Михайло СИВАКОВ: «У Азербайджані склалося враження, ніби ми вчотирьох мали обігравати всі команди»

Із того, що залишилося поза кадром, хочеться відзначити порядність співрозмовника. Неодноразово доводилося стикатися мені та моїм колегам із гравцями, котрі корчать із себе велике цабе, проте не мають для цього найменших передумов. Утім, білоруський гравець «Зорі» — інша справа. Зателефонувавши в зазначений для інтерв’ю час, Михайло вечеряв, однак навіть не думав просити мене зателефонувати пізніше. Отож після слів: «Зачекайте, будь ласка, дайте пережую й почнемо», ми розпочали бесіду.

Про варіант із «Зорею» та виступи в «Габалі»

— Михайле, як виник інтерес із боку луганського ФК?

— Мені зателефонував мій агент, розповів про такий варіант і запитав, як я на нього дивлюся. Відтак я почав збирати необхідну інформацію та радитися зі знайомими та близькими людьми. Зваживши все, вирішив відгукнутися на пропозицію «Зорі».

— Гадаю, у вас були й інші можливості.

— Щиро кажучи, варіант із луганською командо був найконкретнішим. А щодо інших можливостей: потрібно було чекати й вирішувати певні нюанси. Я люблю конкретику, зокрема, коли люди зацікавлені в моїх послугах. Отож саме це підкупило в запрошенні «Зорі». Окрім того, зі мною були готові одразу підписати контракт, а не переглядати на зборах.

— На тлі складної економічної ситуації ваш дворічний контракт має дивний вигляд.

— Ми обрали такий термін, бо я дуже радий, що потрапив сюди. Так, нині непрості часи для країни, проте дворічна угода підтверджує, що я не боюся можливого скрутного становища.

— За півтора року вже змінили третю команду. Чи готові бодай найближчі два віддати «Зорі»?

— Мене тішить така перспектива. Відтак я із задоволенням відпрацюю контракт. Так сталося, що останнім часом я часто змінюю клуби, проте все легко пояснюється. У «Чорноморці» були проблеми, тому пішов за тренером у «Габалу», де в мене теж не все склалося.

— За фінансовими умовами багато втратили?

— Я така людина, що для мене не все вирішують гроші. Можна було піти в інший ФК і заробляти в рази більше, проте питання не в цьому. Зацікавленість і рівень — те, що зіграло ключову роль.

— До речі, чому не вдалося залишитися в Азербайджані?

— У «Габалі» все було добре, просто наші стежки розійшлися. Це було моє бажання — змінити обстановку. Відтак припинили співпрацю.

— Тобто Григорчук хотів залишити вас?

— Рішення було обопільним між мною та клубом. Зрозуміло, що тренер, який кличе за собою гравця, не вказуватиме на двері. Знову ж таки, це була моя ініціатива.

— Подейкували, що на Романа Йосиповича та гравців, які пішли за ним, місцеві ЗМІ чинили сильний тиск. Відчувалося?

— Чесно кажучи, тиск справді був. Після перших же невдач наш квартет гравців і тренера зразу звинувачували в усіх бідах. Таке враження, ніби ми вчотирьох мали обіграти всі команди. Утім, уже всі навчилися грати у футбол. Отож, якщо з командних дій випадає принаймні одна людина, вже складно. Хоча вважаю, що ми з гідністю вийшли із ситуації, попри існуючий тиск. Було непросто, проте ми вирішили поставлені перед нами завдання.

— Чи не насторожувало перед тим, як поставити підпис, що в команди існує кількамісячна заборгованість?

— Я звик довіряти тим людям, із якими спілкуюся. Ми тривалий час контактували з гендиром паном Рафаїловим. За цей час зрозумів, що він — людина слова. Отож фінансовий аспект щодо переходу не стояв на першому місці.

— Чи була особиста розмова з головним тренером перед підписанням контракту?

— Перед тим бесідував лише з керівництвом, а після — вже поговорили з Юрієм Вернидубом, і переконався, що вчинив правильно.

— Для вас не комічно, що, по суті, ви помінялися місцями із сином головного тренера Віталієм, який поїхав у зворотному напрямку?

— У футболі таке часом трапляється. Зрештою, це всього лише випадковість. Можливо, хтось бачить у цьому передісторію, проте це не так. Віталій має свій шлях, а я — свій.

— Не розпитували його, як у «Зорі», а він вас — як у «Габалі»?

— До цього моменту навіть не був із ним знайомим. Уже після того, як перейшов, ми почали спілкуватися. Наголошу, що це не пов’язано жодним чином із футболом. Отож це залишиться між нами. Виявилося, Віталик — приємний хлопець.

Про конкуренцію, українську школу тренерів і сподівання

— Чи вплинула на ваше прагнення перейти в «Зорю» відсутність конкуренції в команді після прощання з Вернидубом і Білим?

— Знаєте, конкуренція — це нормальний процес, який усім має йти на користь. Повірте, я не приїхав сюди з налаштуванням, що я — гравець стартового складу. Я готовий рити землю, щоби заслужити це право.

— Дивно, що ви не згадали про вашого знайомого з Одеси — Опанасенка. Євген нічого вам не рекомендував?

— Так, із Женею я першим ділом зв’язався, коли виник варіант із «Зорею». Розпитував про клубні справи. Опанасенко озвучив винятково позитивні рекомендації та відгуки.

— Після неприємного досвіду виступів у «Чорноморці», чи раді повернутися в український чемпіонат?

— Так! Я вдячний одеситам за той час, що провів у складі «моряків». Мені приємно згадувати про той етап у моїй кар’єрі. Так склалося, що, попри довготривалий контакт, мені потрібно було залишити команду через причини, котрі не залежали від мене. Ваша першість мені подобається та знайома, тож мені тут комфортно.

— Немає побоювань, що історія із «Зорею» може завершитися подібним чином? Пам’ятаємо, «Чорноморець» тоді теж був на провідних ролях у лізі та боровся за Лігу Європи, проте незабаром це все різко змінилося.

— Це — футбол, де кожний матч — особливий день. Не хочу проводити паралелі з Одесою, бо там була інша історія. Тільки час покаже, як воно все завершиться.

— Ви вже працюватимете з другим молодим українським спеціалістом (Григорчук — «Чорноморець» і «Габала», Вернидуб — «Зоря»). Чи відчувається стиль нової школи тренерського ремесла?

— Я в команді ще досить мало часу для таких питань. Хоча поступово починаю розуміти, що від мене вимагається. Стосовно Григорчука: він мені дав багато в плані футболу та життя. Я вдячний долі, що нам пощастило співпрацювати. Коли прийшов до луганської команди, зрозумів, що тут кваліфікований тренерський штаб, який може чимало досвіду передати мені та розвинути мої виконавські здібності.

— Годину до нашої розмови спілкувався з Юрієм Вернидубом. За його словами, він бачить вас винятково у центрі захисту. Вочевидь, ви вже остаточно перекваліфікувалися із хвилеріза на центрбека?

— Більше того: до переходу в «Чорноморець» усю кар’єру провів у опорній зоні. Проте виникла необхідність зіграти у центрі захистку. Тоді Роман Йосипович запитав мене: «Ти зможеш закрити позицію?». Я відповів: «За необхідності — так. Утім, уважаю, що свої найкращі якості я продемонструю у центрі поля». Після тієї гри пам’ятаю його слова: «Та який ти опорник?! Ти — справжній центральний оборонець! Мене все влаштовує в твоїх діях». Отож на сьогодні для мене не так принципово, на якій позиції мене бачить тренер. Я почуваюся абсолютно комфортно на згаданих місцях.

— Насамкінець, чого очікуєте від виступів у «Зорі»? Чи відчуваєте, що тут зможете реалізувати свої амбіції, прогресувати та отримувати задоволення від роботи?

— Це були головні критерії для вибору моєї майбутньої команди. Розумів, що «Зоря» — амбіційний клуб, який не збирається залишатися на досягнутому. Тож од найближчого сезону сподіваюся, що ми виступимо не гірше, ніж торік. Однак у футболі нічого не можна загадувати. Лише чемпіонат розставить усі крапки над «і».

Євген ДЕМЯН.