Спасибі, що живий

Днями кореспондент «УФ» відвідав столицю Грузії місто Тбілісі. Метою поїздки стало ознайомлення з особливостями місцевого чемпіонату та його розвитком після збройного конфлікту між Росією та Грузією влітку 2008 року. Удалося побувати на двох домашніх матчах за участі чинного чемпіона та нинішнього лідера тамтешньої ліги — тбіліського «Динамо». Автор ділиться враженнями від побаченого.

Із трапу авіалайнера зразу потрапив на поєдинок місцевого чемпіонату між тбіліським «Динамо» та «Гурією», котра наразі перебуває на шостій сходинці турнірної таблиці. У Грузії чемпіонат проводиться аналогічно польській першості, коли після 22-х турів команди розбивають на дві групи, до кожної з яких входить по шість колективів. Відповідно перша шістка визначає чемпіона та учасників єврокубків, інша — тих, хто має понизитися в класі.

Грузинський колорит

Зайшовши на стадіон «Динамо-Арена», котрий після реконструкції має доволі непоганий вигляд (особ­ливо це стосується обзорової частини, де всі учасники футбольного дійства з будь-якої частини арени проглядаються чудово), відзначив для себе, що він зовні чимось нагадує старий «Олімпійський». На поєдинок лідера прийшло подивитися в півторамільйонному місті лише дві тисячі вболівальників. Хочу сказати, що візуально їх було ще менше. Ультрасів також було дуже мало, майже 50 осіб. Дещо незвична картина, адже в Україні команди вищого дивізіону мають набагато більше відданих фанів. Здивувала також мінімальна кількість рекламних бордів уздовж поля. Узагалі їх було, здається, 13, що дуже нагадувало наш перший дивізіон, котрий має незначну спонсорську підтримку. Як виявилося, продемонстровану учасниками дійства якість гри також серйозною аж ніяк не назвеш. Обидва колективи доволі посередні, відповідно і швидкості та індивідуальна майстерність гравців залишали бажати кращого. Я не знаю норм регламенту грузинської вищої ліги, проте банальна відсутність прізвищ на футболках футболістів «Гурії» зразу наштовхнула на думку про його недолугість. Зі знаком мінус виокремився й місцевий газон, котрий у чудових погодних умовах мав доволі блідий вигляд. Деякі ділянки поля були практично вигорілими.

Дуже комічно виглядала суддівська бригада. Головний рефері та один із бокових суддів мали помітну зайву вагу. На трибунах фани навіть кепкували із цього приводу, мовляв, один полюбляє хінкалі, а інший — пиво. Певна річ, мобільно пересуватися по полю цим хлопцям було нелегко, відтак робили вони це пішки. Благо, футболісти грали практично в такому ж темпі, тому зайвих складнощів для арбітрів цей матч не викликав. Відпрацювали без помилок, якихось нарікань на їхню роботу в жодної зі сторін не виникало. Принаймні під час гри ні гравці, ні тренери в бік суддівської бригади зауважень ніяких не робили, навіть попри свій запальний кавказький характер. Варто зазначити, що на поєдинках грузинської першості працює бригада із чотирьох суддів, додаткові рефері за ворітьми в них відсутні.

Слідкувати за порядком на стадіоні відведено місцевій поліції та динамівській службі безпеки. Також присутні й стюарди, але замість звичних для українських фанів волонтерів, цю роль виконують поліцейські. Хоча, яка різниця, кому гроші платити? Загалом, поєдинок пройшов без зайвих ексцесів, відтак переконатися в дієвості такої системи охорони не довелося. Проте всі правоохоронці поводилися чемно та професійно. Із озброєння я помітив лише гумові кийки. Жодних спецпідрозділів ні навколо, ні всередині арени не було. За словами очільника ФК «Гагри» Бесо Чихрадзе, «цих сил для забезпечення безпеки на стадіоні цілком вистачає». Також футбольний функціонер відзначає прозорість правоохоронної системи, яка останніми роками зазнала серйозного реформування, і це допомогло викорінити корупцію. «Після реформування правоохоронної системи ставлення населення до міліціянтів значно змінилося в кращий бік. Тепер міліція справді є частиною народу, захищає його безпеку. Хотів би відзначити прозорість правоохоронців, які, наприклад, за запропонований хабар можуть або накласти на порушника штраф, або навіть ув’язнити. Тому тут потрібно бути дуже обережним. Якщо тебе вже затримали, краще слухатися вказівок, щоби не мати зайвих проблем. Чистота в правоохоронних органах пов’язана із значним підняттям окладу поліцейських. Сьогодні навіть рядовий співробітник органів зі старту отримує еквівалент у 500 доларів чистої зарплати, крім цього, є ще премії, певні грошові винагороди, які роблять дохід поліцейського ще привабливішим. У таких умовах ризикувати своєю посадою ніхто не хоче, адже цього цілком вистачає, щоби прогодувати себе та свою родину», — резюмував Чихрадзе.

Щодо безпосередньо самого поєдинку, то його впевнено виграли динамівці — 3:0. Один із м’ячів на свій рахунок записав відомий українським уболівальникам за виступами за київське «Динамо» та «Закарпаття» Отар Марцваладзе. Грузинський форвард після кількох років бурлакування у чемпіонаті Росії вирішив повернутися на батьківщину, й тепер є одним із лідерів тбіліської команди. Про вікторію тбілісців можна сказати, що вона була здобута на класі й, відверто кажучи, шансів у гостей із Ланчхуті забити бодай м’яч не було.

Битва лідерів

Другий матч, який мені пощастило відвідати, — зустріч між першою та другою командами поточної першості «Динамо» та «Зестафоні». Суттєвих змін порівняно з першою грою я не помітив. Хіба що на стадіоні були застосовані підвищені заходи безпеки, й на трибунах з’явилися спецпризначенці чисельністю майже 100 осіб. Однак приваблива вивіска не викликала серйозного ажіотажу. У дощову погоду 55-тисячна «Динамо-Арена» зібрала всього понад три тисячі шанувальників футболу. Цього разу ультраси обох клубів не жалкували піротехніки, розбавивши, таким чином, доволі спокійне протистояння на футбольному полі. Палили й стріляли, що називається, на славу. Господарі натяк трибун зрозуміли, й майже зразу відкрили рахунок. Знову голом відзначився Марцваладзе. Екс-динамівцю вдалося звільнитися від опіки захисника й обвідним ударом у дальній від голкіпера кут забезпечити своїй команді перемогу, скоріше за все, чемпіонський титул. Адже тепер відрив од зестафонців вимірюється солідними 11-ма пунктами. До речі, чемпіонат Грузії місцеве телебачення практично ніяк не висвітлює, тому відсутність телекамер на стадіоні стала цілком логічним явищем. Зазвичай, центральний грузинський телеканал обирає для трансляції один поєдинок, проте цього разу домовитися клубам і телевізійникам не вдалося, відтак єдиним, хто знімав гру, стало клубне ТВ. Як з’ясувалося, кожний клуб тамтешньої вищої ліги знімає матчі індивідуально, а потім передає відзнятий матеріал державному телебаченню, яке його компонує й робить огляд туру. Ніяких профільних футбольних, чи то пак, спортивних каналів у Грузії немає…

Незважаючи на певні проблеми цієї кавказької держави, футбол у Грузії продовжує жити й розвиватися. Так, наразі темпи розвит­ку не такі шалені, однак із кожним роком відреконструйованих стадіо­нів, нових навчально-тренувальних баз і футбольних майданчиків стає дедалі більше. Окрім того, тамтешній футбол підтримується на національному рівні, й усі клуби першої та вищої ліг отримують грошові дотації від місцевої федерації. Приміром, у вищому дивізіоні лише чотири клуби утримуються на кошти приватного капіталу, решта — це державні ФК, яких по праву можна вважати народними, адже фінансуються суто з держскарбниці. Насправді, Грузія — це гарний приклад того, як потрібно рятувати свій футбол, який має славетні традиції та не менш великі перемоги.

Судячи з побаченого, можу сказати, що футбол в цьому регіоні практично не розвивається. Так, зараз справді з’являється чимало нових футбольних майданчиків, реконструюються стадіони, відбудовують навчально-спортивні бази, однак що стосується класу команд та привабливості чемпіонату — усе це перебуває в занедбаному стані. Тому, щоби грузинам повернути славетні футбольні традиції, необхідно щонайменше кардинально реформувати своє футбольне господарство, інакше про вихід в Лігу чемпіонів чи на Чемпіонат світу «хрестоносцям» залишається тільки мріяти, як вони це роблять понад останніх 20 років.

Роман КИРІЄНКО.