Динамо та Шахтар вперше разом виходять у півфінал Кубка УЄФА: 16 квітня — цей день в історії українського футболу
544 
16 квітня 1981 року у місті Миколаїв народився Андрій Березовчук – захисник харківського Металіста, ФК Харків, срібний призер чемпіонату України.
Починав свій футбольний шлях у СК Миколаїв, за який провів понад 60 поєдинків. У 2002 році став гравцем Металіста, кольори якого захищав протягом двох років. У 2009-му знову повернувся до лав харків’ян, де і закінчив свою професійну кар’єру.
Загалом за Металіст Березовчук провів 169 поєдинків, забив сім голів, здобував бронзовів та срібні медалі чемпіонату України. Саме Андрій відзначився автоголом у матчі-відповіді 1/4 фіналу Кубка УЄФА проти київського Динамо (2:3), поховавши надії підопічних Мирона Маркевича на вихід до наступної стадії турніру.
Також Березовчук за свою кар’єру встиг пограти в таких клубах, як ФК Харків, Металург (Донецьк) та Арсенал (Харків), де був капітаном команди.
У ролі головного тренера разом з ФК Вовчанськ став переможцем першості Харківської області у 2018 році. Пізніше працював асистентом у ПФК Львів та Алашкерт (Вірменія). З 2020 по 2021 рік був спортивним директором Металу, який пізніше розпочав процес відновлення славетного Металіста.
16 квітня 1982 року у місті Світловодськ (Кіровоградська область) народився Віталій Лисицький – вихованець київського Динамо, захисник Кривбаса та Дніпра, чемпіон України та віцечемпіон Європи.
Віталій Лисицький. Фото: photofact.in.ua
За першу команду біло-синіх за увесь час провів 20 поєдинків, забивши два голи та віддав результативну передачу. Близько 70 матчів Лисицький відіграв у Динамо-2, в яких відзначився шістьма забитими м’ячами. Разом з киянами став чемпіоном України в сезоні 1999/00.
Про роботу з Валерієм Лобановським в Динамо Лисицький пригадував наступне:
«Він говорив коротко і зрозуміло. Деякі його фрази я й зараз згадую, прокручую в голові. Заходиш до нього на розмову, начебто він сказав кілька речень, але цього достатньо, щоб виходити від нього з мокрими пахвами.
Після виїзної гри з Манчестер Юнайтед (сезон 2000/01) на виході з роздягальні брати Суркіси привітали мене з дебютом у Лізі чемпіонів. А Васильович додав: «Не зіпсував – уже добре». Напевно, для 18-річного хлопчини, який дебютував на «Олд Траффорд», це були хороші слова з вуст Валерія Васильовича».
Після виступів за Чорноморець у 2003 році, Віталій підписав контракт з Дніпром. У складі дніпрян провів 92 матчі, забивши п’ять голів. На правах оренди виступав за Кривбас. Саме за криворізький клуб захисник і відіграв найбільше поєдинків у власній кар’єрі – 129 (чотири голи, три асисти).
Пізніше оборонець захищав кольори ужгородської Говерли та запорізького Металурга. Кар’єру гравця закінчив у ролі захисника Колоса. У 2017 році став спортивним директором ковалівського клубу та обіймає цю посаду дотепер.
Разом з юнацькою збірною України став віцечемпіоном Європи у 2000 році, поступившись у фіналі французам (0:1). За національну команду Лисицький провів п’ять поєдинків: без результативних дій.
16 квітня 1985 року у місті Лагос народився Тає Тайво – захисник Марселя, Мілана, київського Динамо, чемпіон Франції та володар Суперкубка Італії.
Сім років своєї кар’єри нігерійський оборонець провів у Марселі, де завоював чемпіонат, Кубок ліги та Суперкубок Франції. Усього в складі провансальців Тайво зіграв 271 поєдинок, забивши 25 голів та оформивши 23 результативні передачі. Два сезони поспіль входив до символічної збірної Ліги 1.
З 2011 по 2013 Тає був гравцем Мілану, з яким здобув італійський Суперкубок. За россонері захисник зіграв лише вісім матчів, на правах оренди виступав за англійський КПР та київське Динамо. У складі біло-синіх провів 31 матч (гол та чотири асисти) у сезоні 2012/13. Свій єдиний м’яч забив у ворота донецького Шахтаря в Кубку України (1:4).
Після закінчення кампанії 2012/13 Тайво покинув клуб, хоча президент Динамо Ігор Суркіс просив гравця лишитися в команді. Ось що про цю ситуацію пригадував сам Тає:
«Ми зустрічалися з президентом, і він запитав: «Тає, чому ти хочеш піти? Хіба тобі не подобається в Києві? Не подобається клуб?». Мені дуже подобалося, але мої діти, моя сім'я були в Мілані.
Я думав, що переходжу до Києва на один рік, і дуже важко постійно возити за собою дітей, коли ти футболіст. Тому ми вирішили, що вони з дружиною залишаться в Італії. Але Динамо було для мене прекрасним клубом».
З роками кар’єра Тайво різко пішла на спад. Нігерієць змінив шість різних країн, встигши пограти у Туреччині (Бурсаспор), Фінляндії (ГІК, РоПС, СалПа), Швейцарії (Лозанна), Швеція (АФК Ескільстуна), США (Палм Біч), Італія (Сант-Аджело 1907). Свої виступи завершив влітку 2022 року.
Тає Тайво. Фото: Динамо
За національну збірну Нігерії провів 54 поєдинки, в яких забив п’ять голів та оформив один асист. Брав участь на ЧС-2010, провівши два матчі групового етапу. Також у 2006 та 2010 році ставав бронзовим призером Кубка Африканських націй.
16 квітня 1990 року у місті Вугледар (Донецька область) народився Дмитро Хомченовський – вихованець донецького Олімпіка, півзахисник луганської Зорі та капітан Кривбасу, двічі бронзовий призер УПЛ.
З 2007 по 2011 рік Хомченовський виступав за рідний Олімпік, у складі якого провів близько 74 матчів (10 голів). На правах оренди виступав за Кривбас (2010).
Більша частина кар’єри Хомченовського пройшла в Зорі, за яку він виступав з 2011 по 2015 рр. та з 2018 по 2022 рр. Загалом за луганський клуб провів 227 матчів, забивши 24 голи та оформивши 22 асисти. Разом із Зорею ставав бронзовим призером чемпіонату України та доходив до фіналу Кубка.
За кордоном Дмитро пограв за Понфераддіну (Іспанія), Яггелонію (Польща) та Урал (Росія). У 2022-му став гравцем Кривбасу, наразі є капітаном команди Юрія Вернидуба. Усього за криворіжців зіграв 55 поєдинків: два голи та вісім асистів. Саме в Кривбасі Хомченовський розпочав і свою реп-кар’єру, записавши вже декілька патріотичних треків з Андрієм Понєдєльніком.
У складі національної збірної України півзахисник провів 106 хвилин у чотирьох поєдинках, результативними діями не відзначався.
16 квітня 2001 року у місті Житомир народився Данило Сікан – вихованець львівських Карпат, нападник донецького Шахтаря, переможець юнацького чемпіонату світу, бронзовий призер молодіжного Євро та двічі чемпіон України.
Зі школи житомирського Полісся у 2015 році перебрався до академії Карпат. За першу команду «левів» провів п’ять хвилин в одному матчі сезону 2018/19. Вже взимку 2019-го за 150 тисяч євро перебрався у донецький Шахтар.
Наразі в активі Сікана 88 матчів, в яких забив 22 голи та оформив сім результативних передач. На правах оренди виступав за Маріуполь та Ганзу (Росток). За німецький клуб забив один гол та віддав два асисти у другій Бундеслізі. У цьому сезоні саме Данило є найрезультативнішим гравцем Шахтаря (шість голів).
У 2019 році став переможцем молодіжного чемпіонату світу. На самому турнірі Сікан забив чотири голи в шести матчах, однак у фінальному поєдинку проти Південної Кореї провів лише 27 хвилин.
За національну збірну форвард вже зіграв у семи поєдинках, відзначившись голом у дебютному поєдинку проти Казахстану (1:1).
16 квітня 2001 року у місті Київ помер Леонід Островський – легендарний захисник московського Торпедо та київського Динамо, чотириразовий чемпіон СРСР та учасник трьох чемпіонатів світу.
Розпочинав свій футбольний шлях у ДЮСШ ВЕФ (ризька заводська команда), а через деякий час приєднався до школи Даугави. Саме в цьому клубі Островський зіграв свої перші матчі на професійному рівні, після чого отримав запрошення від знаменитого радянського тренера Костянтина Бєскова, який запросив його до лав московського Торпедо.
У Москві Леонід заграв вже за керівництва Віктора Маслова, провівши за шість років загалом близько 160 матчів за «автозаводівців». Разом з Торпедо ставав чемпіоном та володарем Кубка СРСР, двічі завойовував срібні медалі першості.
Став київським динамівцем Островський у 1963 році. Його перехід супроводжував великий скандал, адже в Москві не хотіли розлучатися з надзвичайно важливим футболістом. Якийсь час Леонід виступав на першість Києва та грав за дубль біло-синіх під чужим прізвищем. Згодом конфлікт вдалося владнати і Островський провів найкращий період у власній кар’єрі. У складі Динамо захисник тричі ставав чемпіоном та двічі володарем Кубка Союзу. Загалом у складі киян провів приблизно 153 поєдинки та відзначився одним голом.
Леонід Островський. Фото: Google
У 1968 році через травму був вимушений покінчити з виступами на професійному рівні, хоча за два роки грав за п’ятигорський Машук, який на той момент перебував у Другій лізі.
За збірну СРСР провів дев’ять поєдинків, був учасником трьох чемпіонатів світу. На Мундіалі 1958 року так і не зіграв жодної хвилини, проте був в заявці на всі матчі.
Вже за чотири роки в статусі основного гравця збірної взяв участь в чотирьох поєдинках ЧС-1962. Команда Островського на тому турнірі дійшла до 1/4 фіналу, де поступилася збірній Чилі (1:2).
На своєму останньому чемпіонаті світу 1966 року, що проходив в Англії, відіграв у двох матчах групового етапу: проти Північної Кореї (3:0) та проти Чилі (2:1). Збірна СРСР на тому мундіалі дійшла до півфіналу, в якому мінімально поступилася німцям (1:2). Матч за третє місце команда Союзу програла збірній Португалії, теж мінімально – 1:2.
Після завершення футбольної кар’єри Островський працював тренером у ДЮСШ Динамо, відволікшись на керування черкаським Дніпром у 1971 році. У сезоні 1975/76 очолював грузинський Скурі (Цаленджиха). Після повернення до Києва розлучився з дружиною, разом з якою прожив 19 років. Саме через цю подію покинув футбол та почав зловживати алкоголем.
Ось що про ті буремні часи розповідав сам Островський:
«Згадувати неприємно, але треба. Може, іншим, як то кажуть, наука буде. Вражений сімейним розладом, я запив. На цілих півроку. Гірко і безпросвітно. Коли вже й пити не було на що, пішов працювати на винзавод бригадиром вантажників. А там самі розумієте, вина – море. Пили безбожно. Дякую, друзі витягли.
Став я вантажником на тютюновій фабриці, потім працював начальником ділянки в РБД, адже колись навчався у будівельному технікумі. Потім потрапив до майстерні Києво-Печерської лаври – пам'ятники відновлювали», – зізнавався Островський.
Повернувся до роботи, пов’язаної з футболом, вже на початку 90-х, отримавши посаду в міськраді Динамо. Поборовши проблеми з алкоголем, працював в ДЮСШ Динамо.
16 квітня 2009 року на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського пройшов матч-відповідь 1/4 фіналу Кубка УЄФА, в якому київське Динамо приймало ПСЖ.
Динамо проти ПСЖ. Фото: Google
За сумні нулі в першій зустрічі кияни реабілітувалися перед вболівальниками вже впродовж стартових 20 хвилин поєдинку. Спершу рахунок у грі відкрив Ісмаель Бангура, який після пасу Артема Мілевського пробив влучно у кут воріт парижан. Вже на 16-й хвилині матчу схибив воротар ПСЖ Ландро, що після «свічки» від власного захисника закинув м’яч собі у сітку.
Крапку у грі поставив гол Огнєна Вукоєвича, який першим встиг на добивання після потужного удару Олександра Алієва. Таким чином підопічні Юрія Сьоміна абсолютно заслужено пройшли до наступного етапу турніру, де і відбулося українське Класичне.
Кубок УЄФА, 1/4 фіналу, матч-відповідь
Динамо – ПСЖ – 3:0 (2:0), перша гра – 0:0
Голи: Бангура, 4, Ландро, 16 (автогол), Вукоєвич, 61
- Динамо: Богуш, Бетао, Саблич, Юссуф (Несмачний, 81), Ель Каддурі, Вукоєвич, Нінкович (Гіоане, 83), Алієв, Єременко, Бангура (Корреа, 69), Мілевський.
- ПСЖ: Ландро, Сеара, Камара, Траоре (Бурійон, 16), Арман, Макелеле, Клеман (Ротен, 46), Шантом, Сессеньйон, Люїндула, Оаро (Жюлі, 68).
16 квітня 2009 року на стадіоні «Велодром» пройшов матч-відповідь 1/4 фіналу Кубка УЄФА, в якому донецький Шахтар зустрічався з французьким Марселем.
Після перемоги в першому поєдинку (2:0) підопічні Мірчі Луческу вийшли на другий матч грати вже за результатом. Саме цим і пояснюється велика кількість ударів Марселя по воротах Андрія Пятова. Проте план діяти на контратаках у Містера спрацював.
І якщо на гол Фернандінью зумів відповісти Хатем Бен-Арфа, то на взяття воріт Луїсом Адріано на 90+3 хвилині вже ніхто з гравців Марселю результативно відреагувати не зміг.
Кубок УЄФА, 1/4 фіналу, матч-відповідь
Марсель – Шахтар – 1:2 (1:1), перша гра – 0:2
Голи: Бен-Арфа, 43 – Фернандінью, 30, Адріано, 90+3
- Марсель: Манданда, Чівеллі, Тайво (Зенден, 46), Гілтон, Шейру, Ньянг, Каборе, Коне, Цана, Бен-Арфа, Вальбуена (Самасса, 66).
- Шахтар: Пятов, Хюбшман, Дуляй (Гай, 45), Кучер, Фернандіньо (Левандовський, 75), Жадсон, Ілсінью (Вілліан, 56), Адріано, Рац, Чигринський, Срна.
1904 — нар. Гордон Ходжсон (Англія) — зірка «Ліверпуля» 1920–30-х, займає 4 місце в списку найкращих бомбардирів у історії чемпіонатів Англії (287 м’ячів).
1933 — нар. Маркітос (Іспанія) — 5-разовий переможець КЄЧ у складі мадридського «Реала».
1938 — пом. Стів Блумер (Англія) — супербомбардир (317 влучень у D-1, 28 забитих м’ячів у 23 матчах за збірну), лідер «Дербі Каунті» кінця 19 — поч. 20 ст.
1960 — нар. Рафа Бенітес (Іспанія) — один із найвідоміших іспанських фахівців, тренував «Валенсію», «Ліверпуль», «Інтер», «Челсі» та «Наполі».
1960 — нар. П’єр Літтбарскі (Німеччина) — фіналіст трьох поспіль ЧС (1982, 1986, 1990), у складі збірної Німеччини зіграв 73 матчі, забив 18 м’ячів.
1968 — нар. Мартін Далін (Швеція) — один із лідерів збірної Швеції на ЧЄ-1992 та ЧС-1994, півфіналіст цих турнірів.
1975 — у матчі Англія — Кіпр (5:0) уперше в історії чемпіонатів Європи автором п’яти забитих м’ячів став Малкольм Макдональд (2, 35, 48, 53, 86 хв.).
1977 — нар. Фредерік Люнгберг (Швеція) — один із лідерів «Арсеналу» початку 2000-х, фіналіст ЛЧ-2006, чемпіон Англії 2002, 2004 рр.
2000 — Сергій Ребров, відзначившись у матчі «Динамо» (Київ) — «Металург» (Маріуполь), став першим гравцем, який забив 100 м’ячів у чемпіонаті України.
