Український футбол
Ламання стереотипів, або Зміна світогляду
Як і прогнозував кореспондент «УФ», принаймні половина учасників єврокубків зіткнулась із серйозними проблемами поповнення очкового доробку


3:0 як дзеркало суботи

У принципі, суботні матчі не передбачали особливого зацікавлення у вибагливого глядача. Більше того, якби в Києві та Запоріжжі свисток рефері зупинив гру за аналогічного рахунку 0:0, мало хто здивувався би таким підсумком. Натомість у згаданих містах відбулися доволі непогані за напруженням поєдинки.

Спочатку у столиці пройшло регіональне дербі між донецьким «Металургом» та «Іллічівцем». Як на мене, шукати причини невдач азовців не варто. Клуб, який явно поступається в багатьох компонентах своїм сусідам, міг просто припинити існування. І справа тут не в браку коштів, а в тому, що функціонери зайняли принципову позицію залишатись у Маріуполі, до якого, ясна річ, не хотіли повертатися чинні футболісти. Отож віддзеркалення справ у ФК мало місце впродовж зустрічі з МетаДоном. Хоча спочатку все відбувалося доволі непогано, другий тайм засвідчив, що проблем з організацією оборони в юних підопічних Павлова вдосталь. Водночас «металурги» зуміли легко й невимушено здобути вдруге за сезон три очки.

Фахівці давно відзначали покращення гри запорізького «Металурга», проте цього сезону це лише частково позначається на результатах. Ледь захисники «козаків» зуміли оговтатися після трьох пропущених м’ячів у свої ворота в Луцьку, як у наступному домашньому поєдинку їм довелося знову пережити ще один страшний сон — розгром із рахунком 0:3. Господарі не виглядали безпорадними, утім за виконавською майстерністю полтавці явно переважали. Примітно, що всі три м’ячі були забиті різними способами, проте однаково вправно. Загалом, приємно, що «Ворскла» після вагомої втрати в особі Олега Мейдановича знову набула свого звичного вигляду.

Сімейна зрада?

Напередодні матчу стежив за колегами, котрі обговорювали протистояння «Шахтар» — «Зоря». Зрозуміло, що всі одноголосно висловлювали переконання, що «гірники» не знайдуть гідного спротиву в зустрічі з луганцями. Тим паче, що в президента перших пана Ахметова в матч-дей якраз день народ­ження. У свою чергу, я промовчав, адже мав кілька причин не бути таким категоричним.

По-перше, чомусь практично ніхто не помічає, що зміна курсів у «Зорі» вже давно завершилася. Так, орендовані гравці досі присутні, проте погляньте на кількість та якість. До прикладу, в згаданому поєдинку на поле у чорно-білій футболці вийшли четверо футболістів, які належать донеччанам. Погоджуся, що цифра немаленька, однак усі вони (Шевченко, Малишев, Караваєв і Малиновський) у клубі вважаються гравцями стартового складу. І, що найголовніше, саме в новій команді вони стали гравцями, котрі заслужили на таке право. Водночас усі виконавці мають за спиною ще одного виконавця. Згадайте ситуацію, котра була в луганському ФК років чотири тому: в плані кількісно-якісному показник був значно гіршим. Отож говорити про якусь залежність, вважаю, не варто.

По-друге, головний тренер — Вернидуб. Саме за цього наставника відбулася згадана зміна курсів. Однак у цьому аспекті головне інше: Юрія Миколайовича запрошували в клуб для досягнення результатів. На відміну від, приміром, Миколи Павлова, котрий не приховує, що його завдання — плекати нові таланти, Вернидуб займається іншими справами — турнірними. Вихід до єврокубків і достойне представлення України мали би переконати багатьох, що луганці хочуть і вміють крокувати своїм шляхом.

По-третє, керівництво. Останнє трансферне вік­но засвідчило, що в клубі вміють працювати у цій сфері. Мало того, що «Зоря», за словами Рафаїлова, непогано заробила на переходах Шунича, Данила та Болі в російські ФК, так іще луганці отримали хорошу заміну їм — Пилявського, Караваєва та Сагбефію. На мій погляд, такі дії функціонерів спрямовані лише на підсилення потенціалу.

Відтак останній результат (перемога «чорно-білих») претендує на те, щоби стати не винятком із правил, а принаймні реальною можливістю в протистоянні названих команд із Донбасу.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин