МАТа В ОДИН ХІД!

Нинішнє зимове трансферне вікно в Англії зайвий раз демонструє, що топ-команди готові на солідні витрати, навіть поповнити кишеню свого прямого конкурента, аби тільки посилити свій власний склад. «УФ» вирішив поглянути на найбільш гучні трансфери між провідними клубами Британії останніх років.

Отож, у цьому міжсезонні найактивніше себе проявив чинний чемпіон країни — «Манчестер Юнайтед», який знову підписав одного із лідерів свого прямого конкурента — лондонського «Челсі», до того ж, за рекордну для себе ціну — 37,1 мільйона фунтів. Мова йде про талановитого півзахисника збірної Іспанії Хуана Мату, який після приходу Жозе Моуриньо на тренерський місток «Челсі» став постійним гравцем запасу. Однак це аж ніяк не зменшує його професіоналізму, скоріше за все, навпаки, «аристократи» втратили одного із найкращих «конструкторів» атак. Про його виконавський рівень говорить статистика — найкращий асистент англійської прем’єр-ліги минулого сезону — 12 голевих передач, у середньому 52 точні передачі за поєдинок та 12 забитих м’ячів. Таким показником похизуватись більше ніхто не може. Питається: чи не прогадав сеу Жозе, що відпустив таку зірку до лав свого прямого конкурента? На мою думку — прогадав. Ще й як! По суті, «Юнайтед» за розумні гроші отримав уже сформованого гравця, який із часом буде лише додавати (вік дозволяє). До того, в іспанця не має виникнути жодних проблем із адаптацією, адже він чудово розуміє, що таке англійський футбол. Тож очевидно, що від цього трансферу виграли безпосе­ре­дньо МЮ та сам Хуан, якого, скажу чесно, було шкода. Тільки уявіть — лідер команди, чемпіон світу та Європи змушений проводити більшість поєдинків у запасі. І це за півроку до початку чемпіонату світу в Бразилії. Звісно, що Мата бажав змінити обстановку та отримати достатньо ігрового часу у новій команді. А коли трапилась нагода перейти до такого клубу, як «Юнайтед», то і розмірковувати було навіть зайве. У цій історії варто також відзначити, як дуже оперативно у цьому плані відпрацювали дипломати від МЮ, які буквально за один день змогли подолати всі бюрократичні перепони, щоби гравець якомога швидше приєднався до своєї нової команди. Мабуть, це така перша визначна перемога штабу Мойєса з моменту приходу шотландця до команди.

Далі постає логічне питання — чи здатен один Мата вирішити усі проблеми нинішнього «Юнайтед»? Звичайно, ні. Однак про це ми детальніше поговоримо вже у наступних наших матеріалах про команду Девіда Мойєса, яка неодмінно буде змінюватись у буквальному розумінні цього слова.

А зараз лише скажемо, що Мата став далеко не першим гравцем, який змінив дощовий Лондон на відчутно тепліший Манчестер. І навпаки. Тож давайте пригадаємо найбільш гучні трансфери футболістів, які змінювали одного англійського гранда на інший у самому розквіті футбольної кар’єри.

Звичайно, що із цього приводу одразу ж згадується нідерландський форвард Робін ван Персі, який позаминулого літа доволі сенсаційно перейшов із «Арсеналу» до команди ще сера Алекса Фергюсона за приб­лизно 24 мільйони фунтів. Проте перехід капітана, лідера лондонців та найкращого бомбардира Ліги на той момент був обумовлений зовсім іншим (на відміну від Мати) мотивом — бажанням нарешті здобути серйозний трофей у своїй кар’єрі — чемпіонство в АПЛ. І знову на «відмінно» спрацювала дип­ломатична служба «Юнайтед», яка за короткий час змогла владнати всі деталі переходу. До речі, за останні роки, мабуть, це єдині два трансфери (разом із переходом Мати), які МЮ провернув досить оперативно та якісно. Адже деякі інші переходи розтягувалися в часі на тижні і навіть місяці… Повертаючись до трансферу Робіна — тоді також постало питання: чи прийдеться зірковий голландець до двору манкуніанцям, адже в команді Фергі вистачало форвардів. Переконливу відповідь на це запитання дав сам голеадор — вже у своєму першому сезоні у складі «дияволів» Робін став найкращим бомбардиром першості і здобув заповітну золоту медаль чемпіона. Їхній дует із Руні можна назвати одним із найпотужніших не тільки в Англії, але й в усьому світі. От хто тільки залишився незадоволеним — це, власне, сам «Арсенал», який так і не зміг знайти за виручені кошти рівноцінної заміни голландцю. Тому не дивно, що фани «канонірів» досі не можуть пробачити ван Персі трансферу до свого одвічного конкурента. Попри це, сам нападник продовжує із повагою говорити про лондонців та клуб взагалі, не святкуючи навіть голів у їхні ворота. Однак «Юнайтед» був далеко не першим клубом, який почав практикувати політику «переманювання» футболістів принципового суперника до своєї команди.

У зимове трансферне вікно 2013 року до лав «Ліверпуля» із «Челсі» перейшов талановитий нападник Даніель Старрідж. Молодий форвард, який є вихованцем академії «Манчестер Сіті», довгий час був однією із надій лондонців за часів Карло Анчелотті та Андре Віллаша-Боаша. Однак постійна тренерська лихоманка у таборі «аристократів» призвела до того, що в. о. головного тренера став італієць Роберто ді Матео, із яким «Челсі» виграв Лігу чемпіонів. Проте за часів італійця перспективному форварду Старріджу все частіше не знаходилось місця в основі команди. А в тих поодиноких матчах, коли ді Матео використовував англійського форварда, випускаючи на заміну, Даніель змушений був грати на незвичній для себе позиції. Тож зрозуміло, що молодий нападник бажав змінити атмосферу та перебратись до іншого клубу, в якому йому будуть дійсно довіряти та давати грати (схожа ситуація із переходом Мати). Таким клубом став саме «Ліверпуль», який не пошкодував на цей трансфер приблизно 12 мільйонів фунтів. Наставник «червоних» Брендан Роджерс одразу почав підпускати новачка до стартової одинадцятки, зробивши згодом його повноцінним гравцем основи. Сам Старрідж відповів за довіру чудовими виступами. Міркуйте самі: у 34 матчах за «Ліверпуль» на даний момент Даніель забив 27 м’ячів, створивши разом із Луісом Суаресом один із найбільш грізних тандемів англійської прем’єр-ліги. До неймовірних голевих показників англійця додаються ще й його асистентські якості, адже крім точних завершальних ударів (як, наприклад, у позавчорашньому дербі проти «Евертона»), Даніель здатний віддати і якісний вирішальний пас. Тож чи прогадав «Челсі» із трансфером прудконогого форварда до табору свого конкурента? Напевно, питання риторичне. Старрідж органічно влився у склад команди Брендана Роджерса, ставши вже зараз одним із лідерів мерсисайдського клубу. Як результат, така вдала гра дозволила йому все частіше викликатись і до лав національної збірної Англії, де на нього покладають особливі надії під час майбутньої світової першос­ті у Бразилії.

Іншим яскравим прикладом гучного трансферу гравця між двома англійськими грандами, який помандрував маршрутом Лондон — Манчестер, став півзахисник Самір Насрі. Французький півоборонець, який був одним із ключових механізмів команди Арсена Венгера, і через якого будувались атаки лондонців, влітку 2011 року вирішив перейти до «Манчестер Сіті». Від тієї угоди «каноніри» отримали близько 23 мільйонів фунтів, а сам гравець підписав чотирирічну угоду із «горожанами». Звичайно, що у футбольних колах обговорювались головні мотиви такого трансферу для Саміра. Не в останню чергу називались і дуже вигідні умови особистого контракту. Проте і без трофеїв не обійшлось — у сезоні-2011/2012 команда Роберто Манчіні вперше за 44 роки стала чемпіоном Англії та виборола Суперкубок країни, а сам Нас­рі, за часів керування італійського фахівця, також став гравцем основного складу «Ман Сіті». Отож, як бачимо, окрім суто фінансових вигод, француз також виборов і заповітні трофеї. Проте в той же час не можна сказати, що «Арсенал» втратив незамінного гравця. До команди прийшли не менш кваліфіковані (проте за розумні кошти) виконавці у середню лінію — Артета та Касорла. Наступного сезону чудово розкрився не менш талановитий півзахисник Арон Ремзі, який вирішував долю декількох матчів самотужки. До того ж, не слід забувати і про головний «стрижень» — капітана та вихованця клубу Джека Уілшера. Тому говорити про те, що фани «канонірів» сильно шкодують за Насрі, буде дещо недоречним. Месьє Венгер довів, що цей трансфер був вигідний обом сторонам, можливо, навіть більше саме його клубу.

І, нарешті, найбільш дорогий трансфер останніх років — сенсаційний перехід Фернандо Торреса за особистим бажанням із «Ліверпуля» до «Челсі» за рекордні, за не­офіційною інформацією, 50 мільйонів фунтів. Так, тодішні позиції «аристократів» виглядали набагато міцнішими та перспективнішими за ліверпульські, тому прагнення іспанця прогресувати можна дещо зрозуміти. Цікаво, що цей трансфер стався також у зимове міжсезоння, до того ж, за кілька годин до закриття трансферного вікна — на фінальній стрічці, так би мовити. Проте на відміну від попередніх прикладів, на мою думку, цей трансфер є невдалим. Адже іспанський голеадор, виступаючи за «Ліверпуль», наводив жах на суперників «червоних» (згадати хоча б матч-відповідь проти мадридського «Реала» у Лізі чемпіонів), а перебравшись до лав «Челсі», нині є лише блідою тінню того «Ель Ніньо». Фернандо не міг забити свого першого гола за «аристократів» більше 14 матчів. Що й казати, якщо свій перший м’яч іспанець провів лише наприкінці квітня. Надалі безголевий період Торреса інколи тривав навіть п’ять місяців. Зрештою, нападник почав потроху забивати, ставши навіть найкращим бомбардиром команди у Лізі Європи в сезоні-2012/2013. Проте навіть таке досягнення не стало свідченням того, що колишній «Ель Ніньо» повернувся. Хто виграв від цього трансферу? Мабуть, ніхто, адже виручені шалені кошти «Ліверпуль» вклав у провальний для себе трансфер Енді Керрола, за якого мерсисайдці заплатили «Ньюкаслу» 35 мільйонів фунтів. Отож, у підсумку бачимо, що не завж­ди блискавичний перехід до табору іншого гранда йде на користь усім, особливо гравцю.

Володимир БОБИР.