Універсальний «гірник» Динамо, легендарний тренер Металіста: 2 червня — цей день в історії українського футболу
1153 
2 червня 1987 року у місті Зеленодольськ (Дніпропетровська область) народився В’ячеслав Шарпар – півзахисник луцької Волині та харківського Металіста, багаторічний лідер полтавської Ворскли, бронзовий призер чемпіонату України.
В’ячеслав Шарпар, фото: з відкритих джерел
За свою тривалу ігрову кар’єру хавбек встиг змінити близько 14 клубів, розпочавши свій шлях у дорослому футболі з броварського Нафкома. Найбільше матчів провів за луцьку Волинь – 113 (10 голів). За «хрестоносців» виступав у декілька періодів (2009-2011, 2011-2012, 2015, 2021).
Двічі протягом кар’єри Шарпар ставав переможцем Першої ліги: у 2007 році в складі клубу Нафтовик-Укрнафта, у 2008 році в складі Іллічівця. Найвище досягнення півзахисника в елітному дивізіону – це бронзові медалі чемпіонату України, які він здобув разом з харківським Металістом у сезоні 2010/11.
Другим за кількістю матчів українським клубом в досьє Шарпара стала полтавська Ворскла, кольори якої він захищав з 2017 по 2019 рр. За цей період півзахисник взяв участь у 78 поєдинках ворсклян: 16 голів, п’ять результативних передач.
У 2015 році Шарпар став володарем Суперкубка Молдови разом з тираспольським Шерифом, а у 2019 разом із Ригою завоював золоті медалі чемпіонату Латвії. Останнім клубом у кар’єрі Шарпара стала та сама Волинь, у складі якої він провів сезон 2020/21 у Першій лізі.
Олександр Караваєв, фото: ФК Динамо Київ
2 червня 1992 року у місті Херсон народився Олександр Караваєв – вихованець донецького Шахтаря, півзахисник та захисник луганської Зорі, турецького Фенербахче та київського Динамо, чемпіон України.
З херсонської ДЮСШ Освіта Караваєв у 13 років перебирається у Донецьк на запрошення місцевого Шахтаря. Наступні 12 років свого життя Олександр буде пов’язаний з «гірниками», при цьому за першу команду донеччан так і не зіграє.
На правах оренди тоді ще півзахисник виступав за ПФК Севастополь, з яким став переможцем Першої ліги, та Зорю, завоювавши бронзові нагороди у сезоні 2016/17. Після виступів за луганський клуб Караваєв наважується на переїзд за кордон, підписуючи орендну угоду з Фенербахче. Однак у Туреччині в українця не пішло: гол та асист у шести матчах за клуб.
І ось вже з 2017 по 2019 Караваєв був повноправним гравцем Зорі, виводив команду на поле з капітанською пов’язкою. Усього за луганський клуб універсал провів 166 матчів: 30 голів, 31 результативна передача.
Влітку 2019-го Караваєв приєднався до лав київських динамівців, чиї кольори захищає по цей день. За цей час новий №20 біло-синіх встиг зіграти у 155 поєдинках, забивши сім голів та оформивши 18 асистів. Разом з киянами Олександр завоював п’ять трофеїв – чемпіонат України, по два Кубки та Суперкубки.
У складі збірної України дебютував на початку жовтня 2015 року в поєдинку відбору на ЧЄ-2016 проти Північної Македонії. За свої п’ять хвилин на полі встиг відзначитися асистом на Артема Кравця, який забив другий гол у поєдинку (2:0). Усього ж за синьо-жовтих провів 49 матчів (три голи, 13 результативних передач). Також Караваєв брав участь у двох чемпіонатах Європи. І якщо на Євро-2016 усі три поєдинки він провів на лаві запасних, то за чотири (насправді п’ять) роки відіграв від дзвінка до дзвінка усі п’ять матчів команди Андрія Шевченка.
Олексій Щебетун, фото: Dynamomania
2 червня 1997 року у місті Запоріжжя народився Олексій Щебетун – вихованець київського Динамо, нападник запорізького Металурга, столичної Оболоні, литовського Шяуляя та казахського Кизил-Жару.
Починав займатися футболом у рідному місті, а вже у 2013 році перебрався до столиці України, потрапивши в академію Динамо. У структурі київського клубу перебував до 2017-го. Виступав за юнацькі та молодіжні колективи, а ось за першу команду так і не дебютував. У Юнацькій лізі УЄФА провів за Динамо сім матчів, забивши два голи та віддавши одну результативну передачу.
На дорослому рівні вперше зіграв за кам’янську Сталь у липні 2017 року проти луганської Зорі (1:0). Пізніше Щебетун виступав за мінський Промінь, МФК Металург та краматорський Авангард. З 2020 по 2022 рр. був нападником київської Оболоні, за яку провів 50 матчів: сім голів, три асисти.
Найбільше матчів у власній кар’єрі зіграв за литовський Шяуляй – 60 (20 голів, сім асистів). З 2024 року виступає у чемпіонаті Казахстану за Кизил-Жар.
Сайт «Український футбол» публікував ексклюзивне інтерв’ю з Олексієм Щебетуном, у якому нападник розповів про подробиці з власного футбольного шляху.
2 червня 2016-го у Греції у віці 85 років помер Євген Лемешко – воротар київського Динамо, легендарний тренер харківського Металіста, володар Кубка СРСР.
Свій футбольний шлях розпочинав з миколаївського Суднобудівника та вже за рік потрапив до гранда української РСР – Динамо. За київський клуб виступав з 1950 по 1958 рр. Протягом цього часу встиг взяти участь у 64 матчах та завоював Кубок Союзу (1954).
Кар’єру завершив у донецькому Шахтарі у віці 29 років через травму меніска. Відразу ж розпочав тренерський шлях, очоливши хмельницьку Динамо, з яким став срібним призером чемпіонату УРСР. Пізніше також був головним тренером львівських Карпат, чернігівської Десни та миколаївського Суднобудівника.
У 1977-му очолив харківський Металіст, де пропрацював 12 років. За цей час Лемешко вивів команду з Другої ліги, став переможцем Першої ліги СРСР (1981), а у свій останній сезон завоював перший та єдиний в історії харків’ян Кубок Союзу (1988).
З 1989 по 1993 рр. тренував запорізьке Торпедо, з яким завоював золоті медалі чемпіонату УРСР (1990). Наприкінці тренерської кар’єру знову працював у Хмельницькому (з Поділлям) та у Харкові (з Металістом).
Серед вихованців Лемешка є такі відомі футболісти, як Юрій Сивуха, Юрій Тарасов, Ігор Кутепов. Дочка Євгена Пилиповича – Наталія – є дружиною легендарного форварда Дніпра та київського Динамо Олега Протасова.
1900 — засновано клуб «Кайзерслаутерн» Німеччина.
1904 — нар. Франтішек Планічка (Чехія) — віце-чемпіон світу-1934, 8-разовий чемпіон Чехословаччини, найкращий воротар світу довоєнного періоду.
1941 — нар. Дінко Дерменджієв (Болгарія) — результативний нападник, учасник трьох ЧС.
1942 — нар. Едуард Малофеєв (СРСР) — півфіналіст ЧС та ЧЄ, багато років не без успіху працював тренером.
1950 — нар. Момчіло Вукотіч (Сербія) — рекордсмен бєлградського «Партизана» за кількістю проведених матчів — 752. Довгий час працював тренером на Кіпрі та в Греції.
1951 — нар. Арнольд Мюрен (Нідерланди) — чемпіон Європи-1988, переможець КЄЧ 1972, 1973 рр. у складі «Аяксу», провів три сезони в «МЮ».
1963 — пом. Івіца Бек (Югославія) — забив 3 м’ячі на першому ЧС, пізніше грав за збірну Франції.
1969 — нар. Пауло Сержіо (Бразилія) — чемпіон світу-1994, виступав за «Байєр» (Леверкузен), «Рому» та «Баварію».
1988 — нар. Серхіо Агуеро (Аргентина) — нападник «МС» і збірної Аргентини, дебютував у чемпіонаті Аргентини у віці 15 років і 35 днів (побивши таким чином рекорд свого тестя Дієго Марадони).
2009 — відкриття стадіону «Парк де Спортс» у місті Авіньон, Франція.
