Український футбол
Свого Хав’єра доведеться чекати
Ігор КУТЄПОВ, помічник наставника «молодіжки»:

— У тому, що відбувається в новому сезоні, є як позитивні, так і негативні аспекти.

Добре те, що наша молодь отримала змогу грати в основних складах клубів елітного ешелону. Із іншого боку, в плані видовищності вітчизняні команди явно втратили — як і щодо загального ігрового рівня чемпіонату. А це, зрозуміло, позначиться в єврокубках. Та, що там казати — вже відлунилося!

Візьмемо, до прикладу, мій «Металіст»: ми вже давно звикли, що до Харкова регулярно приходить «євровесна», навіть вихід у чвертьфінал континентального турніру не здається чимось неймовірним. А все чому? Бо раніше у складі харків’ян було багато сильних закордонних виконавців. Тепер же… Хочеться нам того чи ні, та рівень УПЛ упав — із усім, що з цього витікає. Це закономірно, тому не треба засмучуватися: маємо справу з природним процесом, який вимагає одного — часу.

У нас справді є хороший потенціал, хоча його появу останнім часом (і відсутність раніше) я особисто пов’язую з іншими речами: тільки впродовж 2000-х у кількох місцях України виник­ли школи, де хлопчаки мають змогу займатися на високому рівні. Наведу приклад: працюючи помічником Ковальця, я переглянув багатьох наших молодих виконавців, і мене спочатку дивувало те, що вони чудово підготовлені технічно. Для нас то дивина, правда, бо ми з радянських часів звикли до «нетехнічності» вітчизняних футболістів. А бралась ота «нетехнічність» із дитячого віку: розумієте, якщо ти змалку займаєшся не на полях, а на городах, ти апріорі не матимеш класної техніки. Та повторюю, тільки минулого десятиліття в кількох регіо­нах (насамперед ідеться про Донецьк і Дніпропетровськ, бо Київ, на жаль, дуже відстає…) для дітей побудували реально класні поля. Що, як бачите, дало плоди. Тому не дивно, що основа нинішньої «молодіжки» — вихованці «Шахтаря»…

Наголошую: майже в усіх хлопців, яких ми із Сергієм Івановичем переглянули, чудовий рівень технічної підготовки. Із тактичним і фізичним — гірше, але це приходить тільки із часом та ігровою практикою. Тобто з тим, чого донедавна більшість українських гравців була позбавлена. А нині, після літньої втечі легіонерів, наші отримали бажане, тому тепер за ними — прогрес, а за нами — терпіння.

А ще бажання працювати. Плюс — розуміння, що не варто надя­гати рожеві окуляри. Зокрема, щоби розуміти таке: жодного з тих багатьох українців, які по-справжньому заграли в поточному чемпіонаті, не можна назвати справжнім відкриттям, про них ми давно знали. Приміром, скільки років виступає за молодіжну збірну Нойок? Як давно на виду Кравець, Кулаков, Громов? Тобто навряд чи правильно говорити про глобальні речі, мовляв, у нас сталася кадрова революція. Поки для цього час не прийшов. Свого Хав’єра доведеться чекати.


стрічка новин