Олександр МАНДЗЮК: «Мій брат теж зможе «закрити» Рібері»

— Олександре, минулого туру провели сотий поєдинок у найсильнішому чемпіонаті країни. Скажіть чесно, святкували?

— Та ні, особливо не відзначав, що спромігся подолати рубіж у 100 матчів у прем’єр-лізі. Перед туром Дмитро Невмивака мені нагадав, що, можливо, цей двобій стане для мене ювілейним. У підсумку, таки вдалося вийти на поле, але після матчу все ж не було ніяких святкувань. Для мене це була звичайна, чергова зустріч. Ніяких планок, що потрібно зіграти, до прикладу, ще 100 разів, немає.

— У цьому чемпіонаті вже 12 поєдинків зіграли, з них у шести — виходили на заміну. Вас задовольняє кількість ігрового часу?

— Поки задовольняюся тим, що є. Вирішувати тренеру, коли мені виходити на поле. Скільки би ігрового часу не було, його потрібно з користю проводити на газоні. Звичайно, хотілося би більшого. Проте свою роль відіграють травми, різноманітні ситуації в клубі. Не може одна людина грати ввесь сезон: од початку до його завершення.

— Не розчаровує, що ще не відзначались цього сезону?

— Нічого страшного у цьому немає. Відбувається нормальний процес, а найголовнішим завжди залишиться перемога команди, а не кількість забитих м’ячів у гравців.

— Щодо перемог: у останньому турі вперше виграли за чотири зустрічі. Додала настрою звитяга над запорізьким «Металургом» на тлі невтішної серії?

— Авжеж! Після гри з «Динамо» та «Шахтарем» ще розуміли кому поступились, а ось матч із «Таврією» справді розчарував. Слава Богу, взяли гору над «козаками», відтак настрій у роздягальні справді покращився.

— Узагалі, як оцінити цьогорічні виступити команди?

— Думаю, що можемо виступати ще впевненіше. Багато поєдинків ми програвали з мінімальним рахунком, тобто цілком нас ніхто не перегравав. Навіть із динамівцями ми не заслуговували на поразку. Зрозуміло, що колектив прагне до кращого. Хоча, якщо ми перебуваємо на 9 позиції в турнірній таблиці, це наше заслужене місце.

— Нинішня пауза в першості піде на користь маріупольцям?

— Це що, перша пауза у сезоні? Останнім часом усі звикли до того, що час од часу потрібно робити двотижневу перерву через протистояння збірних. Зараз же команда проводить певний міні-збір: покращуємо фізичні можливості, набираємо кондиції перед заключним туром у прем’єр-лізі. Психологічна складова теж відіграє далеко не останню роль. Є хороший шанс набратися сил, аби добре зіграти з «Дніпром» і «Металістом».

— Помітив, що наповнювали паузу грою із «Зорею». Чи розцінювали цю зустріч як офіційний матч у елітному дивізіоні?

— Та ні, куди тут це? Потрібно триматись у тонусі, тому під час перерви грають спаринги. Із «Зорею» був справжнісінький товариський поєдинок, у якому на перший план виходить не результат, а ігровий час для гравців, які менше виходять у основі. Також, можливо, впродовж спарингу наставники використовували різні тактичні побудови, пробували футболістів на багатьох позиціях. Отож, із користю провели цей час.

— У п’ятницю збирались із партнерами, щоби переглянути київський двобій України із Францією?

— Ні. Ми лише з Невмивакою й Яворським разом слідкували за нашою збірною. Хоча, ймовірно, хтось і гуртувався заради перегляду цього матчу. До того ж, матч відбувся занадто пізно для того, щоби разом зібратися з командою. Упевнений, що більшість удома разом із сім’єю перебували за телевізорами.

— Випадково ваш брат Віталій ще не говорив, що вий­де у старті із французами?

— Звідки він може знати? Вирішуватиме це питання голов­ний, мабуть, лише перед грою. Із Віталіком, звичайно, обговорювали ситуацію з дискваліфікацією Кучера та Федецького, проте й без нього в збірній вистачає виконавців, що можуть замінити Олександра та Артема. У нашій головній команді не все залежить од однієї людини. Не слід виокремлювати когось, коли результат створив увесь колектив.

— Усе ж Віталій залишається головним претендентом на місце у старті.

— Погоджуюся. На деяких сайтах бачив, що його очікують, навіть, у центрі оборони. Проте не хочеться наврочити.

— Ваш брат зможе зіграти не гірше Федецького, щоби перекрити кисень Рібері?

— Думаєте, один Федецький грав проти Рібері? Уся команда зіграла так, як потрібно було грати із збірником калібру Франції. Не один Артем протидіяв Франку. Ярмоленко, Кучер, Хачериді, Ротань — усі грали проти Рібері. Якщо б один Федецький без підстраховки був на фланзі з ключовим гравцем Франції, не впевнений, що Артем би вийшов переможцем. Таким чином, мій брат теж зможе «закрити» Рібері. Віталій спроможний навіть краще оборонятися, ніж це робив захисник «Дніпра».

— Повертаючись до чинних змагань, незабаром вас очікують протистояння із сильними опонентами — «Дніпром» і «Металістом». Чи до снаги колективу здобути очки?

— Звичайно. Можна лише банально відповісти: якщо не вірити в перемогу, навіщо виходити на поле? Із кожним суперником можна грати, чіплятися за очки.

— Хочу запитати про вашу колишню команду — хмельницьке «Динамо». Слідкуєте за перебігом справ у подільському ФК?

— На жаль, там нікого не залишилось із того складу, коли я там грав. Із преси недавно прочитав, що мій екс-клуб припиняє існування. Здається, останньою краплею став невиїзд до «Шахтаря-3». Прикро, звісно, що на Західній Україні знову зникає футбол. Ще за своїми виступами пам’ятаю, що у Хмельницькому люблять цю гру. Коли перебували в першій лізі, то на стадіон приходило чимало вболівальників. Досі не можу второпати, як у Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому не залишилося жодного професіонального клубу?! На мою думку, вони повинні грати мінімум у другому за рангом чемпіонаті. Хоча розумію, що в цих регіонах немає вдосталь фінансів, аби підтримувати клуби. Або бодай непогано було мати таку людину, як Віталій Кварцяний, на якому базується увесь волинський футбол. Завдяки Віталію Володимировичу там розвивається гра номер один.

— Помічаєте тенденцію, що фінансові проблеми виникають усе частіше? І справа навіть не лише в друголігових колективах…

— Самі бачите, що зникає «Динамо» в нижчій лізі, проте в прем’єр-лізі не все зрозуміло з майбутнім «Арсеналу». Перша ліга також не виняток із цієї тенденції. До речі, це не перша моя команда, в якій пограв, що дорахувала свої дні. Колись й «ІгроСервіс» зник із футбольної мапи України. Тяжко говорити про якісь причини, скоріше за все, така економічна ситуація в країні. Погано, що клуби знімаються. Багато людей залишаються без роботи. Тим більше, коли прой­шло вже півсезону. Напевне, перед початком турніру потрібно робити перевірки, чи може клуб дограти до кінця змагань.

— А в «Іллічівці» все добре в матеріально-фінансовому аспекті?

— На щастя, із цим у нас проб­лем немає. Завдяки нашим президенту та функціонерам усе, що нам обіцяно, було виконано. Колектив таку стабільність цінує, гадаю, кожен має схожу позицію. Є всі передумови, щоби працювати з повною самовіддачею.

Євген ДЕМЯН.