Бомбардир Таврії, улюбленець Реброва з академії Динамо: 2 лютого — цей день в історії українського футболу

Переглядів 32959
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
2 голоси
Бомбардир Таврії, улюбленець Реброва з академії Динамо: 2 лютого — цей день в історії українського футболу
Ігор Харатін, фото: ФК Легія
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

2 лютого 1968 року у місті Чернівці народився Борис Фінкель – легендарний нападник Буковини, переможець Другої ліги СРСР, фіналіст Кубка України та форвард національної збірної.

Більшу частину своєї кар’єри Фінкель провів саме в рідній Буковині. Форварду належить звання найкращого бомбардира команди у вищих дивізіонах, а також він протягом 24 років був найрезультативнішим гравцем чернівецького клубу за часів незалежної України. Разом з командою у 1990 році став переможцем Другої ліги СРСР, випередивши ризьку Даугаву та львівські Карпати. Загалом за Буковину Фінкель провів 200 матчів та забив 58 голів.

Окрім чернівецької команди Фінкель також захищав кольори таких клубів, як Заря (Бєльці), Галичина (Дрогобич), Дніпро, Нива (Вінниця) та ФК Черкаси. 

Разом з дніпрянами нападник ставав бронзовим призером чемпіонату України та доходив до фіналу Кубка 1995 року. У фінальному матчі проти Шахтаря не реалізував свій післяматчевий пенальті, подарувавши тим самим перемогу донецькому колективу (1:1, пен. – 6:7). А в складі вінницької Ниви став найкращим бомбардиром команди в сезоні 1998 року, забивши 17 голів у 41 матчі Першої ліги.

Борис Фінкель, фото: з відкритих джерел

Дебютував за збірну України 26 серпня 1998 року в контрольній грі проти команди ОАЕ. У тому самому поєдинку і забив дебютний гол, зрівнявши рахунок на 90-й хвилині (1:1). Після цього за синьо-жовтих провів ще три матчі, однак результативними діями не відзначався.

На початку 2000-х Фінкель разом з сім’єю перебрався до Німеччини, де виступав за місцеві команди нижчих ліг. Також встиг спробувати себе у тренерській роботі та у ролі футбольного арбітра.

2 лютого 1983 року у місті Сміла (Черкаська область) народився Олександр Ковпак – забивний нападник Таврії, володар Кубка України та найкращий бомбардир чемпіонату України в сезоні 2008/09.

Своїми яскравими виступами за ФК Черкаси, який потім став називатися Дніпром, Ковпак привернув увагу відомого українського тренера Олега Федорчука, який на той момент очолював сімферопольську Таврію та перехопив бомбардира в Мунтяна, який не проти був бачити Сашу в Ворсклі.

У 2005 році Ковпак перебрався до кримського клубу, кольори якого захищатиме аж до 2011-го. За цей час Ковпак досяг чималих успіхів, ставши стабільним бомбардиром Таврії, її капітаном та володарем Кубка України в сезоні 2009/10. У фінальному поєдинку проти донецького Металурга Ковпак записав на свій рахунок гол та асист (3:2 після д.ч.). У тому розіграші Кубка України Олександр в чотирьох іграх забив п’ять голів та віддав дві результативні передачі. 

Загалом за сімферопольців нападник забив 53 голи у 177 матчах, увійшовши до переліку найкращих голеадорів в історії клубу. У сезоні 2008/09 став найкращим бомбардиром чемпіонату України, забивши 17 м’ячів за 28 матчів. За спиною Олександра лишилися такі імениті футболісти, як Ісмаель Бангура (13), Олександр Алієв (13) та Жажа Коельо (11).

Після Таврії Ковпак виступав за київський Арсенал, Севастополь, Ворсклу, Черкаський Дніпро, Полтаву, Десну, Чорноморець та Полісся. 

Також в активі Ковпака три гри за національну команду, в яких він так і не зумів відзначитися бодай однією результативною дією.

Олександр Ковпак, фото: з відкритих джерел

Завершив з кар’єрою гравця Ковпак у 2021 році в лебединському ЛНЗ, який на той момент грав у аматорах. Там Олександр і розпочав свою тренерську кар’єру. Саме він вперше в історії вивів клуб з Черкащини до елітного українського дивізіону. За підсумками сезону 2022/23 у Першій лізі ЛНЗ посіло третю сходинку та здолало у стикових матчах Інгулець (1:1, 2:1).

Однак вже влітку 2023-го після невдалого, на думку керівників клубу, старту сезону був відправлений у відставку. Наразі знаходиться без роботи.

Детальніше про свою кар’єру, культове сальто після забитих м’ячів та невиплачені мільйони від Григорія Суркіса сам Ковпак розповів у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

2 лютого 1983 року у місті Запоріжжя народився Олексій Годін – легенда запорізького Металурга, срібний призер молодіжного чемпіонату Європи.

Закінчивши академію рідного клубу, розпочав виступи за першу команду Металурга. Досить швидко півзахисник став гравцем основного складу та заслужив на капітанську пов’язку. Загалом з 1999 по 2009 рік провів понад 130 матчів за запоріжців, забивши більше як 10 голів. У сезоні 2005/06 разом з командою дійшов до фіналу Кубка України, де Металург мінімально поступився київському Динамо (0:1).

З 2009 по 2012 рік захищав кольори донецького Металурга, ще двічі діставався фінального кубкового матчу, де знову програвав. Усього за донеччан провів 47 поєдинків: шість голів, три результативні передачі.

Олексій Годін, фото: з відкритих джерел

У 2013-му повернувся до рідного клубу, провівши ще два роки в кольорах запорізької команди. Ще через п’ять років Годін знову завітає до запоріжців, однак ця команда вже носитиме назву МФК Металург та матиме мало спільного з його рідним клубом.

Крім цього Олексій на клубному рівні встиг пограти за литовський Шауляй та підпсувати репутацію грою в анексованому Криму за ТСК-Таврія.

На молодіжному Євро-2006 став срібним призером турніру в складі української збірної Павла Яковенка. На самому турнірі Годін взяв участь лише у двох матчах, зігравши у півфіналі та фіналі. У вирішальному матчі за трофей збірна України поступилася команді Нідерландів (0:3). 

Детальніше про той турнір для української молодіжки читайте в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».  

Після завершення футбольної кар’єри почав працювати тренером, очолював МФК Металург, Рух-2 та Кремінь. У вересні 2023-року з’явилася інформація, що Годін входить до тренерського штабу команди Прем'єр-ліги Бурунді Тигре Нуар з Бужумбура

2 лютого 1993 року у місті Дубно (Рівненська область) народився Віталій Приндета – багаторічний захисник луцької Волині, що пройшов усі щаблі юнацьких та молодіжних збірних України.

Вихованець БРВ-ВІК підписав контракт з Волинню у 2008 році, дебютувавши у її складі вже у 15-літньому віці в поєдинку Першої ліги проти Севастополя (3:0). Височенний захисник (197 см) провів у луцькому клубі вісім років поспіль, однак більше 10 поєдинків за сезон у чемпіонаті зіграв лише в одній кампанії 2012/13 (14 ігор). 

Після відходу з Волині Віталій виступав за такі грецькі клуби елітного дивізіону, як Платаніас та Ламія. У 2018 році підписав контракт зі СКА-Хабаровськ, який на той момент грав у другому за силою дивізіоні Росії. Пробувши там рік, повернувся до України та провів два поєдинки за чернігівську Десну.

У 2020 році знову став гравцем Волині, що виступала у Першій лізі. Цього разу ігрової практики в рідному клубі Віталій мав більше, однак після двох сезонів знову покинув команду. Загалом на рахунку Приндети 85 матчів за Волинь: два голи та дві результативні передачі. 

Віталій Приндета, фото: ФК Волинь

З 2021-го грає у чемпіонаті Казахстану. Перші два роки виступав за Акжайик, а з лютого 2023 року є гравцем Кайсару. Минулий сезон у місцевій лізі видався успішним для Приндети – на його рахунку 4+4 за системою гол плюс пас у 25 матчах. 

2 лютого 1995 року у місті Мукачево (Закарпатська область) народився Ігор Харатін – вихованець київського Динамо, півзахисник Зорі та збірної України, чемпіон Угорщини у складі Ференцвароша Сергія Реброва.

Розпочав свій футбольний шлях в школі київського Динамо. За часи виступів на дитячо-юнацькому рівні вважався одним з найталановитіших гравців покоління. Спочатку діяв на позиції центрального захисника, визнавався найкращим гравцем цього амплуа серед ровесників. Тренувався в академії Харатін і під керівництвом Олександра Шпакова, який серед своїх випускників має легендарного володаря «Золотого м’яча» Андрія Шевченка.

У складі першої команди Динамо Харатін провів лише один матч, вийшовши на 11 хвилин останнього туру УПЛ сезону 2013/14 проти луганської Зорі (3:1). Довірився 19-річному гравцеві тодішній головний тренер киян Сергій Ребров.

Закріпитися у Динамо Харатін не зумів, тому грав у оренді за харківський Металіст. Пізніше підписав повноцінний контракт із Зорею. За два роки в луганському клубі півзахисник провів 81 матч, забив дев’ять голів та оформив п’ять асистів. 

Після успішних виступів у Зорі Харатін наважився перейти до європейського чемпіонату, в угорський Ференцварош, який тоді очолював добре відомий гравцеві Сергій Ребров. У складі «фраді» Ігор тричі ставав чемпіоном Угорщини, грав у груповому турнірі Ліги чемпіонів та був одним з ключових гравців команди. Загалом за Ференцварош Харатін провів 108 поєдинків: 11 голів, 11 асистів.

Ігор Харатін, фото: ФК Легія

У вересні 2021 року хавбек підписав контракт з варшавською Легією, однак продовжити свій успіх європейської кар’єри не зумів. За два роки у складі польського клубу Харатін взяв участь лише у 25 матчах першої команди. Наразі гравець взагалі відсторонений від тренувань з основним складом, а головний тренер не розраховує на нього.

Детальніше про своє нинішнє становище справ у Легії Харатін розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua.

2 лютого 2000 року у муніципалітеті Жакарезінью народився Вітао (Вітор Едуардо да Сілва Матос) – вихованець Палмейрас, захисник Шахтаря та чемпіон України.

Провівши за свій рідний клуб усього один матч, у вересні 2019 року Вітао перебрався до Шахтаря за 4 млн євро. Дебютував за донеччан у грі проти київського Динамо (3:2) в сезоні 2019/20. Загалом за «гірників» провів 36 матчів, голів не забивав, але відзначився однією результативною передачею. Разом з командою став чемпіоном України в сезоні 2019/20 та володарем Суперкубка (2021).

Вітао, фото: ФК Шахтар Донецьк

Після початку повномасштабної війни в Україні Вітао повернувся на батьківщину, де на правах оренди почав виступати за Інтернасьональ. Наразі на рахунку бразильського центрбека 92 поєдинки за колорадос, в яких він забив два голи.

2 лютого 2000 року у місті Львів народився Олег Горін – вихованець львівського футболу, центральний захисник Миная та Дніпра-1.

У віці 15 років перейшов зі школи Карпат до академії ФК Львів. Виступав за молодіжну та юнацьку команду львівського клубу. У сезоні 2017/18 став гравцем рівненського Вереса, у складі якого дебютував на дорослому професійному рівні, вийшовши на заміну в кубковому матчі проти Агробізнеса (2:1 після д.ч.).

Вже за рік після повернення до ФК Львів перейшов до польської Ягеллонії. За увесь час взяв участь лише в одному поєдинку Екстракляси – матч 15-го туру сезону 2019/20 проти П’яст (Гливиці), що закінчився для українця поразкою 2:3.

Літом 2021 року повертається до України та починає грати за Минай. У футболці закарпатського клубу Горін зумів закріпитися в команді рівня УПЛ та звернув на себе увагу інших вітчизняних колективів. Усього за Минай Олег провів 34 гри, забив два голи та віддав один асист.

Олег Горін, фото: СК Дніпро-1

Напередодні сезону 2023/24 приєднався до срібного призера чемпіонату України – Дніпра-1. Наразі в активі Горіна 186 зіграних хвилин у семи матчах за дніпрян. 

Також захисник виступав за молодіжні збірні України U-18 та U-19: 12 ігор, без результативних дій.

Батько Горіна – Андрій – колишній гравець низки українських клубів нижчих ліг, який також виступав у футзалі та пляжному футболі.