Сергій СИБІРЯКОВ: «У мене немає агента, якому можу сказати: «прилаштуй мене кудись!»

Переглядів 47
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів

Досвідчений півзахисник, який після літніх пертурбацій у «Буковині» опинився за бортом, розповів про те, як неочікувано залишився без роботи 

 

— Сергію, де ви зараз перебуваєте? Випадково не на перегляді в якомусь клубі?

— Зараз я у себе вдома, у Сімферополі. Можливості у мене, кудись поїхати та грати, звичайно, були, але після того, як порадились із дружиною, вирішили нікуди не переїжджати. Також один момент полягав у тому, що це мала бути моя друга команда в сезоні, відтак виникли б певні складнощі з переходом. Тобто пропозиції були не значні, зате цікаві. Проте доводиться тримати себе у формі самотужки.

— І нічого не змінилось за цей час?

— Ні. Коли йшов із «Буковини», отримав дві пропозиції. Дзвонили, питали, але до конкретики не доходило. Звідки команди? Обидві з першої ліги.

— Немало спілкувався з вашими колишніми партнерами. Цікаво почути ще вашу точку зору щодо недавніх подій.

— Що відбулося? Від нас відмовились спонсори. В один момент Заяць зібрав команду та сказав, що ніяких гарантій щодо фінансів давати не може, а якщо все так продовжуватиметься, то він залишить клуб. Так і сталося. Після того, як Вадим Григорович пішов, як бачимо, в місті підтримали команду. Лише десять турів зіграли, як розпалася команда, важко було знайти новий клуб. На кого був попит, того забрали, на кого не було, — залишилися в Чернівцях. Не знаю, що там насправді сталося. Це їхня «кухня», тому нехай розбираються самі.

— А потім вам не пропонували повернутись, як іншим немісцевим, які продовжили свої виступи за «жовто-чорних»?

— До колективу я приєднався після розмови з Вадимом Зайцем, який прямо сказав, що розраховує на мене. А далі було як: віддали документи всім, хто хотів піти. Потім до мене ніхто не звертався, залишились переважно місцеві. Хтось з приїжджих звертався до клубу, а я забрав документи та поїхав. Якби зі мною поспілкувався новий наставник, можливо, не повертався би додому. Так, комусь пропонували залишитись, але мені — ні.

— Тобто, якщо б вам запропонували повернутись, але навіть без фінансових гарантій, то погодились би?

— Якщо би запропонували, тоді би й розмірковував над цим. Однак у мене були команди, до яких міг приєднатись. Називати їх не буду, адже це були «туманні» можливості. Зимою займуся пошуками. Либонь, щось вийде. Знаєте, у мене немає агента, якому можу сказати: «Прилаштуй мене кудись!». Без агента важко працевлаштуватись. А самому телефонувати в клуби теж особливого бажання немає.

— А Заяць, який запрошував до чернівецького ФК, бува, не пропонував спробувати свої сили тепер в «Таврії»? Для них це був би непоганий варіант, адже незабаром шосте листопада…

— Що зараз говорити? Нічого нового не скажу. Сьогодні ти сидиш, а завтра хтось зателефонує із пропозицією. Був би тільки радий цьому. Можливо, я ще не настільки спрацювався з Вадимом Григоровичем, щоби ще раз він мене запросив. Здається, лише більше півроку з ним разом були в «Буковині».

— До речі, схожа ситуація нині у Сантрапинських. Не спілкуєтесь із екс-партнером, не знаєте, де він зараз? Ходили чутки, що Євген із «Таврією» тренується.

— Теж щось схоже читав. Із ним не говорили, утім переконаний, що Женя не пропаде. Адже він 1986 року народження, ще молодий, а вже стільки пограв. Якщо майбутній наставник повірить у нього, він зможе більше розкритись.

— Навіть з «Оболоні» ніхто не виходив на вас? У складі «пивоварів» ви провели більше сотні поєдинків…

— Як бачите, ніхто не зв’язувався зі мною. Так у футболі буває: граєш, граєш, а потім тебе всі забувають. Хоча це не тільки у футболі так: з життя ціла низка прикладів назбирається.

— Помиляєтесь! Не всі про вас забули.

— Тепер сам переконався (сміється). Але щоби більше знали людей, можливо, потрібно просити допомоги у футбольного агентства, підписувати контракти. Проте за всю свою кар’єру не мав жодного агента. Мене завжди запрошували самі, після того, як бачили мою гру. А просити, як вже казав, то не моє. Вірогідно, що рівень моєї гри наразі не відповідає командним потребам.

— Говорили, що тренуєтесь вдома. Займаєтесь самі чи знайшли собі команду, припустимо, на аматорському рівні?

— Ні, я сам працюю. Хоча з друзями-футболістами інколи таки збираємось пограти разом.

— Можна зробити висновок, що вішати бутси на цвях ви ще не збираєтесь?

— Так, звичайно, рано ще завершувати із професійними виступами. Відчуваю в собі достатньо сил та бажання. Однак поки настала вимушена пауза у кар’єрі. Свою роль нині відіграє дружина. Якщо би був неодружений, скоріше за все, пристав би на одну із вищезгаданих пропозицій. Впевнений, що можу ще допомогти якомусь колективу у першій лізі. Швидкість та різкість хоча й знизились, але 50 метрів, а при потребі й тест Купера здам із хорошим показником.

— Чи не думали змінити сферу діяльності? Адже у вас не лише дружина, а й дитина є. Фінанси ж завжди потрібні.

— Звісно, з’являються думки про якийсь бізнес. Радили магазин відкрити. Не буду ж все життя футболом заробляти. Зміна вектора, ймовірно, піде на користь. Тренером? Тренувати точно нікого не буду (сміється). Я грати ще хочу.

Євген ДЕМЯН.