«Намкриш» — ви такого ще не чули?
164 
Недавні київські перемовини Мішеля Платіні вкотре засвідчили: нагальне питання законності виступів СКЧФ, ТСК і «Жемчужини» в другому дивізіоні російської першості вирішується зовсім не на рівні Коньков — Толстих або Булатов — Мутко. Позиції «нагорі» також відомі. Ми вимагаємо припинення свавілля, та — через статут ФІФА — вжиття санкцій на адресу РФС. У Москві жадають продовження бенкету.
Інша справа, чи є бенкет? Судячи з кількості глядачів у Севастополі, Сімферополі чи в Ялті (порівняно з подіями дво-трирічної давнини), значного буму там не спостерігається. Та й власне на змагальному фронті клуби півострова не хапають зірок із неба. Ялтинці поготів замикають ланцюжок із одинадцяти учасників групи № 1 зони «Південь», маючи 12 очок у 17 іграх (м’ячі 11–36). Флотська команда крокує десятою, набравши на два пункти більше (10–23).
Перед зимовими канікулами аутсайдер програв у гостях команді з маленького селища Афіпський — 0:6. У свою чергу, севастопольці в більш рівному суперництві поступилися вдома лідерові групи, новоросійському «Чорноморцю» — 1:2. Лише ТСК має позитивну арифметику — 30 очок після 18 зустрічей (23–16). Наприкінці листопада сімферопольці здолали міцне армавірське «Торпедо» — 2:1, а потім здійснили візит до «Краснодара-2» —
0:2. Не зовсім легітимні спадкоємці «Таврії» тішаться, якщо вірити клубному сайту, входженням до чільної шістки в якості виконання планів на сезон. Наразі вони посідають п’яту сходинку.
Варто наголосити на кадровому аспекті, чого, на жаль, не почули в Ньоні під час тристоронньої зустрічі від повпредів ФФУ. Мова про відсутність реальних вихованців Криму та Севастополя (за єдиним винятком підключеного згодом до СКЧФ Олександра Данішевського, котрий і раніше був громадянином РФ). Це вщент розбиває гасло правдолюбців Платіні «Дамо кримському футболу розвиватися!». Певне, серед причин невдач «Жемчужини» переважає слабка фінансова підтримка. Проте хто грає — це хлопці, помічені до того не на перших ролях у «Дружбі» (Майкоп), дублі «Аланії», «Торпедо» (Владимир), «Хімках», іжевському «Зеніті».
Саме висуванці лижної Удмуртії Артем Колесниченко та Роман Максимов є снайперами ялтинського нападу з… двома голами кожен. Хіба що Олексій Пащенко має за плечима щось близьке до «основи» казанського «Рубіна». Звісно, що в АР Крим українського зразка нескладно було би знайти футболістів якісніших. Але, це не секрет, московські керманичі, йдучи на перереєстрацію згаданих ФК, свідомо наповнили їх тими гравцями, які на початок 2014 року перебували в російських кольорах.
Адже будь-хто з трьох команд нашої юрисдикції (в тому числі — армянського «Титана»), навіть якщо позбувся українського паспорта після анексії Криму, проте продовжував вважатися українцем за документами ФІФА. На такий зухвалий виклик статуту Зеппа Блаттера росіяни все ж не ризикнули, але автоматично вивели всіх суто кримських гравців і співвітчизників із інших міст за дужки змагань. Отож, панове, про який «розвиток» ви говорите? Доля кримського футболу в руках чи, даруйте, ногах найманих працівників.
Тоді навіщо було тягнути з обіцяною «дорожньою картою» аж до зими, якщо УЄФА розуміла усю штучність комплектування такими спортсменами «проблемних» команд? Сьогодні хто візьме на себе відповідальність за тих, кого смикнули, приміром, із бєлгородського «Салюта» чи навіть з іншого полюсу на кшталт «СКА-Енергії» (Хабаровськ) і «Луч-Енергії» (Владивосток)? До речі, просто цікаво, пізнав би хавбек «Ворскли» та кандидат до збірної України Денис Дедечко, приміром, Олексія Семенова із СКЧФ чи Анатолія Романовича з ТСК — за досвідом своєї далекосхідної одіссеї? Варто ще й уявити, як, м’яко кажучи, не юніорам повідомити, що кримського проекту далі не буде? Мсьє Мішель змушений прокручувати й такі варіанти перед ухвалою.
Ми, звісно, можемо заявити, що нас ці подробиці не повинні турбувати. Нехай ковтають ті, хто заварював. Отже, Київ має погодитися тільки на нульовий варіант, коли кримчани гратимуть щонайбільше в першості своєї території, а згадані клуби припиняють контакти з Новокубанськом, Сочі, Таганрогом, Нальчиком, Астраханню тощо. Тоді проблема переходить із спортивної площини в політичну. Разом із групою № 2, де тон задають МІТОС (Новочеркаськ) і ставропольське «Динамо-ГТС», російський «Південь» обіймає 22 колективи. Без Криму це буде не набагато менше. Зрозуміло, що методом банального перерахунку залікових очок дограти реально. Але РФС, виконуючи доручення Кремля, намагатиметься зберегти стаус-кво. Менш за все піклуючись про той самий розвиток.
Ще раз підкреслюю. Тут ви не знайдете прямого прогнозу. Український футбол, як мінімум тимчасово, втратив три майстрівські команди. Але назву вам ще одну цифру — 533. Саме стільки відділень мала «Укрпошта» на півострові. Плюс, точніше, мінус у державі у цілому — заводи, порти, фруктові плантації, курортні заклади, виші… Дивно, але ніхто не б’є на сполох, що такі правічно футбольні регіони, як Івано-Франківськ або Вінниця, також вибули з обойми ЧУ. Хоча перший має у суперлігах України баскетбол пристойного ґатунку, а другий — волейбол. Отож справа, друзі, не тільки у числах!
… Уже в розпалі подій на Донбасі відома правозахисниця Світлана Ганнушкіна, яка є головою Російської громадської організації — Комітету «Громадянське сприяння» — в інтерв’ю виданню «Фокус» зазначила велику депресію у свідомій частині їхнього суспільства: «Коли почалася епопея «кримнаш», з’явилося відчуття, що «намкриш». До номінанта 2010 року на Нобелівську премію миру варто дослухатися, але при цьому не перебільшувати власних засобів тиску.
Повірте, ваш кореспондент не натякає на суцільну другорядність футболістів, представлених у трьох командах, які стартували у сусідній країні поза нормами світового футболу. Скажімо, воротар ТСК Сергій Приходько — нащадок свого знаного за пітерським «Зенітом» батька, навіть побував шість років тому в одеському «Чорноморці» й дебютував у ЧУ — знаєте, проти кого? Аби ви не сумнівалися — проти «Таврії». Та й тренер сімферопольців Анатолій Сироватський — одна з легенд місцевого клубу й корінний вихованець керченського футболу.
Суть зовсім у іншому. Якщо ми не розгубили достоїнство, якщо за рік після героїчних миттєвостей Майдану нам не прищепили байдужість, то дарувати те, що створювалося в Україні, — це відступ. У футболі ж результат, як відомо, досягається атакою плече в плече.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.