Олександр ФЕРТОВ: «Не шкодую, що перебрався до Криму»

— Олександре, досі ви виступали за ризькі команди «Олімп» і «Сконто». Тоді щось знали про український чемпіонат? Чи могли собі уявити, що згодом переберетеся сюди?

— Коли грав у Латвії, звичайно, мав уявлення, що таке українська першість. У вас завжди було хороше представлення в Європі в особі «Шахтаря», «Динамо», «Металіста» та «Дніпра». За їхньою грою і формувалися здогадки, який рівень у чемпіонаті. Зрозуміло було, що українська ліга набагато сильніша, ніж латвійська. Чи міг уявити переїзд? Я завжди хотів спробувати сили в помітному турнірі, тому довго не розмірковував, коли отримав пропозицію з України.

— Як саме опинилися у «Севастополі»? Певне, запрошував особисто головний тренер Червенков?

— Червенков не причетний до того, що я перейшов до Севастополя. На той момент, коли я приїхав на збори, ще не було чіткої визначеності, хто стане наставником команди. Отож, після того, як у мене добіг кінця контракт із «Сконто», мені надійшла пропозиція поповнити лави «Севастополя»: приїхав на збори, пройшов перегляд, відтак підписав повноцінний договір.

— Чи правда, що в попередньому ФК — «Сконто» — були фінансові негаразди, котрі прискорили рішення спробувати себе в новій команді?

— Трішки провокаційне питання… Так, деякі проблеми фінансового характеру були, проте вони не мали прямого впливу на рішення піти з команди. Таким чином, після того, як виконав зобов’язання перед ризьким ФК, ніщо не заважало шукати інші варіанти.

— Чи виправдали сподівання рівень команди та умови, в яких доводилося тренуватись?

— Так, повністю. Умови набагато кращі, ніж ті, що були в мене у «Сконто». Можливо, не на голову вищі, однак усе ж відрізнялись у кращу сторону. Стосовно колективу, то помітно, що у «Севастополі» зібрані висококваліфіковані виконавці. Тому мене все влаштувало.

— Попервах не було складно в українському колективі, позаяк до цього грали лише на батьківщині?

— Як сказати… Навіть коли просто переходиш у нову команду, то спершу трішки складно. Хоча, в моєму випадку до мене поставилися з розумінням, тому будь-яке моє питання швидко вирішувалося, тож з особливими проблемами не зіштовхувався. Знаєте, коли раніше до команди приїжджали легіонери, завжди намагався їм допомогти, приємно, що у «Севастополі» мене прийняли аналогічно.

— Спочатку хотів запитати, чи виникали проблеми із мовним бар’єром, однак, судячи з розмови, розумію, що ніяких неприємних моментів не мало виникнути.

— Ну так, більшість розмовляє російською, тому не було жодних негараздів у цій площині. Більше того, на слух можу сприймати навіть українську: певне, не дослівно, втім не розгублюсь, коли розмовлятиму з україномовними футболістами.

— Збори із севастопольцями суттєво відрізнялися від тренувального процесу в Латвії?

— Тут справа не стільки в географії, як у тренерах, оскільки в усіх є своє бачення стосовно роботи з підопічними. Мені доводилося працювати з багатьма фахівцями, відтак тренуватися під орудою Червенкова не склало для мене труднощів. Так, деякі відмінності існують, та є певні новинки для мене, проте нічого з області фантастики не зустрічав.

— Зрештою, до чого було найскладніше призвичаїтись?

— Нічого не спадає на думку… Вірогідно, найскладніше було в перші дні, коли ще не був з кимось знайомий, не знав, як мене сприймуть… Хоча швидко моє «незнання» розвіялось. А так — м’ячі, поля, тренування, все звичне для мене.

— Навесні брали участь у всіх трьох матчах чемпіонату. На зборах болгарський наставник гарантував місце в основі? Чи, можливо, такий пункт обумовлений у контракті?

— Ні, мені ніхто нічого не гарантував. Уважаю, що тільки через наполегливі тренування я заслужив місце у старті. Лише тренер вирішує, хто вийде з перших хвилин, ніяких схожих пунктів у контракті в мене немає. Та й взагалі з таким у житті не стикався.

— Відтак, чи сформувалася порівняльна оцінка сили першостей в Україні та Латвії?

— У мене це питали колеги. Можу однозначно сказати, що футбол в Украї­ні динамічніший, усе значно швидше відбувається. Тут нікому не дозволять подовгу вовтузитися з м’ячем. Ще відзначу, що в прем’єр-лізі дуже потужний пресинг і агресивніші дії. До того ж, у чемпіонаті помітні явні лідери та інші команди, з якими можна здобувати результат.

— Чи назвете свій дебют в УПЛ успішним?

— Якщо відштовхуватись од першого домашнього поєдинку, в якому виграли за допомогою мого гола, то можна назвати успішним. Хоча перші дві гри ми провалили, відтак було не по собі від цього відчуття, проте в останньому двобої ми реабілітувалися. Сподіваюсь, до завершення сезону ми продовжимо в тому ж руслі, а я ще не раз відзначатимусь голами. Недарма ж я сюди приїхав!

— Що вам відомо про наступного суперника — запорізький «Металург»?

— Поки що маю небагато відомостей. Проте після розбору «металургів», думаю, це виправиться.

— Чи не перетиналися, випадково, з гравцями інших команд упродовж кар’єри? Чи поки що знайомі лише зі своїми одноклубниками?

— Поки що протидіяли лише трьом командам, у них знайомих облич не помічав. Можливо, в наступних матчах зустріну когось знайомого. Найбільше на моєму шляху зустрічався одноклубник-литовець Миколюнас, із яким у нас на національному рівні балтійське дербі.

— До речі, за цей час не було думок, що кримський клуб — не найоптимальніше місце для продовження виступів?

— Ні. Загалом, не шкодую про те, що перебрався до Криму.

— Як близькі та родичі сприйняли те, що зараз ви граєте у «Севастополі»?

— Позитивно. Батьки та дружина раді за мене, що я знайшов хорошу команду. Вони слідкують за моїми виступами, тому жодних нарікань з їхнього боку не було.

— Чи впевнено почуваєтеся в новій команді? Період адаптації вже завершився?

— Так, я повністю адаптувався. Мене все влаштовує у «Севастополі».

— Хоча договір із севастопольцями розрахований на два з половиною роки, чи готові до кінця виконати зобов’язання перед ФК?

— Поки в мене є чинний контракт, звичайно, що готовий його виконувати. Не знаю, чи ви хочете прив’язати сюди ситуацію на півострові, проте від себе можу сказати, що не бачу передумов для того, щоби раніше часу залишити «Севастополь».

Євген ДЕМЯН.