«Шаблій та ProStar про мене просто забули»: історія вихованця Динамо, якому довелося реабілітувати кар'єру в Європі

Олексій Щебетун подавав великі надії в академії Динамо і в якийсь час вважався навіть перспективнішим за Бесєдіна та Яремчука. Хлопець грав в юнацьких та молодіжній збірних України, де перетинався із Зінченком. Але в якийсь час у кар’єрі юнака все пішло шкереберть. Він опинився у складі аутсайдера чемпіонату Білорусі, а потім у Другій лізі України.

Засяяв же Щебетун у Шауляї, куди перейшов транзитом через Оболонь. Нападник забив 13 м’ячів за півсезону литовського чемпіонату, ставши одним з найкращих українських бомбардирів за кордоном. 

Редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун поспілкувався з 26-річним Олексієм Щебетуном про всі етапи його кар’єри та подальші плани.

«Я дуже хотів би повернутися в Україну і проявити себе в рідній країні. В УПЛ я буду на слуху»

– Олексію, ви ‒ основний гравець литовського Шауляя. Розкажіть, що це за команда, які в неї цілі?

– Це молода та амбітна команда. Два роки тому Шауляй вийшов у Вищу лігу Литви і в першому сезоні посів сьоме місце. Після цього керівництво поставило перед нами завдання – потрапити до трійки призерів та єврокубків. Поки що ми йдемо на третьому місці, але попереду ще багато ігор і треба зробити фінальний ривок. Керівництво, тренерський штаб та гравці об'єднані навколо цієї мети.

– Що являє собою литовський чемпіонат і клуби в порівнянні з УПЛ?

– Звичайно, литовська ліга слабша за УПЛ, але чемпіонат та команди з кожним роком розвиваються. Помітно, що навіть у порівнянні з минулим роком рівень піднявся. Жальгіріс та Паневежис виступають у єврокубках. Хоч тут і немає топових гравців як у Шахтарі та Динамо, але грати все одно нелегко.

– Якби Шауляй брав участь у чемпіонаті України, то за які б місця боровся?

– Думаю, команда була б у середині таблиці УПЛ ‒ я сказав би, що Шауляй десь на рівні Минаю. Якщо не брати до уваги Шахтар, Динамо, Дніпро-1, Ворсклу, Зорю, то решті команд Шауляй може скласти конкуренцію.

– Минулого сезону ви забили 13 голів лишень за друге коло, цього – три. Із чим пов'язаний спад результативності?

– Минулого року я тільки перейшов до Шауляя, мене ніхто не знав у литовському чемпіонаті і на мене особливо не звертали уваги. Після 13 м'ячів суперники вже по-іншому на мене налаштовуються, буває, що навіть у п'ять захисників грають.

– На який термін у вас розрахований контракт із Шауляєм?

– До 31 грудня 2023 року. З керівництвом ми поки що не обговорювали продовження, а там подивимось.

– Ви плануєте доопрацювати його до кінця або влітку розглядатимете інші варіанти?

– Мене все влаштовує в Шауляї, але якщо з'явиться цікава пропозиція, то розгляну її. Я хотів би перебратися до сильнішого чемпіонату, до тієї ж Польщі. Але поки що нічого конкретного немає.

А взагалі, я дуже хотів би повернутися в Україну і проявити себе в рідній країні, чого раніше мені не вдалося зробити. В УПЛ я буду на слуху.

– Коли ви забили 13 м'ячів у першому сезоні за Шауляй, на вас виходили інші клуби?

– Ми з моїм агентом Панковим розглядали різні варіанти з України, але я мав ще рік контракту з Шауляєм. Тренер та керівництво розраховували мене та попросили залишитися. Я пішов їм назустріч.

«Металург вимагав у Динамо за мій перехід мільйон гривень»

– Давайте перенесемося назад. Розкажіть, як молодий хлопець із Запоріжжя потрапив до академії Динамо?

– У Запоріжжі я грав у дитячо-юнацькому чемпіонаті, де мав непогану результативність. У Металурзі працював селекціонер Динамо Олександр Павлович Гуржеєв. Він сказав, що мною цікавиться Динамо і треба забити ще кілька м'ячів, щоб перехід відбувся. І так вийшло, що за три гри я забив дев'ять голів і цим не залишив шансів селекціонерам Динамо. У підсумку я поїхав до Києва.

– Як вас прийняло Динамо?

– Все склалося не так гладко, як хотілося. Виникли проблеми з документами, і я півроку не грав. Мене не могли заявити, бо Металург хотів за мене грошей. У мене був підписаний із запорізьким клубом контракт на стипендію, я отримував 500 гривень.

Тому Металург вимагав у Динамо за мій перехід мільйон гривень. Зрозуміло, що за молодого хлопця ніхто не платитиме таких грошей. Але за півроку ситуація якось вирішилася і Динамо мене заявило. Я почав грати, забивати, відчув впевненість та довіру тренерів. Через півроку мене з U-17 перевели до U-19, і я переїхав на базу до Конча-Заспи.

– Тоді юнаків Динамо тренували нинішні помічники Сергія Реброва – іспанці Унаї Мельгоса та Вісенте Гомес. Яке враження вони на вас справили?

– Вісенте Гомес працював із дублем і підтягував мене туди, юнаків тренував Лень, а потім на його місце прийшов Мельгоса. То був класний період, тренери мені довіряли, я грав, багато забивав.

Мені запам'яталося, що іспанці пояснювали нам кожну футбольну дрібницю. Бувало, починали робити вправу, за 20 секунд вони зупиняли нас і до міліметрів показували, куди треба рухатися.

Мені дуже подобався такий підхід. На полі ми діяли як єдиний механізм. У Динамо збудували таку систему, щоб дубль, юнаки та перша команда грали в одному стилі, і перехід на ступінь вище не відчувався.

– Хто був лідером у юнацькій команді Динамо?

– Як такого лідера не було, ми грали як єдиний механізм. Усі знали куди бігти та кому віддавати. Можу відзначити Вітю Циганкова, він уже тоді грав у першій команді. Він технічно добре оснащений і виділявся скрізь, де б не грав.

– З ким ви конкурували на позиції нападника?

– Спершу конкуренції взагалі не було, я був один нападник. Потім Бесєдін повернувся з оренди у Металісті, а Яремчук із Олександрії, і ми чергували виходи у дублі. Коли розпочалася Юнацька Ліга чемпіонів, то я почав більше грати за U-19.

Потім Бесєдіна забрали до першої команди, Яремчук поїхав до Європи, і я конкурував із Назарієм Русиним. У Динамо завжди були хороші гравці.

– Хто був сильніший: Бесєдін чи Яремчук?

– Не можу когось виділити, у них різний стиль. Яремчук ‒ рухливіший і фактурніший, Бесєдін робив великий обсяг роботи. Тоді в першій команді виступали Мораєс та Мбокані, і я намагався брати потроху від кожного форварда.

«Вісенте Гомес навіть зі мною в одному ліфті не їздив»

– Ребров вас підпускав до тренувань із першою командою?

– Наступного дня після гри перша команда мала пробіжку і дубль тренувався разом з ними. Ребров давав нам відчути смак гри.

– Хто вас вразив із першої команди?

– Тоді грав Ярмоленко, але я більше стежив за гравцями своєї позиції. Подобалося, як грав Мораєс – завжди готовий до моменту, багато забивав.

– Ребров із вами спілкувався?

– Не знаю, як з іншими, але зі мною ‒ ні. З нами більше спілкувався Вісенте Гомес. Він увесь час казав: «Ми готуємо вас до першої команди, там на вас чекають». Вісенте був провідником Реброва.

– З ким ви дружили у Динамо?

– В основному, з тими хлопцями, з якими випускався – Тимчик, Михайличенко, Шепелєв, Оріховський, хоч він і на рік старший.

– Розкажіть якусь веселу історію з того періоду?

– Коли я вже тренувався із дублем, мене взяли зіграти матч за U-19 проти Чорноморця. Ми виграли 2:0, але на 80-й хвилині мене поміняв Мельгоса. Буду чесним, відіграв я тоді не дуже.

За матчем спостерігав тренер дубля Вісенте Гомес. Після гри він зайшов у роздягальню і почав кричати: «Як ви Щебетуну ще обличчя не розбили за таку жахливу гру?!». Микола Шапаренко теж потрапив під роздачу, але я більше. Вісенте сказав, щоб нас не бачив у команді, і ми тиждень удвох бігали на штучному полі.

Він навіть зі мною в одному ліфті не їздив. Якось стою біля ліфта на базі Динамо, Вісенте виходить із ресторану, йде до ліфта, але тут – побачив мене і пішов сходами пішки. Так тривало тиждень, потім він покликав мене та Шапаренка до себе та сказав, що конфлікт вичерпаний. Нас вибачили.

– Яка тоді була зарплата у дублі Динамо?

– У мене був зростаючий контракт. Перший рік – 1000 доларів, другий – 2000, третій – 3000. Але до трьох я так і не дійшов.

«Перед грою із Зіркою Мелікян мені сказав: «Це твій останній шанс». Це мене дуже психологічно підкосило»

– Чому у вас не вийшло заграти в Динамо і ви пішли в оренду в Сталь?

– У мене залишався рік контракту і в цей час вирішувалося, що робити далі. Тоді моїм агентом був Шаблій та його помічник Карпов. Вони мені сказали: «Якщо забиваєш Шахтареві за дубль, то точно підпишеш контракт з Динамо». Ми програли 1:2, але гол я забив. Вони дзвонять: «Все в силі, будемо підписувати контракт. Готуйся».

Через тиждень після цього дзвінка я дізнаюся, що Ребров та іспанці йдуть, головним тренером Динамо буде Хацкевич. Я знову дзвоню агентам, вони відповідають: «Поки що все на паузі, треба почекати». 

Потім агенти мені повідомили, що з'явився варіант із орендою. Я погодився, бо засидівся в дублі та хотілося грати за першу команду. Тому я пішов в оренду в Сталь (Кам’янське), яка виступала у Прем'єр-лізі. Згодом до мене приєдналися Тимчик і Михайличенко. Я хотів проявити себе і повернутися в Динамо гравцем, що відбувся.

– Але не вийшло.

– Починалося все чудово. Тренер Сталі Єгіше Мелікян казав, що розраховує на мене. У першому турі ми обіграли бронзового призера України Зорю, потім – Чорноморець. Перший дзвіночок для мене пролунав у третьому турі. Ми вигравали у Шахтаря, 1:0, я старався, багато бігав, хотілося щось довести, але тренер замінив мене на 43 хвилині. Я цього так і не зрозумів, адже можна було замінити в перерві. Зрештою ми програли, 1:2.

Після цієї гри тренер посадив мене на заміну і на теоріях звинувачував мене – що я все неправильно робив. Але я ‒ гравець залежний. Коли ми, здебільшого, захищаємось, я не можу один обіграти десять футболістів і забити гол. Можливо, тренер бачив інакше.

– Чому вас перевели у дубль?

– Після Шахтаря ми програли Карпатам, я вийшов на заміну. Перед грою із Зіркою Мелікян мені сказав: «Це твій останній шанс». Це мене дуже психологічно підкосило. Я старався, але ми грали більше в обороні, і в мене мало що виходило. Ми програли 0:1, і помічник головного тренера мені повідомив, що я переведений у дубль.

Мені було дуже прикро, що Мелікян мені нічого пояснив. У дублі мене взагалі незрозуміло чому поставили на місце опорного півзахисника.

Після Мелікяна прийшов Костов, але він, напевно, і не знав про моє існування. Як я зрозумів, на мене в Сталі вже не розраховували. Я був молодим і не знав, як діяти в цій ситуації. Я опустив руки, просто допрацьовував свій контракт і хотів якнайшвидше піти звідти.

«В Україні ProStar вважаються топовими агентами, але, якщо розібратися, то вони класні тільки для Ярмоленка, Малиновського, Миколенка та інших відомих футболістів»

– Що було після повернення до Динамо?

– Я підійшов до тренера дубля Юрія Леонтійовича Мороза і запитав, що мені робити далі. Він сказав, що поговорить із Хацкевичем і дасть мені відповідь. Після наради він сказав, що Хацкевич на мене не розраховує, будемо прощатися. Мені віддали документи, і на цьому моя історія з Динамо закінчилася. На Хацкевича у мене образи немає, тому що я не проявив себе в оренді, і ніхто не чекатиме, поки я розіграюсь. Я б на його місці теж себе не взяв до першої команди.

– Ви розмовляли зі своїми агентами на цю тему? Вони ж обіцяли вам контракт із Динамо.

– Так, я говорив із Карповим, але він відповідав стандартними фразами: «Тренер тебе не бачить, «Треба потерпіти» і т.д.

– Як ви опинилися у білоруському Лучі?

– Після Динамо мені зателефонували агенти та запропонували цей варіант. Тоді я був морально пригнічений і був готовий до всього, тому без питань погодився. Перші тури я пропустив через травму, потім до мене підійшов тренер і сказав: «Мені подобається твоє ставлення, ти гратимеш».

Я почав стабільно виходити в основі, але було важко, команда йшла на останньому місці і за підсумками всього чемпіонату забила лише десять голів. Я так і не зміг відзначитись, хоча моменти були.

Луч – це маленький клуб, грошей особливо не було. А тут ще легіонер приїхав, котрий не забиває. Було ухвалено рішення припинити зі мною співпрацю, і ми розірвали контракт.

– Тоді з вами у Лучі грав Беніто.

– Ми прийшли в один час. Але він особливо не грав, я отримував більше часу. Потім Беніто пішов у Тамбов.

– А ви куди?

– Я почав знову дзвонити агентам, вони мені обіцяли різні команди. Минає час, вже і УПЛ розпочалася, і Перша ліга, а у відповідь – тиша. Я дзвоню Карпову, він не бере слухавки. Я дзвонив чотири рази, але мені так ніхто і не відповів. Люди зникли. Виходить, що Шаблій та ProStar про мене просто забули.

Я розумію, що у мене була погана статистика і тому важко знайти команду, але можна було це сказати якось по-людськи. Вийшло, що вони просто витратили мій час, контракт із ними закінчився, а вони навіть нічого не повідомили – лише годували обіцянками.

Вже потім одна людина, не з ProStar, натякнула мені, щоб я сам собі шукав команду. Я схаменувся, всі чемпіонати вже почалися, а в мене простій.

– Шаблій та ProStar – це добро чи зло українського футболу?

– Не добро ‒ це точно. В Україні вони вважаються топовими агентами, але, якщо розібратися, то вони класні тільки для Ярмоленка, Малиновського, Миколенка та інших відомих футболістів. ProStar чекає поки хтось із гравців вистрілить, щоб на них можна було заробити.

У них близько 500 клієнтів, зрозуміло, що всім приділити увагу вони не можуть і про багатьох просто забувають, як сталося зі мною. Але коли одна людина комплектує майже всі українські команди – це не є добре.

«Таран підходить до цього хлопця та каже: «Ну, як там у Білорусі?». Тут я зрозумів, що тренер мене взагалі не знає, і мене підписали без його відома»

– Як у вас виник варіант із запорізьким Металургом?

– Я був півтора місяці без команди, потім мені зателефонувала одна людина і запропонувала поїхати до Запоріжжя, звідки я родом. Металург тоді виступав у Другій лізі.

Перший дзвіночок продзвенів, коли мене привели до кабінету заступника мера (Металург – комунальна команда, – прим. А.П.), навіть не давши поспілкуватися з головним тренером. Так я підписав контракт.

Потім приїжджаю на тренування, зі мною ще один новачок. Олег Таран підходить до цього хлопця та каже: «Ну, як там у Білорусі?». Він нас переплутав. Тоді я зрозумів, що тренер мене взагалі не знає, і мене підписали без його відома. Кому це сподобається?

– У результаті так і вийшло.

– Я не поступався за рівнем іншим гравцям, але тренер випускав мене тільки на останні десять хвилин. У кожній грі я самостійно йшов на 70-й хвилині розминатися, бо знав, що на 80-й виходитиму. Вже потім я дізнався, що у Металурзі велися кабінетні ігри і мене підписали без відома Тарана, тому образи на нього не тримаю.

Через якийсь час мені зателефонував агент, який допоміг мені перейти до Металурга, і сказав, що на мене вже не розраховують. Але я це й сам розумів. Куди мені йти? Статистики немає, я мало грав, півтора року загублено.

– Але в першоліговий Авангард ви все-таки потрапили.

– Взимку мені зателефонував тренер Авангарда Косевич (не знаю, що він за 10 хвилин у мені побачив) і запропонував перейти до краматорської команди. Я начебто сподобався, пройшов із командою збори та підписав контракт. Але в Авангарді теж не пішло – у чотирьох іграх я переважно виходив на заміну.

Я запитував, чому мало граю, але тренер постійно повторював: «Доводь і чекай на свій шанс». Дві гри виходжу на заміну, потім три сиджу в запасі. За два роки я мав мало ігрової практики ‒ почалася депресія, було важко. Вже думав закінчувати із футболом.

Тож я підійшов до Косевича і сказав: «Бачу, що не підходжу вам, віддайте будь ласка документи». Він кілька днів подумав і вирішив мене відпустити. Я йому вдячний за те, що мені віддали контракт без жодних компенсацій.

– Чому ви повернулися до Металурга?

– Там змінився тренер, прийшов Іван Олександрович Богатир, який пам'ятав мене по академії Металурга. Він мені зателефонував, я пояснив свою ситуацію – що мені потрібна ігрова практика. Металург тоді вийшов до Першої ліги, і я у першому ж турі відзначився дублем у ворота Оболоні. Впевненість почала до мене повертатися, я відчув довіру тренера.

Але через два місяці знову помінявся тренер, замість Богатиря призначили Олексія Годіна. Він мав інше бачення футболу й мені особливо не довіряв. Проте я вирішив не йти, а спробувати довести свою профпридатність на зимових зборах.

Я багато забивав у спарингах, Годіна все влаштовувало, а потім бах – коронавірус! Чемпіонат припинився, була неясність. Через три місяці ігри поновилися, але я знову був запасним. Влітку я ухвалив рішення про відхід із команди.

«Яковенко сказав: «Ти мені потрібен». Такого ставлення до себе я не відчував два роки і вважав себе вже другорядним футболістом»

– Як за слабкої статистики ви потрапили до Оболоні?

– Я розумів, що треба щось змінювати у своєму житті та написав агенту Саші Панкову. Він проникся моєю ситуацією і запропонував поїхати до білоруського Енергетика-БДУ. То була команда, яка розвиває молодих футболістів, а потім їх продає. Наприклад, вони виховали Іллю Шкуріна, який грав у Динамо. Ми вирішили спробувати. Можна сказати, що Панков простяг мені руку допомоги і витяг із болота. 

Я поїхав влітку на перегляд до Енергетика-БДУ, тренеру сподобався, але вже йшов чемпіонат, і він мені сказав: «Приїжджай узимку, відразу на контракт».

– Але у вашій біографії я не бачу цього клубу, там значиться лише Оболонь.

– Правильно. До зими Панков мені запропонував пограти в Оболоні, де я успішно пройшов перегляд та підписав річний контракт. Я розумів, що йду туди не основним нападником, але мені потрібно було десь підтримувати форму. Той сезон Оболонь розпочала не дуже добре, йшла на 14-му місці, і президент вирішив звільнити головного тренера Іващенка, команду очолив Павло Яковенко.

– Як вам працювалось під керівництвом легендарного наставника? Оболонь – це остання на даний момент команда в кар'єрі Яковенка.

– При ньому дуже сильно змінився тренувальний процес, він давав сильні навантаження. Ми почали багато часу приділяти теорії, розбирали кожного гравця індивідуально. Яковенко має поглиблений підхід до футболу. Фанатик своєї справи!

При ньому я теж виходив на заміну. Взимку я прийшов до нього, щоб він мене відпустив до Білорусі. Я бачив, що Яковенко довіряє іншому нападникові – Батальському. Але тренер мене дуже здивував. Яковенко мені сказав: «Ти мені потрібен. Я в тобі бачу хорошого гравця». Такого ставлення до себе я не відчував два роки і вважав себе вже другорядним футболістом. Цими словами Яковенко мене окрилив і запропонував новий контракт.

– А як же Енергетик-БДУ?

– Я не міг відмовити титану українського футболу Яковенку, тож продовжив угоду з Оболонню ще на рік. Взимку мені зателефонували з Білорусі: «Приїжджай, ми на тебе чекаємо». Але я вибачився і відмовив.

На зборах у Туреччині ми інтенсивно працювали, я не сказав би, що у Яковенко надпотужні навантаження. Так, ми багато бігали, але було терпимо. Також було багато ігрових вправ. Мені дуже подобалося працювати з ним.

Після першого забитого гола я відчув впевненість і думав, що все налагодилося. Але тут Яковенка звільнили і знову поставили Іващенка, і все почалося спочатку. Іващенко бачив мене більше як джокера. У голові в мене сиділа одна думка: я маю забити, інакше знову буду на лавці. Це дуже заважало. Моменти були, але м'яч не йшов у ворота.

«Я мрію представляти свою країну у збірній і намагатимуся досягти цієї мети будь-якими шляхами»

– Наразі Оболонь – ваша остання українська команда. Як ви опинилися у Литві?

– Ми були на зимових зборах із Оболонню у Туреччині і розпочалася повномасштабна війна. Всі в шоці, незрозуміло, що робити далі і що буде з чемпіонатом України. Я знову почав пошуки команди, щоб хоча б тренуватися.

Я поїхав до Італії, жив із дружиною у її тітки у місті Чечина. Там я займався тричі на тиждень з аматорською командою та індивідуально. Італійці хотіли, хотіли, щоб я підписав з ними контракт, але у мене була діюча угода з Оболонню.

Потім мені зателефонував Панков і сказав, що є варіант поїхати в Шауляй. Контракт із Оболонню у мене на той час уже закінчився. Я був радий новому виклику і з радістю відгукнувся.

– Яка у вас ціль на найближчі три роки?

– Як і будь-який футболіст я мрію представляти свою країну у збірній і намагатимуся досягти цієї мети будь-якими шляхами. Я розумію, що за литовським чемпіонатом мало спостерігають, тому хочу проявити себе тут і піти у сильнішу лігу.

«Зінченко був дуже вражений рівнем Давида Сілви. Розповідав, що у залі Сілва ніколи не працював із великою вагою, брав маленьку, але робив більше підходів»

– Ви грали в юнацькій та молодіжній збірних України, багато гравців з якої зараз виступають у національній. Як вам гралося в одній зв'язці з Піхальонком?

– Мені з ним подобалося грати, він постійно намагався загострювати гру. Як тільки я відкривався, він одразу це бачив і віддавав передачу. Мати такого футболіста у команді – просто фантастика. Ще відзначу Володимира Шепелєва, той теж умів знаходити гострі передачі. Ми відчували одне одного поглядом. Це зараз Луческу його використовує більше як опорника, тоді він грав на позиції «десятки».

– У молодіжці ви перетнулися із Зінченком, який тільки-но перейшов до Манчестер Сіті. Яким він тоді був?

– Він дуже сильно виділявся за швидкістю прийняття рішень. Навіть тренер молодіжки Головко казав Зінченку: «Ти мислиш швидше усіх хлопців, тож постарайся грати повільніше».

– Як Зінченко поводився в команді, не було зіркової хвороби?

– Ні, він спілкувався легко з усіма, сам ніколи не ходив. Зрозуміло, що більше перебував в компанії з хлопцями із Шахтаря, яких краще знав. Але я до нього теж кілька разів підходив, запитував: як воно у Манчестер Сіті?

Мені запам'яталося, що Зінченко був дуже вражений рівнем Давида Сілви. Він розповідав, що у залі Сілва ніколи не працював із великою вагою, брав завжди маленьку, але робив більше підходів.

– У збірній та Динамо ви перетиналися з таким персонажем, як Олександр Масалов, який зашкварився з російським паспортом і тепер виступає на болотах. Тоді якось проявлялося його нутро?

– Які тут можуть бути виправдання? Він зробив свій вибір і я його не розумію. Я не хочу про нього говорити. У той час він ніяк не проявляв себе, сепаратистських настроїв я в ньому не помічав. Що з ним сталось потім, я не знаю.

– Відмотуючи час назад, що пішло шкереберть, що ви не змогли заграти в Динамо та інших українських клубах? Коли стався поворотний момент і хто в цьому винен?

– Я ні про що не шкодую, це досвід, хоч і гіркий. Вважаю, що вибрав не тих людей у своєму житті, маю на увазі агентів. Думав, вони мені допоможуть, а виявилося інакше. Але з себе відповідальності також не знімаю. Після невдалого періоду в Сталі я трохи «поплив» і, можливо, знизив до себе вимоги. Тоді я ще був молодим гравцем, і мені не було кому підказати.

– Хто з тренерів залишив найбільший слід у вашій кар'єрі?

– Я виділив би в першу чергу нинішнього наставника Міндаугаса Чепаса. Думаю, українським клубам варто звернути на нього увагу. Він вивів Шауляй з Другої ліги та вклинився у боротьбу за чемпіонство та єврокубки. Також відзначу Яковенка та Вісенте Гомеса. Це топ-3 тренери у моїй кар'єрі.