Легенда Дніпра, фіналіст Ліги Європи, перший українець в АПЛ: 11 січня — цей день в історії українського футболу
6110 
11 січня 1960 року у місті Орджонікідзе, нині Покров (Дніпропетровська область) народився Олег Таран – легендарний нападник Дніпра, чемпіон СРСР (1983) та знаковий тренер в історії Кривбасу. Форвард розпочав свою кар’єру в київському Динамо, однак за два роки (1978-1980) з’явився на полі у складі біло-синіх лише шість разів, переважно граючи за дубль. Після столичного клубу встиг пограти за одеські Чорноморець, СКА і московське ЦСКА.
Олег Таран. Фото: Google
У 1983 Таран переходить до Дніпра, який став клубом усього його життя. Вже у першому сезоні з дніпровською командою він стає чемпіоном СРСР, забивши 13 голів у 30 матчах чемпіонату. У матчі проти московського Спартака того ж сезону оформить хет-трик, принісши своїй команді перемогу (4:2). Того ж року Тарана буде визнано найкращим футболістом УРСР. У цій номінації він випередить нападника донецького Шахтаря Віктора Грачова та захисника київського Динамо Анатолія Дем’яненка.
У 1988 році Дніпро знову стане чемпіоном Союзу, однак свою медаль Таран не отримає. Все через те, що, відновлюючись від травми, Олег проведе лише чотири гри того сезону, що було замало для отримання нагороди. Загалом за Дніпро Таран відіграє у 172 матчах та заб’є 54 м’ячі.
За збірну СРСР так і не зіграв, однак у 1979 році став срібним призером юніорського чемпіонату світу, поступившись Аргентині, у складі якої виступав Дієго Марадона.
Після відходу з дніпровського клубу пограє за запорізький Металург, марокканський ВАК, ізраїльський Хапоель Цафрірім (Холон), шведський Маркарюдс, новокаховську Енергію та німецький ТСВ Елтінген. Разом з ВАКом стане чемпіоном Марокко! У 1994 році повертається до Дніпра, у складі якого і завершить кар’єру, забивши один гол у 10 матчах.
Розпочав свою тренерську кар’єру саме у дніпровському клубі, де входив у тренерський штаб Олександра Лисенка, а згодом і Бернда Штанге.
Найбільших успіхів на тренерському містку Таран досягне з криворізьким Кривбасом. У 1997 році наставник прийме команду, разом з якою посяде в першому сезоні восьме місце, а в двох наступних святкуватиме здобуття бронзових нагород. Саме з Тараном на чолі Кривбас зіграє ті легендарні два матчі проти зіркової Парми в Кубку УЄФА (2:3, 0:3).
У сезоні 1999/00 Кривбас дійде до фіналу Кубка України, в якому зустрінеться з київським Динамо Валерія Васильовича Лобановського. За матчем з трибун НСК «Олімійський» спостерігали гравці Мілана та лондонського Арсеналу – Андрій Шевченко та Олег Лужний відповідно. Долю того протистояння вирішить Олександр Хацкевич, який наважиться на дальній постріл та буде винагороджений за сміливість. Цей Кубок України став останнім для Лобановського.
Після Кривбасу Таран працюватиме в запорізькому Металурзі та братиславському Словані. Пізніше ще двічі очолюватиме криворізький клуб, але попередніх успіхів досягти не зможе. Також спеціаліст ще завітає до запорізького Металурга, але вирішити поставлені завдання не зможе. У 2020 році працюватиме спортивним директором дніпровської Перемоги.
11 січня 1970 року у місті Джанкой (Кримська область) народився Олександр Євтушок – вихованець Таврії, захисник збірної України та перший українець в англійській Прем’єр-лізі. І хоча розпочав свій футбольний шлях Євтушок у Таврії, проте перший сезон чемпіонату України провів у складі охтирського Нафтовика.
Олександр Євтушок. Фото: Ковентрі
У 1993 році став гравцем львівських Карпат. Увійшов в історію зелено-білих, забивши у першій грі Кубку володарів кубків проти ірландського Шелбурна (1:0) та принісши першу єврокубкову перемогу в історії клуб. За успішну гру в складі Карпат був винагороджений викликом до національної збірної України, за яку зрештою проведе вісім матчів.
Сезон 1995/96 проведе у складі Дніпра, після чого за допомоги головного тренера команди Бернда Штанге опиниться в англійському Ковентрі. Таким чином Євтушок став першим українським футболістом в історії АПЛ. За англійський клуб Олександр провів лише три матчі, повноцінно заграти в АПЛ йому заважали проблеми зі спиною, які виникли через надмірні навантаження. Після суттєвого погіршення здоров’я захисника Ковентрі розірвав контракт з гравцем, хоча підписував гравця на 3,5 роки.
Після Ковентрі Євтушок повернувся до львівських Карпат, а пізніше пограв за київський ЦСКА. Загалом за Карпати, які Євтушок називав своїм рідним клубом, провів 143 матчі, в яких забив 10 голів. Продавши квартиру у Львові повернувся жити в Крим, став парафіянином церкви «Свідки Єгови» та зайнявся туристичним бізнесом. Після анексії півострова Росією залишився жити в Криму, заявляючи, що політики роз’єднали людей.
11 січня 1996 року у місті Запоріжжя народився Валерій Лучкевич – син легенди запорізького Металурга та львівських Карпат Ігоря Лучкевича, фіналіст Ліги Європи у складі Дніпра та пів/захисник ковалівського Колоса. Розпочав свій шлях у футболі в академії місцевого Металурга, який покинув через неналежне відношення керівництва клубу до його батька.
Валерій Лучкевич. Фото: Дніпро
Вже у 2014 році в статусі одного з найперспективніших футболістів України став гравцем Дніпра, дебютувавши у Прем’єр-лізі у віці 18 років. Разом з Дніпром у сезоні 2014/15 дійде до фіналу Ліги Європи, де у феєричному матчі мінімально поступиться іспанській Севільї (2:3). У фіналі Валерій не зіграв, проте був основним гравцем команди Мирона Маркевича на стадії плей-оф, загалом відігравши у тому розіграші ЛЄ 579 хвилин у восьми матчах. Всього у складі Дніпра візьме участь у 68 матчах: шість голів, три результативні передачі.
З 2017 по 2019 рік виступав за бельгійський Стандард, проте стати своїм у місцевому чемпіонаті йому не вдалося. Разом зі Стандардом став володарем Кубка країни в сезоні 2017/18.
Найбільше матчів у кар’єрі Лучкевич провів за Олександрію: 75 поєдинків, шість голів, сім асистів. Покинув клуб з Кіровоградщини у 2021 році заради Дніпра-1, з яким у сезоні 2022/23 став срібним призером чемпіонату України.
Влітку 2023 року на правах вільного агенту перейшов до ковалівського Колоса. У нинішньому сезоні на рахунку Валерія два голи у 16 матчах команди.
До лав національної збірної не викликався, хоча був одним з ключових гравців юнацької та молодіжної команди України.
11 січня 1990 року у місті Івіньема народився Ісмаїлі Гонсалвес дус Сантус – багаторічний лідер оборони донецького Шахтаря та бразилець, який був близьким до виступів за національну збірну України. Вже у 2009 році Ісмаїлі відправився до чемпіонату Португалії, де захищав кольори Ешторіла та Браги.
Ісмаїлі. Фото: Шахтар
Яскрава гра бразильського лівого захисника за Брагу на груповому етапі Ліги чемпіонів сезону 2012/13 привернула увагу представників Шахтаря. Тому вже у лютому 2013 року Ісмаїлі був представлений у ролі гравця «гірників». Сума угоди склала 4 млн євро.
Виступатиме бразилець за Шахтар з 2013 по 2022 рік. За цей час оборонець шість разів стане чемпіоном України та по п’ять разів завоює Кубок та Суперкубок країни. Загалом за «гірників» Ісмаїлі проведе 228 матчів: 16 голів, 42 асисти. Попри інтерес від топових колективів Європи лишався у донецькому клубі, висловлювавши свою лояльність команді.
У 2017 році Ісмаїлі був близьким до прийняття українського громадянства, що давало йому змогу грати за національну команду, яку тоді очолював Андрій Шевченко. Пізніше сам бразилець розповів, чому його натуралізація так і не відбулася.
«Я дуже поважаю Україну та її народ за все, що ця країна дала мені. Шевченко тоді був тренером збірної України. Ми спілкувалися кілька разів, і ця нагода виникла. Але зрештою я вважав за краще не доводити справу до кінця.
Думаю, що в Україні є чудові гравці на моїй позиції, а також багато молодих футболістів, які мають попереду яскраве майбутнє. Тоді я подумав, що немає сенсу приєднуватись до збірної України. Однак я був щасливий, що вони хотіли мене там бачити», – сказав Ісмаїлі.
У березні 2018 року отримав виклик до лав збірної Бразилії, однак так і не дебютував у її складі.
Покинув Шахтар лише після початку повномасштабної війни з Росією. З літа 2022 року Ісмаїлі захищає кольори французького Ліля, який нині очолює екснаставник «гірників» Пауло Фонсека. Цього сезону бразилець оформив два асисти у 17 матчах клубу.
11 січня 1994 року у місті Кривий Ріг (Дніпропетровська область) народився Дмитро Іванісеня – вихованець Шахтаря, що став лідером Зорі, отримав виклик до збірної України, а після початку повномасштабної війни з Росією лишився грати у самарському ФК Крила Рад.
Дмитро Іванісеня. Фото: Крила Рад
З 2011 по 2016 рік Іванісеня перебував у структурі Шахтаря, однак за першу команду так і не зіграв, виступаючи за дублюючий склад та Іллічівець.
Після чемпіонського сезону 2018/19 у складі тбіліського Динамо повернувся до України, ставши гравцем луганської Зорі. Під керівництвом Віктора Скрипника став одним з найкращих гравців чемпіонату на свої позиції. Дебютував за національну збірну України 14 листопада 2019 року у контрольному матчі проти Естонії (1:0).
У 2021 році покинув Зорю, а хавбеку приписували інтерес від київського Динамо та амбітного першолігового Металу. Продовжувати кар’єру в Україні, або в Європі гравець не захотів та підписав контракт з самарським ФК Крила Рад.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну припинив на деякий час виступи у складі команди, проте вже в першому турі нового сезону зіграв проти Оренбурга (4:2). Відтоді Іванісеня жодного разу не висловлювався на тему війни, продовжуючи грати за Крила Рад.
11 січня 1998 року у місті Підволочиськ (Тернопільська область) народився Олег Білик – вихованець стрийської Скали, воротар одеського Чорноморця, що викликався Шевченком до табору збірної України.
Олег Білик. Фото: Олександрія
Виступаючи у Другій лізі за стрийську Скалу, Білик привернув до себе увагу американської Філадельфії Юніон та іранського Персеполісу. У підсумку через проблеми з документами не зумів потрапити до МЛС, а від перспективи гри в іранському чемпіонаті відмовився сам.
З 2018 по 2023 рік виступав у складі Олександрії, ставши наступником легенди клубу Юрія Паньківа. За клуб з Кіровоградщини провів 46 поєдинків, з них 15 відстояв на «нуль».
Разом з іншими гравцями молодіжної збірної України у травні 2019 року був залучений до збору з національною командою в Харкові.
У сезоні 2022/23 грав за Інгулець (вісім матчів), а по завершенню чемпіонату підписав контракт з одеським Чорноморцем. Наразі в активі Білика є лише два поєдинки у складі «моряків».
