Капітан і серце Динамо, скандальний вихованець Чорноморця: 19 лютого – цей день в історії українського футболу

19 лютого 1959 року у місті Дніпропетровськ, нині Дніпро, народився Анатолій Дем’яненко – легендарний капітан Динамо та захисник збірної СРСР, багаторазовий чемпіон Союзу, володар Кубка кубків УЄФА.

Дебютував у Вищій лізі Дем’яненко у складі Дніпра у 1978 році у виїзному поєдинку проти Кайрату (0:1). Вже за рік молодий захисник опинився у київському Динамо. 

За 12 проведених поспіль років у клубі Дем’яненко перетворився не лише на одного з лідерів біло-синіх та капітана команди, а на одного з кращих лівих захисників Союзу та Європи. Усього в складі Динамо провів 441 поєдинок – це четвертий показник в історії клубу. Більше за Дем’яненка за киян грали лише Олег Гусєв (443), Олег Блохін (585) та Олександр Шовковський (637).

Разом з Динамо Анатолій завоював шість чемпіонств (одне з них – України), чотири Кубки СРСР і Кубок володарів кубків УЄФА (1986). За всю свою кар'єру Дем’яненко дев’ять разів входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР, причому в семи з них займав перше місце у своїй номінації (лівого захисника). У 1985-му Дем’яненко взагалі був визнаний найкращим футболістом року в Союзі.

Окрім Динамо, Анатолій пограв за німецький Магдебург (1991) та польський Відзев (1991-1992). Кар’єру завершив у 1993 році, вигравши з біло-синіми золоті медалі чемпіонату України.

У складі збірної СРСР Дем’яненко тричі був учасником чемпіонатів світу (1982,1986,1990) та ставав срібним призером Євро-1988. Загалом за першу команду Союзу забив шість голів у 80 поєдинках. Дем’яненко входить до четвірки рекордсменів збірної СРСР за кількістю матчів. Більше лише у Альберта Шестерньова (90), Ріната Дасаєва (91) та Олега Блохіна (112). Також в активі Дем’яненка є перемога на молодіжному чемпіонаті Європи у 1980 році.

Свою тренерську кар’єру починав у київському ЦСК ЗСУ та бориспільському Борисфені. З 1993 року входив до тренерського штабу Динамо, де допомагав Валерію Лобановському, Йожефу Сабо, Олексію Михайличенку, Михайлові Фоменку, Миколі Павлову, Леоніду Буряку та Володимиру Онищенку.

У 2005 році Дем’яненко очолив київське Динамо. За два роки під його керівництвом кияни стали чемпіонами України, здобували Суперкубок та двічі ставали переможцями Кубка країни. Після невдалих виступів команди на євроарені легендарного динамівця було звільнено.

Після біло-синіх Дем’яненко очолював азербайджанський Нефтчі, з яким став бронзовим призером чемпіонату у 2009-му. З 2010 по 2012 рік динамівець очолював узбекистанський Насаф. Разом з цим клубом Дем’яненко увійшов до історії місцевого футболу, принісши Узбекистану перший і поки останній Кубок АФК.

Детальніше про період роботи Дем’яненка у Насафі читайте в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».

Пізніше легендарний ексзахисник очолював Волинь та словацьку Нітру, проте успіхів з обома клубами не мав. Потім протягом чотирьох років (2020-2024) Дем’яненко працював в УАФ, обіймав посаду першого віцепрезидента організації. 

Анатолій Дем'яненко. Фото: УАФ

19 лютого 1973 року у місті Нікополь (Дніпропетровська область) народився Андрій Гузенко – півзахисник Ворскли, бронзовий призер чемпіонату України, чемпіон Казахстану.

За свою кар’єру Гузенко змінив безліч клубів. Найдовше пробув у полтавській Ворскли (1993, 1997-2002), зігравши в її складі у 119 матчах. Разом з ворсклянами ставав бронзовим призером чемпіонату України в сезоні 1996/97, пропустивши уперед лише Шахтар та Динамо.

З 2003 по 2008 рік грав у Казахстані, змінивши чотири клуби – Іртиш, Екібастузець, Єсиль-Богатир, Атирау. У складі Іртиша у сезоні-2003 став чемпіоном місцевої Прем’єр-ліги, бувши основним гравцем команди.

Завершив кар’єру Гузенко у 2010 році, наприкінці граючи в аматорських колективах – херсонському Кристалі та нікопольському Елетрометалрзі-НЗВ.

Андрій Гузенко. Фото: Google

19 лютого 1991 року у місті Одеса народився Андрій Слінкін – вихованець Чорноморця, захисник низки українських клубів, володар Кубка Молдови.

Шість років Слінкін провів у першій команді Чорноморця. Після поневіряння іншими клубами повернеться до «моряків» у 2020-му. Усього ж за одеситів Андрій провів 60 матчів, забив два голи та оформив чотири асисти. Наразі саме Чорноморець є головним клубом в кар’єрі Слінкіна.

Також захисник виступав за такі клуби, як Суми, Сениця (Словаччина), Заря (Молдова), Дачія (Молдова), Десна, Миколаїв, Венстпілс (Латвія), Перемога, Нива (Вінниця), Шевардені-1906 (Грузія), Йонава (Литва). Разом із Зарею з міста Бєльці у сезоні 2015/16 він став володарем Кубка Молдови.

Скандальну славу Андрій отримав після того, як був відрахований з дніпровської Перемоги за порушення режиму. Детальніше про цю ситуацію навколо Слінкіна в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів експрезидент Перемоги Феміс Сагіров.

За даними Transfermarkt, з березня 2023 року Слінкін виступає за чеське Динамо (Горшовскі-Тин) з нижчого дивізіону.

Андрій Слінкін. Фото: ФК Гірник-Спорт

19 лютого 1993 року у місті Українка (Київська область) народився Олександр Ткаченко – вихованець Динамо, воротар Ворскли, бронзовий призер УПЛ.

Протягом трьох сезонів ДЮФЛ Ткаченко виступав у складі київського Динамо, куди перейшов з Відрадного. Грав за молодіжну та юнацьку команду біло-синіх, але до основи так і не доріс.

У 2013 році Ткаченко перейшов до Ворскли, за яку виступатиме протягом 10 років (не рахуючи оренду в Гірник-Спорт). За цей час воротар взяв участь лише у 54 матчах команди, пропустив 73 голи та 14 поєдинків провів «на нуль».

У бронзовий сезон ворсклян в УПЛ (2017/18) взяв участь у 13 поєдинках. А ось у матчах Кубка України кампанії 2019/20, коли полтавський клуб дійшов до фіналу турніру, Ткаченко не провів жодної хвилини. 

Вже у березні 2023-го Ткаченко став гравцем чеського Препере (третій за рангом дивізіон), а наразі виступає за празький Споє з четвертої ліги. 

Олександр Ткаченко. Фото: ФК Ворскла

19 лютого 1999 року у селі Віднів (Львівська область) народився Назарій Нич – нападник, що відомий своїми виступами за ПФК Львів, форвард ЛНЗ та Вікторії.

На дитячо-юнацькому рівні Нич починав грати у складі львівської Покрови, пізніше перейшов до складу Карпат та Волині. В аматорах виступав за ФК Луцьк та ФК Світязь (село Шацьк, Волинська область).

З сезону 2017/18 Назарій грає на професійному рівні. За цей час встиг змінити декілька команд – Волинь, ПФК Львів, ЛНЗ, Вікторія. 

Найбільше у власній кар’єрі матчів провів саме за львівський клуб – 69 (шість голів). У сезоні 2020/21 Нича було визнаним найкращим гравцем ПФК Львів.

У лютому цього року Назарій заради ігрової практики на правах оренди з ЛНЗ перебрався до сумської Вікторії, яка навесні буде вести боротьбу за вихід до української Прем’єр-ліги. 

Назарій Нич. Фото: ФК ЛНЗ

19 лютого 2015 року на «Стад де Рудуру» пройшов матч 1/16 фіналу Ліги Європи, в якому Генгам приймав київське Динамо.

Важко перемагати в єврокубкових матчах на виїзді, а ще важче робити це в меншості. Власне, Динамо мало всі шанси здобути вікторію у своїй першій грі 1/16 фіналу з Генгамом, адже саме півзахисник команди Сергія Реброва – Мігель Велозу – відкрив рахунок у грі.

Щоправда, вже перший тайм біло-сині догравали вдев’ятьох. Спочатку Андрій Ярмоленко за відвертий удар суперника по ногах отримав червону картку, а вже через п’ять хвилин Юнес Беланда за таке саме дійство отримав аналогічне покарання.

Генгам цим скористався у другому таймі – голи Клаудіо Бовю та Мустафи Діалло – принесли французькому клубу перемогу у першому поєдинку цього протистояння.

Ліга Європи. 1/16 фіналу

Генгам – Динамо – 2:1 (0:1)

Голи: Бовю 72, Діалло, 75 – Велозу, 19

Вилучення: Ярмоленко, 39, Беланда, 44

• Генгам: Лоссль, Якобсен, Сорбон, Кербра, Левек, Ятабаре (Жиресс, 68), Матіс (Діалло, 73), Санхаре, П'є, Манданн (Марво, 46), Бовю.
• Динамо: Шовковський, Віда, Сілва, Драгович, Антунеш, Рибалка, Ярмоленко, Сидорчук (Беланда, 41), Велозу, Ленс (Гусєв, 7), Кравець.