Одні з найкращих тренерів Динамо, зірковий партнер Роналду в УПЛ: 11 травня — цей день в історії українського футболу
731 
11 травня 1947 року у місті Чкалов (нині Оренбург) народився Юрій Сьомін – нападник московських Спартака та Динамо, один з найкращих тренерів в сучасній історії Локомотива і київського Динамо, чемпіон України та Росії, півфіналіст Кубка УЄФА.
Юрій Сьомін. Фото: Google
За часи своєї ігрової кар’єри виступав за московські Динамо, Спартак, Локомотив. Також грав за Кайрат, Чкаловець та Кубань. Бувши динамівцем Москви, завоював Кубок СРСР у 1970 році, додавши цей трофей до срібних медалей Вищої ліги.
Свою тренерську кар’єру розпочинав у Кубані, пізніше очолював Памір (Душанбе) та московський Локомотив. Саме на чолі «залізничників» «Шпалич» і прославився в ролі головного тренера. Сам Локомотив Сьомін очолював чотири рази (1986-1990, 1992-2005, 2009-2010, 2016-2020) та був навіть президентом клубу (2006-2007). Разом із «залізничниками» Юрій Павлович тричі ставав переможцем чемпіонату та Суперкубка Росії, ще шість разів здобував Кубок країни.
Двічі за свою кар’єру Сьомін очолював київське Динамо (2008-2009, 2010-2012). Разом з динамівцями Києва фахівець ставав чемпіоном та володарем Суперкубка України. У сезоні 2008/09 вивів команду до півфіналу Кубка УЄФА, де динамівці поступилися донецькому Шахтареві (1:1, 1:2).
Президент Динамо Ігор Суркіс пояснив, чому свого часу ухвалив рішення вдруге звільнити успішного спеціаліста:
«Я б вибачився перед Юрієм Сьоміним, коли його звільнив. Ми тоді програли ПСЖ – 1:4 і Шахтарю – 1:4. Коли я його набрав наступного дня і хотів поговорити з ним, хотів запитати, може, потрібна якась допомога, бо ж мені не тільки гроші давати. Він сказав, що полетів в Москву з Донецька.
Він визнав, що неправильно вчинив. У мене емоції, я говорю: «Як же ви кинули команду в таку хвилину?». Тоді я не думав, що у нього ще контракт 1,5 року і треба платити компенсацію (яку я виплатив, до речі). Я сказав: «Все, звільнений».
Також Сьомін працював у Мордовії, азербайджанській Габалі, Анжі та Ростові. Журналіст Ігор Циганик заявив, що після початку повномасштабної війни в Україні російський фахівець зрікся київського Динамо.
«Можу вам сказати точно, що Сьомін боїться. Він не хоче коментувати ситуацію з війною в Україні. З Динамо неодноразово намагалися з ним зв'язатися, але все, як у суху землю. Давно причому. Таке враження, що він тут ніколи не працював. Загалом, Сьомін відрікся від Динамо».
Олександр Сопко. Фото: Google
11 травня 1958 року у місті Кривий Ріг народився Олександр Сопко – вихованець Кривбасу, захисник київського Динамо, легенда донецького Шахтаря, володар Кубка СРСР, чемпіон світу.
Розпочинав кар’єру в Кривбасі, звідки у 1976 році приєднався до динамівців Києва. Там протягом п’яти років виступав за дубль, зігравши за першу команду лише у восьми поєдинках.
Проявити себе у всій красі Сопко зумів у складі донецького Шахтаря, кольори якого він захищав з 1981 по 1990 рр. Разом з «гірниками» завойовував Кубок СРСР-1983 та Кубок сезону-1984. Усього ж за донеччан провів 307 поєдинків, забивши п’ять голів. Ось як характеризували гру Сопка його сучасники:
«Добре технічно підготовлений, холоднокровний, упевнений у собі, вирізнявся широким тактичним кругозором, умінням зіграти на різних позиціях».
Останні роки своєї кар’єри провів у Словаччині, де виступав Локомотив (Кошиці), а пізніше грав та тренував команду Земплін. Пізніше почав займатися будівельним бізнесом, тривалий час працював коментатором та журналістом на телеканалі «Футбол».
У складі молодіжної збірної СРСР Сопко став переможцем чемпіонату світу-1977. На самому турнірі взяв участь лише у фінальному матчі з Мексикою, яку підопічні Сергія Мосягіна пройшли в серії післяматчевих пенальті (2:2, по пен. 9:8).
11 травня 1969 року у Москві помер 34-річний Едуард Дубинський – вихованець харківського Локомотива, захисник московського ЦСКА та збірної СРСР.
З 1954 по 1956 рік змінив три команди – Локомотив (Харків), ОБО (Київ) та ОБО (Свердловськ). У 1957-му став гравцем московського ЦСКА, з якими на наступний рік став бронзовим призером чемпіонату СРСР. Усього за «армійський» клуб провів понад 100 поєдинків.
Закінчував кар’єру в одеському СКА та липецькому Металурзі. За часи кар’єри тричі входив до списку 33 найкращих гравців року СРСР, де три рази посідав перше місце у своїй номінації.
Дубинський у складі збірної брав участь на ЧС-1962. Там і отримав важкий перелом ноги в матчі з Югославією (2:0), після чого був відправлений у госпіталь та кілька разів прооперований. Усього зіграв 13 поєдинків за збірну СРСР, у складі якої став срібним призером чемпіонату Європи-1964.
11 травня 1977 року у Москві помер 67-річний Віктор Маслов – легендарний наставник київського Динамо, тренер московського Торпедо та єреванського Арарата, чотириразовий чемпіон СРСР та шестиразовий переможець Кубка Союзу.
За часи своєї ігрової кар’єри (1927-1942) виступав за такі клуби, як Гірники (Москва), РПДК та Профспілки-І. Найбільше став відомий завдяки своїм виступам у складі московського Торпедо, де був капітаном команди. У чемпіонатах СРСР провів 66 матчів, забивши один гол.
Тренерську кар’єру розпочинав у тому-таки Торпедо. Разом з чорно-білими ставав чемпіоном СРСР (1960) та тричі здобував Кубок Союзу. Також очолював ШВСМ (Москва) та СКА (Ростов-на-Дону).
У 1964 році став головним тренером київського Динамо. У столиці УРСР почав будувати свою команду, ухваливши непопулярне рішення відпустити з лав біло-синіх Валерія Лобановського, Олега Базилевича та Віктора Каневського. За шість років своєї роботи з Динамо тричі ставав переможцем чемпіонату СРСР та двічі завойовував Кубок.
Його динамівці Києва переважно грали за новаторською на той час схемою 4-4-2, демонструючи доволі інтенсивний рівень гри. Маслов вважається одним з прабатьків тотального футболу, який до досконалості довів легендарний нідерландець Рінус Міхелс.
Маслов одним із перших тренерів у СРСР перевів крайніх форвардів на позиції півзахисників, загострюючи флангову гру. За таких обставин «крила атаки» мали допомагати команді у захисті. Також відзначався своїми мотиваційними промовами. Ось уривок однієї з них:
«Ви знаєте, що прийшов повний стадіон. А навіщо люди прийшли? На вас подивитися. Гріш ціна вам, якщо зіграєте так, що наступний матч вони захочуть дивитися по телевізору».
Після того, як кияни посіли сьоме місце в чемпіонаті СРСР місцевими чиновниками було ухвалене рішення позбутися досвідченого фахівця. Свій останній сезон в ролі головного тренера провів у 1975 році, очолюючи єреванський Арарат. Разом з вірменським колективом Маслов став володарем Кубка СРСР.
У рейтингу найкращих тренерів в історії від всесвітньо відомого видання France Football за 2019 рік посів 23 сходинку. Лобановський, який з Масловим мав розбіжності у поглядах на футбол, з часом визнав вплив «Діда» на гру мільйонів:
«Прийшов у Динамо нині покійний Віктор Олександрович Маслов. Я вважаю, що це був найбільший тренер, який випереджав час. Адже за системою 1+4+4+2 під керівництвом Маслова київське Динамо грало ще до чемпіонату світу 1966-го, коли англійський тренер Ремсі, як вважається, застосував її вперше».
Мігель Велозу та Кріштіану Роналду. Фото: Google
11 травня 1986 року у місті Коїмбра (Португалія) народився Мігель Велозу – вихованець лісабонського Спортінга, півзахисник Дженоа та київського Динамо, дворазовий чемпіон України, бронзовий призер Євро-2012.
Протягом 10 років (2000-2010) хавбек перебував у структурі Спортінга, де в той час перші кроки у футболі робив легендарний португалець Кріштіану Роналду. За першу команду лісабонців Мігель провів сумарно 158 поєдинків, забивши 13 голів та оформивши 16 асистів. Зі Спортінгом виграв чотири трофеї – два Кубки та два Суперкубки Португалії.
До та після свого переходу в Динамо Велозу виступав за італійську Дженоа (2010-2012, 2016-2019). У складі генуезців зіграв 123 матчі: чотири голи та 14 результативних передач.
У київський клуб Мігель перейшов з Дженоа влітку 2012-го за 7,5 млн євро. За п’ять років в лавах біло-синіх взяв участь у 126 поєдинках, забив 14 голів та оформив 20 асистів. Разом з киянами двічі ставав переможцем чемпіонату та Кубка України.
З 2019 по 2023 рр. захищав кольори італійської Верони: 103 гри, п’ять голів, 12 результативних передач. Нинішній сезон розпочав у лавах клубу місцевої Серії В – Пізи. У цій кампанії півзахисник провів 27 поєдинків, забив гол та оформив три асисти.
У складі юнацької збірної Португалії (U-17) став чемпіоном Європи у 2003 році. За національну ж команду зіграв 56 матчів, забив три голи та оформив шість асистів, завоювавши бронзу на Євро-2012. Разом з Роналду Велозу провів 40 спільних ігор за збірну, організувавши два голи.
Батько Мігеля – Антоніу – легендарний захисник Бенфіки, семиразовий чемпіон Португалії, двічі фіналіст Кубка європейських чемпіонів. Між ними стався серйозний конфлікт, ексдинамівець навіть подавав в суд на Антоніу через крадіжку 200 тисяч євро. Саме через проблеми з батьком Мігель не носить на футболці власне прізвище Велозу.
«Мені шкода, що я втратив людину, яку раніше називав батьком і кумиром. У мене більше немає батька – він обікрав своїх дітей. Не стільки важливо, скільки він вкрав у мене, а те, що він забрав гроші моєї неповнолітньої сестри. Ці гроші були для неї майбутнім.
Він мене називає «багатою дитиною», але ця «багата дитина» купила йому автомобіль і закрила всі борги. Шкода, що він не розуміє своїх помилок і в усьому звинувачує оточуючих. Гроші в цьому житті не настільки важливі – є ще й принципи. Він підробив довіреність і орендував будинок на моє ім'я та ім'я моєї сестри, тому оплачує оренду коштом своїх дітей. Ця людина не може носити звання «батько», – розповідав ексхавбек Динамо.
Тестем же Мігеля є колишній президент, а нині член правління Дженоа – Енріко Преціозі.
11 травня лютого 1996 року у Дніпропетровську помер 39-річний Іван Вишневський – захисник Дніпра, Фенербахче та збірної Союзу, чемпіон СРСР, віцечемпіон Європи, володар Суперкубка Туреччини.
Розпочинав свою кар’єру у вінницький Ниві в 1978 році, звідки за чотири роки перейде до московського Спартака. У російському клубі кар’єра у Вишневського не пішла. Вже після двох матчів за червоно-білих він отримав серйозну травму та був змушений повернутися до Вінниці.
Після ігор за Ниву (1983-1984) оборонець перейшов до дніпропетровського Дніпра. У його складі за п’ять років провів 176 матчів, двічі завойовував срібні та бронзові нагороди першості СРСР та став чемпіоном Союзу в 1988 році.
З 1989 по 1990 рік захищав кольори стамбульського Фенербахче, провівши за команду 23 гри. У тому ж сезоні разом з «жовтими канарками» став володарем Суперкубка Туреччини та срібним призером чемпіонату. Останні два роки кар’єри провів в складі турецького Сариєрспору.
За збірну СРСР Вишневський провів шість поєдинків. Захисник перебував у заявці команди на чемпіонат Європи-1988, однак жодної хвилини на полі в тому турнірі так і не провів.
Пізніше Вишневський працював у тренерському штабі Миколи Павлова та Бернда Штанге у Дніпрі, а також асистував В’ячеславу Грозному у вінницькій Ниві.
1905 — нар. Педро Петроне (Угругвай) — чемпіон світу-1930, один із найкращих бомбардирів збірної Уругваю (24 матчі, 28 влучень!).
1924 — нар. Джекі Мілбурн (Ірландія) — найрезультативніший гравець у історії «Ньюкасл Юнайтед». Триразовий володар Кубка Англії.
1925 — нар. Макс Морлок (Німеччина) — чемпіон світу-1958, легенда «Нюрнберга», за який виступав понад 20 років.
1949 — фінал 21 Кубка Америки. Бразилія — Парагвай — 7:0 (Адемір, 17, 27, 48, Тесурінья, 43, 70, Жаїр, 72, 89).
1966 — фінал 11 розіграшу КЄЧ. «Реал» (Мадрид, Іспанія) — «Партизан» (Бєлград, Югославія) — 2:1 (Амансіо, 70, Серена, 76 — Васо-
віч, 55).
1977 — фінал 17 розіграшу КВК. «Гамбург» (Німеччина) — «Андерлехт» (Бельгія) — 2:0 (Волькерт, 80, пен., Магат, 90).
1983 — фінал 23 розіграшу КВК. «Абердін» (Шотландія) — «Реал» (Мадрид, Іспанія) — 2:1 (Блек, 7, Х’юітт, 112 — Хуаніто, 14, пен.).
1984 — нар. Андрес Іньєста (Іспанія) — чемпіон світу та Європи, 3-разовий переможець ЛЧ. Багаторічний лідер півзахисту «Барселони».
1985 — у Бредфорді під час футбольного матчу за вихід у другий англійський дивізіон загорілася дерев’яна трибуна. У вогні загинули 52 людини, майже 200 отримали опіки.
1988 — фінал 28 розіграшу КВК. «Мехелен» (Бельгія) — «Аякс» (Нідерланди) — 1:0 (ден Бойєр, 53).
1994 — матч-відповідь фіналу 23 розіграшу Кубка УЄФА. «Інтер» (Італія) — «Аустрія» (Зальцбург, Австрія) — 1:0 (Йонк, 63). Перший матч: 1:0.
