Віталій ЛИСИЦЬКИЙ: «Розірвав контракт і поїхав із Запоріжжя. Усі документи залишились у клубі»

На жаль, процес зникнення запорізького «Металурга», на цей момент, незворотний. У минулому номері «УФ» читачі могли ознайомитись із доволі відвертим інтерв’ю головного тренера команди Анатолія Чанцева. Ми вирішили продовжити цю тему й зв’язалися з одним із найдосвідченіших гравців не тільки запорізького клубу Віталієм Лисицьким. Захисник розповів про останні новини щодо ліквідації команди, а також чим планує зайнятися найближчим часом.

— Віталію, недавно зустрічав інформацію, що ви вже офіційно розірвали контракт із «Металургом». Власне, тепер постає одвічне питання: що далі?

— Можу сказати, що з найближчих планів — зустріти Новий рік із своєю сім’єю.

— А як щодо продовження саме футбольної кар’єри? Можливо, на вас уже виходив якийсь клуб або ваш агент пропонував якісь варіанти?

— Справді, мої агенти зараз ретельно займаються цим питанням. Будемо чекати на новини.

— Які пріоритети: виступати й далі у чемпіонаті України чи, можливо, вирушити грати за кордон?

— Зрозумійте, в мене зараз пріоритет лише один — іще пограти у футбол. Для мене не важливо, буде це клуб із України чи команда з-за кордону. Головне — грати у футбол!

— Як попрощались із «Металургом»? Конт-
ракт уже розірваний, а як щодо трудової книжки? У вас вона вже на руках?

— Ні, ще немає. Трудова книжка ще залишається в клубі. Власне, розірвав контракт і поїхав із міста. Усі документи залишились у Запоріжжі.

— Як попрощались із головним тренером Анатолієм Чанцевим? Думаю, у вас залишились хороші взаємини?

— Так, ми з Анатолієм Дмитровичем у нормальних стосунках. Усе гаразд. Скажу навіть більше: ми з ним і не сварилися. Хоча розсталися, не попрощавшись. Можна це так назвати. Просто команда готувалася до гри, а ми в той час залишили клуб.

— Судячи з голосу, ви дуже розчаровані тим, що запорізький клуб припиняє існування?

— Звичайно, а як може бути інакше? У будь-якому разі, коли зникають клуби в Україні, це завжди прикро й погано. Думаю, це просто неправильна ситуація. Не можу розуміти: одна справа, коли в тому ж харківському «Металісті» існує справді стільки боргів. А щодо Запоріжжя, то, за великим рахунком, і великих боргів немає, щоби команда просто зникла із футбольної мапи країни.

— Попри все, в майбутнє дивитесь із оптимізмом?

— Саме так, по-іншому й не можна. Що, зараз просто взяти й знівелювати себе як професіонала, чи все, що є довкола? Звичайно, завжди потрібно дивитись із оптимізмом у майбутнє. Це дуже важливо. Як складеться життя — так і буде. Я все ще сподіваюся, що, по-перше, запорізький клуб не зникне, по-друге, буде проведено розрахунок щодо заборгованості з усіма, і, по-третє, знайду собі нову команду.

— Розумію, що в «Металурга» залишилися борги й перед вами? Якщо не секрет, то яка заборгованість перед вами особисто у запорізького клубу?

— Клуб винен мені заробітну платню за п’ять місяців. І не тільки мені, а й усім футболістам. Це також стосується і співробітників клубу й усього обслуговуючого персоналу.

— Виходячи з такої ситуації, чи не виникало у вас думок про початок підготовки до власної тренерської кар’єри?

— Усьому свій час. Поки відчуваю у собі сили й бажання грати, хочу продовжити саме футбольну кар’єру. Думаю, далі буде видно. Час покаже, що й до чого.

Олександр Воронін.