — у випадку, якщо наш тренер побачить потребу в його послугах — допоможе «Динамо». Знаєте, у нас було багато бразильців, але таких, як Бетао, тільки один — Данило Сілва. Я взагалі рідко зустрічав футболістів із настільки хорошими людськими якостями. Вони обидва винятково відповідальні спортсмени, справжні професіонали і патріоти клубу. Такими людьми не можна розкидатися.

Володимир БАНЯС.


стрічка новин