Йожеф САБО: «Буду до кінця боротися за наших тренерів»

— У Росії з цього сезону діє податок на закордонних тренерів у розмірі 5 мільйонів руб­лів, це приблизно 1,25 мільйона гривень. Не вважаєте, що подібне необхідно впровадити і в нашому чемпіонаті?

— Я про це не замислювався. Це питання треба адресувати Федерації футболу України. Якщо наші чиновники вирішать, що подібний крок дозволить підтримати вітчизняних спеціалістів, і знайдуть важелі, аби це втілити в життя, буду тільки радий. Зараз усе залежить від власників клубів, які як хочуть, так і роблять. Ми можемо тільки спостерігати і давати свою оцінку. Додам, що УЄФА і ФІФА обережно ставляться до схожих ініціатив, але якщо є приклад у Росії, то і в нас подіб­не не можна виключати. До того ж, у нас уже давно діє податок на футболістів-легіонерів. Сподіваюся, президент ФФУ Анатолій Коньков та виконком федерації не оминуть це увагою.

— Не думаєте, що іноземні тренери сумнівної кваліфікації — велика проблема для нашої країни?

— Уже неодноразово висловлювався і на телебаченні, і в газетах, і вам скажу, що я категорично проти тренерів-легіонерів, які не мають серйозної репутації у футбольному світі. Мені незрозуміло, чому перспективні вітчизняні спеціалісти, які отримали ліцензію PRO і мають право очолювати будь-які світові колективи, залишаються ні з чим, хоча неодноразово доводили, що можуть бути продуктивними. Тоді як іноземні тренери, на кшталт тих, котрі з’явилися в Сімферополі і Севастополі, отримують роботу в наших клубах. Хочеться поставити риторичне питання: невже болгарський футбол на такому підйомі, що став сильнішим за український і ми на вимогу часу запрошуємо звідти керманичів? Дивно ще й те, що, приміром, Нікола Костов стає на чолі вже третьої української команди, хоча нічого виняткового з жодною не досяг.

— Ангел Червенков не впорався із завданням і не зберіг «Севастополь» у прем’єр-лізі, коли вперше керував командою.

— Болгарин, коли в попередній раз очолював севастопольців, показав зовсім невтішні результати. За які заслуги його знову покликали? Чим думають керівники клубів? Звичайно, треба подивитися, що вийде з Костовим і Червенковим у «Таврії» і «Севастополі». Але знову ж таки: ці тренери приходять у наш футбол не одні, а зі своїм штабом. Помічникам також треба платити чималі гроші. Мені особисто це все незрозуміло. Що такі іноземці можуть нам дати? Це саме стосується і Яніса Христопулоса з його тренерським штабом. Упевнений, будь-хто з наших безробітних тренерів як мінімум не гірше попрацював би з сімферопольцями. Навіщо запрошувати людину казна-звідки? Щоб через півроку, поки він знайомився з підопічними, цинічно вигнати?

— Що думаєте з приводу донецького «Металурга», який знову повернувся до політики запрошення тренерів-легіонерів?

— У цього клубу своя специфіка. Хоча раніше в донецькому «Металурзі» працювали українські тренери, які нічим не гірші за іноземних. Просто керівництву не вистачає належного терпіння і воно воліє міняти спеціалістів, у тому числі і з-за кордону, як рукавички. Про яку стабільність в такій ситуації можна говорити? Якщо донеччани прагнуть досягти серйозних результатів, треба вірити в обраного очільника команди.

— Як можна пояснити логіку керівників клубів? Дивляться на приклад Мірчі Луческу?

— А як можна порівняти Луческу з Костовим і Червенковим? Румунський керманич «Шахтаря» має великий досвід роботи в серйозних європейських клубах. Він досягав успіхів на Батьківщині, в Італії, Туреччині, де в непростих ситуаціях здобував чемпіонство, причому, з різними командами. Ми також пам’ятаємо, що у Мірчі були непрості моменти в Донець­ку, коли вболівальники його не сприймали як слід, і всі казали, що тренеру час у відставку. Але керівництво «гірників» уперто продовжувало довіряти румуну, і в підсумку команда виграла Кубок УЄФА, дійшла до чвертьфіналу Ліги чемпіонів і протягом останніх років встановила повновладдя в чемпіонаті України.

— Як можете охарактеризувати роботу в Україні Хуанде Рамоса?

— Головну оцінку можна буде дати після завершення цього сезону. Наскільки мені відомо, контракт іспанця з «Дніпром» завершується вже влітку, але на даний момент керівництво дніпрян не пропонувало йому продовжити угоду. Рамос уже три роки в Україні. Нашим тренерам стільки часу не дають. Бачите, я весь час кажу, нашим і нашим. Просто я був серед тих, хто вів велику роботу в переговорному процесі з УЄФА, щоб запровадити в нашій країні навчання на здобуття тренерської ліцензії PRO. Ми неод­норазово зустрічалися в Києві з представниками УЄФА і доводили, що наші тренери гідні найвищої оцінки. На щастя, нам вдалося переконати колег, і Україна отримала таке право. Вже маємо кілька випусків спеціалістів, серед яких переважають вітчизняні. Але з роботою у них виникають серйозні ускладнення. Навіщо ми все це робили, якщо воно нікому не потрібне?

— Було багато розмов, що закордонний спеціаліст може очолити «Динамо», але Ігор Суркіс вирішив дати новий шанс Олегу Блохіну. Як це сприйняли?

— Уважаю, правильне рішення залишити на чолі динамівців Блохіна. Вболівальники і деякі спеціа­лісти сильно критикували Олега Володимировича. Йому справді було важко і не завжди виходило все, як хотілося. Я ще до початку сезону казав, що у Блохіна будуть проблеми. Так і було, адже тренер не міг розібратися. Занадто багато сильних футболістів. Всі хочуть грати, а тренуватися — не дуже. Ось і вийшло, що він ставив то одного, то іншого. Шукав варіанти. Сподіваюся, у Блохіна все вийде.

— Ви згадували про вітчизняних тренерів, які про себе вже заявили. Кого маєте на увазі?

— Та скільки завгодно прик­ладів. Узяти хоча б Володимира Безсонова. Так у нього і близько не було таких можливостей, які є у Хуанде Рамоса. Допомагали Безсонову наші хлопці. Де вони зараз? Причому, мали значно менші ресурси і по придбанню футболістів, і по зарплаті, яку отримували. За моїми даними, Безсонов і його помічники отримували приблизно у 10 разів менше, ніж іспанці. А що за попереднього тренера, що за нинішнього «Дніпро» як посідав четверте-п’яте місце, так і посідає. Але скільки грошей було витрачено за останній час!

Анатолій Дем’яненко довів, що він тренер. Здобув в Узбекистані визнання, виграв Кубок Азії. Непогано він працював і у «Волині», але в луцькому клубі почалися якісь прикрі моменти, які мали місце в «Кривбасі» і «Арсеналі». Грошей немає, футболісти пригнічені, результати кульгають, і його звільнили.

Юрій Калитвинцев, який вигравав чемпіонат Європи серед 19-річних, і Юрій Максимов, який врятував криворожців у, здавалося би, безнадійній ситуації, — наші молоді тренери, які тільки-но «вилупилися», зараз шукають кращої долі в Росії.

Вадим Євтушенко непогано показав себе в першій лізі. Але йому треба було й надалі працювати в Кіровограді, та вирішив піднятися на вищий рівень. Поїхав сам, і в Полтаві його не підтримали. Хоча також має перс­пективи і велике бажання. Жаль. Я за наших тренерів буду боротися до кінця.

— Особисто ви залишили думки про роботу тренером?

— Так. Може, проживу на кілька років довше. Ця лавка знищує людину.