Легенда Динамо та Свідок Єгови, зірковий форвард Металіста: 28 лютого — цей день в історії українського футболу
4247 
28 лютого 1929 року у місті Москва народився Євгеній Горянський – тренер збірної СРСР, Зорі, Зеніту та Десни, помічник Віктора Маслова в київському Динамо.
Ігрова кар’єра Горянського тривала недовго, оскільки в ранньому віці через важку травму він був змушений закінчити виступи на високому рівні. За сім років у футболі Євгеній встиг пограти за команду Будинку офіцерів (Львів) та московський Локомотив.
Закінчивши Луганський педагогічний інститут, працював тренером у кіровоградській Зірці, миколаївському Суднобудівнику та чернігівській Десні.
На початку 1963 року став начальником команди львівських Карпат, однак покинув цю посаду вже влітку, ввійшовши в тренерський штаб Анатолія Зубрицького в київському Динамо. Пізніше був помічником Віктора Маслова. Разом з біло-синіми Горянським виграв Кубок СРСР у 1964 році.
З 1966 по 1967 рік очолював луганську Зорю, разом з якою виграв чемпіонат у другій групі класу «А» і вийшов у Вищу лігу СРСР. Після цього був начальником команди московського Локомотива та тренером збірної СРСР. Далі протягом двох років очолював ленінградський Зеніт: 34 перемоги, 27 нічиїх, 31 поразка.
У 1973 році став головним тренером збірної СРСР, з якою провів 11 матчів. За керівництва Горянського команда здобула лише три перемоги та дві нічиї в 11 матчах, серед яких були ігри відбору на ЧС-1974.
Пізніше Горянський працював з мінським Динамо, разом з яким вийшов до Вищої ліги. Також очолював махачкалинське та московське Динамо. У серпні 1983-го вдруге став керманичем чернігівської Десну, з якою пропрацював рік.
Потім він був тренером СДЮШОР московського Локомотива, а останнім місцем його робити був друголіговий російський ФК Ока (Коломна).
Помер Горянський 13 липня 1999 року на 71 році життя у Москві.
Євгеній Горянський. Фото: Google
28 лютого 1968 року у місті Ніжин (Чернігівська область) народився Андрій Ковтун – воротар київського Динамо, Шахтаря, Ворскли та збірної, багаторазовий чемпіон та володар Кубка України.
Є вихованцем київського Динамо, за першу команду якого за увесь час провів 30 поєдинків: 15 пропущених голів, 17 матчі «на нуль». Разом з біло-синіми чотири рази ставав чемпіоном України, двічі завойовував Кубок країни.
З 1990 по 1992 рік Ковтун захищав ворота донецького Шахтаря: 48 поєдинків, 61 пропущений гол, 17 ігор «на нуль». Однак найбільше матчів у власній кар’єрі вихованець Динамо провів у полтавській Ворсклі, за яку виступав з 1996 по 2001 рік – 146.
Закінчував свою кар’єру в 2002 році у ролі гравця Закарпаття. Проте вже за чотири роки повернеться у футбол, граючи за друголігову Княжу (Щасливе). У наступному сезоні голкіпер візьме участь у Кубку України серед аматорів, захищаючи кольори ФК Ірпінь (Гореничі).
Бувши воротарем дубля Динамо викликався до лав національної збірної України, в складі якої провів два товариські матчі у 1993 році – проти Ізраїлю (1:1) та проти Хорватії (1:3). З молодіжною збірною СРСР Ковтун став чемпіоном Європи-1990.
Після завершення кар’єри нетривалий час очолював київський ЦСКА та рівненський Верес. А з 2011 по 2022 рік Ковтун був тренером воротарів у Олександрії, яку покинув після звільнення з клубу наставника команди Юрія Гури.
Андрій Ковтун. Фото: Google
28 лютого 1979 року у місті Брянськ народився Андрій Несмачний – легендарний захисник київського Динамо та збірної, багаторазовий чемпіон та володар Кубка України, учасник ЧС-2006.
У 16-річному віці київське Динамо запросило до своїх лав вихованця Сімферопольського училища Олімпійського резерву. Відтоді всю свою кар’єру Несмачний присвятив лише біло-синім та збірній України.
Дебютував у складі першої команди Динамо у Вищій лізі Андрій 18 червня 1998 року в поєдинку проти донецького Металурга (0:1). Загалом за киян Несмачний у 1998-2011 роках провів 326 матчів, шість разів ставав чемпіоном України та п’ять разів – володарем Кубка країни.
У складі збірної України Несмачний зіграв 67 поєдинків, оформивши три результативні передачі. Був основним гравцем команди Олега Блохіна на ЧС-2006, коли синьо-жовті дійшли до 1/4 фіналу турніру.
Завершив виступи за збірну ще в 2009 році, мотивувавши це тим, що більше часу хоче приділяти своїй сім’ї та сконцентруватися на грі за Динамо.
Ще задовго до Ярослава Ракицького Несмачний не тримав руку на серці під час виконання гімну України та не співав його слів. У 2007 році він пояснив своє рішення наступним чином:
«Наша релігія не дозволяє нам возвеличувати будь-кого, а тим більше прапор чи гімн, чи тримати руку на серці. Уся честь і слава належить Богу, тобто Єгові»
Як виявилось, Несмачний не завжди був такою релігійною людиною. Ось що про нього розповідав його партнер по Динамо та збірній Артем Мілевський:
«Коли ми були молодими, він весь час з нами був. Ми підтягувалися до нього за столик, чарочку-другу, в казино. У нього шкірянка така крута була. А одного дня все це змінилося
Сьомін привітав його: «Андрію, з Днем народження!». А він такий: «Ні, Юрію Паличу, мене не треба вітати. Ми свята не відзначаємо». А Сьомін: «Андрюшо, що з тобою сталося?!». І все – він відійшов у бік».
Щодо взаємовідносин Сьоміна та Несмачного є ще одна цікава історія, яку свого часу розповів легендарний адміністратор Динамо Олександр Чубаров.
«Ми приїхали командою в Єрусалим і пішли до гробу Ісуса Христа. Несмачний перекрив дорогу Сьоміну і кричить: «Палич, не йдіть туди. Це неправда, вигадка. Не йдіть туди!». Палич попросив його заспокоїтися.
Після цього він посадив Андрія на лавку і майже не випускав на поле. Це сильно вплинуло на його подальшу кар'єру в Динамо».
Сам Несмачний наступним чином пояснював свій прихід до релігійної організації «Свідки Єгови»:
«Я зрозумів, що світ сатани використовував мене, вичавив як лимон, забрав молодість, силу і запропонував натомість фальшиві ілюзії успіху».
Після завершення кар’єри Несмачний якийсь час працював експертом у програмі «ПроФутбол», після чого зник з радарів. У 2020 році з’явився у відео журналіста Романа Бебеха в компанії ексзахисника збірної України Віталія Мандзюка.
Віталій Мандзюк, Андрій Несмачний, Роман Бебех. Фото: Google
28 лютого 1986 року у муніципалітеті Іпатінга народився Жаксон Коелью (більш звично для нас Джексон) – нападник харківського Металіста, бронзовий призер УПЛ, легіонер та футболіст року в Україні.
Перш ніж приєднатися до харків’ян у 2008 році, Жажа встиг змінити п’ять клубів та чотири чемпіонати. Нападник встиг пограти за Феєнорд (Нідерланди), Вестерло та Генк (Бельгія), Хетафе (Іспанія), Фламенго (Бразилія).
У лютому 2008 року за 500 тисяч перейшов з Хетафе до Металіста. У своєму дебютному сезоні бразилець в 11 матчах за харків’ян забив три м’ячі. Наступна кампанія для Жажі склалася ще краще: 17 голів та чотири асисти у 35 поєдинках. Разом з Металістом Жажа у тому сезоні дійшов до 1/8 фіналу Кубка УЄФА, де за сумою двох матчів поступився київському Динамо (0:1, 3:2).
Жажа. Фото: Металіст
Та єврокубкова кампанія також запам’яталася феноменальним голом Жаксона у ворота турецького Бешикташа (4:1):
Самого Коелью було визнано найкращим футболістом чемпіонату України (газета «Команда») та найкращим легіонером чемпіонату (газета «Український футбол») у 2008 році.
В сезоні 2009/10 Жажа поставив свій рекорд результативності у чемпіонаті, забивши 16 м’ячів у 25 матчах. Завадив бразильцеві стати найкращим бомбардиром чемпіонату нападник київського Динамо Артем Мілевський, який забив на один м’яч більше.
Загалом у складі Металіста (2008-2010, 2013-2015) Коелью провів 97 поєдинків: 43 голи, 16 асистів. Разом з харківським клубом бразилець ставав бронзовим та срібним призером чемпіонату України.
Окрім Металіста Жажа ще встиг пограти за турецький Трабзонспор, з яким завоював Суперкубок у сезоні 2010/2011. Також нападник захищав кольори таких клубів, як Аль-Ахлі (ОАЕ), Кайсеріспор (Туреччина), Корітіба (Бразилія), Чунцін Ліфан (Китай), Локерен (Бельгія), Соннам (Південна Корея), Бурріам Юнайтед, Муангтонг, Чіанрай (Таїланд).
У листопаді 2020 року Жажа склав позитивний тест на допінг після матчу азійської Ліги чемпіонів, внаслідок чого у грудні 2021-го отримав чотирирічну дискваліфікацію.
Про закінчення кар’єри бразилець не повідомляв, а в ексклюзивному інтерв’ю сайту FanDay.net зізнавався, що бажав би завершити її саме в Металісті.
28 лютого 2001 року у Ларнаці на стадіоні ГСЗ пройшов контрольний матч, в якому збірна Кіпру зустрічалася з командою України.
Відкривши рахунок у грі, підопічні Валерія Лобановського так і не змогли святкувати перемогу над кіпріотами. На гол Олександра Мелащенка та дубль Андрія Воробея господарі відповіли м’ячами Янніса Оккаса, Йотіса Енгомітіса та Костаса Малеккоса.
А вже в овертаймі кіпріоти зуміли вирвати перемогу в української збірної завдяки голу Захаріаса Хараламбуса.
Для Лобановського ця поразка на чолі національної команди України стала другою поспіль та четвертою загалом. Надалі Валерій Васильович програє з синьо-жовтими лише один раз – у кваліфікації на ЧС-2002 збірній Німеччини (1:4).
Контрольний матч
Кіпр – Україна – 4:3 після д.ч. (2:1, 1:2, 1:0)
Голи: Оккас, 17, Енгомітіс, 39, Малеккос, 81 (пенальті), Хараламбус, 104 – Мелащенко, 9, Воробей, 57, 63
- Кіпр: Константіну, Коннафіс, Меланаркітіс, Філліпу, Міхаель (Панайоту, 82), Пуннас (Хараламбус, 68), Енгомітіс (Теодоту, 46), Хрістодулу (Темістоклеус, 80), Оккас, Малеккос, Константіну (Агатоклеус, 46).
- Україна: Левицький, Парфьонов, Ващук, Грановський, Несмачний, Снитко, Лисицький (Тимощук, 61), Призетко (Кардаш, 42), Яшкін, Воробей, Мелащенко.
